Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2923)
З потоку життя (6092)
Душі криниця (3367)
Українці мої... (1441)
Резонанс (1461)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1647)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«╤ ОЖИВУ, ╤ ДУШУ В╤ЛЬНУ НА ВОЛЮ ╤З ДОМОВИНИ ВОЗЗОВУ»
Б╕льшост╕ народ╕в властивий - в т╕й чи ╕нш╕й форм╕ - культ предк╕в як основа пам'ят╕ роду й...


ВИЗВОЛЕННЯ ДОНБАСУ ╤ КРИМУ СТО РОК╤В ТОМУ
Нещодавно в Ки╓в╕ вийшла друком книга ╕сторика Серг╕я Коваленка «Пох╕д запорожц╕в на Донбас...


П╤ДЗЕМНИЙ БАТУРИН: МАЗЕПИНСЬК╤ ВАЛИ ТА СХОДИ В ТА╢МНИЦЮ
Археологи досл╕джують «глибинну» ╕стор╕ю Гетьмансько╖ столиц╕


МИ ВИЖИЛИ В ТОМУ ПЕКЛ╤, ЩОБ РОЗПОВ╤СТИ ПРАВДУ ЛЮДЯМ…
Вже дорослою людиною Ра╖с╕ Майстренко довелося почути спогади ╕нших людей. Тих киян, як╕,...


29 СЕРПНЯ – ЧЕТВЕРТА Р╤ЧНИЦЯ ╤ЛОВАЙСЬКО╥ ТРАГЕД╤╥
Насправд╕ пут╕нський «зелений коридор» став для наших в╕йськових справжньою дорогою...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 30.01.2009
ЧИ ПОТР╤БНА ГАЗЕТ╤ «ПОВСТАНСЬКА» ТЕМА?

╤СТОР╤Я ╤ СУЧАСН╤СТЬ

╤нколи доводиться чути, що надм╕рна увага до теми ОУН-УПА лише розколю╓ сусп╕льство. Не на час╕, мовляв… ╤ тим б╕льше, не сл╕д братися за це наш╕й «п╕вденн╕й» газет╕. Найц╕кав╕ше те, що я й сам ран╕ше так думав. ╢диним аргументом на користь розкриття повстансько╖ теми ╓… час. Точн╕ше, його швидкоплинн╕сть. Адже тепер нав╕ть наймолодшим учасникам укра╖нсько╖ «партизанки» далеко за 80! Ледь не щом╕сяця когось втрача╓мо. Тому не пропускав жодно╖ нагоди по╖хати в «глибинку» ╕ записати розпов╕дь колишнього повстанця.
Чим б╕льше ╖здив, тим б╕льше «втягувався» та част╕ше вислуховував аргументи на користь продовження роботи у цьому напрямку. Ось ╕ сьогодн╕ отримав листа, який св╕дчить, що так╕ публ╕кац╕╖ у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» людям потр╕бн╕. П╕сля них у багатьох виника╓ бажання под╕литися ╕ сво╓ю «╕сторичною» пам’яттю. Адже наше сусп╕льство ╓ таким же, як ╕ польське, литовське… Т╕льки там «повстанську» тему розробляють державн╕ ╕нституц╕╖, а у нас все трима╓ться на ентуз╕азм╕ окремих досл╕дник╕в.
Отже, пропоную уривки з листа нашого галицького читача Василя Годяка:
«Повертаюся знову до рол╕ синьо-жовтого прапора у радянську епоху, точн╕ше до под╕й, пов’язаних з його несанкц╕онованим вив╕шуванням у громадських м╕сцях. Я чомусь думав, що це у сел╕ Поздимир Радех╕вського району комсорг колгоспу вив╕сив синьо-жовтий прапор на с╕льрад╕. ╤ н╕би це було у 1962 роц╕ з нагоди 45-р╕ччя жовтневого перевороту… Виявилося, що така под╕я, д╕йсно, була, але без комсорга. Написав знайомому у Поздимир╕ ╕ нещодавно отримав в╕д нього в╕дпов╕дь:
«Коли я писав ╕стор╕ю нашо╖ церкви, то збирав матер╕али, документи, фотограф╕╖ та розпов╕д╕ багатьох очевидц╕в, безпосередн╕х учасник╕в под╕й, мен╕ довелося ознайомитись ╕з под╕╓ю, яка тебе ц╕кавить. Тод╕ ще вс╕ три учасники ╕ виконавц╕ цього геро╖чного вчинку були живими. Тепер залишився лише один…
Ось пр╕звище хлопц╕в: Савка Ярослав, Голько ╤гор, Шевчук Володимир. Орган╕затором був Ярослав. В╕н зак╕нчив Поздимирську восьмир╕чну школу ╕ вже працював. Зараз люди про нього кажуть: «Ма╓ дар Божий, майстер на вс╕ руки». ╤гор ╕ Володимир були учнями 6-го класу. Прапор вир╕шили вив╕сити до дня Арм╕╖. Хоча, звичайно, малася на уваз╕ ╕нша арм╕я – УПА. Готувалися у повн╕й та╓мност╕. Кр╕м них н╕хто н╕чого не знав. Знайшли матер╕ал, пошили прапор, ╕ в н╕ч перед 23 лютого у парку б╕ля клубу, на пам’ятников╕ Т. Г. Шевченку, приставивши драбину, вив╕сили його.
Хлопцям пощастило: до ранку випав великий сн╕г, ╕ вс╕ сл╕ди було заметено. На другий день у сел╕ зчинився переполох! З’╖халась уся районна м╕л╕ц╕я, КДБ, райком парт╕╖… Почалися допити. Очевидно, сл╕дч╕ зробили висновок, що це робота д╕тей, а тому в школ╕ ус╕х д╕тей допитували. Акцент робили на учнях 7-8-х клас╕в. Брали на допит ╕ Ярослава. Добу тримали його в районному КДБ, а пот╕м ще три доби у Львов╕. Ярослав казав, що цього не робив, н╕кого не бачив ╕ н╕чого не зна╓. У сел╕ не знайшли жодних речових доказ╕в, а шукали саме залишки жовтого ╕ блакитного матер╕алу… Шукали й фарбу, бо на прапор╕ був напис: «За волю Укра╖ни».
Брат Ярослава, Володимир, розпов╕дав, що в ╖хн╕й хат╕ протягом тижня зробили три обшуки. ╤ кожного разу до них вдиралися до п’яти озбро╓них геб╕ст╕в ╕ перевертали усе догори дригом, нав╕ть пороли матраци, перини, подушки. ╤ було це щоразу о 3-4-╕й годин╕ ноч╕.
За в╕дсутност╕ речових доказ╕в справу закрили, але ус╕х попередили: н╕кому н╕ слова. П╕дозрювали Ярослава не випадково, оск╕льки його батько т╕сно сп╕впрацював з надрайонним кер╕вництвом СБ. За польсько╖ окупац╕╖ в╕н сид╕в у тюрм╕ разом з Василем Бараном, ╕ сид╕ли вони саме за п╕дп╕льну д╕яльн╕сть в ОУН. Василь Баран пот╕м очолював СБ ╕ мав псевдо «Гефаст». Загинув у бою, йому встановлено пам’ятник за Яструбичами над Бугом.
А коли Пилип (батько Ярослава) помер, то на похорон╕ за його труною друз╕ вели ос╕дланого вороного коня…
А про под╕╖ у Рав╕-Руськ╕й я чув т╕льки з розмов. Там кадеб╕сти знайшли тих, хто вив╕сив синьо-жовтий прапор ╕ викрили ц╕лу орган╕зац╕ю. Про це також варто б написати…».
* * *
Ось бачите, одна лише публ╕кац╕я, а в╕дразу ск╕льки нового матер╕алу! Дума╓те, у Галичин╕ ус╕ знають про згадан╕ под╕╖? Якраз ╕ н╕. Тим б╕льше, не знають у Криму. А мають право знати! Тому й пишемо, поки ╓ жив╕ св╕дки. ╤ щоразу хтось в╕дгуку╓ться.
Для прикладу розпов╕м, який резонанс викликала та ж таки стаття «Молодогвард╕йц╕ з Чорткова» у невеликому г╕рському сел╕ Груш╕вка – це недалеко в╕д Старого Криму.
╫рунтовн╕ше встиг переговорити на цю тему з учителькою Ольгою Данил╕в, тому з не╖ ╕ почну. Зазначу лише, що родом вона з Брод╕вського району Льв╕всько╖ област╕, тому про УПА зна╓ чимало, як ╕ кожна галичанка. А працювати ╖й довелося у Долинському район╕ ╤вано-Франк╕всько╖ област╕, а це вже справжн╕ Карпати! Стаття «Молодогвард╕йц╕ з Чорткова» змусила ╕ ╖╖ згадати дещо:
- Пригадую, як у 1962 роц╕ неподал╕к в╕д села Пеняки Брод╕вського району знайшли кри╖вку. В╕дразу при╖хало багато облавник╕в, проч╕сували л╕с. А нашим хлопцям як ц╕каво було! ╤ люди рад╕сно гомон╕ли м╕ж собою, бо «л╕сових хлопц╕в» зовс╕м не боялися, скор╕ше навпаки – сп╕вчували ╖м… ╤ ми теж почувалися героями, бо були одними з перших, хто побачив кри╖вку.
Пам’ятаю, що вх╕д до не╖ був ц╕лком «класичним», як ╕ в б╕льшост╕ повстанських кри╖вок: треба було брати ялинку ╕ п╕дн╕мати разом ╕з земляним люком. Ялинка була «живою», ╖╖ кор╕ння скр╕плювало землю, тому все добре трималося. До реч╕, кри╖вка виглядала так, н╕би в н╕й ще зовс╕м недавно жили люди. Був ╕ запас продукт╕в. Наск╕льки я знаю – мешканц╕в кри╖вки тод╕ не знайшли…
Отже, якщо хлопц╕ з Чорткова в╕рили у те, що в горах ще ╓ пов-станц╕, то певн╕ п╕дстави для тако╖ в╕ри були… Наприк╕нц╕ 60-х я працювала на Прикарпатт╕ ╕ пригадую, як у Слобод╕ Болех╕вськ╕й у 1968 роц╕ хтось вив╕сив синьо-жовтий прапор. Це сталося якраз на жовтнев╕ свята. «Винуватц╕в» не знайшли. ╤ там м╕сцевий люд рад╕в: «Див╕ться, так ╕ не знайшли москал╕ наших хлопц╕в!». А рад╕ти було чого, бо влада поводилася по-хамськи: уяв╕ть соб╕ – нав╕ть кутю на Р╕здво не давали варити! Нам, учителям, не дозволяли нав╕ть перехреститися. За це ╕ з роботи могли вигнати. Не давали д╕тей у церкву на Великдень водити. А на Святвеч╕р ус╕х учител╕в збирали у школ╕, там нас «моб╕л╕зували» для боротьби з вертепами. ╤ ми мусили ловити д╕тей. Страшн╕ були часи!
Але горяни були волелюбними людьми ╕ вперто дотримувались обряд╕в. Для таких синьо-жовтий прапор був сво╓р╕дним символом продовження укра╖нського опору.
А у 1969-му чи, може, у 1970 роц╕ л╕сник Василь Бучко знайшов у л╕с╕… кри╖вку. Це там же було – у Слобод╕ Болех╕вськ╕й. Фактично в╕н ╕ «здав» хлопц╕в, кожен з яких, до реч╕, мав вищу осв╕ту. Люди розпов╕дали, що один ╕з них зак╕нчив ╕нститут ф╕зкультури, другий – пол╕техн╕чний ╕нститут, трет╕й зак╕нчив ╕сторичний факультет. Пр╕звище ╕сторика пам’ятаю – Квецко. А пр╕звище ф╕зрука – Лес╕в. Хлопц╕в посадили. Лес╕в в╕дсид╕в не менше 10 рок╕в. Коли повернувся на Прикарпаття, то став священиком. Але «органи» влаштували авар╕ю - його на смерть збила машина. Це вже у 80-т╕ роки було.
Отже, укра╖нц╕, як могли, чинили оп╕р, ╕ про це треба пам’ятати. До реч╕, я думаю, що прапор у 1968 роц╕ вив╕сили саме ц╕ хлопц╕, я пов’язую ц╕ под╕╖, хоча точних доказ╕в у мене нема╓.
«Кримська св╕тлиця» добре робить, що пише на ц╕ теми. Треба в╕дкривати вс╕ «б╕л╕ плями». На тему м╕жнац╕ональних стосунк╕в треба писати дуже дел╕катно. На бандер╕вц╕в багато собак нав╕шали, мовляв, вир╕зали ус╕х поляк╕в на Волин╕. Цим кида╓ться т╕нь на весь укра╖нський народ, хоча поляки, мен╕ зда╓ться, принесли б╕льше зла. ╤ безпричинно ╖х н╕хто не ч╕пав.
Знаю, що у 1944 роц╕ хтось знищив ц╕лу родину поляк╕в, яка проживала на хутор╕ Гута Пеняцька Брод╕вського району. Говорили, що це могли ╕ «сов╕ти» зробити, аби загострити укра╖нсько-польське протистояння. Але точних доказ╕в цього нема╓. В╕домо лише, що один хлопчик з ц╕╓╖ родини дивом залишився живим, ховався довго у л╕с╕. Укра╖нц╕ пожал╕ли його ╕ хтось узяв маленького поляка до себе у родину. В╕н вир╕с, вивчився, тепер живе у Херсон╕.
А у прикарпатському Болехов╕ був такий соб╕ ╓врей на пр╕звище Цукерман. Н╕мц╕ забрали його у гетто, а пот╕м розстр╕ляли… Але його сина сус╕ди-укра╖нц╕ врятували, хоч ╕ ризикували при цьому життям. Очевидно, зробили це на знак поваги до старого Цукермана – той справедливим був. У врятованого хлопця доля склалася непогано: в╕н одружився, ма╓ доньку. ╤ ця донька зараз виклада╓ укра╖нську мову. Х╕ба це не символ╕чно? Звичайно, про так╕ випадки варто писати, вони дуже повчальн╕.
* * *
З ╕ншими вчителями говорив менше, але й вони про публ╕кац╕ю висловилися позитивно. Здавалося б: де той Чортк╕в, а де Груш╕вка? Але оск╕льки «нашого цв╕ту по ц╕лому св╕ту», то й Груш╕вка не стала винятком. Чортк╕в тут представля╓ Оксана Ярослав╕вна Чепух╕на – заступник директора з навчально-виховно╖ роботи у початкових класах. Про публ╕кац╕ю «Молодогвард╕йц╕ з Чорткова» вона висловилася так:
- Ск╕льки раз╕в проходила повз нову церкву у р╕дному Чортков╕, але не звертала уваги на те, що вона, д╕йсно, схожа на тризуб! Та й за детальну ╕нформац╕ю про под╕ю 1973 року вдячна. Вона обросла м╕фами, але мало хто з мешканц╕в м╕ста зна╓ ус╕ детал╕. ╤ зна╓те, все-таки, при╓мно було тут, у Криму, прочитати про геро╖чних земляк╕в…
Зауважте, ск╕льки нового я д╕знався в одн╕й лише Груш╕вц╕ та й то поб╕жно, бо часу для ╜рунтовних досл╕джень не було зовс╕м. А що вже говорити про Галичину? Один лише в╕рш Василя Годяка, яким в╕н прив╕тав мене з Новим 2009 роком, чого вартий:
У н╕ч новор╕чну повний келих вина
За вас, милий друже,
 я вип’ю до дна.
За щастя, здоров’я у Новому роц╕,
За усп╕х в усьому, на кожному кроц╕,
За настр╕й чудовий,
 щоб лиха не знати,
╤ т╕льки писати,
 писати, писати…
Отже, Галичина п╕дтриму╓ досл╕дник╕в ╕ аргументами, ╕ з емоц╕йно╖ точки зору. Тож роблю для себе висновок: допоки ╓ жив╕ люди, св╕дки под╕й, треба писати!
Серг╕й ЛАЩЕНКО.

МО╥ РОЗДУМИ ПРО УПА ╤ РОА

Шановна редакц╕╓!
Живучи в Донбас╕, мен╕ часто доводиться чути, як деяк╕ вже л╕тн╕ люди пост╕йно розпов╕дають про УПА, «на всю губу» лають вояк╕в УПА та ╖хн╕х ватажк╕в, що вони, мовляв, воювали проти Червоно╖ Арм╕╖, воювали на боц╕ н╕мц╕в. Що проти Червоно╖ Арм╕╖ – це так, але ж не на боц╕ н╕мц╕в, а проти н╕мц╕в.
Отак╕ балакуни, укра╖нофоби, дез╕нформують людей, с╕ють м╕ж людьми зневагу ╕ ненависть до зах╕дняк╕в. Мене диву╓ те, що так╕ «оратори» серед населення часто знаходять п╕дтримку, а не осуд чи супротив. А ще диву╓, чому н╕хто з таких балакун╕в не згаду╓ про власовц╕в – во╖н╕в РОА, як╕ д╕йсно воювали проти Червоно╖ Арм╕╖.
На початку 1990-х рок╕в я придбав книжку «Грехопадение» (Генерал Власов и его окружение). Автор – письменник-документал╕ст Олександр Колесник, книжку в 1991 роц╕ видано у видавництв╕ «Простор» (м. Харк╕в). Наклад – 200 тисяч. Маючи таку книжку, я часто веду розмову з тими, хто поширю╓ брехлив╕ чутки про УПА. РОА (Рос╕йська визвольна арм╕я) – це д╕йсно була велика сила к╕льк╕стю понад м╕льйон чи нав╕ть м╕льйон дв╕ст╕ чолов╕к. ╥╖ солдати ╕ оф╕цери не лише воювали по фронтах, а й були залучен╕ до охорони об’╓кт╕в. Був створений КОНР (Комитет освобождения народов России). ╤ коли створювався КОНР, то власовц╕ звернулись до укра╖нських нац╕онал╕ст╕в з пропозиц╕╓ю вв╕йти до цього Ком╕тету. Як п╕сля (це вже на суд╕) св╕дчив начальник пропаганди РОА, колишн╕й бригадний ком╕сар Жиленков: «Гиммлер поручил Власову, в целях усиления вражеской работы против СССР, объединить вокруг Комитета все антисоветские формирования, существовавшие в Германии и на территории, оккупированной немецкими войсками. С этой целью Власов, Малышкин и я вели переговоры с руководителями различных националистических организаций, организацией украинских националистов и с другими, о вхождении их в состав КОНР. В частности, представитель ОУН Бандера заявил нам, что он с москалями работать не будет» (стр. 129-130).
З газет та засоб╕в масово╖ ╕нформац╕╖ ми дов╕ду╓мося, як поводили себе на окупован╕й територ╕╖ н╕мецьк╕ солдати. Але ж власовц╕ у поводженн╕ з мирним населенням завойованих територ╕й, мабуть, перевершили «фриц╕в». Вони грабували ╕ ╜валтували, вбивали людей.
Я - живий св╕док одн╕╓╖ з цих жахливих под╕й. З 1941 до 1943 року (до визволення Донбасу) перебував на окупован╕й фашистами територ╕╖. Через наше село проходили р╕зн╕ в╕йськов╕ частини – н╕мецьк╕, ╕тал╕йськ╕, румунськ╕, часом зупинялися ╕ на пост╕й. Десь у березн╕ 1943 року (як уже добре стемн╕ло) ми з товаришами поверталися додому з околиц╕ села, де збиралися хлопц╕ вечорами ╕ вели розмови про те, як прийдуть наш╕, ╕ ми п╕демо на фронт. ╤ раптом з провулка пролунала автоматна черга – одна, друга, третя… А пот╕м матюччя ╕: «Стой, кто идет? - Ми, м╕сцев╕ жител╕, - в╕дпов╕ли. – Ложись». Ми полягали на мерзлу землю. Один з вояк╕в, а ╖х було тро╓, ус╕ - молод╕, здоров╕ хлопц╕, п╕дб╕га╓, ╕ кожного з нас по голов╕ чи по спин╕ б’╓ прикладом автомата. Мен╕ д╕сталося по плечу... Тому ц╕ важк╕ спогади вилились у в╕рша про власовц╕в.
* * *
Прозр╕╓ хай юрба сл╕па
В╕д нин╕шньо╖ днини…
В╕дважн╕ во╖ни УПА,
Геро╖ Укра╖ни
Боролися у дн╕ в╕йни
Проти заброд з усюди.
Це мужн╕ доньки ╕ сини
╥х не забули люди.
…В╕н пальцем в нос╕ колупа
Й гугнявить без упину:
- Оте бандер╕вське УПА
Стр╕ляло нам у спину!
А я йому: «Та не свисти
Про все це скр╕зь ╕ всюди,
Пора б уже розпов╕сти,
Хто нам стр╕ляв у груди.
А хто стр╕ляв? Я не втаю -
Яка ворожа сила
Нас у гарячому бою
П╕д час в╕йни косила.
Була та сила масова
У генерала Власова.
Була та сила бойова,
Понад м╕льйонна сила,
А звалася вона РОА
╤ Г╕тлеру служила.
Ще й нин╕ власовц╕ жив╕
(В них виправка гвард╕йська)
Живуть в Донбас╕ чи в Москв╕,
╢ жителями й М╕нська…
Життя в них непогане –
Зовуть ╖х – ветерани.
У них на грудях ордени,
А не хрести зал╕зн╕.
Тому й бундючаться вони:
Мовляв, ми – во╖ гр╕зн╕.
╤, може, хтось ╕з них
 в цей час
Настирно, без упину
Кричить – гуде
 на весь Донбас:
- Оте УПА, оте УПА
Стр╕ляло нам у спину!
Але про власовц╕в н╕де
Ти не почу╓ш нин╕:
Ан╕ на всьому СНД,
Н╕ в наш╕й Укра╖н╕…
Неначе ╖х ╕ не було,
Неначе в╕тром ╖х змело…
Юрма людц╕в глуха, тупа
Товче у ступ╕ воду,
Щодня доводить, що УПА
╢ «ворогом народу».
…Отож у нос╕ колупай –
Але уп╕вц╕в – не ч╕пай!
Оц╕нку дав ╖м сам де Голль,
А ти хоч помовчати зволь.
Григор╕й ПОНОМАРЕНКО,
ветеран прац╕, в╕дм╕нник народно╖ осв╕ти Укра╖ни, ╕нвал╕д в╕йни.
м. Донецьк.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2009 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6835

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков