Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2788)
З потоку життя (5915)
Душі криниця (3315)
Українці мої... (1431)
Резонанс (1445)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1629)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«РАТАЙ УКРА╥НСЬКОГО ЕФ╤РУ»
У Нац╕ональн╕й сп╕лц╕ журнал╕ст╕в Укра╖ни в╕дбулась презентац╕я книги спогад╕в про видатного...


УКРА╥НА ПАМ'ЯТА╢ ╤ ВШАНОВУ╢ СТЕПАНА РУДАНСЬКОГО
Третього травня нин╕шнього року виповнилось 145 рок╕в з тих п╕р, як перестало битись серце...


У ГОСТ╤ ДО ХУДОЖНИКА
1 червня святкував св╕й 81-й день народження в╕домий кримський художник, граф╕к, живописець,...


ЛЕОН╤Д КАНТЕР, РЕЖИСЕР Ф╤ЛЬМУ «М╤Ф» ПРО ЗАГИБЛОГО В АТО ОПЕРНОГО СП╤ВАКА ВАСИЛЯ СЛ╤ПАКА, ПОК╤НЧИВ ЖИТТЯ САМОГУБСТВОМ
«Чолов╕к мав смертельне поранення в щелепу. Характер поранення та передсмертна записка...


ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ В╤РИ РО╥К
25 кв╕тня, у 107-й день народження в╕домо╖ кримсько╖ укра╖нсько╖ майстрин╕-вишивальниц╕, Героя...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2009 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 30.01.2009
ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ. ЗАБУТА ДОЛЯ

Завидна доля випала написаним у вже далекому 1862 роц╕ Павлом Чубинським в╕ршованим рядкам «Ще не вмерла Укра╖ни н╕ слава, н╕ воля». Без малого п╕втора стор╕ччя жили ц╕ слова у серцях укра╖нц╕в, щоб, врешт╕-решт, стати оф╕ц╕йним Г╕мном нашо╖ незалежно╖ держави. От лише чи багато з нас знають, ким був насправд╕ для Укра╖ни Павло Чубинський - «скромний чиновник м╕н╕стерства транспорту», як стверджують видан╕ вже за час╕в незалежност╕ енциклопедичн╕ дов╕дники, нарешт╕ повертаючи ╕з забуття надовго викреслене ╕з ╕стор╕╖ ╕м’я...

У ЗАСЛАННЯ - БЕЗ СУДУ ╤ СЛ╤ДСТВА

За великим рахунком, глибоко символ╕чно, що нин╕шн╕й Борисп╕ль Ки╖всько╖ област╕, де 27 с╕чня (15-го - за старим стилем) 1839 року у с╕м’╖ небагатих дворян народився Павло Чубинський, на той час адм╕н╕стративно належав до Переяславського пов╕ту Полтавсько╖ губерн╕╖. Отож, сама доля потурбувалася, щоб майбутн╕й автор укра╖нського г╕мну з’явився на св╕т у м╕сц╕, де по╓днались в╕дразу к╕лька визначних для ╕стор╕╖ Укра╖ни територ╕й - Ки╖вщина, Переяславщина, Полтавщина.
Вт╕м, коли у червн╕ 1861 року молодий юрист Павло Чубинський п╕сля зак╕нчення навчання у Петербурзькому ун╕верситет╕ повернувся у р╕дну Укра╖ну (як в╕н вважав, назавжди), н╕хто не м╕г нав╕ть подумати, що на цього юнака оч╕ку╓ важка, але особлива доля. Вже до грудня 1862 року двадцятитрир╕чний хлопець встигне вчинити ст╕льки «злочин╕в», що його без жодного суду ╕ сл╕дства вишлють на примусове поселення до Архангельсько╖ губерн╕╖. Причому в╕дправленому в заслання не пов╕домлять не лише за що його покарано, а й нав╕ть на який терм╕н!
Вже п╕сля цього на хутор╕ п╕д Борисполем, де проживала родина Чубинських, жандарми влаштують н╕чний обшук, в якому лише в рол╕ понятих братиме участь понад 40 ос╕б. Однак н╕чого крамольного так ╕ не буде знайдено, а результатом звернення згорьованого батька на «височайше ╕м’я» стане лише в╕дпов╕дь ╤╤╤ жандармського в╕дд╕лення з перел╕ком «провин» Павла Чубинського. Це, по-перше, «посещение могилы Шевченко»; по-друге, «пение возмутительных песен»; по-трет╓, «напивость водкою» ╕, по-четверте, «ношение малорусского костюма».
Даремно Павло Чубинський у сво╖х численних зверненнях до владних структур доводитиме, що нема╓ н╕чого «злочинного у в╕дв╕динах могили нашого дорогого поета», нагадуючи, вже як юрист: «що не заборонено - те дозволено ╕ ergo - карати за це не можна». Стосовно ж гор╕лки, то в╕н не ма╓ «до не╖ прив’язаност╕». А якби нав╕ть напивався, то «в цьому нема╓ злочину, особливо державного». Та й «простонародний костюм не був заборонений, то яка ж у тому провина?»
Це був час, коли в кожному осв╕ченому укра╖нцев╕, який не забував, що в╕н - укра╖нець ╕, тим б╕льше, розмовляв ╕ одягався як укра╖нець, влада бачила небезпечного злочинця; коли як оф╕ц╕йний документ по М╕н╕стерству осв╕ти «признавалось полезным принять за общее правило, чтобы в учебные заведения округов: Харьковского, Киевского и Одесского назначать преподавателей преимущественно великоруссов, а малоруссов распределить по учебным заведениям С.-Петербургского, Казанского и Оренбургского округов»; коли м╕н╕стр внутр╕шн╕х справ Валу╓в доводив, що «малорусского языка не было, нет и не может никогда быть».
А тут у Ки╓в╕ з’явля╓ться Чубинський, довкруг якого в╕дразу гуртуються вс╕ляк╕ «хлопомани», записуючи ╕ вивчаючи народн╕ звича╖, допомагаючи селянам в╕дстоювати у судах сво╖ права, доводячи, що укра╖нськ╕ д╕ти мають навчатись р╕дною мовою ╕, найстрашн╕ше, маючи за мету «ложное и противоправительственное толкование народу его положения».
Щоправда, останн╓ - лише ц╕лком справедлива оц╕нка владою сво╖х власних д╕й, бо злочинн╕ д╕╖ Чубинського, як сказано у матер╕алах створено╖ за найвищим повел╕нням ком╕с╕╖, «открыть фактически невозможно, потому что, действуя на умы простого и легковерного народа, (он) имеет на своей стороне этот народ». Вт╕м, в╕дсутн╕сть доказ╕в (бо нав╕ть авторство крамольно╖ п╕сн╕ «Ще не вмерла Укра╖ни» так ╕ не було доведено) не стала перешкодою для появи розпорядження «по ╤╤╤ Отделению Собственной Его Императорского Величества Канцелярии»: «Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского как неисправных и положительно опасных в крае агитаторов».

З Укра╖ни - засуджений, в Укра╖ну – заслужений

Про те, як велося Павлу Чубинському на чужин╕, найкраще розпов╕сть написаний ним тод╕ лист: «Мен╕ хот╕лось би бути там, де вс╕ близьк╕ серцю, де р╕дне поле, де сп╕ва соловей, де криниця з вербою зеленою. Де всю н╕ч сп╕вають д╕вчата. А тут - лишенько. В╕с╕м м╕сяц╕в зима, да й л╕то хтозна-яке, скр╕зь болото та комар╕в без л╕ку. П╕сн╕ не почу╓ш, а як почу╓ш, дак таку, що лучче б не слухав... Г╕рше те, що не зна╓ш, коли повернусь додому».
Слабка людина опустила б руки, а Павло Чубинський, навпаки, береться до прац╕. Почавши з╕ скромно╖ посади судового сл╕дчого у м. Пенега, в╕н вже невдовз╕ ста╓ секретарем Архангельського губернського статистичного ком╕тету, паралельно з цим працюючи на посадах редактора «Губернских ведомостей», молодшого, а згодом старшого чиновника з особливих доручень при губернаторов╕ краю.
За св╕дченням сучасник╕в, великою м╕рою завдяки чесност╕ ╕ порядност╕ П. Чубинського, «в час перебування його в Архангельськ╕й губерн╕╖ хабарництво ╕ сваволя якщо й не зовс╕м зникли, то дуже боялися виходити на св╕т Божий». А завдяки слав╕ «газетного кореспондента» нав╕ть статт╕ без п╕дпису, в яких д╕ставалось «на гор╕хи» недолугим ╕ жад╕бним чиновникам, почали приписувати П. Чубинському, що, як ╕ в Укра╖н╕, не п╕шло на користь його стосункам з м╕сцевим жандармським начальством, яке в будь-як╕й критиц╕ вбачало «замах на усто╖ влади».
В╕дтак заслання могло б стати дов╕чним, якби не винятковий талант П. Чубинського як досл╕дника. Його анал╕тичн╕ публ╕кац╕╖, присвячен╕ стану хл╕бного ╕ лляного виробництва та торг╕вл╕ в Архангельськ╕й губерн╕╖, проблемам солеварно╖ галуз╕, об╜рунтуванню необх╕дност╕ спорудження В’ятсько-Дв╕нсько╖ зал╕зниц╕ викликали великий ╕нтерес в Петербурз╕. У результат╕ П. Чубинський отриму╓ оф╕ц╕йне завдання двох найв╕дом╕ших наукових товариств - В╕льного економ╕чного ╕ Рос╕йського географ╕чного - провести детальне обстеження П╕вн╕чного краю.
З╕бран╕ впродовж 1867 року в 36 пов╕тах семи п╕вн╕чних губерн╕й матер╕али виявились наст╕льки значущими, а ╖хн╕й науково-статистичний анал╕з - наст╕льки вражаючим, що автора у с╕чн╕ 1869 року з особистого дозволу м╕н╕стра внутр╕шн╕х справ викликають до Петербурга, нагороджують ср╕бною медаллю ╤мператорського географ╕чного товариства та обирають д╕йсним членом ц╕╓╖ поважно╖ науково╖ установи.
Та, найважлив╕ше, за клопотанням вчених П. Чубинському дозволяють в╕льне проживання в столиц╕ ╕ вс╕х губерн╕ях Рос╕╖, за винятком... Архангельсько╖ (не ╕накше, як надто вже доп╕к архангельським жандармам цей на диво безкорисливий ╕ чесний чолов╕к).
А 16 травня 1869 року д╕йсний член ╤мператорського Рос╕йського географ╕чного товариства П. Чубинський «з височайшого со╕звол╓н╕я» в╕дряджа╓ться в Укра╖ну для етнограф╕чно-статистичних досл╕джень ще одного малодосл╕дженого краю - п╕вденно-зах╕дного.

Експедиц╕я Укра╖нська

Парадокс, але з пол╕тичних причин найбагатшим ╕ найцив╕л╕зован╕шим рег╕оном тод╕шньо╖ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ була Малорос╕я не лише за назвою, а й р╕внем вивчення краю. Важко пов╕рити, однак у часи, коли вже д╕яли П╕вн╕чно-Зах╕дне, Оренбурзьке, Кавказьке ╕ Сиб╕рське в╕дд╕лення Рос╕йського географ╕чного товариства (РГТ), в Укра╖н╕, де працювало аж три (!) ун╕верситети, н╕ етнограф╕чних, н╕ нав╕ть економ╕чних досл╕джень практично н╕хто не проводив.
В╕дтак, робота експедиц╕╖ Чубинського, на ф╕нансування яко╖ РГТ спромоглося вид╕лити м╕зерну суму в 3 тис. рубл╕в, поклала початок не лише планом╕рному вивченню виробничих сил рег╕ону та життя ╕ побуту трьох найб╕льших народностей цього краю - укра╖нц╕в, поляк╕в ╕ ╓вре╖в, а й стала початком формування П╕вденно-Зах╕дного в╕дд╕лення РГТ - першо╖ академ╕чно╖ науково╖ установи Укра╖ни.
За досить короткий час, упродовж якого оф╕ц╕йно працювала експедиц╕я - з 16 травня 1869 р. до 16 травня 1873 р., вдалося з╕брати неоц╕ненн╕ матер╕али, як╕ було систематизовано ╕ видано в семи томах (9 книгах) «Праць етнограф╕чно-статистично╖ експедиц╕╖ в Зах╕дно-Руський край».
Ц╕ безц╕нн╕ томи, за словами ╤вана Франка, стали «основою вс╕х подальших роб╕т з етнограф╕╖ та мови П╕вденно╖ Руси». А про роль, яку в╕д╕грали «Прац╕» у розвитку культурного ╕ нац╕онального самоусв╕домлення укра╖нц╕в, можна судити, зокрема, за спогадами Ольги Косач-Кривинюк. За ╖╖ св╕дченнями, «томи труд╕в Чубинського з казками ╕ п╕снями» були «найулюблен╕шими книжками» маленько╖ Лес╕ Укра╖нки, тексти яких вона знала мало не напам’ять.
Стосовно ж науково╖ ц╕нност╕ «Праць», то ╖хн╕м наочним п╕дтвердженням стало присудження Чубинському «за особенную его деятельность и неусыпные труды, коим русская наука обязана собранием громадного материала для изучения быта, юридических обычаев и народной жизни Юго-Западного края» у 1873 р. золото╖ медал╕ РГТ, у 1879 р. - золото╖ медал╕ М╕жнародного конгресу в Париж╕ ╕ цього ж року - Уваровсько╖ прем╕╖ Петербурзько╖ Академ╕╖ наук.
Вт╕м, для укра╖нц╕в значно важлив╕ше, що завдяки робот╕ П. Чубинського, маршрути експедиц╕й якого, до реч╕, к╕лька раз╕в пролягали через територ╕ю нин╕шньо╖ Житомирщини - Бердич╕вський, Житомирський, Новоград-Волинський, Радомишльський, Овруцький пов╕ти, збережено пам’ятки народно╖ творчост╕: близько 4 тис. обрядових п╕сень, три сотн╕ казок, понад 60 запис╕в м╕сцевих гов╕рок, народний календар.
Нотатки про характерн╕ заняття населення, його доходи, житло, одяг, традиц╕йну ╖жу, стан виробничих сил ╕ торг╕вл╕, як╕ мали свого часу величезне прикладне значення, нин╕ стали безц╕нними ╕сторичними документами. Як ╕ практично перш╕ науков╕ описи Холмсько╖ Рус╕, П╕дляшшя, С╕длецько╖ ╕ Гродненсько╖ губерн╕й, П╕нського ╕ Мозирського пов╕т╕в М╕нсько╖ губерн╕╖, населених пол╕щуками. Б╕да лише в тому, що жодного разу ц╕ матер╕али не перевидавались, адже «неблагонад╕йн╕сть» П. Чубинського не викликала сумн╕ву н╕ в царсько╖, н╕ в радянсько╖ влади. А ось чому ╕ нин╕ з╕бране невтомним досл╕дником багатство залиша╓ться фактично недоступним для тих, хто так щиро висп╕ву╓ написаний ним г╕мн, залиша╓ться загадкою.

«Особо╓ совещан╕╓»... царських час╕в

Завдяки старанням П. Чубинського, 13 лютого 1873 р. у Ки╓в╕ було нарешт╕ в╕дкрито П╕вденно-Зах╕дне в╕дд╕лення Рос╕йського географ╕чного товариства, що дало можлив╕сть продовжувати розпочату п╕д час «Малорос╕йсько╖ експедиц╕╖» роботу. Це, зрозум╕ло, аж н╕як не сподобалось тим, хто вважав: укра╖нц╕в «н╓т» ╕ «н╓ может бить».
У результат╕ кожна др╕бниця набувала пол╕тичного забарвлення. Що, здавалось би, крамольного в орган╕зованому 2 березня 1874 р. одноденному перепис╕ населення Ки╓ва? Але виявилось, що киян насправд╕ у п╕втора раза б╕льше, н╕ж оф╕ц╕йно вважалося ╕ (що значно страшн╕ше!) переважна б╕льш╕сть ╖х ╕дентиф╕кувала себе укра╖нцями. Та особливо обурило «рос╕йських патр╕от╕в», що п╕д час перепису йшлося не про «малоруско╓ нар╓ч╕╓», а «язик».
Ще г╕рше вийшло ╕з запланованими до друку «Записками П╕вденно-Зах╕дного в╕дд╕лу». До читач╕в потрапили лише два перших томи, з яких цензура вилучила лише статтю П. Чубинського про бюджет селянсько╖ с╕м’╖. А вже в╕ддрукований трет╕й том ╕з матер╕алами двох наступних том╕в влада конф╕ску╓ повн╕стю.
У липн╕ 1875 р. «в особом сов╓щан╕╖ ╕з л╕ц ╓го в╓л╕чеством указаних» розгляда╓ться загроза укра╖ноф╕льства, викликана поширенням в Укра╖н╕ п╕дручник╕в ╕ молитовник╕в на «малорос╕йском язик╓». Вердикт Олександра ╤╤: в╕дд╕л географ╕чного товариства у Ки╓в╕ закрити.
Чубинського вдруге висилають з Укра╖ни, заборонивши проживати йому в Ки╖вськ╕й, Волинськ╕й, Под╕льськ╕й, Харк╕вськ╕й, Катеринославськ╕й, Херсонськ╕й, Воронезьк╕й губерн╕ях ╕ в столицях.
Для Чубинського це не лише моральний, а й матер╕альний удар. Мало хто дос╕ зна╓, що далеко небагатий П. Чубинський за сво╖ особист╕ кошти викупив авторськ╕ права на неопубл╕кован╕ за життя твори Т. Шевченка, в результат╕ чого вони д╕йшли до читач╕в. Що саме П. Чубинський за власний кошт купив будинок для знаменитого, але бездомного кобзаря Остапа Вересая ╕ що платою за усп╕х укра╖нсько╖ експедиц╕╖ стали борги, нароблен╕ задля науки. Працюючи в Укра╖н╕ в╕дразу в к╕лькох акц╕онерних товариствах, ще можна якось розраховуватись з кредиторами, але як вижити у вигнанн╕?
П. Чубинському ще вдасться добитись дозволу жити у Петербурз╕, працюючи чиновником у м╕н╕стерств╕ транспорту. В р╕дну Укра╖ну йому дозволять повернутись лише тяжко хворим, не забувши при цьому заборонити бувати в Ки╓в╕. 14 с╕чня (за старим стилем) 1884 року, не доживши одного дня до свого 45-р╕ччя, Павло Чубинський тихо згасне на хутор╕ п╕д Борисполем. Пам’ять про нього намагатиметься знищити не одна антиукра╖нська влада, ╕ нав╕ть кам╕нний надгробок з його могили опиниться у п╕дмур╕вках колгоспно╖ комори. Та написана ним п╕сня не вмре - не загине.
Щоразу, встаючи п╕д перш╕ акорди священного укра╖нського г╕мну, хоч на мить згадаймо ╕ того, хто написав: «Ще не вмерла Укра╖ни н╕ слава, н╕ воля». Павло Чубинський на це заслужив.

http://www.kmu.gov.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2009 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6836

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков