Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2638)
З потоку життя (5717)
Душі криниця (3224)
Українці мої... (1419)
Резонанс (1424)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ГАЗЕТА «КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ» ОГОЛОШУ╢ ВСЕУКРА╥НСЬКИЙ Л╤ТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС «МИ — Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!» ╤МЕН╤ КРИМСЬКОГО УКРА╥НСЬКОГО ПОЕТА ДАНИЛА КОНОНЕНКА
УМОВИ КОНКУРСУ


╤НШ╤
В’╓ться прапор Укра╖ни: Жовте поле, небо син╓. Гордо ма╓ ╕ тр╕поче, Може що пов╕дать хоче?


ДМИТРУ ШУПТ╤ – 80!
«КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ» СЕРДЕЧНО ЗДОРОВИТЬ ШАНОВНОГО ДМИТРА РОМАНОВИЧА З ЮВ╤ЛЕ╢М!


«ХРИСТОС ХРЕСТИВСЯ Й ВОДУ ОСВЯТИВ...»
Може виникнути слушне запитання: “Чому Богоявленням називають не день народження ╤суса...


«…Я СИЛИ П’Ю В ТАРАСОВОМУ СЛОВ╤»
У т╕ хвилини важко було говорити, сльози заважали, адже почуття щему ╕ радост╕, хвилювання ╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 30.01.2009
АНАТОЛ╤Й МАТВ╤ЙЧУК: ЗНАНИЙ ╤ НЕЗНАЙОМИЙ

ПОЕТ ╤ ЧАС
Нещодавно народному артисту Укра╖ни, в╕домому поету, композитору ╕ сп╕ваку Анатол╕ю Матв╕йчуку виповнилося 50 л╕т. Здоровлячи юв╕ляра в╕д ╕мен╕ «Св╕тлиц╕» з полуднем в╕ку, пропону╓мо читачам доб╕рку нових в╕рш╕в поета, опубл╕кованих в журнал╕ «Дн╕про».

АНАТОЛ╤Й МАТВ╤ЙЧУК: ЗНАНИЙ ╤ НЕЗНАЙОМИЙ

Його талант - багатогранний ╕ яскравий. Я не знаю жодного ╕ншого митця сучасно╖ Укра╖ни, який так орган╕чно ╕ щасливо по╓днував би щедре обдаровання сп╕вака, композитора ╕ поета. Проте, якщо в двох перших ╕постасях Анатол╕я Матв╕йчука, народного артиста Укра╖ни, знають без переб╕льшення м╕льйони сп╕вв╕тчизник╕в, то як поет в╕н в╕домий менш╕й к╕лькост╕ людей. Публ╕кац╕╖ останн╕х рок╕в у л╕тературн╕й пер╕одиц╕ й особливо зб╕рка поез╕й «Но╖в ковчег», яка побачила св╕т 1998 року, дали вагом╕ п╕дстави спод╕ватися, що Анатол╕й Матв╕йчук в╕дбудеться ╕ як самобутн╕й художник слова. ╤ книжка «Предтеча» засв╕дчу╓, що ц╕ спод╕вання справджуються.
Скажу в╕дверто: давно я не читав тако╖ чесно╖ ╕ мужньо╖ громадянсько╖ л╕рики, яка дом╕ну╓ у «Предтеч╕». В╕рш╕ гостро актуальн╕, полем╕чно-публ╕цистичн╕, соц╕ально значущ╕. Теми, ╕де╖, образи ╕ сюжети буквально вихоплен╕ з кипучого виру життя. Авторська позиц╕я недвозначно ч╕тка й принципова, думки висловлен╕ доступно й просто, однак при цьому вони не втрачають глибини ╕ ф╕лософ╕чност╕. Коротк╕ в╕рш╕ гранично лап╕дарн╕ й афористично виразн╕. Д╕апазон ╕нтонац╕й - в╕д гн╕вно-саркастичних та ╕рон╕чних до пронизливо-бол╕сних, жарт╕вливо-дотепних ╕ сп╕вчутливо лаг╕дних.
Пол╕фон╕зу╓ книжку в╕нок сонет╕в ╕з раннього пер╕оду творчост╕, а в╕нча╓ ╖╖ розд╕л, укладений з популярних та нових п╕сень на слова автора. Коментувати ╖х зайве. П╕сн╕ Анатол╕я Матв╕йчука знан╕ чи не в кожн╕й укра╖нськ╕й осел╕.
Отака вона Матв╕йчукова «Предтеча».
Побажаймо ж книжц╕ щасливо╖ дол╕ й найкоротшо╖ дороги до людських сердець, а ╖╖ авторов╕ - невичерпно╖ снаги ╕ високого натхнення на вс╕ добр╕ справи.

Микола ЛУК╤В,
поет, заслужений д╕яч мистецтв Укра╖ни,
головний редактор журналу «Дн╕про».

«ДО СВОБОДИ ТРЕБА ДОРОСТИ»

Я - УКРА╥НЕЦЬ!

Я - укра╖нець.
В╕рою ╕ кров’ю.
Мо╓ кор╕ння тут, у ц╕й земл╕.
Вона мо╓ю живиться любов’ю,
А я страждаю болями ╖╖.
Я - укра╖нець.
Син народу того,
Що в╕двика╓ нин╕ в╕д ярма.
Я не корюся -
Я молюся Богу
╤ в╕рю в те, що все це недарма.
Я - укра╖нець.
Смутком оповите,
Мо╓ кохання - як г╕рке вино.
Моя р╕дня розкидана по св╕ту,
Як буйним в╕тром золоте зерно.
Я - укра╖нець!
Цього не в╕дняти.
В мо╖й душ╕ сп╕вають солов’╖.
Були такими мо╖ мама й тато,
Й такими будуть
Правнуки мо╖.

МУЗИКА

Для когось музика - нектар,
Краплина насолоди,
Для когось музика - товар,
Що не виходить з моди.
Для когось музика - то н╕ж,
Який л╕ку╓ рани,
Для когось музика - гашиш
╤ порц╕я дурману.
Для когось музика - це сон
╤ св╕жий подих бризу,
Для когось музика - це фон,
Додаток до стриптизу.
Для когось музика - це зм╕ст,
Покликання ╕ мука,
Для когось - просто шум ╕ свист
╤ драт╕влив╕ звуки.
Для когось музика - зима,
Для когось - сад розкв╕тлий,
Для когось музика - п╕тьма,
Але для когось - св╕тло!
Вона - матер╕я тонка,
Та так ╕ ма╓ бути –
У кожн╕м музика така,
Яку в╕н здатний чути.

ПЕРЕЗИМУ╢М

Втомилась Ти.
Тоб╕ вже доста.
За все платитимуть нащадки.
В╕д романтизму дев’яностих
Вже не залишилось ╕ згадки.
Не проросло.
Не зав’язалось.
Не визр╕ло достойним плодом...
Яка небачена зухвал╕сть -
З╕грати в дурника з народом!
Куди под╕лись ваш╕ гасла,
Вожд╕ ╕ пастир╕ духовн╕?
Ревуть воли - порожн╕ ясла,
А ваш╕, як на диво, повн╕!
Ну що ж,
Перезиму╓м, браття,
Нам до такого не звикати.
Надовго вистачить багаття
Тих дров, що встигли наламати.
Переживем цю холоднечу,
З╕гр╕вшись мр╕ями ╕ снами,
А там, дивись, уже й малеча
Поп╕дроста╓ п╕д тинами.
╤ встане - гр╕зна ╕ сердита,
Як док╕р згаяному часу,
╤ знову явить всьому св╕ту
Пророка скривджених - Тараса!

НЕ ЗАШКОДЬ

Що ╓ життя, хто до к╕нця збагне?
Воно прекрасне,
 як би все не склалось.
Та ╓ у ньому правило одне,
Що нам у спадок
з давнини д╕сталось:
Торка╓ш Душу а чи н╕жну плоть –
Б╕да прийти в╕д тебе не повинна.
Н╕ словом, ан╕ д╕лом - не зашкодь!
Якщо ти справд╕ на земл╕ Людина.
На перехрест╕ сорока в╕тр╕в
Душа немовби флюгер здичав╕лий,
╤ у пал╕тр╕ р╕зних кольор╕в
Вона знаходить чорний або б╕лий.
Хай ти не зм╕г себе в соб╕ збороть,
Та ╕нший хтось здола╓ трясовину!
Н╕ словом, ан╕ д╕лом не зашкодь,
Якщо ти справд╕ на земл╕ Людина.
А тим, хто йде
кр╕зь морок навмання, -
╥м не потр╕бн╕ похвали й поради,
╥м н╕ до чого досв╕д ╕ знання –
Бо той, хто в╕рить, той не мусить знати.
Бо там, де ╓ Над╕я, там Господь.
Там Музика к╕нчатись не повинна!
Н╕ словом, ан╕ д╕лом не зашкодь,
Якщо ти справд╕ на земл╕ Людина.

ВОРОГАМ

Душа у полон╕ нудьги
Нечутно вмира╓ повол╕,
Та добре, що ╓ вороги,
Зловт╕шн╕ супутники дол╕.
Я ╖х в╕дчуваю щодень,
Вони не прощають н╕чого –
Н╕ доброго слова, н╕ злого,
Н╕ в╕рш╕в мо╖х, н╕ п╕сень.
У кожного власн╕ борги,
У кожного власне сумл╕ння,
Я дякую вам, вороги,
Що ви мене вчили терп╕ння.
Що били мене на льоту,
╤ гнули мене, ╕ гн╕тили,
╤ тим додали мен╕ сили
╤ в╕ри в свою правоту.
На св╕т╕ мен╕ до снаги
Над╕я, Любов ╕ Удача,
Я дякую вам, вороги,
За те, що см╕юсь я ╕ плачу.
Що вс╕ мо╖ в╕рш╕ й п╕сн╕
Мен╕ д╕ставалися кров’ю.
Я нин╕ плачу вам Любов’ю
За в╕ддан╕сть вашу мен╕!

КРИЛА

Губи терпк╕ в╕д сл╕в.
Плеч╕ важк╕ в╕д крил,
Я так багато вм╕в,
Та бракувало сил.
Часу важкий бат╕г
Падав на спини дн╕в,
Я б так багато встиг,
Встиг би, якби посм╕в.
Але ╕сну╓ межа
Ницост╕ ╕ чеснот.
Там зача╖лась душа
В пошуках чистих нот.
Бубни гримлять чимдуж.
П╕длих суфлер╕в тьма.
Я ще живий, чому ж
Н╕би мене й нема?
Знов я кричу до вас,
Але немов н╕мий –
В мор╕ порожн╕х фраз
Губиться голос м╕й.
Знову танок брехн╕
╤ фарисейський блуд,
Знову порожн╕ дн╕
╤ неправдивий суд.
Вовком би був - завив
В небо з останн╕х сил...
Терпнуть вуста в╕д сл╕в,
Плеч╕ болять в╕д крил.

ПРАВДА

Правда бува╓ р╕зною:
Рад╕сною ╕ сумною,
Часом криштально-чистою,
Але н╕коли - брудною.
Правда бува╓ р╕дною,
Вистражданою ╕ клятою,
Гнаною всюди ╕ б╕дною
╤ надто р╕дко - багатою.
Правда бува╓ крих╕тною,
Тихою а чи в╕дважною,
╤нколи - дуже виг╕дною,
Але н╕коли - продажною.
Правда бува╓ щирою,
Гр╕шною а чи святою,
Але завжди вона – з В╕рою
Або хоча б з добротою.
Правду не треба питати,
Чи це насправд╕ вона.
Правд у людей багато,
А у народу - одна!

СВОБОДА

Як усе задумано було,
Як усе красиво почалося,
Ск╕льки сл╕в високих пролилося,
Щоб Над╕╖ зернятко з╕йшло!
Але як непросто в╕днайти
Те, що загубилось м╕ж в╕ками...
До Свободи треба дорости
Розумом ╕ св╕тлими думками.
Можна швидко замолити гр╕х,
Пом╕няти стяги ╕ клейноди
╤ бляшаний дзеньк╕т сл╕в сво╖х
Освятити блиском позолоти.
Т╕льки хто злукавив - стережись,
Бо слова з’╖даються ╕ржею!
До Свободи треба дотягтись
В╕рою ╕ чистою Душею.
Як нам не згубитись в ц╕й ╕мл╕,
Де св╕танок з мороком межу╓,
На просторах р╕дно╖ земл╕
Чорне гайвороння розкошу╓
╤ лукаво стриптизу╓ х╕ть
На п╕дмурках в╕чно╖ ╤де╖...
Дай нам Бог Свободу заслужить
Г╕дн╕стю високою сво╓ю!

╤СТИНА

╤стина -
Вона сл╕пучо-б╕ла,
Б╕ла, незалежно в╕д пори.
╤ тому вона для серця мила,
Що у н╕й вс╕ ╕нш╕ кольори.
╤стина
Не потребу╓ згоди
Розуму ╕ нав╕ть почуття.
╤ тому за нею йдуть народи
З мороку п╕тьми у майбуття.
╤стина
Не може буть потворна,
Але ╖й не треба ╕ краси –
Бо, коли вона тебе пригорне,
Ти життя за не╖ в╕ддаси.
╤стина
Да╓ться по краплинц╕,
Кожному в момент його життя.
╤ коли ти з нею наодинц╕ –
Ти безгр╕шний, як мале дитя.
╤стину
П╕знати неможливо,
Тисне прост╕р, п╕дганя╓ час.
Але й це, напевно,
Неважливо.
╤стина - це В╕ра в кожн╕м з нас!

ПРОВИДЦ╤

Поети мають бути над добою.
Вони по зорях вив╕ряють час.
Поетам сумно серед мордобою,
Коли п╕д прапори шикують нас.
Поети знають, в чому сила слова,
На кожн╕м з них ╓ Господа печать.
Тому, коли з трибун
 течуть промови,
Поети, зуби зц╕пивши, мовчать.
Поети бачать, що не бачить око,
╤ чують те, чого нема в словах. –
Тому ╖х зневажають так жорстоко
Вс╕ т╕, хто прагне влади в головах,
Коли зл╕тають лозунги ╕ гасла
╤ розда╓ться об╕цянок м╕дь.
Поетам треба, щоб душа не згасла,
Щоб не згубила св╕тла хоч на мить.
Хай св╕титься вона ╕ хай святиться,
Душа стражденна, -
 всюди й повсякчас.
Люб╕ть поет╕в, бо вони - провидц╕,
Прийде пора - вони врятують вас!

МЕЖА

У кожного ╕з нас своя межа:
Можливостей, терп╕ння
╤ свободи.
У кожного ╓ правила й чесноти,
Як╕ йому п╕дказу╓ Душа.
Та б╕лий св╕т прекрасний
 лиш здаля,
А зблизька вгледиш охоронн╕ веж╕.
Влаштован╕ так люди ╕ земля,
Що всюди т╕льки меж╕, меж╕, меж╕...
Ми вс╕ живем за правилом Меж╕.
Вся наша суть - то ширми ╕ бар’╓ри,
Зал╕зн╕ кл╕тки, кам’ян╕ воль╓ри,
Кордони ╕ державн╕ рубеж╕.
Ми - в’язн╕ нам нав’язаних ╕дей,
Раби страшних умовностей
 ╕ план╕в,
Заручники вожд╕в ╕ хижих клан╕в,
╤ забобон╕в, ╕ дурних в╕стей.
О м╕й земний, м╕й б╕долашний люд,
Под╕лений на племена ╕ раси,
В карм╕нн╕м кол╕ злочин╕в-спокут
Роз╕пнутий у простор╕ ╕ час╕!
Ми сто╖мо з тобою на меж╕,
Забувши про останню обережн╕сть.
А в кожн╕м з нас –
Загублена безмежн╕сть.
Свята Безмежн╕сть В╕чно╖ Душ╕.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6839

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков