Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2626)
З потоку життя (5710)
Душі криниця (3219)
Українці мої... (1416)
Резонанс (1422)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Р╤ЗДВЯНА ЗУСТР╤Ч НА ГАЛИЦЬК╤Й ЗЕМЛ╤
М╕сце зустр╕ч╕ — Червоноградська м╕ська б╕бл╕отека для д╕тей — обрано не випадково.


СВЯТО – НАПЕРЕК╤Р ВСЬОМУ!
У «Св╕тлиц╕» в Криму на Р╕здво знову з╕бралися однодумц╕. Були ╕ кутя, ╕ до кут╕...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Все с╕ре на двор╕… Сн╕ги – лиш на гор╕! Гриби у грудн╕ – де таке бува╓? Це,...


МЕЛАНКА ЗАПРОШУ╢ НА ЩЕДРУ КУТЮ
У давнину д╕вчата цього вечора збиралися поворожити, так само, як ╕ в н╕ч на Андр╕я.


УКРА╥НСЬКЕ Р╤ЗДВО
На щастя, укра╖нськ╕ обряди ╕ звича╖ нин╕ в╕дроджуються.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 30.01.2009
«╢ У КРИМУ У МЕНЕ ДОБРИЙ ДРУГ»
Василь МАРСЮК

ПОЕЗ╤Я

МАНДР╤ВКА З М╤ЦКЕВИЧЕМ
(П╕сля читання його «Кримських сонет╕в» у переклад╕ Максима Рильського).

Хоч вс╕м нам родич пра-Адам,
я шану ближчому в╕ддам:
поляков╕ за родом.
╤ хоч з його народом
народ м╕й бився – ух! –
Адам – м╕й добрий друг.
Ми, завдяки Максиму,
блукали з ним по Криму,
здиралися на дах,
що зветься Чатир-Даг,
було нам теж незле
╕ на Чуфут-Кале,
й до ханського гарему
зайшли ми, як нечеми,
та зв╕дти вс╕х дружин
давно вже вигнав джин –
Москви зловредний син.
Де терли ми штиблети,
Адам в сво╖х сонетах
все гарно описав,
але не все сказав.
Як╕ пили ми вина
в п╕двал╕ в╕рменина!
Яких ми пишних дам!..
Та змовчу, бо Адам
ще скаже, що я – хам.
Згадаймо про дорожче:
про вмиту кров’ю Польщу,
про в’ярмлену Вкра╖ну,
куди думками линув
в печал╕ кожний з нас.
Не наш був день ╕ час.
Але печаль – на пот╕м!
Прощались ми у грот╕
знайомця в╕рменина
в компан╕╖ рабина,
а також муедзина,
в яких текла аж слина
при погляд╕ на вина.
Ще кара╖м ╕ грек
д╕лили наш чурек.
Адам пив повну чарку
за ╢ву-джан татарку.
╤ на коня ми з ним
ще випили за Крим,
за дружбу наших рим!
Як╕ були ми фати –
не дасть мен╕ збрехати
наш сп╕льний друг Максим.
17.11.2003 р.

КОКТЕБЕЛЬ

Я очман╕в у Коктебел╕
в╕д т╕сноти ╕ децибел╕в.
Тепер це вже не м╕й курорт,
де все зм╕шав докупи чорт:
базар, вокзал, аеропорт.
Йдеш б╕ля моря – як на ринку,
йдеш б╕ля моря –
наче в шинку,
де крутять сто одну пластинку
по вс╕х кутках без в╕дпочинку,
╕ в неб╕ сонячну пластинку
хтось крутить,
як гарячий душ...
╤ т╕льки моря син╕й плюш
ще пов╕ва╓ прохолоду.
Заходь, заходь у н╕жну воду -
╕ вмить забудеш про базар,
про москаленк╕в, про татар!
╤ погляд тв╕й ╓диним змахом
злетить, як птах,
над Кара-Дагом,
де ╕з вершин спада╓ т╕нь,
неначе с╕ть, в морську глиб╕нь,
де скеля з проф╕лем Волошина
гука╓ в далеч заворожену,
у той колишн╕й Коктебель,
де прямо з пристан╕ форель,
чи то кефаль, колись ловив ти.
Згада╓ш тишею сповитий
Будинок творчост╕, ╕ кв╕ти,
╕ друз╕в лаг╕дн╕ прив╕ти,
╕ поц╕лунки, як вино...
Давно усе було, давно
чи то вв╕ сн╕, чи то в к╕но,
чи то в раю давно, давно.
11.10.2008 р.

КРИМСЬК╤ ЕТЮДИ
1
Я в молодост╕ так чудово плавав,
що Чорне море м╕г перепливти
в╕д Криму
до Туреччини, наприклад.
Але скаж╕ть,
що я робив би там?!
2
Колись давно
серед курортних юрбищ
Крим мен╕ здався безлюдним:
серед того Вавилону
я не побачив татар.
3
В юнацьк╕ роки б╕ля моря
так мен╕ дуже хот╕лось
влитись у зграю дельф╕н╕в!
Важко жилося тод╕
серед людей на земл╕.

4
У Феодос╕╖ (Каф╕)
не п’╓ться в кафе мен╕ кава
╕ вина мен╕ не смакують:
тут на базарах колись
кров укра╖нську пили.
5
Ночами
так смутно
падають зор╕
над Кримом,
як сльози д╕вчат-полонянок...
Невже вони
й дос╕ горюють
на небесах?
6
В рабств╕ тут була
╕ Настя-бранка,
згодом ж╕нка
гр╕зного султана,
знана ц╕лим св╕том Роксолана,
що у райських
розкошах
купалась,
а в душ╕ любила р╕дний край.
7
Що це за час настав?!
Ж╕нки ╕з Укра╖ни
летять за море
на вогн╕ бордел╕в,
немов метелики н╕чн╕.
8
Пор╕вняти м╕сяць з ятаганом
нин╕, знаю, буде старомодно.
Як тод╕ назвати гостре лезо,
п╕дняте вноч╕
над Чорним морем?!
9
Через Крим усю н╕ч
прол╕тали криклив╕ гуси,
наче скрипуч╕ вози
╕з чумацькою с╕ллю
на Укра╖ну ╕шли.
10
Кримський канал
До самого серця степу
дн╕провська вода б╕жить…
Н╕, це не просто вода,
це кров голуба струменить,
земл╕ укра╖нсько╖ кров!
05.11.2008 р.

ЧЕРКАСЬК╤ МОГИЛИ

Двов╕рш
 
«На цвинтар╕ розстр╕ляних ╕люз╕й
Уже нема╓ м╕сця для могил».
Василь Симоненко.

1
Лен╕н в Черкасах упав,
╕дол д╕ждався мотузки.
Сонце вже в╕н заступав –
впав – ╕ розбився на друзки.
Знявсь над майданом зойк
купки старих комун╕ст╕в.
Ск╕нчився к о м у н о з о й
в давньокозацькому м╕ст╕!
Я зар╕кався колись:
доти сюди не вертати,
доки гаркавий метис
буде тут страх наганяти.
Кликнув знайомий маршрут
знов на черкаськ╕ схили.
Друз╕в поменшало тут,
виросли т╕льки могили…
Ск╕льки ╕мен ╕ над╕й
вже спочивають у пол╕!
Сплять тут Василь ╕ Андр╕й,
спок╕й знайшов Анатол╕й…
Серед безладдя ╕ чвар
легше з╕тхнуть домовини:
ще один ╕дол-тягар
спав ╕з грудей Укра╖ни.
2
Знову Черкаси. Це тут
знав я любов ╕ наругу,
тут я пройшов ╕нститут
справд╕ козацького духу.
Де ви, низеньк╕ доми?
Мир вам, нов╕тн╕ ╕ вищ╕!
Т╕льки стар╕╓мо ми,
т╕льки росте кладовище…
Ск╕льки ж купити троянд?
Сумно могилам без кв╕т╕в.
Чи не занадто ╕ я,
друз╕, зажився на св╕т╕?
Цей ось ще юним згор╕в,
той лиш дихнув п╕сля тюрем,
той кастрував св╕й сп╕в
╕ без ножа цензури…
Сам я не знаю, де
буду похований з часом.
Байдуже наче. Проте –
ближче б до друз╕в в Черкасах!
Там, де м╕й тезко Василь
з ╜рунту пробився гран╕том,
де недалеко в╕дс╕ль
зв╕вся Тарас над св╕том.
04.12.2008 р.

СТРИЖ╤

Потепл╕ло. ╤ знову стриж╕
демонструють крут╕ в╕раж╕
над соборами, наче орб╕ти.
Це вже л╕то,
 у Ки╓в╕ л╕то…
Вже аж плавиться золото бань,
╕ мил╕шають
 оч╕ у пань,
╕ блакитн╕ш╕ хвил╕ Дн╕пров╕,
╕ манлив╕ш╕ т╕н╕
 в д╕бров╕,
╕ сум’яття
 таке у душ╕ –
хоч небесн╕ роби в╕раж╕,
 як стриж╕,
 як стриж╕,
 як стриж╕.
21.07.2008 р.

* * *
Ще купа╓ться степ
в золотому тепл╕,
а прозор╕сть така,
наче степ на долон╕,
ще спок╕йно снують
бур’янами джмел╕,
╕ пану╓ будяк
у червон╕й корон╕.
Та пожовкла уже
кукурудза суха,
чорний сонях
кудись закотив капелюха.
Значить, скоро сюди
приведе жениха
б╕локоса й метка
молода зав╕рюха.
Вс╕х приспить ╕ ску╓
невидимка-мороз,
потемн╕╓ будяк
у колюч╕й корон╕,
захова╓ джмеля до весни,
аж до гроз,
у цупкому листку,
в корол╕вськ╕й долон╕.
А сьогодн╕ ще степ
розкошу╓ в тепл╕,
догр╕ва╓ будяк
сво╓ листя лапате.
Б╕ля мене гудуть
золотист╕ джмел╕
╕ жал╕ють ус╕х,
хто не може л╕тати.

ГРАЛЬНИЙ ЕТЮД

Зроблю легенький реверанс
перед гравцями в преферанс.
У центр╕ Ки╓ва, у парку,
перехиливши з ними чарку,
я проголошував не раз
то гордий в╕ст, то скромний пас.
У холодку п╕д яворами,
що нависають над столами,
щодня збираються д╕ди,
р╕дн╕ш╕ часом, як брати,
а то й сварлив╕, як коти,
бо тут чиновн╕ стерт╕ гран╕
╕ лиш майстерн╕сть у пошан╕.
Хай десь ти ходиш в орденах,
а тут будь скромний, як монах.
Ну, я монаха вжив для рими
╕ не роблю гравц╕в святими,
бо ще п╕дн╕мете на см╕х,
адже азарт – це смертний гр╕х,
але, зда╓ться, не для вс╕х.
Шах╕сти ╕ гравц╕ у кост╕ –
у парку теж пост╕йн╕ гост╕,
але то значно нижчий клас,
найвища каста – преферанс.
На ц╕ картярськ╕ асамбле╖
охоче сходяться ╓вре╖,
такий збира╓ться кагал,
неначе тут у них аврал.
╤ нав╕ть ╖дуть з ем╕грац╕╖
представники ц╕╓╖ нац╕╖
╕ ц╕ле л╕то труться тут,
бо л╕то в Ки╓в╕ з е р г у т*,
ще й у Шевченк╕вському парку,
де нав╕ть в полудень не жарко.
А в Тель-Ав╕в╕ зараз – ой!
В Берл╕н╕ кл╕мат теж не той,
╕ не такий прив╕тний гой.
Туристи ц╕ – гравц╕ хорош╕,
та б╕льше спорту
люблять грош╕,
всю душу витрясуть за гр╕ш.
Тому-то граю я част╕ш
в одному кол╕ не з ╢ф╕мом,
а ╕з татарином Ал╕мом.
Хоч гра╓ в╕н не без химер,
але над╕йн╕ший партнер,
дарма що родом ╕з Казан╕,
а нашу мову добре зна╓
╕ вчить внучат сво╖х... Ось так!
Татарин з Волги - а козак!
Ще став би ним його земляк -
гравець з м╕льярдами Ахметов,
який трима╓ п╕д штиблетом
п╕в-Укра╖ни, а Донбас
перетворив на метастаз –
свою столицю водночас.
Та з ним я т╕льки гаю час,
скажу йому сердитий «пас!»
╕ до сво╖х вернусь партнер╕в,
уже сивеньких кавалер╕в:
один – спортивний журнал╕ст,
другий – заслужений артист
з театру Лес╕ Укра╖нки.
(Чому ╕м’ям свято╖ ж╕нки
рос╕йський названо театр?
На глум, звичайно, ╕ на жарт).
Але повернемось до карт –
азарт ╕ в Африц╕ – азарт!
А карти що? Коли як ляжуть:
сьогодн╕ дулю вам покажуть,
а завтра виграш п╕днесуть.
Ум╕й чекати - в цьому суть
не т╕льки гри,
а й справ сутт╓вих,
╕ хто жде усп╕х╕в митт╓вих,
той зазна╓ найб╕льших втрат.
Ось ╕ наука вам в╕д карт!
А ще картярським запов╕том
╓ той, що добре знаний св╕том:
програвши грошики, не плач,
а гарно вигравши, не скач
╕ не хизуйся, як багач,
а попрямуй до гастроному,
в╕зьми, що треба, ╕ по тому
партнер╕в зн╕чених поклич,
розпий ╕з ними могорич!
Рад╕й, що вт╕к на день ╕з дому,
немов л╕так з аеродрому,
рад╕й, ут╕кши в╕д сват╕в,
в╕д дочок, внук╕в ╕ зят╕в,
╕ в╕д пол╕тик╕в-хорт╕в,
як╕ ╕з кожного екрана
на нас полюють спозарана.
Рад╕й, що зараз л╕тн╕й час,
що недалечко сам Тарас
кр╕зь крону дивиться на нас
╕, може, теж з╕грав би в карти,
але не можна – в╕н на варт╕,
хоч ми труд╕в його не варт╕.
А що з нас в╕зьмеш - ми д╕ди...
Однак мен╕ вже треба йти,
хоч ╕ старий – а ждуть труди.
До завтра, хлопц╕ чи панове –
мо╓╖ старост╕ братове!
П╕ду, зробивши реверанс,
писати в╕рш про преферанс.
21.09.2008 р.

*Зер гут (з н╕мецько╖) - дуже добре.

УСАМ╤ТНЕННЯ

Сиджу, бува╓, аж до смерку
в саду Михайл╕всько╖ церкви,
або точн╕ш, в монастир╕,
що ся╓ золотом вгор╕.
╤ наплива на мене спок╕й,
неначе бачу сон глибокий.
А час в╕д часу дзвони б’ють,
╕ чорноризц╕ все снують,
немов аквар╕умн╕ риби,
╕ золот╕ють бан╕ й шиби
веч╕рн╕м сонячним теплом,
╕ небеса темн╕шим склом
вкривають високо обитель.
Н╕, тут я - г╕сть,
╕ще не житель,
хоч вже подумував не раз
в╕дбути св╕й остатн╕й час,
вдягнувши теж печальну рясу,
╕з себе скинувши одразу
увесь тягар минулих л╕т
╕ схоронивши в серц╕ св╕т.
Смерка╓. Т╕льки довгий сл╕д
за л╕таком вгор╕ ср╕блиться,
╕ засв╕тилася каплиця
н╕чного сторожа. Хрести
мен╕ кивнули: треба йти!
╤ще сьогодн╕ треба йти…
08.07.2008 р.

НЕБЕСНЕ ВО╥НСТВО

Коли я дивився на загони озбро╓них мечами ╕ списами ангел╕в, як╕ зображен╕ на ст╕н╕ Михайл╕вського Золотоверхого собору ╕ на чол╕ яких стоять начальники-архангели з ╕менами (на н╕мбах) Салафи╖л, Варахи╖л, Рафа╖л, Миха╖л, Гаври╖л, Ури╖л, ╤╓гуди╖л, подумалось мен╕:
В╕дколи ангели
з чужинською старшиною витають в небесах
над Укра╖ною,
в╕дтод╕ християнська Укра╖на -
або безлюдний степ,
або ру╖на.
Якби тим во╖нством
командував Богдан,
нас не гн╕тив би
жодний бусурман.
Якби очолив ангел╕в Тарас,
то рай земний
давно вже був би в нас.
16.12.2008 р.

РОЗДУМ ПРИ М╤СЯЦ╤

Невже це молод╕сть моя
щербатим м╕сяцем с╕я?
Немов окра╓ць паляниц╕
б╕л╕╓ в мене на полиц╕.
Я ╕ ран╕ше не тужив,
що не на повну губу жив,
╕ нин╕ тяжко не караюсь,
що в╕к м╕й тане, як окра╓ць.
Св╕ти, м╕й м╕сяцю, св╕ти
перед приходом темноти!
Життя мого дв╕ половини –
неначе карта Укра╖ни,
навп╕л под╕лена Дн╕пром:
одна нахмурилась Донбасом,
а друга св╕титься Тарасом,
╕ я м╕ж ними, як пором,
туди-сюди сную Дн╕пром.
А в╕д життя –
вже т╕льки скибка
╕ хисту блиск, як сол╕ др╕бка.
Та й це покину – прийде час,
як кинув я колись Донбас,
коли м╕й м╕сяць був уповн╕
╕ чув п╕сн╕ мо╖ любовн╕
╕ юн╕ задуми нескромн╕...
Св╕ти, окрайчику, св╕ти
перед потопом темноти!
03.06.2008 р.

ХАЛАТ

Я спершу був безмежно рад:
який небачений халат
мен╕ принесла ╕з базару моя хазяйка!
Так Тамару-
дружину подумки я зву,
бо так воно ╕ наяву.
Все р╕дше я виходжу з дому
╕ не потр╕бний став н╕кому.
╤з Криму т╕льки добрий друг
мене л╕ку╓ в╕д недуг
╕ добрим словом, а част╕ше
мо╖ друку╓ скромн╕ в╕рш╕
в сво╖й газет╕ – шле ╕ шле –
╕ на душ╕ ста╓ незле.
А тут халат!
Турецький, пишний,
я аж тону у ньому, гр╕шний,
бо довгий – мало не до п’ят,
товстий ╕ теплий, як бушлат,
такий каштановий на кол╕р,
╕ золотистий гарний ком╕р.
╤ хто йому не був би рад!?
В такому доброму халат╕
аж весел╕ше стало в хат╕.
Чи не купити ще й чалму?
Але нав╕що ╕ кому?
Вона б згодилась для гарему.
Та об╕йду я дану тему:
коли тоб╕ за с╕мдесят –
одн╕й дружин╕ дати б лад!
Купила, бач, який халат!
У ньому йди хоч на парад,
чи на прийом до Президента -
але не пустять, як агента
╕нтел╕гентсько╖ орди,
що просить хл╕ба за труди.
Отож, чого туди ╕ти?
В╕тають там лиш ол╕гарх╕в -
некоронованих монарх╕в.
Ну, а мене ╕ м╕й халат
пошлють кудись на маскарад.
╤ сумно, сумно стало в хат╕,
як у хлорован╕й палат╕,
де в л╕карняному халат╕
не раз лежав я ледь живий.
╤ ось тепер вдягнув новий!
Ходжу у н╕м, як кошовий
м╕ж козаками у жупан╕,
ходжу пишаюсь перед пан╕.
Н╕, не халат, а дивина –
не поскупилася жона!
А як подумати: нав╕що?
Можливо, сталось не абищо:
або я справд╕ значу щось,
або вже я – рогатий лось.
Тепер не довга всяка рад╕сть,
бо вже, як лис,
п╕дкралась стар╕сть,
╕ хоч у мушлю одягла,
а в серц╕ менша╓ тепла.
Ось ╕ в чудовому халат╕
всю зиму висиджу у хат╕,
пор╕г узявши за межу.
Ну, й хай!
Щось, може, напишу.
Тепл╕ше вкутуючи плеч╕,
згадаю роки молодеч╕
╕ дорог╕ для мене реч╕,
╕, може, цей ос╕нн╕й веч╕р,
╕ нав╕ть м╕й новий халат,
якому я сьогодн╕ рад.
27.10.2008 р.

ЗР╤ЛИЙ ДЕВ╤З

Ми ус╕ – ╕з одно╖ глини,
а в житт╕ кому як повезе...
Я н╕кому н╕чого не винен,
╕ прощаю ус╕м ╕ все.
В╕д життя я мав рад╕сть ╕ кпини,
в╕д нещастя ╕ н╕мб не спасе.
Я н╕кому н╕чого не винен,
╕ прощаю ус╕м ╕ все.
Що ╓ краще за мир у родин╕?
Що ╓ г╕рше, як сварка трясе?
Я н╕кому н╕чого не винен,
╕ прощаю ус╕м ╕ все.
Я трудився в ╕м’я Укра╖ни
╕ сумл╕ння мене не гризе.
╥й одн╕й я, можливо,
щось винен,
╕ вона лиш простить мен╕ все.
07.06.2008 р.

╤ НАС КР╤ПИТИСЯ УЧИ!

Владиц╕ Ф╕ларету (Денисенку),
земляков╕.

Отак, владико Ф╕ларете,
вже вас у р╕дному сел╕
д╕стали мстив╕ москал╕,
хоч в╕дправляй до лазарету.
Як укра╖нський патр╕от
ви воскреша╓те народ,
а темн╕ браття-односельц╕
холодний кам╕нь
носять в серц╕,
чужого слухають попа.
Яка б╕да! Яка ганьба!
Чого навчилась у Христоса
юрба донецька безголоса?
Лише любить чуже ярмо?
Лише читать чуже письмо?
Повчилась би у ляха-пана
любити Папу ╤оанна!
Та де там! Школа в нас не та!
╤ дос╕ гаспидська орда
у наш╕м пол╕ ви╓ дико.
«Кр╕пися, праведний Владико,
╕ нас кр╕питися учи!
Освячуй нам слова-меч╕!

АНДР╤╥ВСЬКА ЦЕРКВА

Я не з церковних менестрел╕в
╕ не сп╕вець хрест╕в-розп’ять,
та церкв╕, створен╕й Растрелл╕,
ладен я сходи ц╕лувать!
Тод╕ ще рухалися возом,
авто не знали ╕ ракет –
злет╕ло чудо над узвозом
до нев╕дкритих ще планет!
╤ недарма сюди, як в Мекку,
йдуть маляр╕ з ус╕х округ.
╤ду ╕ я в мороз ╕ в спеку,
щоразу знявши капелюх.

ПАМОРОЗЬ

╤ванов╕ Дзюб╕

Поб╕лила паморозь поля
╕ в полях посадки поб╕лила.
Так вони нагадують здаля
нам для лету випростан╕ крила!
Нав╕ть кожний степовий будяк
празнику╓ в б╕л╕й кожушин╕
╕ лижню прокреслю╓ л╕так
у дзв╕нк╕й небесн╕й голуб╕н╕.
╤ велике сонце без тепла
зас╕ва╓ блиском всю р╕внину,
╕ димок далекого села
теж мазком доповню╓ картину.
А яких таких ╕ще прикрас
я в степу шукаю, мов сновида?
Власне, це я згадую Донбас,
що в мен╕ втонув, як Атлантида.
Пам’ятаю памороз╕ хруст,
у пов╕тр╕ теплий холод м’яти...
Я сюди н╕коли не вернусь,
ось х╕ба що, може, помирати.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6841

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков