Версiя для друку Обговорити в форумi

День української писемності та мови - великий і величний день. Це свято, що заявляє про нас, українців, не лише як про людей, населення, а як про народ, націю - горду, що знає собі ціну, яка вистраждала немало на шляху свого становлення. А ще це свято представляє нашу державу і українців усьому світові як народ прадавньої історії, великої мужності і високого інтелекту.
Цього року, як ніколи, урочисто і надзвичайно святково відзначили буковинці свято рідної мови у палаці «Академічний». Тут зібралися поважні гості - працівники машзаводу зі своїм директором - В. А. Сідляром; представники обласного відділку Союзу українок, який очолює щира патріотка і борець за українську мову О. В. Попелюк; представники обласної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка; працівники книгарень «Букініст» та «Українська книга» і ще чимало хороших й світлих людей. Цінним є те, що глядачі прийшли на свято за покликом серця, а не були зібрані для того, аби заповнити залу.
Мені випала честь відкривати цей вечір. На сцену піднімалася з великим хвилюванням: розуміла свою відповідальність, усвідомлювала, що мова, наче жива істота, якій я зобов’язана усім - тим, що українка, що громадянка - дивиться на мене примруженим оком і наче питає: «То як ти мене любиш, як відстоюєш? Чим для тебе є моє свято?».
І вже з тої хвилини, коли я стала віч-на-віч з її Величністю Українською Мовою, - з тої хвилини уже не помічала нікого й нічого. Минуло хвилювання, де й подівся страх. Після декількох вступних слів почала поетичну розмову із Нею - Нашою Мовою. Я стояла перед нею - прекрасною, рідною, величною.

МОВО МОЯ

Мово моя, - ти ясна зірниця на сході,
Сонце встає і про тебе співає пісні,
Хоче воно розказати усім народам,
Що українська назавжди йому з рідні.
Ти народилась - йому простягнула руки,
Ясного променю в себе
 вдихнула сповна.
Як катували тебе, які зазнавала муки -
Все поборола й вернулася до життя.
Мово моя, - ти з бісеру срібна річка,
Серця мелодія в тобі жива луна.
Пісню величну мільйонів
 вкраїнських потічків
З світу усього ввібрала твоя душа.

На свято прибули відомий режисер, кінематографіст, письменник, автор і оператор-постановник великого українського фільму «Тіні забутих предків» Юрій Іллєнко з дружиною - народною артисткою України Людмилою Єфіменко. Він презентував свою нову трилогію «Доповідна апостолу Петру». Всіх зворушила сповідь Юрія Герасимовича: «Виїхавши до Росії, я якось відірвався від рідної землі, мови. Кажучи прямо, став яничаром. І мені так було добре, вже звик, навіть не думав щось змінювати у своєму житті. Переворот у свідомості стався після того, як я прочитав і заглибився у повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». А коли приїхав у Карпати знімати фільм, взагалі прокинувся і почав повертати до своїх джерел. Я щасливий, що позбувся яничарства!». Людмила Єфіменко (Мавка у «Лісовій пісні», відьма - «Молитва за гетьмана Мазепу») саме Юрію вдячна за те, що колись відкрив їй багатство української культури та історії. «Я дуже добре вчилася в школі, але нічого не чула про княгиню Ольгу, - згадувала актриса. - Вперше почула про таку постать, аж коли писався сценарій фільму». Виступи цих людей зал вітав гучними оплесками. Це були не звичайні мітингові промови, а щирі слова патріотів, зізнання в любові рідній мові, Батьківщині.
Урочистим і захоплюючим було спілкування із дослідницею української мови і літератури Іриною Фаріон. Це - істинна й щира патріотка, до останньої клітинки свого єства. А яка у неї мова - наче ріка, що не знає ні спочину, ні втоми. Виступ обґрунтовувала прикладами і фактами, пересипала влучними жартами, сміливо кидала глузливі слівця і гостру сатиру на адресу тих, хто не хоче вивчати українську мову, говорить суржиком, недооцінює роль мови у піднятті нашої духовності. Пані Ірина полонила залу мистецтвом слова. Всі дивилися на неї із захопленням і вдячністю. Ця людина у своєму служінні Україні не знає втоми.
Звичайно, я з радістю подарувала шановним гостям «Календар-2009», де вміщено репродукції з дванадцяти моїх картин на тему: «Українські народні свята і звичаї», і презентація якого також відбувалася на святі рідної мови. Цей календар побачив світ завдяки об’єднанню «Свобода» та Чернівецькій філії «Приватбанку», які виявили свої патріотичні почуття і турботу про розвиток обдарованої молоді в нашому краї. Велике Вам спасибі за підтримку, допомогу і любов до мистецтва.
Після урочистостей вечора відбувся концерт художніх колективів області. Запальні хореографічні композиції, дзвінка українська пісня і троїсті музики закрутилися у барвистому вихорі.
Пролунав останній акорд, затихло останнє слово, та не хотілося залишати залу, не хотілося йти додому... Це означає, що вечір не просто удався; сказати так - буде дуже формально і сухо. Ми просто гідно відсвяткували День української писемності і мови, Мови віковічної, милозвучної, яка постає у своїй красі й величі і в якої велике майбутнє. Вона голодоморами нищена, кованими чобітьми топтана. Вона - великомучениця. Тож нехай залишаються у минулому всі поневіряння, а майбутнє нашої рідної Мови - прекрасне! Я вірю у це, і так мусить бути!

Тетяна ПОЛУБКО,
учениця ЗОШ № 14.
м. Чернівці.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2009 > Тема ""Джерельце""