Версiя для друку Обговорити в форумi

До книги кримського поета Леоніда Ярмушевича „У любові немає минулого часу”, що побачила нещодавно світ у сімферопольському видавництві „Таврія”,  увійшли нові вірші і вибрані твори з попередніх семи збірок, за які автор був удостоєний літературної премії імені В. Сосюри, одного з кращих українських ліриків.
Леонід Ярмушевич свій перший вірш написав у дев’ятому класі. Відвідував літературну студію “Світанок” райгазети у м. Слов’янську Донецької області. До Криму приїхав за направленням після закінчення факультету дефектології Слов’янського педінституту. Працював  педагогом, журналістом, служив в органах держбезпеки. Рідному донецькому краю з його шахтами і териконами присвятив  збірку „Журавлі над Донбасом”, а залізничний квиток до легендарної станції Брусине, якій присвятив один із  віршів, бере і зараз, коли приїжджає у відпустку до мами.
- Щоб так стисло і ємко сказати про шахту, треба спуститися в неї, відчути важкість чорних склепінь землі, що лягають на плечі, та як ріднить людей почуття  товариськості, - сказав відомий кримськотатарський поет Нузет Умеров на презентації книги у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі. – Це вже характерна художня деталь автора, що притаманна всій його поезії.
Вірші із цієї збірки заслужений артист Автономної Республіки Крим, поет Аркадій Вакуленко включив до своєї програми поетично-мистецької зустрічі із любителями художнього слова першими, бо і сам теж родом із Донбасу, а з їхнім автором навіть живе поряд в одному з будинків м. Сімферополя.
А Олександра Руденка поезія Л. Ярмушевича надихнула на бардівську творчість. Кілька виконаних ним під гітару пісень органічно вплелися в атмосферу свята поетичного слова, на якому  звучали вірші-присвяти автора своїм друзям, рідним йому людям – дружині, доньці Марині, онучці Ксенії, роздуми поряд з пушкінськими рядками в його музеї у Гурзуфі, в інших місцях Криму, пов’язаних з іменами А. Чехова, М. Волошина, О. Гріна.
Адресами поетичних інтересів Л. Ярмушевича стали місто Білогірськ, долина Біюк-Карасу. Так із своїм словом поет і йде по дорозі з тривогою за людей, жадаючи, щоб у вічній боротьбі Добра і Зла вона була добрішою, щоб ніхто на ній не спіткнувся і не запізнився, щоб до кожного вчасно приходило  щастя, а кохання, в якого немає минулого часу, перетворювалося в одне з мистецтв.
Валентина НАСТІНА.

Степь
Бои гремели где-то за порогами.
Когда, стирая пот и кровь с лица,
Перебинтованная
 грязными дорогами,
Степь глухо застонала у крыльца.
И так тревожно, как в немом кино,
Губами черными воды просила,
В весеннем  солнце мытое зерно
Мать, плача, ей с водою приносила.
Степь выжила и красками слепит,
И вся в хлебах от края и до края…
А мать среди степи стоит,
От одиночества седая.

Рябиновый пожар
Рябиновый пожар. Об этом
Уж пето-перепето сотни раз.
Но, что поделать,
 вновь уходит лето
И обжигает тихой грустью нас.
Рябиновый пожар
 приносит озаренье,
Рождает светлое, наивное добро.
Проходит боль,
 приходит вдохновенье
И остается, как жар-птицыно перо.
И этот щедрый и прощальный дар
Так многое в минуты эти значит…
Над городом такой пожар,
Что даже слышно,
 как деревья плачут.
*     *     *
Осенних трав дурманит запах,
Вечерний ветер холодит висок,
И все сильнее полыхает запад,
Как у окна на яблоне листок.
И чудесами так пропитан воздух,
Что превратиться в сказку норовит,
И, кажется, уронит небо звезды,
И это никого не удивит…
*     *     *
Последний снег, не за горами ветер,
Несущий запах первого цветка.
И я стою, как он, небесно светел
На краюшке пушистого платка.
Еще немного и набухнут почки,
Сады утонут в пенистом огне,
И я оглохну от щемящей строчки,
Вдруг неожиданно
 взорвавшейся во мне.
Еще немного и вернутся птицы,
Дав полный ход родившейся весне,
Ну а пока ложится на ресницы,
Как поцелуй зимы, последний снег.
*     *     *
Весна в течении Салгира
Звучит, как пушкинская лира,
И вдохновенье манит вдаль,
Как расцветающий миндаль.
И я шагаю по следам поэта
Туда, где много грез и света,
Где нет еще нежданного врага
И кровью не окрашены снега.

Листопад
Он был светел, как легкий ветер,
Обнажая душу и сад.
Никогда еще раньше на свете
Не встречал я такой листопад.
Он мне память встревожил,
 как улей,
И былое в багряном огне,
Разрывною нежданною пулей
С криком птицы летело ко мне.
И, не видя к возврату причины,
Все же шел на его голоса.
Осыпалась листва, как песчинки
На забытых песочных часах.
*     *     *
Там, в долине Биюк-Карасу,
Осень рыжие волосы мыла.
Я не видел такую красу,
Мне такая краса не под силу.
Как ее передать, донести
К Вам до сердца,
 как ландыш в апреле?
Ей такой еще гаммой цвести,
Что не хватит на все акварели!
*     *     *
Лишь именем твоим живу,
Им, словно сад,
 наполнен белым светом,
И убеждаюсь, что жива Джульетта,
И дарит, словно песню, синеву.
А век двадцатый, потеряв покой,
Приветствуя, рукой ей машет.
И, снявши туфельки,
 Джульетта пляшет
На вымытой дождями мостовой.
А память бережно все так хранит,
Что Бог и тот
 уже не сладит с миром…
Ночь напролет
 сидим вдвоем с Шекспиром
И не находим сил ее похоронить.
*     *     *
То манишь загадочно, как небо,
То пугаешь глубиной реки.
С каждым часом улетают в небыль
Взмах крыла и взмах твоей руки.
Задержись хотя бы на мгновенье,
Когда к крику сердца все глухи,
Или прикоснись, как вдохновенье,
В час, когда не пишутся стихи.
А потом – прощай,
 а на прощанье –
Все цветы, что выросли в полях,
Только солнце – вместо обещанья.
Вместо грусти – песню журавля.
*     *     *
Ворвусь я гостем к тебе
 непрошенным,
Взволнованным, запыленным,
 взъерошенным,
Пришедшим из неведомых далей,
С новыми радостями и печалями.
Ворвусь я ветром
 пьянящим, весенним
Горькие думы твои рассеять,
Или с друзьями хорошими
 вместе –
Новой мелодией, новою песней.
Новым теплом, новым рассветом,
Комната залита будет светом.
Будут беды все падать замертво.
Прихожу, а двери заперты…
*     *     *
У Любви нет прошедшего времени.
Она словно живая вода.
От ее небесного бремени
Не избавиться мне никогда.
Она - боль и надежда, отчаянье.
Она - свет непогашенных чувств.
А задень вдруг их словом
 нечаянно –
Превратится в одно из искусств.
Леонид Ярмушевич.
м. Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 20.02.2009 > Тема "Душі криниця"