Версiя для друку Обговорити в форумi

ЗАКОН І МИ

Важливою, хоч і не завжди приємною, частиною суспільних, тобто людських відносин, є правовідносини, що виникають у зв’язку з вчиненням злочину, порушенням кримінальної справи, її розслідуванням і розглядом у суді. Крім того, ці правовідносини можуть мати своє продовження в апеляційному, касаційному провадженні та навіть при перегляді судових рішень в порядку виключного провадження. Такі правовідносини називають кримінально-процесуальними.
Учасниками, або більш юридично – суб’єктами, кримінально-процесуальних правовідносин можуть бути як фізичні (громадяни), так і юридичні особи (установи, організації), а також посадові особи державних органів, на яких законом покладено здійснення кримінально-процесуальної діяльності – розкриття злочинів, розслідування кримінальних справ і вирішення їх по суті.
До таких суб’єктів, у першу чергу, належать: слідчий, орган дізнання, дізнавач, прокурор, суд, суддя, захисник, потерпілий, свідок, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений, виправданий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, перекладач, поняті, заставодавець, поручитель та інші. Як бачимо, загальновідомий вислів про театр може бути перефразовано й так: ”Усе наше життя – процес, а ми в ньому – суб’єкти”. Дійсно, кожен з нас, навіть того не бажаючи, може, а багато хто вже і побував у ролі вказаних суб’єктів, тобто безпосередньо був учасником кримінально-процесуальних правовідносин. Ось тоді, найчастіше, й згадували про свої законні права та їх належний чи неналежний захист. Але ж усі зазначені суб’єкти різняться між собою за поняттям, рисами, ознаками, а головне – за процесуальним статусом, тобто за правами, що їх надано законом і обов’язками, що їх покладено на них, теж законом.
Отже правильним є висновок про те, що права та обов’язки (і не тільки свої) краще знати, ніж не знати. Захистити свої права ефективно можливо лише за умови, якщо їх достатньо повно знаєш і, для чого, не обов’язково бути юристом. Моє глибоке переконання, що держава не може бути правовою, як це визначає Конституція України, якщо її громадяни не знають свої права, а держава не забезпечує їх надійний захист. Саме знання своїх прав і обов’язків буде сприяти їх більш надійному захисту та покращенню стану правовідносин у суспільстві, а в кінцевому підсумку – зміцненню правопорядку в країні.
Вбачається, що ознайомлення з правовим статусом суб’єктів кримінального процесу буде доречно розпочати, на мій погляд, з прав і обов’язків такого учасника правовідносин як свідок.
Свідком, відповідно до закону (стаття 68 Кримінально-процесуального кодексу України, далі – КПК) є будь-яка особа, стосовно якої є дані, що їй відомі обставини кримінальної справи. Стає особа свідком з моменту її виклику до органу розслідування, прокурора, суду. Такий виклик для допиту свідка мають право зробити орган дізнання (міліція та інші), слідчий, прокурор, суд (суддя). До виклику таку особу частіше всього називають очевидцем, але його правового статусу закон не визначає. Отже, права та обов’язки, а також застосування заходів примусу та відповідальність такої особи (очевидця) можливі лише після її виклику в установленому законом порядку. Виклик, відповідно до ст. 166 КПК, може бути зроблено повісткою, яка вручається свідку під розписку, а у випадку його тимчасової відсутності – кому-небудь з дорослих членів його сім’ї або житлово-комунальної організації, виконавчого комітету селищної чи сільської ради або за місцем роботи чи навчання. Свідка також може бути викликано телеграмою чи телефонограмою. Виклик свідка через засоби масової інформації законом, у кримінальному процесі України, не передбачено.
У повістці повинно бути вказано: хто викликається як свідок (прізвище, ім’я, по батькові), куди (орган розслідування, прокурор чи суд) і до кого (прізвище, ім’я, по батькові, посада), день (дата) і час (година, хвилини) явки, а також можливі наслідки неявки. У повістці може бути вказано й про необхідність мати документ, що посвідчує особу свідка. Повістка повинна бути підписана відповідною посадовою особою вказаних органів розслідування, прокуратури чи суду.
Неповнолітній свідок, якому не виповнилося 18 років, викликається для допиту через його законних представників (батьків, опікунів, піклувальників).
Зразу же уточнимо, що відповідно до закону (ст. ст. 68, 166 КПК), допитувати свідка можна про обставини, які підлягають встановленню у кримінальній справі, у тому числі й про факти, що характеризують особу потерпілого, підозрюваного чи обвинуваченого, його взаємовідносини з ними.
Свідка може бути допитано за місцем провадження розслідування (прокуратура, райвідділ міліції), а при необхідності – за місцем його перебування (лікарня, пансіонат, санаторій, слідчий ізолятор, а також за місцем проживання чи роботи). Закон визначає, що кожного свідка необхідно допитувати окремо і за відсутності інших свідків. При цьому слідчий повинен вжити заходів до того, щоб свідки, яких викликано в одній справі, не могли спілкуватися між собою.
Перед початком допиту слідчий встановлює особу свідка (як правило за документом, що посвідчує особу) та повідомляє, в якій справі його викликано і попереджає про обов’язок розповісти все, що свідку відомо у цій справі, а також про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань згідно зі ст.ст. 384 і 385 Кримінального кодексу України. Слідчий також з’ясовує відносини між свідком і підозрюваним (обвинуваченим), потерпілим. Після того, як свідок завершить давати показання, слідчий ставить йому запитання. При цьому заборонено ставити навідні запитання, тобто запитання у формулюванні яких вже є відповідь, частина відповіді або підказка.
Неповнолітній свідок віком до 14 років обов’язково, а за розсудом слідчого – й віком до 16 років, допитується в присутності педагога, а при необхідності – лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього. Вказаним особам роз’яснюється їхній обов’язок бути присутніми при допиті, викласти свої зауваження, а з дозволу слідчого – ставити запитання свідку. Їхнє запитання слідчим може бути відведене, але як і зауваження, воно повинно бути занесене до протоколу допиту.
Свідку, який не досяг 16 років роз’яснюється обов’язок давати правдиві свідчення, але про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, він не попереджається.
Допит глухого або ж німого свідка проводиться за участі особи, яка його розуміє (сурдоперекладача) і про що зазначається у протоколі допиту.
Не підлягають і не можуть бути допитані як свідки: 1) адвокати та інші фахівці (спеціалісти) в галузі права, які за законом мають право надавати правову допомогу, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі – з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, яка їм її довірила; 2) захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача – про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги вказаним особам; 3) особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні чи психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення у справі, та давати про них показання; 4) свідок, стосовно якого здійснюються заходи безпеки та який дає показання під псевдонімом – щодо дійсних даних про його особу; 5) особа, яка має відомості щодо дійсних даних про свідка, стосовно якого здійснюються заходи безпеки та який дає показання під псевдонімом.
Крім того, відмовитися давати показання мають право: 1) члени сім’ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного; 2) особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім’ї, близьких родичів, усиновленого чи усиновителя в скоєнні злочину. Вказаним особам повинно бути роз’яснено їхнє право відмовитися від дачі показань і про що вказується в протоколі допиту або у протоколі судового засідання.
Протокол допиту підписують свідок, особи, які були присутні при допиті, та слідчий. Якщо показання свідка записані в протоколі на декількох сторінках, свідок підписує кожну сторінку окремо.
Перед допитом свідку повинні бути роз’яснені його права та обов’язки.
Так, відповідно до закону (ст. 69-1 КПК), свідок має право: 1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє; 2) користуватися допомогою перекладача і заявляти йому відвід; 3) знати у зв’язку з чим і у якій справі його буде допитано; 4) власноруч викладати (написати – Р. С.) свої показання в протоколі допиту; 5) користуватися нотатками (записами – Р. С.) і документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються розрахунків чи інших даних, які йому важко тримати в пам’яті; 6) відмовитися давати показання стосовно себе, членів сім’ї та близьких родичів; 7) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень або ж власноруч робити такі доповнення та зауваження; 8) подавати скарги прокуророві на дії чи рішення дізнавача і слідчого; 9) отримувати відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для дачі показань (проїзд, проживання та збереження заробітної плати за місцем роботи – Р. С.).
За наявності до того відповідних підстав, свідок має право на забезпечення його безпеки шляхом застосування передбачених законом заходів.
Крім того, на свідка закон (ст. 70 КПК) покладає й певні обов’язки, а саме: 1) з’явитися за викликом у вказане місце та час (при цьому, імунітет депутата будь-якого рівня стосовно цього обов’язку не є чинним – Р. С.); 2) дати правдиві показання про відомі йому обставини у справі.
Для забезпечення виконання покладених на свідка обов’язків, закон передбачає певні заходи процесуального примусу (привід), а також більш сувору відповідальність за не виконання ним вимог закону. Так, за злісне ухилення від явки в суд, свідок несе адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (як за прояв неповаги до суду) у вигляді штрафу або адміністративного арешту на строк до п’ятнадцяти діб. За злісне ухилення від явки до органу досудового слідства (слідчого – Р. С.) або органу дізнання свідок несе відповідальність за ст. 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу.
 Свідок несе також кримінальну відповідальність, а саме: за відмову від дачі показань про відомі йому обставини у справі (ст. 385 Кримінального кодексу) у вигляді штрафу або арешту. За дачу завідомо неправдивих показань, свідок несе відповідальність за ст. 384 Кримінального кодексу, де передбачено покарання у вигляді виправних робіт, обмеження або ж позбавлення волі. За розголошення даних досудового слідства чи дізнання без дозволу прокурора, слідчого чи дізнавача свідком, якщо його про це було попереджено вказаними особами, свідок може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 387 Кримінального кодексу України у вигляді штрафу або виправних робіт.
Як висновок: слід добре знати і активно захищати свої права, а також сумлінно виконувати покладені обов’язки. Адже свідок є учасником кримінально-процесуальних правовідносин, який повинен сприяти встановленню об’єктивної істини у справі та відправленню правосуддя у кримінальному судочинстві.

Рубрику веде
Роман Савонюк,
кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист Автономної Республіки Крим.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2009 > Тема "З потоку життя"