"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2009 > Тема ""Джерельце""
#9 за 27.02.2009
ЯЗИКАТА ХВЕСЬКА
ЧАР╤ВН╤ КАЗКИ ДИТИНСТВА Стало тихо вечорами, н╕би вс╕ чекають та╓мничо╖ зм╕ни зими на весну. А вдень сонечко гляне на землю, розвеселить вс╕х й знову схова╓ться. Нав╕ть дорослу людину в таку пору потягне в╕дкрити, як у давн╕, добр╕ часи, чудову книжку. А для д╕тей життя перетворю╓ться на маленьку казку. Саме так сталося ╕ у Груш╕вськ╕й школ╕. Коли я запропонувала д╕тям в б╕бл╕отец╕ вибрати тему й презентувати свою книжкову виставку, то вони одностайно вир╕шили, що це обов’язково повинн╕ бути казки. Ус╕ почали пригадувати, як╕ казки д╕ти зможуть шукати на полицях. Вони дуже захопились ц╕╓ю ╕де╓ю… Одн╕ м╕ркували, як назвати цю виставку, ╕нш╕ займалися зовн╕шн╕м оформленням. Книжкова виставка справд╕ виглядала чудово й була дуже ц╕кавою. П╕д одним дахом з╕бралися казки укра╖нською, кримськотатарською та рос╕йською мовами. Кожен хот╕в сказати, чому саме ту, а не ╕ншу казку в╕н хот╕в поставити на полицю, що саме ця казка може захопити учн╕в молодшого та середнього в╕ку нашо╖ школи. - Мен╕ подобаються р╕зн╕ казки, але найб╕льше фантастичн╕, - розпов╕ла Дерв╕шева Л╕ля, - тому що пот╕м в мене з’являються власн╕ мр╕╖. Ад╕л╓ Абляк╕мова гада╓, що б╕льш╕сть людей, читаючи казки, уп╕знають себе. З нею погоджу╓ться Абдураманова Саф╕╓, додавши, що у казц╕ виявляються р╕зн╕ риси характеру людини. А Галина Матяг╕на сказала, що просто нема╓ тако╖ людини, яка б не любила казки. О. Г. ПАНКРАТОВА, б╕бл╕отекар Груш╕всько╖ ЗОШ (м. Судак).
ЯЗИКАТА ХВЕСЬКА Укра╖нська народна казка
Нема г╕рше од того чолов╕ка, що не вм╕╓ язика за зубами вдержати! А найб╕льше лихо з ж╕нками. Т╕льки що почу╓ - зараз уже й задзвонила по всьому селу: «Ой кумасю р╕днесенька, що я чула! Та т╕льки гляд╕ть, н╕кому не каж╕ть, бо це таке, що н╕кому й знати не можна, я це вам т╕льки!». ╤ почала! А кума почула та - друг╕й кум╕, а та - трет╕й, а третя - п’ят╕й, десят╕й, ╕ ото вже вс╕ про те знають, чого не треба н╕кому знати. От були соб╕ - чолов╕к ╕ ж╕нка, Петро ╕ Хвеська. ╤ гарна б ж╕нка була Хвеська, ус╕м гарна, та т╕льки на язик швидка. Що не скаже ╖й чолов╕к, усе сво╖м довгим язиком розплеще. Просто хоч н╕чого ╖й не кажи! Уже ╖╖ чолов╕к ╕ прохав, ╕ вмовляв, ╕ сердився - н╕що не помага╓! От раз по╖хав Петро орати та й виорав грош╕, скарб. А було це ще за панщини. ╤ дума╓ в╕н: «Як дов╕да╓ться економ, то в╕дн╕ме. А дов╕да╓ться неминуче, бо в╕д Хвеськи не схова╓шся, вона по всьому селу рознесе. Що його робити?». Думав, думав, б╕долаха, та й надумав. «Треба, - каже, - одучити ж╕нку в╕д тако╖ погано╖ звички. Та й грош╕ щоб не пропали». Ото взяв в╕н т╕ грош╕, прив╕з ╖х додому, заховав, а ж╕нц╕ н╕чого й не каже. А другого дня Петро - на базар. Купив там трохи не з лантух бублик╕в та зайця застреленого, а вертаючись з базару, повернув до р╕чки та витяг з ятер╕в та з верш╕ рибу, а зайця вкинув у вершу. Тод╕ рибу ту одн╕с у л╕с ╕ порозкидав поп╕д кущами, а бублики взяв та й поч╕пляв на груш╕, що на краю л╕су стояла. Тод╕ верта╓ться додому. Пооб╕дали з ж╕нкою, от в╕н ╕ каже ╖й: - Ж╕нко, а ход╕мо в л╕с, пошука╓мо, чи не притхнулась там риба, то позбира╓мо! А Хвеська каже: - Що це ти, чолов╕че, здур╕в, чи що? Х╕ба ж таки бува╓ у л╕с╕ риба? - Авжеж бува╓, - каже Петро. - Зда╓ться, сьогодн╕ л╕с притхнувся, то ми й назбира╓мо риби. Ось ход╕м лиш! Хвеська не в╕рить, а все ж п╕шла. Приходять у л╕с, коли так: то п╕д тим, то п╕д тим кущем лежить риба. Петро тод╕ ╕ каже: - А що, Хвесько? Не казав я тоб╕? - Оце диво! - говорить вона. - ╤ родилася, ╕ хрестилася, а такого дива не бачила! - Ну, добре, - каже Петро, - ход╕м лишень до р╕чки, чи не п╕ймався, часом, за╓ць у ят╕р або в вершу? - Тю на тебе, чолов╕че! Чи ти не здур╕в? - каже Хвеська. - Де ж таки видано, щоб зайц╕ у верш╕ ловились? - Не видано! Отже, ти й риби в л╕с╕ не бачила, а ╓сть же! Ход╕м лиш! - каже в╕н. П╕шли... Виходять на узл╕сся, аж сто╖ть груша, ╕ на н╕й бублик╕в рясно - аж в╕ти гнуться. Хвеська й кричить: - Чолов╕че, чолов╕че! Чи бачиш? Бублики на груш╕! - Та бачу, - каже чолов╕к, - то що? - Та як же так: бублики на груш╕! Х╕ба ж таки бублики ростуть на груш╕? - Зв╕сно, не ростуть, - каже в╕н. - А то, мабуть, бублейна хмара йшла та й зачепила л╕с, - оце й зосталися бублики. - Нум же, чолов╕че, струшувати! Струсили, ╕дуть до р╕чки. Витяг чолов╕к ят╕р - нема н╕чого, витяга╓ другий - нема; тод╕ тягне вершу, аж у н╕й за╓ць. - Ох ти ж, моя ненько! - аж скрикнула Хвеська. - За╓ць у верш╕! ╤ родилась, ╕ хрестилась, такого не бачила! - То що, що не бачила? - каже Петро. - Не бачила, то побачиш! Ход╕м лиш додому, а то вже п╕зно. Ото позабирали все та й п╕шли. Приходять додому, ж╕нка й почала: - ╤ що то, чолов╕че, за день такий! ╤ родилась, ╕ хрестилась, такого н╕чого не бачила: риба в л╕с╕, за╓ць у верш╕, бублики на груш╕! - Те ще н╕чого, - каже Петро, - от що диво, що я сьогодн╕ й грош╕ знайшов. - Та ну?! - ╥й-бо, знайшов! - А де ж вони, чолов╕че? - Та ось! - витяга╓ т╕ грош╕. - Отепер же, чолов╕че, будемо ми багат╕! - Будемо, - каже чолов╕к, - та не дуже, бо економ дов╕да╓ться, то зараз в╕дн╕ме. - От! - каже ж╕нка. - А як же в╕н дов╕да╓ться? Я н╕кому не скажу! - Гляди ж, ж╕нко, не кажи, а то буде нам лихо. Та гляди, не кажи н╕кому й про те, що ми в л╕с╕ та в р╕чц╕ знаходили, бо люди як дов╕даються, то зараз догадаються, що я грош╕ знайшов. Отак Петро каже, жартуючи, а Хвеська: - Добре, - каже, - н╕кому в св╕т╕ не скажу! Ото вже надвеч╕р чути галас, гом╕н на сел╕. - Чолов╕че, що то таке? - Хвеська пита╓ться. - Я п╕ду та подивлюсь! - От не дивись та не слухай поганого, - каже Петро. А Хвеська: - Та ну-бо, Петрику, голубчику, р╕днесенький, скажи! - Та то, - каже чолов╕к, - наш пан економ та покрав у пана ковбаси, то тепер його по селу водять та ковбасами б’ють, щоб б╕льше не крав! Це ж чолов╕к так соб╕, на см╕х вигаду╓, а Хвеська вже й пов╕рила, вже й кортить ╖й. - Ох, лишечко! Поб╕жу я до куми Меланки та розкажу! - та так ╕ схопилася з м╕сця. - От не ходи краще та сиди дома! - каже чолов╕к. - Х╕ба ти не зна╓ш нашого економа? В╕н як дов╕да╓ться, що ти про нього таке розказувала, то й тебе й мене з’╖сть. Хвеська послухалась ╕ не п╕шла. Ото й терпить вона, не каже н╕чого про т╕ грош╕ день чи два, а дал╕ таки не втерп╕ла - як-таки про сво╓ щастя не розказати? ╤ поб╕гла до куми Меланки. Приб╕гла, «добридень» сказала, с╕ла. Сидить; хочеться сказати, та бо╖ться. А дал╕: - Горе на св╕т╕ убогому, хоч би й нам. Хот╕ла справити соб╕ нов╕ чоботи к святу, так нема за що. А кума Меланка й соб╕: - Що правда, то правда, кумасю, я ж кажу!.. А Хвеська не да╓ ╖й ╕ доказати та зараз сво╓: - Ну, та, може, Бог дасть, скоро не будемо вбог╕... - Як то так? - пита╓ться кума Меланка, а сама вже й вуха нашорошила. - Ох, кумасю, не знаю, як ╕ казать... - Та каж╕ть-бо, каж╕ть, - умовля╓ кума Меланка. - Та не знаю, як ╕ казать, бо це д╕ло таке, що н╕кому, н╕кому не вел╕в чолов╕к казати! - Ох, ненько! Та х╕ба ж я така? Та я все одно, що ст╕на! - каже кума Меланка. - Ну, кумасю, - каже Хвеська, - це вже я вам т╕льки, та гляд╕ть же - н╕кому, н╕кому! Та й давай пошепки про т╕ грош╕. Т╕льки Хвеська з хати, а кума Меланка за свиту та до куми Пр╕ськи: - Ох, кумочко, чи ви чули?.. А тут свято трапилось, кума Пр╕ська п╕шла до куми Марини, а в не╖ вже ╓ кума Явдоха - то так, що вже й бес╕да готова. Погуляли та й про Петров╕ грош╕ погомон╕ли. А тут саме на той день Петро посварився за щось з Хвеською ╕ добре-таки на не╖ нагримав. Вона тод╕: - Стривай же ти, такий-сякий! Коли так!.. ╤ поб╕гла, ╕ вже дзвонить по всьому селу, що ╖╖ чолов╕к налаяв ╕ трохи не бив, ╕ що в╕н грош╕ знайшов, ╕ що в╕н хова╓ться з ними, ╕ все... Ото день чи два проминуло – кличуть Петра в контору, до економа. Той на нього зараз, як мокрим рядном: - Кажи, такий-сякий, ти знайшов грош╕? - Н╕, - каже Петро, - не знаходив. - Як не знаходив? Адже твоя ж╕нка каже! - А що ж, пане, що моя ж╕нка каже? Моя ж╕нка не сповна розуму, то вона чого й на св╕т╕ нема - наплете! - А так чи не так! - каже економ. - Покликать сюди ж╕нку! Ото зараз по тую Хвеську. Приводять. Пита╓ться економ: - Знайшов тв╕й чолов╕к грош╕? - Знайшов, - каже, - паночку, знайшов! - А що, - пита╓ться тод╕ економ у Петра, - бачиш? - Та що ж, - каже той, - вона чого не наплете! А ви краще спитайте ╖╖, пане, коли це було. - А коли це було? - пита╓ться економ. - Еге! Коли! Саме тод╕, як л╕с притхнувся, та ми ходили в л╕с по рибу, та п╕д кожним кущем рибу збирали. - А що дал╕ скажеш? - пита╓ться Петро. - Еге, що! Тепер уже не одбрешешся! Саме тод╕ й було, як ми рибу в л╕с╕ збирали, ╕ бублейна хмара йшла, ╕ в л╕с╕ бублик╕в ми натрусили, ╕ в вершу за╓ць п╕ймався. - Ото слухайте, пане, - каже Петро, - чи ж вона до д╕ла плете? Нехай вона вам до пуття розкаже, коли ╕ як те було. - Еге, коли ╕ як! Саме тод╕, як увечер╕ вас, милостивий пане, по селу водили... - А чого мене водили по селу? - пита╓ться економ. - Коли ж... вибачайте, пане... Уже коли пита╓тесь, то казатиму. Тод╕ саме, як вас били ковбасами, що ви у пана покрали... Як крикне ж економ: - Ах ти така-сяка! Як ти мен╕ см╕╓ш таке казати?! В╕зьм╕ть ╖╖ та дайте доброго хльосту, щоб казна-чого не баз╕кала! Тут Петро заступився, почав просити, що його ж╕нка не сповна розуму. Ото економ подумав, подумав - ╕ справд╕ дурна, - узяв та й пустив. От ╕дуть вони вдвох, Хвеська з Петром. В╕н соб╕ см╕╓ться в вуса, а вона й носа похнюпила, розчовпала, що вклепалась. Прийшли додому, вона в плач: - Так ти, - каже, - мене п╕дв╕в! - Хвесько, ж╕нко моя люба! - каже Петро. - Не я тебе п╕дв╕в, ти сама себе п╕двела! От не ляпай н╕коли по-дурному язиком, то н╕чого й не буде.. А тепер не сердься та давай помиримося. Ото й помирились. А Хвеська бачить, що лихо багато балакати, та й знишкла.
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2009 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6971
|