Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2009 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#9 за 27.02.2009
ЯЗИКАТА ХВЕСЬКА

ЧАР╤ВН╤ КАЗКИ ДИТИНСТВА
Стало тихо вечорами, н╕би вс╕ чекають та╓мничо╖ зм╕ни зими на весну. А вдень сонечко гляне на землю, розвеселить вс╕х й знову схова╓ться.
Нав╕ть дорослу людину в таку пору потягне в╕дкрити, як у давн╕, добр╕ часи, чудову книжку. А для д╕тей життя перетворю╓ться на маленьку казку. Саме так сталося ╕ у Груш╕вськ╕й школ╕. Коли я запропонувала д╕тям в б╕бл╕отец╕ вибрати тему й презентувати свою книжкову виставку, то вони одностайно вир╕шили, що це обов’язково повинн╕ бути казки.
Ус╕ почали пригадувати, як╕ казки д╕ти зможуть шукати на полицях. Вони дуже захопились ц╕╓ю ╕де╓ю… Одн╕ м╕ркували, як назвати цю виставку, ╕нш╕ займалися зовн╕шн╕м оформленням. Книжкова виставка справд╕ виглядала чудово й була дуже ц╕кавою. П╕д одним дахом з╕бралися казки укра╖нською, кримськотатарською та рос╕йською мовами. Кожен хот╕в сказати, чому саме ту, а не ╕ншу казку в╕н хот╕в поставити на полицю, що саме ця казка може захопити учн╕в молодшого та середнього в╕ку нашо╖ школи.
- Мен╕ подобаються р╕зн╕ казки, але найб╕льше фантастичн╕, - розпов╕ла Дерв╕шева Л╕ля, - тому що пот╕м в мене з’являються власн╕ мр╕╖.
Ад╕л╓ Абляк╕мова гада╓, що б╕льш╕сть людей, читаючи казки, уп╕знають себе. З нею погоджу╓ться Абдураманова Саф╕╓, додавши, що у казц╕ виявляються р╕зн╕ риси характеру людини. А Галина Матяг╕на сказала, що просто нема╓ тако╖ людини, яка б не любила казки.
О. Г. ПАНКРАТОВА, б╕бл╕отекар Груш╕всько╖ ЗОШ (м. Судак).

ЯЗИКАТА ХВЕСЬКА
Укра╖нська народна казка

Нема г╕рше од того чолов╕ка, що не вм╕╓ язика за зубами вдержати! А найб╕льше лихо з ж╕нками. Т╕льки що почу╓ - зараз уже й задзвонила по всьому селу: «Ой кумасю р╕днесенька, що я чула! Та т╕льки гляд╕ть, н╕кому не каж╕ть, бо це таке, що н╕кому й знати не можна, я це вам т╕льки!».  ╤ почала! А кума почула та - друг╕й кум╕, а та - трет╕й, а третя - п’ят╕й, десят╕й, ╕ ото вже вс╕ про те знають, чого не треба н╕кому знати.
От були соб╕ - чолов╕к ╕ ж╕нка, Петро ╕ Хвеська. ╤ гарна б ж╕нка була Хвеська, ус╕м гарна, та т╕льки на язик швидка. Що не скаже ╖й чолов╕к, усе сво╖м довгим язиком розплеще. Просто хоч н╕чого ╖й не кажи! Уже ╖╖ чолов╕к ╕ прохав, ╕ вмовляв, ╕ сердився - н╕що не помага╓!
От раз по╖хав Петро орати та й виорав грош╕, скарб. А було це ще за панщини.  ╤ дума╓ в╕н: «Як дов╕да╓ться економ, то в╕дн╕ме. А дов╕да╓ться неминуче, бо в╕д Хвеськи не схова╓шся, вона по всьому селу рознесе. Що його робити?».
Думав, думав, б╕долаха, та й надумав. «Треба, - каже, - одучити ж╕нку в╕д тако╖ погано╖ звички. Та й грош╕ щоб не пропали».
Ото взяв в╕н т╕ грош╕, прив╕з ╖х додому, заховав, а ж╕нц╕ н╕чого й не каже. А другого дня Петро - на базар. Купив там трохи не з лантух бублик╕в та зайця застреленого, а вертаючись з базару, повернув до р╕чки та витяг з ятер╕в та з верш╕ рибу, а зайця вкинув у вершу.
Тод╕ рибу ту одн╕с у л╕с ╕ порозкидав поп╕д кущами, а бублики взяв та й поч╕пляв на груш╕, що на краю л╕су стояла. Тод╕ верта╓ться додому. Пооб╕дали з ж╕нкою, от в╕н ╕ каже ╖й:
- Ж╕нко, а ход╕мо в л╕с, пошука╓мо, чи не притхнулась там риба, то позбира╓мо! А Хвеська каже:
- Що це ти, чолов╕че, здур╕в, чи що? Х╕ба ж таки бува╓ у л╕с╕ риба?
- Авжеж бува╓, - каже Петро. - Зда╓ться, сьогодн╕ л╕с притхнувся, то ми й назбира╓мо риби. Ось ход╕м лиш!
Хвеська не в╕рить, а все ж п╕шла. Приходять у л╕с, коли так: то п╕д тим, то п╕д тим кущем лежить риба. Петро тод╕ ╕ каже:
- А що, Хвесько? Не казав я тоб╕?
- Оце диво! - говорить вона. - ╤ родилася, ╕ хрестилася, а такого дива не бачила!
- Ну, добре, - каже Петро, - ход╕м лишень до р╕чки, чи не п╕ймався, часом, за╓ць у ят╕р або в вершу?
- Тю на тебе, чолов╕че! Чи ти не здур╕в? - каже Хвеська. - Де ж таки видано, щоб зайц╕ у верш╕ ловились?
- Не видано! Отже, ти й риби в л╕с╕ не бачила, а ╓сть же! Ход╕м лиш! - каже в╕н.
П╕шли... Виходять на узл╕сся, аж сто╖ть груша, ╕ на н╕й бублик╕в рясно - аж в╕ти гнуться. Хвеська й кричить:
- Чолов╕че, чолов╕че! Чи бачиш? Бублики на груш╕!
- Та бачу, - каже чолов╕к, - то що?
- Та як же так: бублики на груш╕! Х╕ба ж таки бублики ростуть на груш╕?
- Зв╕сно, не ростуть, - каже в╕н. - А то, мабуть, бублейна хмара йшла та й зачепила л╕с, - оце й зосталися бублики.
- Нум же, чолов╕че, струшувати! Струсили, ╕дуть до р╕чки. Витяг чолов╕к ят╕р - нема н╕чого, витяга╓ другий - нема; тод╕ тягне вершу, аж у н╕й за╓ць.
- Ох ти ж, моя ненько! - аж скрикнула Хвеська. - За╓ць у верш╕! ╤ родилась, ╕ хрестилась, такого не бачила!
- То що, що не бачила? - каже Петро. - Не бачила, то побачиш! Ход╕м лиш додому, а то вже п╕зно.
Ото позабирали все та й п╕шли. Приходять додому, ж╕нка й почала:
- ╤ що то, чолов╕че, за день такий! ╤ родилась, ╕ хрестилась, такого н╕чого не бачила: риба в л╕с╕, за╓ць у верш╕, бублики на груш╕!
- Те ще н╕чого, - каже Петро, - от що диво, що я сьогодн╕ й грош╕ знайшов.
- Та ну?!
- ╥й-бо, знайшов!
- А де ж вони, чолов╕че?
- Та ось! - витяга╓ т╕ грош╕.
- Отепер же, чолов╕че, будемо ми багат╕!
- Будемо, - каже чолов╕к, - та не дуже, бо економ дов╕да╓ться, то зараз в╕дн╕ме.
- От! - каже ж╕нка. - А як же в╕н дов╕да╓ться? Я н╕кому не скажу!
- Гляди ж, ж╕нко, не кажи, а то буде нам лихо. Та гляди, не кажи н╕кому й про те, що ми в л╕с╕ та в р╕чц╕ знаходили, бо люди як дов╕даються, то зараз догадаються, що я грош╕ знайшов.
Отак Петро каже, жартуючи, а Хвеська:
- Добре, - каже, - н╕кому в св╕т╕ не скажу!
Ото вже надвеч╕р чути галас, гом╕н на сел╕.
- Чолов╕че, що то таке? - Хвеська пита╓ться. - Я п╕ду та подивлюсь!
- От не дивись та не слухай поганого, - каже Петро.
А Хвеська:
- Та ну-бо, Петрику, голубчику, р╕днесенький, скажи!
- Та то, - каже чолов╕к, - наш пан економ та покрав у пана ковбаси, то тепер його по селу водять та ковбасами б’ють, щоб б╕льше не крав!
Це ж чолов╕к так соб╕, на см╕х вигаду╓, а Хвеська вже й пов╕рила, вже й кортить ╖й.
- Ох, лишечко! Поб╕жу я до куми Меланки та розкажу! - та так ╕ схопилася з м╕сця.
- От не ходи краще та сиди дома! - каже чолов╕к. - Х╕ба ти не зна╓ш нашого економа? В╕н як дов╕да╓ться, що ти про нього таке розказувала, то й тебе й мене з’╖сть.
Хвеська послухалась ╕ не п╕шла. Ото й терпить вона, не каже н╕чого про т╕ грош╕ день чи два, а дал╕ таки не втерп╕ла - як-таки про сво╓ щастя не розказати? ╤ поб╕гла до куми Меланки. Приб╕гла, «добридень» сказала, с╕ла. Сидить; хочеться сказати, та бо╖ться. А дал╕:
- Горе на св╕т╕ убогому, хоч би й нам. Хот╕ла справити соб╕ нов╕ чоботи к святу, так нема за що.
А кума Меланка й соб╕:
- Що правда, то правда, кумасю, я ж кажу!.. А Хвеська не да╓ ╖й ╕ доказати та зараз сво╓:
- Ну, та, може, Бог дасть, скоро не будемо вбог╕...
- Як то так? - пита╓ться кума Меланка, а сама вже й вуха нашорошила.
- Ох, кумасю, не знаю, як ╕ казать...
- Та каж╕ть-бо, каж╕ть, - умовля╓ кума Меланка.
- Та не знаю, як ╕ казать, бо це д╕ло таке, що н╕кому, н╕кому не вел╕в чолов╕к казати!
- Ох, ненько! Та х╕ба ж я така? Та я все одно, що ст╕на! - каже кума Меланка.
- Ну, кумасю, - каже Хвеська, - це вже я вам т╕льки, та гляд╕ть же - н╕кому, н╕кому!
Та й давай пошепки про т╕ грош╕. Т╕льки Хвеська з хати, а кума Меланка за свиту та до куми Пр╕ськи:
- Ох, кумочко, чи ви чули?..
А тут свято трапилось, кума Пр╕ська п╕шла до куми Марини, а в не╖ вже ╓ кума Явдоха - то так, що вже й бес╕да готова. Погуляли та й про Петров╕ грош╕ погомон╕ли.
А тут саме на той день Петро посварився за щось з Хвеською ╕ добре-таки на не╖ нагримав. Вона тод╕:
- Стривай же ти, такий-сякий! Коли так!.. ╤ поб╕гла, ╕ вже дзвонить по всьому селу, що ╖╖ чолов╕к налаяв ╕ трохи не бив, ╕ що в╕н грош╕ знайшов, ╕ що в╕н хова╓ться з ними, ╕ все...
Ото день чи два проминуло – кличуть Петра в контору, до економа. Той на нього зараз, як мокрим рядном:
- Кажи, такий-сякий, ти знайшов грош╕?
- Н╕, - каже Петро, - не знаходив.
- Як не знаходив? Адже твоя ж╕нка каже!
- А що ж, пане, що моя ж╕нка каже? Моя ж╕нка не сповна розуму, то вона чого й на св╕т╕ нема - наплете!
- А так чи не так! - каже економ. - Покликать сюди ж╕нку! Ото зараз по тую Хвеську.
Приводять. Пита╓ться економ:
- Знайшов тв╕й чолов╕к грош╕?
- Знайшов, - каже, - паночку, знайшов!
- А що, - пита╓ться тод╕ економ у Петра, - бачиш?
- Та що ж, - каже той, - вона чого не наплете! А ви краще спитайте ╖╖, пане, коли це було.
- А коли це було? - пита╓ться економ.
- Еге! Коли! Саме тод╕, як л╕с притхнувся, та ми ходили в л╕с по рибу, та п╕д кожним кущем рибу збирали.
- А що дал╕ скажеш? - пита╓ться Петро.
- Еге, що! Тепер уже не одбрешешся! Саме тод╕ й було, як ми рибу в л╕с╕ збирали, ╕ бублейна хмара йшла, ╕ в л╕с╕ бублик╕в ми натрусили, ╕ в вершу за╓ць п╕ймався.
- Ото слухайте, пане, - каже Петро, - чи ж вона до д╕ла плете? Нехай вона вам до пуття розкаже, коли ╕ як те було.
- Еге, коли ╕ як! Саме тод╕, як увечер╕ вас, милостивий пане, по селу водили...
- А чого мене водили по селу? - пита╓ться економ.
- Коли ж... вибачайте, пане... Уже коли пита╓тесь, то казатиму. Тод╕ саме, як вас били ковбасами, що ви у пана покрали...
Як крикне ж економ:
- Ах ти така-сяка! Як ти мен╕ см╕╓ш таке казати?! В╕зьм╕ть ╖╖ та дайте доброго хльосту, щоб казна-чого не баз╕кала!
Тут Петро заступився, почав просити, що його ж╕нка не сповна розуму.
Ото економ подумав, подумав - ╕ справд╕ дурна, - узяв та й пустив.
От ╕дуть вони вдвох, Хвеська з Петром. В╕н соб╕ см╕╓ться в вуса, а вона й носа похнюпила, розчовпала, що вклепалась. Прийшли додому, вона в плач:
- Так ти, - каже, - мене п╕дв╕в!
- Хвесько, ж╕нко моя люба! - каже Петро. - Не я тебе п╕дв╕в, ти сама себе п╕двела! От не ляпай н╕коли по-дурному язиком, то н╕чого й не буде.. А тепер не сердься та давай помиримося.
Ото й помирились. А Хвеська бачить, що лихо багато балакати, та й знишкла.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2009 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6971

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков