Версiя для друку Обговорити в форумi

НАСТУПНОЮ МАЄ БУТИ ЖІНКА?
Шановна «Світличко»! Надсилаю тобі ксерокопію свого (повторного) звернення до Кабміну України, що є своєрідним продовженням висвітлення моєї точки зору, викладеної в № 10 «КС» за 7 березня 2008 року під назвою «Заощаджуйте сили для пенсійного віку…». Я добре розумію, що комусь текст звернення може видатись наївним, хтось із ним не погодиться. Та є в цьому тексті й підтекст, над яким варто було б замислитись нашим шановним керманичам, звичайно ж, за умови, аби вони з ним ознайомились. Але, на превеликий жаль, як підказує мені інтуїція, ніхто з керманичів цього звернення не читав, в тому числі й наша шановна Прем’єрка. Помістити своє звернення в інтернеті я не маю можливості, тож і вирішив, шановна «Світличко», за допомогою звернутись до тебе...

Вельмишановні керманичі України!
Не маючи ніякої впевненості в тому, що моє звернення дійде до потрібного адресата, все ж таки звертаюсь повторно. Моя невпевненість ґрунтується на тому, що попередній лист, з котрим я звертався у липні 2008 року, так до вас і не дійшов.
Отже, у тому зверненні в Кабмін я висловлював своє задоволення з приводу того, що, нарешті, в Україні утворилась суто проукраїнська, демократична коаліція, що передувало утворенню проукраїнської влади в повному обсязі. Тож сподівався, що, нарешті, Україна почне набувати української сутності. Але, на превеликий жаль, радіти довелось не довго. Бо ще тільки-но ця коаліція утворювалась, а вже була помітна «пробуксовка». Позаяк президентський обранець І. С. Плющ навідріз відмовився приєднуватись до коаліції, мотивуючи це тим, що бачить себе лише в так званій «ширці», себто з комуністами та регіоналами. Ці дві партії, як усім відомо, є фактично антиукраїнськими. Переважна більшість їхніх членів навіть уві сні бачать, як стоять з українським калачем в руках, зустрічаючи московського «монарха» на київському Майдані, який їде на білому коні. Та ще мали надію, що все обійдеться: Іван Степанович – людина поважного віку, а з роками, як відомо, чого не утнеш. Ще жевріла надія на те, що Президент наш, як консолідуюча постать суспільства, зробить все від нього залежне, аби проукраїнська коаліція зміцнювалась в ім’я спасіння української незалежності. Та коли «випали» ще два парламентарі, то вже стало зрозуміло, що Президент наш готується до позачергових виборів ВР України…
Я добре пам’ятаю, як свого часу Віктор Андрійович закликав усі політичні сили заховати «сокиру війни» та братися за розбудову незалежної України. Інших закликав, а своєї «сокири» не сховав та застосував її до своїх конкурентів. І це напередодні грудневого саміту держав-членів Північноатлантичного блоку. Невже Віктор Андрійович не розуміє, що за такого становища замість ПДЧ нам доведеться отримати від цього саміту чергового «облизня»? Хіба наш Президент не усвідомлює, що Україні нізащо не вдасться виплутатись із московських тенет без сторонньої допомоги? Не кажучи вже про те, яким цінним подарунком для кремлівських верховодів є такі дії. Адже вони аж криком кричать, лякаючи нас превентивними ударами, аби тільки ми не прагнули приєднатись до Північноатлантичного альянсу. Така надзаклопотаність не від того, що вони бояться НАТО, тим більше, що мають в наявності арсенал зброї масового знищення. Непокоїть їх зовсім інше: вони добре розуміють, що тільки-но Україна опиниться під «парасолькою» НАТО, їм доведеться прибрати свої брудні та загребущі руки від нашої держави назавжди. Тож будуть все робити для того, аби народ наш, а точніше, те, що від нього лишилося після голодоморів, репресій, депортацій, асиміляцій, знов перетворити на свою власність.
Як до попереднього звернення, так і до цього я не випадково додаю копію своєї «Трудової книжки колгоспника», аби нагадати вам, до чого може призвести та нечувана вакханалія як в середовищі української (?) еліти, так і в суспільстві в цілому, за чим доводиться з глибоким сумом і гіркотою спостерігати. До речі, з приводу нещадної експлуатації підлітків у комуно-радянських колгоспах я неодноразово порушував питання перед українськими (?) можновладцями, аби цій категорії українських громадян нараховувалась хоч якась компенсація під час виходу на пенсію, з огляду на те, що ці люди втратили здоров’я (по собі знаю) ще в підлітковому віці, тяжко працюючи задарма в тих клятих колгоспах. Але мене так і «не почули», що, в свою чергу, свідчить про те, що на теренах України ще деякий час буде бовваніти привид ВКП(б) та негативно впливати на долю українського народу. Що ж, можливо, воно так і має бути: якщо, за великим рахунком, то витратили ми своє здоров’я не на користь України, а на користь мілітарної імперії. До слова, ще про таке. Не так давно по українському телебаченню повідомлялось про те, що в Китаї судили якихось підприємців, котрі нещадно експлуатували підлітків. Засудили тих підприємців до найвищої міри покарання. Здавалось би, країною править і досі комуністичний режим, але…
З огляду на те мракобісся, що вирує в українському політикумі, складається блискуча передумова для захоплення влади в Україні п’ятою колоною, керованою кремлівськими бонзами, які все ще марять третім Римом. Якщо таке трапиться, не доведи Боже, то цього разу В. Янукович не схибить. Він неодмінно попросить від «імені українського народу», аби з білокам’яної надали «братню» допомогу, надіславши миротворців для боротьби з «помаранчевою ордою». Відмовити, звичайно ж, «брати» не «посміють». Таким чином, в Україні повториться грузинський сценарій, тільки в набагато жахливішому вигляді. То невже Віктор Андрійович не розуміє того, яка загроза нависла над нашими головами? Тим більше, що стара Європа вже втратила до України будь-який інтерес. І не лише тому, що у неї (Європи) «пов’язані» руки московським газовим «ланцюгом». Європейцям просто остогидло спостерігати за тим безглуздям, яке триває у нас впродовж 17 років. Тож і виходить, що чекати підтримки нам нема від кого, і ця самостійність для нас може обернутися великим лихом. А якщо наш Гарант все це розуміє, то навіщо ж було допускати в українському суспільстві такий «роздрай»? Навіщо було пускати в хід ту зловісну «сокиру», котра була занесена над українським урядом протягом всього поточного року? Зрозуміло, що невирішених проблем – безліч. Але чи ж варто «виносити сміття з хати», «запорошуючи» очі ним світовій громадськості? Дуже гірко таке констатувати, але виходить, що і нині діючому нашому Президенту не вдалось уникнути «гетьманського синдрому». Ця «хвороба» притаманна лише українським чоловікам.
То хто ж, врешті-решт, виведе нашу країну з безпросвітного мороку та поверне народові втрачену свідомість? Напевно, це лише Творцю нашому відомо.
Як попереднього разу, так і цього, я не випадково звертаюсь саме до Кабміну України, враховуючи ту обставину, що уряд очолює жінка. Можливо, це і є саме та постать, яка стане лідером держави, здатним змінити те ганебне становище, в якому перебувають країна і народ стільки століть? Якщо це Творцем передбачено, так воно і буде. Але лише в тому разі, якщо, окрім комерційних інтересів, ця жінка матиме ще й полум’яне серце патріотки.
Певна річ, що для досягнення високої мети лідеру потрібна команда вірних патріотичних однодумців. Підібрати таку команду в українському суспільстві непросто. Та, зрештою, скільки ще перебуватиме наш народ у стані своєрідної ганчірки, об котру витирають ноги всілякі приблуди і зайди? Хтось же має покласти край цьому ганебному становищу? Чоловіки наші на таке, на жаль, не здатні. Аби пересвідчитись у цьому, часу було більше, аніж достатньо. Вам, шановна Юліє Володимирівно, повинно це вдатись. А ми, всі ті, хто віддасть за Вас свої голоси, будемо підтримувати Вас та молитимемо Бога, аби допомагав Вам у цій святій справі та уберігав від тієї страшної «хвороби», котра протягом багатьох віків, «спалила» стількох наших гетьманів-чоловіків.

Микола БАЗЕЛЮК.
смт. Октябрське Красногвардійського району АРК.

ПОЛІТИЧНІ КОЛОБКИ
Впевнений, що наш український письменник В. Яворівський не раз читав роман П. Куліша «Чорна рада». Та й недавня демонстрація однойменного художнього кінофільму по першому національному телеканалу мала б нагадати йому слова, сказані запорожцем гетьману І. Брюховецькому: «Брехав ти, як собака, і помреш по-собачому».
А почав я з цих слів тому, що спостерігаючи за кипучою діяльністю письменника, згадав його палкі заклики, промови в недалекому 1991 р., ще на зорі нашої незалежності. Ось хто не схибить! Ось на кого можна покластися, ось кому можна довірити свої голоси… Пам’ятає В. Яворівський, як в 2004 р. місив болото в Кіровоградському виборчому окрузі, борючись з фальсифікаторами, махінаторами результатів виборів. Тоді він всіляко підтримував кандидата у президенти В. Ющенка.
Після Помаранчевої революції Україна отримала справді українського Президента, але багато хто з його команди йшли не заради України, а заради посад та наживи. Ось і пан Яворівський дуже вже образився на Президента, що той його не дослухався, недооцінив, не прийняв. Тепер він з комуністами з багатьох питань знаходить спільну мову. Раніше їм діставалася тільки критика та й то, так би мовити, на горіхи. Пам’ятаєте щотижневі передачі Українського радіо «20 хвилин з В. Яворівським». Які викривальні слова, ніяких компромісів! Всі ми знаємо, що під керівництвом комуністів був спланований і здійснений Голодомор. Тепер наш письменник у вшануванні жертв Голодомору вбачає... елемент совдепії. Ще один привід принизити Президента і солідаризуватися з комуністами. Тут Ви, шановний письменнику, все-таки дослухалися до комуністів, які заперечують сам факт Голодомору, а Ви, вже десь в глибині душі, готові все це вибачити.
Правда повинна бути названа правдою, а брехня – брехнею, і не повинні ми мовчки ходити, як худоба, повз безіменні горбки. Кожна жертва страшенної рукотворної трагедії повинна бути названа поіменно, як і імена їхніх катів. І вже, мабуть, не бентежить Вас, шановний письменнику, пам’ятник В. Леніну в Києві на бульварі Т. Г. Шевченка, який, за словами нинішнього столичного голови, прикрашає Київ і стоятиме, поки він живий. Слава Богу, що столичні голови не вічні (та ще й такий).
І знову В. Яворівський у спільному хорі з іншими політичними колобками (до речі, колобок котиться по похилій площині тільки вниз) такими, як Гриценко, Тарасюк, Стретович, готові відмовитися від ідеалів Помаранчевої революції. Розчаровані йдуть геть, невдоволені – залишаються. Пригадую приїзд до Криму Ю. Тимошенко під час її першого прем’єрства. Тоді українська громада Криму отримала плювка в обличчя від влади, почувши, що в Криму немає проблем з українською мовою. Змінилася і сьогоднішня її риторика стосовно євроінтеграції, НАТО, Чорноморського флоту РФ, мовчить тут і пан В. Яворівський. Ось вона, похила площина, шановні політичні колобки. Моральні й чесні люди поклали б свої мандати і визнали себе такими, що зрадили своїх виборців. А вам здається, що ви – на білому коні. Проштовхнули у ВР бюджет з кримінальним сценарієм і стрибаєте, і радієте, мов діти. Здобули перемогу? Над ким? Відкрив нам очі В. Яворівський ще на одне явище. Коли виходець з БЮТу Л. Лук’яненко домагається суду над компартією, п. Яворівський на «Свободі слова» заявляє, що комуністи вже не є ворогами незалежної України. Бо вони віддали свої голоси за В. Литвина (мабуть, поки в однойменному блоці перебуває К. Ващук). Згадаймо, як В. Литвин, в першу каденцію голови ВР, поспішив з візитом до Москви вибачатися за всіх нас, як провів обговорення питання у ВР навколо о. Тузла. Поставив це питання за півгодини до обідньої перерви, різко обривав тих, хто намагався говорити по суті, і не погодився продовжити обговорювати це питання. Проте Л. Грач на наступному засіданні повністю використав трибуну найвищого законодавчого органу держави, пригадав, хто – старший брат, а хто – молодший, і ніхто його не зупиняв.
Не знаю, чи вибачався В. Литвин цього разу, але ознаки спільної роботи є, мабуть, почнемо писати спільну історію з Росією...

Петро ТУЗ.
смт. Гвардійське, АР Крим.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2009 > Тема "Резонанс"