"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2009 > Тема "Душі криниця"
#11 за 13.03.2009
НАРОДНИЙ Х╤Т-ПАРАД
У ц╕ веснян╕ Шевченков╕ дн╕ не пом’янути п╕снею нашого Кобзаря – це був би просто гр╕х! Тим б╕льше, що практично у кожному лист╕ в╕д учасник╕в х╕т-параду (незалежно в╕д в╕ку ╕ нац╕ональност╕!) – присутня якась п╕сня (а то й к╕лька!) на слова Т. Шевченка. Ми публ╕ку╓мо сьогодн╕ тексти найчаст╕ше згадуваних у листах сп╕ваних поез╕й Кобзаря, а також розпов╕дь про «п╕сню п╕сень» – Шевченковий «Запов╕т». А ще заклика╓мо читач╕в подивитися ц╕╓╖ нед╕л╕, 15 березня, о 19.00 програму «П╕востр╕в» на «Чорноморц╕»: там йтиметься ╕ про Кобзаря, ╕ про наш х╕т-парад!
Запов╕т Слова: Тарас Шевченко Музика: Горд╕й Гладкий
Як умру, то поховайте. Мене на могил╕ Серед степу широкого На Вкра╖н╕ мил╕й, Щоб лани широкопол╕, ╤ Дн╕про, ╕ круч╕ Було видно, було чути, Як реве ревучий. Поховайте та вставайте, Кайдани порв╕те ╤ вражою злою кров’ю Волю окроп╕те. ╤ мене в с╕м’╖ велик╕й, В с╕м’╖ вольн╕й, нов╕й, Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом!
Реве та стогне Дн╕пр широкий Слова: Тарас Шевченко Музика: Д. Крижан╕вський
Реве та стогне Дн╕пр широкий, Сердитий в╕тер завива, Додолу верби гне висок╕, Горами хвилю п╕д╕йма. ╤ бл╕дний м╕сяць на ту пору ╤з хмари де-де виглядав, Неначе човен в син╕м мор╕ То виринав, то потопав. Ще трет╕ п╕вн╕ не сп╕вали, Н╕хто н╕де не гомон╕в, Сич╕ в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрип╕в. Реве та стогне Дн╕пр широкий, Сердитий в╕тер завива, Додолу верби гне висок╕, Горами хвилю п╕д╕йма.
Думи мо╖... Слова: Тарас Шевченко Музика: народна
Думи мо╖, думи мо╖, Лихо мен╕ з вами! Нащо стали на папер╕ Сумними рядами?.. Чом вас в╕тер не розв╕яв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?.. Думи мо╖, думи мо╖, Кв╕ти мо╖, д╕ти! Виростав вас, доглядав вас – Де ж мен╕ вас д╕ти?.. В Укра╖ну ╕д╕ть, д╕ти! В нашу Укра╖ну, Поп╕дтинню, сиротами, А я – тут загину. Там найдете щире серце ╤ слово ласкаве, Там найдете щиру правду, А ще, може, й славу... Прив╕тай же, моя ненько! Моя Укра╖но! Мо╖х д╕ток нерозумних, Як свою дитину!
«ЗАПОВ╤Т»
«Запов╕т» – п╕сня п╕сень, що вийшла з-п╕д пера ген╕ального сина Укра╖ни Тараса Шевченка, звучить сьогодн╕ десятками мов народ╕в св╕ту. Поверн╕мось хоч на хвилю в т╕ далек╕ роки, коли Кобзар написав сво╓р╕дний г╕мн визвольно╖ боротьби укра╖нського народу. ...Листопад 1845 р. видався мокрий, в╕тряний, холодний. Шевченков╕ ця погода дошкуляла б╕льше, н╕ж ╕ншим. В╕н працював тод╕ в Археограф╕чн╕й ком╕с╕╖ ╕ мусив весь час роз’╖жджати по селах ╕ м╕стах, змальовувати старовинн╕ церкви, монастир╕, незвичайн╕ буд╕вл╕. Вранц╕ поет ви╖хав ╕з села В’юнище в Андруш╕, в дороз╕ промок до нитки. Весь день його морозило, а надвеч╕р в╕н повернувся у В’юнище зовс╕м хворим. Довелося злягти в чуж╕й хат╕ серед чужих людей. Думи ро╓м носилися в голов╕, просилися на пап╕р. Хвор╕ючи, поет написав сво╓ послан╕╓ «╤ мертвим, ╕ живим, ╕ ненародженим...», «Давидов╕ псалми» ╕ ще к╕лька л╕ричних твор╕в. Тод╕ ж написано ╕ в╕рш «Минають дн╕, минають ноч╕». Про хворобу поета д╕знався його щирий приятель, переяславський л╕кар Андр╕й Осипович Козачковський ╕ негайно ж перев╕з Тараса Григоровича з В’юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двосторонн╓ запалення леген╕в. У той час мало хто видужував в╕д ц╕╓╖ хвороби. Це знав ╕ л╕кар, знав ╕ поет. П╕сля 20 грудня хворому пог╕ршало, становище його було майже безнад╕йним. Тарас Григорович лежав у чист╕й, тепл╕й, затишн╕й к╕мнат╕, печально дивився на стелю ╕ думав про свою останню годину, про долю Укра╖ни, про майбутн╓ р╕дного народу. В уяв╕ виринав Дн╕про, лани широкопол╕ ╕ села, що нагадували поетов╕ писанку. Було боляче, що лишилися невисп╕ваними його думи, що гарячу, чисту, нерозтрачену любов до р╕дного народу доведеться забирати з собою в домовину. Ось у таку годину Шевченков╕ страшенно захот╕лося сказати народов╕, Укра╖н╕, сво╖м друзям тепле щире слово, ╕ на папер╕ лягли рядки: «Як умру, то поховайте...» В╕рш написано на Р╕здво 25 грудня 1845 р. Т. Г. Шевченко не знав тод╕, що ця його поез╕я стане найпопулярн╕шою ╕ найр╕дн╕шою п╕снею, народним г╕мном, бойовим закликом до боротьби не т╕льки на його батьк╕вщин╕, але й далеко за ╖╖ межами. Не думав тод╕ автор «Кобзаря» н╕ про славу, н╕ про почест╕, н╕ про можливу кару за сво╖ см╕лив╕ думки. В╕н т╕льки хот╕в, може, в останн╕й раз сказати народов╕ про те, що думав, що почував. То був його запов╕т. На щастя, м╕цний орган╕зм Шевченка перем╕г хворобу, ╕ через два тижн╕ поет вже вирушив у путь на Черн╕г╕вщину з тим же таки завданням Археограф╕чно╖ ком╕с╕╖. А «Запов╕т» п╕шов у люди: його переписували в десятках ╕ сотнях прим╕рник╕в, передавали з рук у руки, вивчали напам’ять аж поки не потрапив цей безсмертний тв╕р на стор╕нки невелико╖ зб╕рочки «Новые стихотворения Пушкина ╕ Шевченки», що була надрукована у Лейпцигу в 1859 роц╕, п╕зн╕ше – у Львов╕ (1863 р.) та Петербурз╕ (1867 р.). Але найб╕льшого поширення набува╓ в╕н п╕д час перевезення т╕ла Шевченка на Укра╖ну. Велика в цьому заслуга художника Г. Честах╕вського, який багатьох ╕з тих, що прийшли на Чернечу гору попрощатися з Кобзарем, навчив «Запов╕ту». У р╕зних списках ╕ р╕зних виданнях цей в╕рш називався: «Зав╕щан╕╓», «Запов╕т», «Думка», «Остання воля». З 1867 року за ним м╕цно закр╕пилася назва «Запов╕т». Уперше, 1862 року, звучав «Запов╕т» польською мовою. Його переклав А. Гожалчинський, 1868 року – сербохорватською в ╕нтерпретац╕╖ А. Николина, 1869 року – рос╕йською. Переклад зд╕йснив М. Гербель. 1870 р. в Черн╕вцях вийшла ╕ набула поширення в Зах╕дн╕й ╢вроп╕ книжка австр╕йського поета Йоганна-Георга Обр╕ста – «Тарас Григорович Шевченко». Склали ╖╖ розв╕дка про життя ╕ творч╕сть Кобзаря та н╕мецьк╕ переклади його найб╕льш пол╕тично загострених твор╕в, у т╕м числ╕ й «Запов╕ту». Саме це видання рекомендував заруб╕жному читачев╕ Михайло Драгоманов у сво╖й прац╕ «Укра╖нська л╕тература, заборонена рос╕йським урядом», що з’явилася друком 1878 року в Женев╕ французькою мовою як допов╕дь на М╕жнародний конгрес письменник╕в у Париж╕. Укра╖нськ╕ поети сприяли поширенню революц╕йного «Запов╕ту» за межами Укра╖ни. ╤ван Франко 1882 року переклав п╕сню н╕мецькою мовою, а Сильвестр Калянець, живучи в далек╕й Бразил╕╖, 1936 року переклав «Запов╕т», як ╕ ряд ╕нших поез╕й Кобзаря, сповнених тугою за р╕дним кра╓м, – португальською мовою. У безсмертних ╕деях «Запов╕ту», в його образах, у звучанн╕ виразно чу╓мо могутн╕ акорди революц╕йно╖ музики Бетховена, одного з улюблених композитор╕в Кобзаря. Так проступа╓ характерна риса ╕ндив╕дуального стилю Шевченка-поета, художника, музично обдаровано╖ людини й мислителя – гармон╕йне по╓днання р╕зних муз. «Запов╕т» – це кв╕нтесенц╕я вс╕╓╖ творчост╕ Шевченка. У ньому сфокусовано пров╕дн╕ ╕де╖, мотиви й образи гн╕вно╖ музи поета-борця. Увесь тв╕р звучить як пристрасна промова революц╕йного трибуна, звернена до народу. В елег╕йно-еп╕чному тон╕ засобами народно╖ символ╕ки малю╓ Т. Г. Шевченко у перших строфах в╕рша поетичний образ Укра╖ни, з╕гр╕тий любов’ю. Але в наступних рядках мова його ста╓ уривчаста, схвильована – про ворог╕в в╕тчизни поет не може говорити спок╕йно. Силу Шевченкового «Запов╕ту» одразу в╕дчули охоронц╕ самодержавства. Шеф жандарм╕в ╕ начальник третього в╕дд╕лу Орлов, переглядаючи рукописну зб╕рку «Три л╕та», яка виявилась головною п╕дставою для звинувачення поета й заслання – аж на десять рок╕в, з люттю перекреслив текст «Запов╕ту», квал╕ф╕кувавши цей тв╕р (та деяк╕ ╕нш╕) як «в высшей степени дерзкого и возмутительного содержания». Нетл╕нний образ степово╖ гори-могили великого Кобзаря став нац╕ональною святинею, осп╕ваною самим поетом у його безсмертному «Запов╕т╕». Друз╕ поета, його сучасники, народ свято виконали запов╕т. З далеко╖ п╕вн╕чно╖ столиц╕ т╕ло довго везли на Укра╖ну, не поховали й у Ки╓в╕, попливло воно переповненим у пов╕нь Дн╕пром дал╕, у край, де висок╕ гори-могили стоять над священною р╕кою. Друз╕ вибрали для поховання м╕сце на Чернеч╕й гор╕, зв╕ряючи величн╕сть м╕сця ╕з запов╕тними рядками, а тенд╕тн╕ д╕воч╕ руки, за давн╕м народним звича╓м, покотили в╕з ╕з важкою свинцевою труною горами й долинами у довгу останню путь. Тут, на крут╕й гор╕, над самим Дн╕пром ╕ поховали. Поставили на висок╕й гор╕-могил╕ над Дн╕пром одинокий дубовий хрест. Кругом цв╕ли дик╕ рож╕, згодом заколосилася тирса й ср╕бляст╕ хвил╕ дикого степу покотилися по гор╕-могил╕. У жодного фараона не було тако╖ велично╖ закв╕тчано╖ могили. У жодного правителя св╕ту нема тако╖ гранд╕озно╖ усипальниц╕, якою стала над горою сама твердь небесна. Так поховав народ свого в╕рного сина. Ц╕кава ╕стор╕я музики «Запов╕ту». Через с╕м рок╕в п╕сля смерт╕ автора «Кобзаря» громадськ╕сть Львова збиралася вперше в╕дзначити Шевченков╕ роковини великим концертом. Тод╕ ще майже не було п╕сень на слова Шевченка. Зважаючи на цю прикру обставину льв╕в’яни звернулися до молодого ки╖вського композитора Миколи Лисенка з проханням написати музику до «Запов╕ту». Микола В╕тал╕йович охоче погодився виконати це прохання, напружено працював протягом тривалого часу, намагаючись по╓днати дух шевченк╕всько╖ поез╕╖ з╕ специф╕кою укра╖нсько╖ народно╖ п╕сн╕, ╕ напередодн╕ сьомих роковин з дня смерт╕ поета в╕д╕слав св╕й тв╕р у Льв╕в. Це був його перший ориг╕нальний тв╕р. У виконанн╕ зб╕рного хору льв╕всько╖ громади в╕н уперше прозвучав у юв╕лейн╕ шевченк╕вськ╕ дн╕ 1868 року. Одночасно з Миколою Лисенком написав музику до «Запов╕ту» й галицький композитор Михайло Вербицький, проте художн╕й р╕вень його композиц╕╖ був нижчий. Текст «Запов╕ту» в нього сп╕ва╓ тенор, а хор п╕дхоплю╓ т╕льки одну прик╕нцеву строфу – «Поховайте та вставайте...». Широкого розповсюдження праця галицького композитора не здобула. ╤з 1868 року хоров╕ колективи виконували цю революц╕йно-нац╕ональну п╕сню в дуже урочист╕й обстановц╕. Причому кожний раз зал уставав п╕д час сп╕ву. Ця традиц╕я – слухати сп╕в «Запов╕ту» стоячи – поширилася на всю Укра╖ну, а дал╕ – ╕ на ц╕лу планету, де т╕льки живуть розсипан╕ долею укра╖нц╕. У 1870 роц╕ з’явилася нова, ц╕лком ориг╕нальна мелод╕я «Запов╕ту», яка швидко поширилася по вс╕й Укра╖н╕ ╕ незабаром стала популярною народною п╕снею. Написав ╖╖ скромний полтавський учитель музики Горд╕й Павлович Гладкий. В╕н народився близько 1849 року, на невеличкому хутор╕ нин╕шнього Карл╕вського району на Полтавщин╕, походив з незаможно╖ родини, бо вже в юнацьк╕ роки в╕н був змушений сам заробляти соб╕ на шматок хл╕ба. У 60-х роках в╕н працював продавцем у чайн╕й крамниц╕, що належала московським купцям – братам Поповим ╕ знаходилась на Петровськ╕й вулиц╕ в Полтав╕. Музичн╕ зд╕бност╕ у Г. Гладкого виявилися досить рано, оск╕льки вже п╕д час роботи прикажчиком, в╕н мав гарний голос. Особливо захоплювався юнак укра╖нськими народними п╕снями, яких знав безл╕ч. Шевченка шанував понад усе. Не маючи б╕льш сол╕дного ╕нструмента, в╕н ус╕ сво╖ п╕сн╕ програвав на г╕тар╕, просп╕вував ╖х з приятелями, як╕ були завжди бажаними гостями у його убог╕й хатин╕. Кожно╖ суботи в к╕мнат╕ у Г. Гладкого на першому поверс╕ великого триповерхового будинку збиралась молодь. Це були переважно м╕сцев╕ сем╕наристи, котр╕, як правило, волод╕ли гарними голосами ╕ тому кожного разу експромтом утворювався першорядний чолов╕чий хор. Ц╕лком природно, що цим хором завжди керував сам Г. Гладкий, який вже тод╕ виявляв сво╖ неабияк╕ диригентськ╕ зд╕бност╕. Саме цей хор став першим виконавцем його твор╕в. Серед них було чимало хорових обробок укра╖нських народних п╕сень, а також власн╕ твори на слова Т. Г. Шевченка, а також його славнозв╕сний «Запов╕т». Незабаром Горд╕й Павлович дов╕дався, що його «Запов╕т» уже сп╕вають полтавськ╕ сем╕наристи, що й у Харк╕вському ун╕верситет╕ звучить його мелод╕я, що ╖╖ знають у Ки╓в╕. Тв╕р Г. П. Гладкого дуже сподобався М. В. Лисенков╕. В╕н зробив у ньому к╕лька незначних поправок, ╕ п╕сня птахом крилатим полинула у великий св╕т. Вона переходила в╕д покол╕ння до покол╕ння як дорогоц╕нний скарб, як велике духовне надбання укра╖нського народу. Цей «Запов╕т» сп╕ва╓мо ми ╕ сьогодн╕. Горд╕ю Павловичу Гладкому пощастило створити хорову мелод╕ю з величезною переконливою силою. У н╕й вражаюче по╓днуються народний гн╕в до гнобител╕в ╕ глибока любов до р╕дно╖ Укра╖ни, заклик до боротьби за волю, за народне щастя ╕ елементи н╕жно╖ л╕рики, яка характеризу╓ укра╖нську природу. В музиц╕ Г. Гладкого вдало в╕дтворено узагальнений образ укра╖нського народу.
«Громада». Ш╕сть рок╕в тому почав вивчати гру на бандур╕ ╕ вже сп╕ваю в ╖╖ супровод╕ так╕ п╕сн╕: «Горлиця», «Мар╕чка», «М╕сяць на неб╕», «Несе Галя воду», «Ой чий то к╕нь сто╖ть», «Взяв би я бандуру», «Цв╕те терен», «Думи мо╖, думи», «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну», «Сто╖ть гора високая», «Реве та стогне Дн╕пр широкий», «Ой, на гор╕ та женц╕ жнуть» та багато ╕нших. Хот╕в би мати ноти для п╕сень в супровод╕ бандури або хоча б фортеп╕ано: «Горлиця» (у веселому вар╕ант╕), «Ясени», «Ки╖вський вальс», «Розпрягайте, хлопц╕, коней», «Два кольори», «Одна калина за в╕кном», «Обо╓ чорнявеньк╕», а, може, вона назива╓ться ╕накше, в н╕й ╓ так╕ слова: «╤ванка та ╤ванка, сорочка вишиванка. Високий та стрункий, ще й на бород╕ ямка». А ось мо╖ найкращ╕ 20 п╕сень: 1. П╕сня про рушник. 2. ╥хав козак за Дунай. 3. Два кольори. 4. Мар╕чка. 5. Ой, на гор╕ та женц╕ жнуть. 6. Укра╖ночка. 7. Ой, лет╕ли дик╕ гуси. 8. Я козачка твоя. 9. З Укра╖ною назавжди. 10. Розпрягайте, хлопц╕, коней. 11. Ясени. 12. Червона рута. 13. Ки╖вський вальс. 14. Реве та стогне Дн╕пр широкий. 15. Взяв би я бандуру. 16. Н╕ч яка м╕сячна. 17. Сто╖ть гора високая. 18. Черемшина. 19. ╫андзя. 20. Одна калина за в╕кном. З пошаною, Михайло Б╤ЛОЗОР. м. Ялта. * * * Моя п╕сенна «двадцятка»: 1. Розпрягайте, хлопц╕, коней. 2. Черемшина. 3. П╕сня про рушник. 4. Н╕ч така м╕сячна. 5. Мар╕чка. 6. За туманом н╕чого не видно. 7. Тече вода каламутна. 8. Дивлюсь я на небо. 9. Взяв би я бандуру. 10. Ой, чий то к╕нь сто╖ть. 11. Цв╕те терен. 12. ╥хав козак за Дунай. 13. Купив я у пана на перше╓ л╕то… 14. Несе Галя воду. 15. Червона рута. 16. Зелен клен. 17. Водограй. 18. Одна калина. 19. Моя Укра╖на. 20. Г╕мн Укра╖ни. До цього марафону фольк-х╕т╕в ще б залюбки додав так╕ п╕сн╕: «Чом ти не прийшов», «Ой, у пол╕, криниченька», «Сто╖ть гора високая», «Ой, Мар╕чка», «Ой на гор╕ два дубки», «╤з сиром пироги», «Чорн╕ бров╕, кар╕ оч╕», та другий куплет сучасного г╕мну «Загинуть наш╕ вороженьки…» ╕ безсмертне Шевченкове «Реве та стогне Дн╕пр широкий». В╕ктор ТУРЧИН. м. Джанкой. * * * Найулюблен╕ш╕ мо╖ п╕сн╕ так╕ (хоч ╖х набагато б╕льше, н╕ж 20!): 1. Розпрягайте, хлопц╕, коней. 2. Козачка. 3. М╕сяць на неб╕, з╕роньки сяють. 4. Реве та стогне Дн╕пр широкий. 5. Н╕ч яка м╕сячна, зоряна, ясная. 6. Ой на гор╕ та й женц╕ жнуть. 7. П╕сня про рушник. 8. Ки╖вський вальс. 9. П╕сня про вчительку. 10. Сто╖ть гора високая. 11. Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну. 12. Ой, д╕вчино, шумить гай. 13. Ой хмелю ж м╕й, хмелю. 14. Ой при лужку, при лужку. 15. Ти казала: у нед╕лю… 16. Ой, не ходи, Грицю. 17. Червона рута. 18. Ой не св╕ти, м╕сяченьку. 19. ╤ шумить, ╕ гуде. 20. За городом качки пливуть. Л╕д╕я ПАРАХОНСЬКА. с. Орджон╕к╕дзе, м. Феодос╕я. * * * Доброго дня, шановна редакц╕╓ газети «Кримська св╕тлиця»! На ваше запрошення стати учасником проекту «П╕сенний народний х╕т-парад» я пропоную св╕й вар╕ант найкращо╖ п╕сенно╖ двадцятки. П╕сень хороших дуже багато ╕ нелегко вибрати найкращ╕, але спробую. Отже: 1. Як же нам жити на р╕дн╕й земл╕. 2. На Укра╖ну повернусь. 3. Одна калина. 4. При╖жджайте част╕ше додому. 5. Наливаймо браття, кришталев╕ чаш╕. 6. П╕сня про рушник. 7. Цв╕те терен. 8. Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну. 9. ╥хали козаки ╕з Дону додому. 10. Ти ж мене п╕дманула. 11. Ой хмелю ж м╕й, хмелю. 12. Зелене╓ жито, зелене. 13. Несе Галя воду. 14. Розпрягайте, хлопц╕, коней. 15. Взяв би я бандуру. 16. Ой, роду наш красний. 17. Туман яром. 18. Думи мо╖, думи мо╖. 19. Росте черешня в мами на город╕. 20. Чорнобривц╕. На все добре вам. З повагою ╕ подякою за ваш труд, Мар╕я КОЛ╤БАБЧУК. м. С╕мферополь.
ЗАКЛИКА╢МО Й ╤НШИХ ЧИТАЧ╤В ДО УЧАСТ╤ В НАШОМУ П╤СЕННОМУ НАРОДНОМУ Х╤Т-ПАРАД╤! Давайте разом визначимо двадцятку найкращих, найпопулярн╕ших, найзнан╕ших народних та естрадних (в яких ╓ автор) укра╖нських п╕сень. П╕сень, без яких справд╕ неможливо ╕дентиф╕кувати себе укра╖нцем. Надсилайте ваш╕ вар╕анти найпопулярн╕шо╖ п╕сенно╖ двадцятки (можете додати тексти, ауд╕озаписи) на нашу адресу: 95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, к. 14, редакц╕я «Кримсько╖ св╕тлиц╕» з пом╕ткою «Народний х╕т-парад», або на e-mail: kr_svit@meta.ua. Т╕ п╕сн╕, як╕ найчаст╕ше зустр╕чатимуться у ваших листах, стануть переможцями народного х╕т-параду, а учасники, як╕ найвлучн╕ше втраплять у «двадцятку», отримають в нагороду ауд╕озаписи з укра╖нськими п╕сенними перлинами. Насамк╕нець редакц╕я плану╓ провести серед читач╕в-учасник╕в конкурс на краще виконання цих п╕сень, головним призом якого буде г╕тара в╕д вже добре в╕домо╖ «св╕тличанам» льв╕всько╖ ф╕рми «Реноме». При╓днуйтеся! Ведуча п╕сенно╖ рубрики Юл╕я КАЧУЛА.
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2009 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7018
|