Версiя для друку Обговорити в форумi

Витоки  українського  та  московського  книгодрукування

Відкриття книгодрукування у час європейського Відродження стало справді однією з епохальних подій не тільки в історії України, але і в цілому в історії людства. Поява перших друкованих книг українською мовою відкрила новий етап в історії української літератури
Відомий український релігійний діяч і вчений, один із найвизначніших дослідників українського друкарства Іван Огієнко підкреслював у свій час, що українське книгодрукування - не лише величезна, але й велична частка української культури. За його визначенням, "ще й нині стоїть вона облогом". Справді, перелоги раннього українського друкарства після
І. Огієнка ніхто глибоко не орав. А сам він переконливо довів, що книгодрукування прийшло в Україну не зі Сходу - з Росії, а із Заходу, задовго до виходу в Москві 1564 р. першої датованої друкованої російської книги - "Апостола". Він же одним із перших звернув увагу України та світу на ту руйнівну силу, яка методично, впродовж століть спрямовувалася з імперських столиць С.-Петербурга й Москви на знищення українського друкарства та української культури в цілому...
Науковими дослідженнями встановлено, що першими надрукованими українськими книжками є "Октоїх", "Часослов", "Тріодь постна", "Тріодь цвітна" та "Псалтир", які побачили світ у друкарні Грушівського монастиря святого Архангела Михайла, що розміщувався на землях Карпатської Руси-України і де навчався друкарству сам Іван Федорович, або точніше Іван син Федора із Патковиць, про що засвідчує сам запис в метриці Краківського університету.
Що стосується започаткування слов'янського, а отже, і українського книгодрукування, то питання це може виявитись менш складним, ніж здається на перший
погляд: навколо початків слов'янського і українського книгодрукування все ще багато знаків запитання. Українські вчені І. Огієнко, М. Марченко, Г. Сургай,
П. Плюш, О. Губко, О. Мацюк, М. Кубанська-Попова, М. Савка, А. Запаско, А. Кралицький, А. Маркуш, Є. Сабо, Ю. Жаткович, О. Орос науковими дослідженнями встановили, що друкування книжок в Україні було винайдено вже в другій половині XV ст., хоча ряд російських вчених категорично не визнає факту появи українського друкованого слова раніше російського. В той же час корифей російського книгодрукування - професор, доктор історичних наук С. Немировський - визнав цей факт.
Отже, український вчений Іван, син Федора навчався в Краківському університеті в 1529 - 1532 рр. Він народився в с. Патківці (сьогодні Пряшівський край Словаччини), а першу російську книгу - "Апостол" - надрукував разом з білоруським друкарем Петром Мстиславцем в 1563 - 1564 рр.
Нагадаємо, що українським першодрукарем до сьогодні помилково прийнято називати Ш. Фіоля, з його іменем пов'язують друкування перших українських книг кирилицею у Кракові. Українською наукою доведено, що всі стародруки, які приписують Ш. Фіолю, насправді друкувались в Грушівській друкарні, а вихідні дані з вклеєними аркушами в "Октоїхи" і "Часослови" є нічим іншим, як краківською підробкою.
Проте Ш. Фіоль не був засновником першої української друкарні, що друкувала книги кирилицею, тим більше в Кракові. Доктор історичних наук Орест Мацюк стверджує, що "друкарем книги у Кракові" Фіоля вперше титулують в документі від 4 лютого 1491 р., а у всіх попередніх документах він згаданий як "гантяр", "краківський громадянин", "вибійник" тощо. Приписаний Фіоль був до ювелірного цеху, займався рудодобувною справою. У 1483 р. провадив якісь невідомі справи з "конюшнями" та меблями... Звідси зрозуміло, що до 1491 р. Фіоль не займався видавничою справою, і в Кракові кириличного друкування не було.
Здавалось би, які тут ще можуть бути нез'ясовані й невирішені питання? Але ж в жодному із шести знайдених на сьогодні примірників "Октоїха" немає першого й останнього аркушів! Це особливо прикро, бо ж на першому аркуші повинен бути відображений гравірувальний фронтонне, а на останньому - колофон з гравірувальним видавничим знаком Фіоля та вихідними даними. Згадані аркуші відомі тепер тільки в факсимільних копіях, а в оригіналах їх ніхто не бачив...
Відсутність вихідних даних на всіх знайдених до сьогодні стародруках (за винятком двох примірників "Часослова"), наявність, хоч і мінімальної, різниці у шрифтах, а головне - лексичні, мовні особливості дають підстави стверджувати, що "анонімна" друкарня, в якій видано всі вищеназвані книжки без вихідних даних, існувала далеко довший час, ніж Краківська, котра діяла всього 9 місяців, із лютого по листопад 1491 р. Про існування "анонімної" друкарні говорить і той факт, що за такий короткий час
Ш. Фіоль ніяк не міг видрукувати всі п'ять книжок українською мовою, основу якої становить слов'янська кирилична абетка.
Наведемо декілька міркувань російських вчених про заснування книгодрукування в Московії. Зокрема, у книзі "Начало книгопечатания в России" академік М. Тихомиров пише: "Где й как началось русское книгопечатание в 1553 году? Ответить на этот вопрос мы пока еще не можем, но некоторые намеки на это, пожалуй, имеем". В свою чергу М. Щелкунов у книзі "Искусство книгопечатания в его историческом развитии" сумлінно обґрунтовує пізню появу книгодрукування в Росії: "Когда Гуттенберг успел пройти жизненный путь, и в Европе множились типографии, Россия все еще находилась под владычеством татар. Следовательно, к невежеству и дикости населення Среднерусской возвышенности прибавлялось, отравляя его еще больше своим ядом, первобытное варварство азиатских завоевателей... И в этот феодальный лес не западал и не мог запасть ни один луч истины, поскольку представителем культуры оказался малограмотный в массе священник, перевирающий даже то немногое, что было необходимо в служении его Богу.
При этих условиях в Московии не было никакой потребности в печатании книг: их некому было читать. И по этой причине - Русь была последней из крупных европейских стран, в которую проникало типографское искусство. И те печатные книги на славянской кириллице, которые появились в последние десятилетия XV века, были напечатаны не в Москве, не для нужд России, а на потребу церквей в других славянских землях". Коментарі тут зайві.
Немає сумніву, що подібні поступки "російських вчених" сього-дні робляться навмисне з тою метою, щоб не визнавати пріоритету й успішних досягнень українських вчених у напрямі об'єктивних пошуків початків українського друкарства, яке почалося не в 1574 р., а на цілих сто років раніше.
Але сьогодні, коли минув одинадцятий рік незалежної України, українські вчені все ще оглядаються на п'ятикутну зірку Московського Кремля, яка освічує простори Воркути, Якутії, Далекого Сходу, Сибіру, де багато мільйонів українського люду лежить навічно в замерзлій чужій землі. А десятки університетів та педагогічних закладів все ще мовчать, бо ж страх і рабська покора ніколи не підуть на користь нашій українській науці, культурі, історії. Мусимо самі писати заново історію нашої науки і культури, нашої славетної Української книги, бо іноземці, якщо можна так висловитись після трьохсотрічної кабали, наші молочні брати "москвини" ніколи не дадуть нам цієї можливості, бо знають, що після здобуття Україною незалежності їм дуже гірко прийдеться писати історію своєї власної культури, оскільки там усе чуже, привласнене, чого всі вони ще не усвідомили.
Наші предки постали з руїн нашестя Чингізхана, а зараз ми мусимо постати і піднятись на весь зріст після комуністичного ярма, яке відкинуло нас на сотні років назад в розвитку нашої культури. Але ми ж Українці, ми всьому світу заявляємо, що це так, ми живемо, ми будуємо атомні електростанції, найсучасніші ракети, літаки, танки, кораблі, отже, спроможні будувати, тим більше, тисячолітню історію української культури, яка світить нам золотим промінням з пагорбів Софійського, Михайлівського, Києво-Печерського та інших монастирів нашої славної культури. Ще за Київської Русі наша культура покоряла Європу на чолі з князями Володимиром і Ярославом Мудрим. Так
будьмо тими, хто саме так славить своїх предків! Серед нас є мільйони патріотів, які, якщо забажають, спроможні не тільки друкарство, але і всі досягнення науки і техніки вивести на світовий рівень.

(Журн. "ПіК", січень 2003 р.).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2003 > Тема ""Білі плями" історії"