Версiя для друку Обговорити в форумi

Автономна Республіка Крим,
м. Сімферополь,
відкритий лист
до заслуженої артистки України
Наталі Степанівни БЕЗКОРОВАЙНОЇ

Спорідненість людських душ простежується не лише через родоводи, через фамільне коріння, тобто - через кров та гени. Давно пересвідчився, що не менш міцним буває споріднення, якщо душі єднаються, перегукуються через слово, музику, літературу, мистецтво, культуру, історію, через щиру приязнь, котра не відає кордонів.
Високоповажна Наталю Степанівно!
Ми не зустрічались з Вами особисто, не вели розмов, а душа моя вже перегукується з Вашою. Чому їй цього запраглось?
А почалось з мого вивчення десятитомної енциклопедії українознавства. На 107-й сторінці першого тому мою увагу привернув міні-розділ з прізвищем Василя Безкоровайного та його портретиком. У тексті вказано лише час народження цієї людини - 1880 рік. Не дізнатись навіть, як звали В. Безкоровайного по батькові. Проте достатньо було й скупого тексту для того, щоб я зацікавився ним, як українським композитором і диригентом, організатором музичної школи в Тернополі і філії музичного інституту в Золочеві. З 1944 року Василь Безкоровайний жив у еміграції. І цієї "провини" було достатньо, щоб ім'я відомого композитора та музикознавця довго і незаслужено навіть не згадувалось в Україні. А він же здійснив оркестровку оперети "Наталка Полтавка" для симфонічного оркестру, написав музику до "Мини Мазайла" Куліша, багато вокальних та інструментальних творів.
Мій інтерес до прізвища Безкоровайний посилило, зокрема, те, що саме у Золочеві на Львівщині починалась моя журналістська та письменницька юність, а в музичній школі цього містечка вчились грати на бандурі моя донька Галина і на баяні - син Василь.
І не тільки через це. Кілька років тому дочка Галина (тепер у неї прізвище Вербицька і вона часто спілкується з Вами, Наталю Степанівно), надіслала мені вирізку свого нарису з газети "Крымские известия", а в ньому я прочитав про Вас, як про чудову співачку, і про Вашого чоловіка Богдана - талановитого музиканта і музикознавця, чиїм дідом був Василь Безкоровайний.
Так я довідався ще більше про людину з енциклопедії українознавства. Той нарис я переклав на українську мову і в скороченому варіанті його опублікувала львівська газета "Вільна Україна".
Минуло небагато часу й Галина надіслала з Сімферополя в дарунок мамі магнітофонну касету з написом "Перлини української музики" і Вашим портретом, Наталю Степанівно. Тільки б знали, з якою насолодою ми з дружиною слухали Ваш чарівний, неповторний голос! Насамперед захотіли почути у Вашому виконанні пісню композитора Василя Безкоровайного "Засумуй, трембіто" на слова Р. Купчинського. Та не меншу радість подарували Ви і піснями композиторів М. Лисенка, К. Стеценка, Т. Задора, нашого незабутнього львів'янина А. Кос-Анатольського та інших.
На підставі зібраних матеріалів я написав сценарій для радіопередачі, прихопив з собою цю касету й подався до Золочева. Мій виступ у поєднанні із Вашим співом охоче записав директор редакції районного радіомовлення Ігор Торський. Слухачі Золочівщини, почувши цю передачу, згодом попросили повторити її, що й було зроблено. Окрім того, Ігор Торський переписав усі пісні з касети і час від часу вітає ними мешканців Золочева та району із знаменними датами державного чи родинного значення.
Скажу Вам, Наталю Степанівно, відверто: приємно, що відчувається Ваша духовна присутність у містечку, де колись ступала нога Василя Безкоровайного, де не забувають і його. Я кажу без перебільшення: не забувають. А про це я дізнався нещодавно з листа доні Галини. Вона пише, що Ваш чоловік Богдан, який родом з Тернопільщини, час від часу навідується туди до родичів, водночас збираючи все нові й нові матеріали про Василя Безкоровайного. Так пошуки привели його і в Золочівську музичну школу, що знаходиться, до речі, на вулиці імені композитора Володимира Івасюка. Там і почув, що в цьому закладі досі працює вчителька, котра особисто знала В. Безкоровайного. Нею виявилася Євгенія Іванівна Душенчук. Свого часу вона вчила і моїх дочку та сина грі на фортепіано. Ось який тісний наш світ! Звичайно ж, Ваш чоловік, Наталю Степанівно, використав нагоду, щоб зустрітися, порозмовляти із Є. І. Душенчук.
І ви, і Ваш Богдан здобули вищу освіту у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка. Ніколи не забуваєте свій рідний навчальний музичний заклад. Закінчив його і мій новий друг, відомий львівський композитор Валерій Квасневський, про якого я вже розповідав у "Кримській світлиці". Ви особисто з ним теж не знайомі, як і я - з Вами. Але... Але нещодавно Ви, Наталю Степанівно, все ж мали нагоду гостювати у Валерія Квасневського та його дружини-поетеси Марії Гатали-Квасневської. Сталося це за таких умов. Я приніс у їхню квартиру касету з піснями у Вашому виконанні. І ми принишкло всі разом слухали Ваш спів, полонились ним.
Відгуки моїх друзів про Вас були щонайсердечнішими. А я, повернувшись додому, під враженням, що не розвіювалось, написав такий вірш і присвятив його Вам:

В квартирі львівській - там, де друзі
Мене у гості прийняли,
Із нами поруч різні музи
У співрозмовниках були.
За бесідою почергово
Лунали пісня, вірш... Затим
У цю квартиру аж до Львова
Влетів на крилах пісні Крим.
Це через ніч і через далі
Чарівно голос залунав
Безкоровайної Наталі.
Неначе соловей співав!
Були у голосі печалі,
Дзвеніла радість...
Линув час...
Безкоровайної Наталі
Присутність відчувалась в нас.
В задумі слухали її ми.
В серця вселялась доброта.
Здавалось, що до Львова з Криму
Душа співачки доліта.
Вона натхненно і невтомно
Нас обдаровувала всіх.
...Як добре, що магнітофон нам
Зустрітись з нею допоміг!

Подружжя Квасневських я знайомив з Вашою творчістю невипадково, бо хотілось і Вас прилучити, споріднити хоча б душею з доробком талановитого композитора. Тому і передав через свою дочку Вам особисто тексти та ноти трьох пісень, котрі ми написали спільно з Валерієм Федоровичем. Я щиро вдячний Вам, Наталю Степанівно, що Ви уважно поставились до мого листа і не забарились із відповіддю. Насамперед відгукнулись на мою поетичну збірку "Чебрецевий легіт". Спасибі Вам за такі слова: "З Вашого листа, Василю Івановичу, зрозуміла, що живете прекрасним поетичним словом, в яке вкладаєте усю душу, серце, хочете передати це повне почуття людям..." А вірш, який я присвятив, Вас схвилював, нагадав молоді студентські роки, проведені у Львові, друзів, незабутніх учителів, Вашу дипломну роботу - партію Віолетти з опери Дж. Верді "Травіата", виступи в органному залі, Львівському театрі опери та балету, у філармонії. А про твори, написані на мої тексти композитором В. Квасневським, Ви відгукнулися так: "Пісні "Шлях до тебе", "Пісня про Володимира Івасюка", "Пісня для мами" наповнені добром, щирістю в кожному поетичному рядку. Їх я проглянула зі своїм концертмейстером. Буду старатися включати ці твори до свого репертуару, також давати їх своїм студентам в університеті". Окрім того, ще й порадили "Пісню про Володимира Івасюка", текст і ноти якої люб'язно надрукувала "Кримська світлиця", надіслати до Києва на адресу Міжнародного конкурсу молодих виконавців української естрадної пісні імені В. Івасюка.
Одне слово, Ваш лист та підтримка викликали багато почуттів, роздумів у мене, у Валерія Квасневського, його дружини. Разом з тим - і бажання писати краще, покладаючись і на натхнення, і на щоденний пошук, і на нашу невтому.
Отже, поезія, музика допомогли нашим душам перегукнутись, споріднитись, щоб спільно слугувати розвою духовності нашого народу.
Знаю, що Ви невтомно працюєте у Кримському філіалі Київського національного університету культури і мистецтв, де почесним ректором є нардеп, професор М. Поплавський, а також - у Сімферопольській філармонії, часто виступаєте у нашій столиці, по українському радіо. Ось і нещодавно в одній з радіопередач згадувався композитор Василь Безкоровайний, пролунали і Ваш голос, і голос Вашого чоловіка Богдана. Саме тоді у мене виник задум написати цього відкритого листа Вам через "Кримську світлицю", яка багато робить у Криму для утвердження української мови, пісні, поезії. Знаю з листа моєї доні, що Ваш батько Степан Лаутар (прізвище молдавське) був художником. А мій малограмотний батько (росіянин) шевцював, не осягнув скарбів літературних чи музичних, проте подарував мені світ з щедрими джерелами духовності. Ось чому я прилучав до них доню й сина. Ще до вступу на факультет журналістики Львівського університету моя Галина - учениця Золочівської музичної школи в складі октету бандуристів мала честь виступати у Швейцарії. Тоді цей невеликий колектив був єдиним, кому випало представляти не лише Україну, а й колишній Радянський Союз. Бандуристки з величезним успіхом виконали понад десяток пісень! Коли 18 літ тому про це довідалась від мене наша велика поетеса Ліна Костенко, то сказала, що виступ доні росіянина у складі октету бандуристів бив по російському шовінізму.
Погодьтесь, Наталю Степанівно, що наші душі споріднюються не на безплідному ґрунті, а там, де квітнуть українське слово, музика, культура. Бажаю Вам довго, успішно трудитись на цій ниві.
З щирістю
Василь МАРТИНОВ,
член Національної Спілки письменників України.
м. Львів.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 28.03.2003 > Тема "Душі криниця"