Версiя для друку Обговорити в форумi

ГОСПОДАРЕМ НА ЗЕМЛІ

«Я ціную унікальність кожної людини,
поважаю її право на власну думку...»
(Валентин Рибачук, мер міста Слов’янська на Донбасі).

«Дорогий земляче Едуарде! Доволі часто твоє прізвище зустрічаю на сторінках нашої місцевої газети «Кримська світлиця» і безмежно тому радію, бо це видання - чи не єдине живодайне мовне джерело на теренах російськомовного Криму. А ми ж з тобою виростали на берегах Росі, ходили до однієї школи в заводському селищі, розходилися по білому світу з українською мовою в серці. Щоправда, ти був молодшим од нас, бо я навчалася у школі в одному класі з твоєю старшою сестрою Тонею.
Доля закинула мене до Криму і тепер живу у Севастополі. А оце якось випало побувати на цілющих мертвих солоних озерах у місті Слов’янську, що на Донбасі. Це справді диво природи, яке може цілком рівнятися зі славетним Мертвим морем у далекому Ізраїлі. Але я про інше. У Слов’янську сьогодні очолює міську владу наш кровний земляк із Надросся – Валентин Рибачук, який тут у великій пошані і користується високою повагою серед багатотисячного міста. А результати його діяльності можна бачити в усьому: чисте і затишне місто, налагоджено чітко транспортні артерії, врешті, й багато іншого вражає. А тому мені подумалося, коли повернулася з цього куточка Донбасу: чи не розповісти про цю людину і на сторінках «Кримської світлиці»? До того ж знаю, що ти досить багато подорожуєш і міг би при нагоді побувати у Слов’янську і поспілкуватися з нашим земляком, а відтак і написати про цю добру людину. До того ж стиль і форми його діяльності можуть прислужитися і багатьом іншим головам населених пунктів і не тільки Криму, а й України, бо ж знаю, що газету «Кримська світлиця» читають у різних куточках нашої держави. А ще чула від мешканців Слов’янська, що на царині російськомовного Донбасу особисто їхній мер міста є взірцем високої української культури! Гадаю, про цю людину варто розповісти широкому загалу. З повагою, твоя землячка Валентина Станкевич, м. Севастополь».
Ось такого листа одержав автор цього нарису. Він все-таки віднайшов час побувати у Слов’янську, зустрітися з мером міста Валентином Рибачуком і запропонував сюжет для вельмишанованого ним видання – «Кримської світлиці».
Доля йому судила витонченої краси і географічної унікальності куточок Донбасу за малу батьківщину. Але родове коріння цього віртуоза-керівника все-таки залишається на Поділлі, на узбережжі блакитноокої ріки Рось. Сюди відразу ж, як тільки з’явився на білий світ, а було це в робітничому селищі Миронівський Дебальцевського району на Донбасі, його перепроваджували до дідуся-бабусі на доглядини. Батько, Леонід Ісаакович, трудився на тамтешній електростанції, там же поряд була робота і для матері - Галини Михайлівни. Згодом батьків перепроваджують до Слов’янська, де потрібні були робочі руки на спорудженні гідроелектростанції. То було десь на зламі світлих 60-х років уже минулого сторіччя, але звідтоді й став чарівний Слов’янськ назавше рідним життєвим причалом для всієї сім’ї Рибачуків. Бо вже тут і випало школу скінчити, звідси пішов здобувати професію лікаря-стоматолога до медичного інституту... І щоліта його пригортало живописне Надросся, де збігла чимала дещиця його дитинства та юності. Бо ж цей куточок на вінницькому Поділлі був потомственою родовою батьківщиною його матері, дідуся-бабусі, іншої родової династії Бакалюків, з якої вийшла і його мати Галина. Навіть через багато пройдених літ сюди вряди-годи й завертає знову стежка Валентина Рибачука, теперішнього мера міста Слов’янська, й він сповна пишається своєю безпосередньою причетністю до цього живодайного куточка Поділля. До світлого щему серця стали ці зеленобуйні надросянські оази рідними і милими душі вже і його синам - Едуарду і Бориславу та доньці Ксенії, котрі теж тут бувають, бо ж Надросся - це і їхнє родове коріння, як і рідний для них Донбас.
- Для мене завше у велику почесну радість і місію приймати у Слов’янську своїх рідних земляків із подільської сторони, а вже особливо із Надросся, - відразу ж щиро зізнається Валентин Рибачук у спілкуванні. – Адже саме в Слов’янськ, либонь, чи не найчастіше завертають стежки мешканців з різних куточків не тільки України. Зрозуміло, що часто-густо сюди приїздять наші подоляни, а також мої найрідніші земляки з Надросся - батьківщини моїх дідуся-бабусі, мами, моєї доброї тітоньки Марії, яка мешкає із сім’єю в Погребищі. А Слов’янськ - це відома в усьому світі оздоровниця, котра славиться цілющістю своїх солоних мертвих озер та запасами лікувальних грязей. Недарма сюди з’їжджаються з найдальших куточків колишнього СРСР, щоб набратися сил і здоров’я, зокрема, на теренах славнозвісного курортного комплексу «Донбас», що в передмісті Слов’янська - це уславлений у державі «Слов’янськкурорт». І доволі часто мені випадає тут вітати і наших земляків з Вінниччини, а що найвідрадніше, коли сюди приїздять відпочивати мої рідні надросяни…

ДОРОГА ПОЧИНАЄТЬСЯ ЗІ СТЕЖИНИ
Валентин Рибачук - за фахом - лікар-стоматолог, кандидат економічних наук, має в набутку вищу юридичну освіту. На посаду мера Валентин Рибачук прийшов з посади генерального директора великого промислового підприємства, яке вдалося йому підняти до життя буквально з колін. Будучи одним із наймолодших керівників Слов’янська, він завжди працював на подальшу перспективу, вимагав передовсім суворої трудової дисципліни і достойного стимулу професійного зростання робітників.
Шестирічний досвід доволі успішного керівництва великим заводом став для слов’янців одним із найголовніших аргументів на виборах міського голови 2006 року. З десяти претендентів на крісло мера Слов’янська вони надали значну перевагу якраз Валентину Рибачуку - сину Донбасу з родовим корінням Надросся. Власне, йдучи на такий нелегкий крок у своїй послужній іпостасі, Валентин Рибачук достеменно був певен, що буде спроможний зробити для рідного міста багато доброго, вивести його на рівень зразкових населених пунктів України.

«Я ДУЖЕ ЛЮБЛЮ СЛОВ’ЯНСЬК»
Ще б пак! Адже навесні, коли біло-рожевими свічадами квітують каштани, рідне місто нагадує Валентину Рибачуку столицю держави, її витончений у каштановій красі Хрещатик, або ж каштанові алеї крихітної «столиці» Надросся – Погребище. Тут, у Слов’янську, також ошатно прикрашають його центр славні каштани.
- Я дуже люблю Слов’янськ і все своє подальше життя вирішив присвятити тільки цьому милому куточку Донбасу, - стверджує свій доброчинний намір господар Слов’янська. - Мені найбільше хочеться, навіть як пересічному мешканцю цього міста, щоб воно завжди було чистим, зеленим, освітленим, квітуючим навесні та влітку, затишним у своїй красі. Хочу, щоб кожному тут жилося комфортно, щоб кожен тут почувався щасливішим і певнішим у своїх задумках і реальному житті. Досягнення цього складається з вирішення багатьох проблем, а їх, на жаль, не так уже й замало, як і в кожному населеному пункті - малому чи великому. І нам їх розв’язувати ділами...
Коли я сформував команду - моїми головними вимогами до працівників мерії були цілеспрямованість і спосіб мислення, бо я вважаю, що кожен мав залишатися максимально ефективним. Час потребує управлінців, які готові шукати нові шляхи вирішення завдань, працювати з поглядом на будучину і без найменшого зациклення на досягнутому рухатися вперед. Я ціную унікальність кожної людини, поважаю її право на власну думку…
Любити своє місто - це значить, насамперед, повсякчас дбати про його упорядкованість, жити його насущними проблемами, як, скажімо, тими, що обсідають кожного з нас у домашньому оточенні, в буднях і радощах святкових.

«СХІДЦЯМИ ВГОРУ, ЩО ВЕЛИ ВНИЗ…»
Отак день у день піднімався в своїй діяльності молодий очільник великого міста Слов’янська. Він бачив, що одвічні проблеми, - а це світло, вода, дороги, залишалися далеко невирішеними, а їх усунення настійно вимагало життя міста. Адже якраз вони чи не найбільше псують настрій кожній людині, яка з ними стикається. Вирішення цих проблем - справа не однієї доби. Минув якийсь час і місто привітніше засяяло вечірніми вогнями, війнуло чимось щиро-теплим і втішним на серця городян. Сьогодні в Слов’янську не залишилося жодного неосвітленого куточка чи двору багатоповерхових будинків.
Одночасно з вирішенням цієї багаторічної болючої проблеми великого міста було зрушено відчутно і не менш глобальну - водопостачання, до того ж було винайдено такі шляхи розв’язання проблеми, що не потребували негайного вкладення великих коштів: у Слов’янську під очільництвом молодого мера пішли шляхом оптимізації системи водопостачання, і все це за рахунок приладів регулювання та розподілу тиску води. Сьогодні місто позбулося цієї проблеми.
Тільки за перший рік головування Рибачука було відремонтовано стільки доріг, скільки останніх півтора десятка років у Слов’янську ще нікому не щастило відремонтувати!
І це не «зализування» про людське око вибоїн і погрішин на тротуарах, а добротно укладені цілі відрізки доріг, що надійно покриті.
Першої ж весни головування було якісно упорядковано всі дитячі ігрові майданчики в місті. А щодо дітей старшого віку, то подбав мер міста, щоб для них було упорядковано на єврорівні занапащений Центр дитячої та юнацької творчості. У мера зростають на втіху своїх двоє синів і донька, а тому аж ніяк не байдужа йому доля юних земляків, це для них він спромігся, позаяк усілякі негаразди фінансові, а все ж відкрити ще один добротний дитячий садок, яких у Слов’янську вже існує декілька десятків.
- Особисто дуже люблю спорт, - зізнається Валентин Рибачук, - а тому і сповна пишаюся, що наше місто доволі насичене спортивними подіями. У нас уже традиційно проводяться змагання високого рівня - чемпіонат України з бігу по шосе, міжнародний легкоатлетичний пробіг «Зустріч друзів» і один з найпрестижніших турнірів зі спортивних танців в Україні - на кубок «Святогір’я» - слов’янського міського голови. Ми пишаємося й тим, що наші спортсмени сягнули висот поза межами рідного міста. Ось і випало нам вшановувати своїх земляків – переможців Параолімпійських ігор у Пекіні. Наші плавці вибороли 19 медалей! А це майже чверть усіх медалей, здобутих збірною України. Зі свого боку ми спромоглися на нечуваний подарунок для всіх, хто захоплюється плаванням: у нашому славному місті відкрито просто-таки казковий басейн. На цю подію слов’янці очікували чимало років!
Достойною оцінкою діяльності слов’янської мерії під егідою Валентина Рибачука стали показники рівня соціально-економічного розвитку в рейтингу міст Донецької області. Тільки за неповні три роки місто Слов’янськ у цьому рейтингу піднялося на вісім (!) сходинок угору. За результатами роботи 2008 року слов’янці піднялися на шосте місце в області!
І ще про одне варто згадати, ведучи розповідь про тямущого мера міста. Вдалося, нарешті, полегшено зітхнути всьому місту, позбувшись серйозної загрози життю городян. Донедавна в місті знаходилося майже півтисячі тонн фосфорного шламу, а це було співвідносно тому, що місто лягало і вставало з відчуттям перебування на «пороховій бочці». Довелося понад півроку завантажувати шлам у цистерни ручним способом, і лише наприкінці 2007 року з міста було повністю вивезено вельми небезпечні відходи виробництва.

КЛИЧУТЬ СИНЬООКІ ОЗЕРА
Всякий раз, як випадає Валентину Рибачуку побувати на Слов’янських озерах, він неодмінно десь у споді душі миттєво перепроваджується думками до широченного дзеркала міського ставка, що в осерді Погребища. Адже доволі часто він, ще підлітком, а вже згодом і парубчаком, тут купався, насолоджувався синьооким плесом, яким розливається в центрі «столиці» Надросся красуня Рось. З роками все частіше вона навертається йому на спогади, а вже прецінь тоді, коли він трохи усамітнившись прогулюється понадбережжям величавих озер із цілющими лікувальними водами рідного Слов’янська. А їх тут аж кілька і майже всі мають ідентичні властивості, а ще ж і до того, на їхньому дні знаходиться сила-силенна цілющого болота, котре нагадує ледь розтоплене масло. Сюди, до цього живописного куточка «Слов’янськкурорт» з’їжджаються тисячі бажаючих з найдальших куточків України, близького і далекого зарубіжжя, щоби відчути на собі й справді чудодійну силу води цих мертвих, але живодайних своєю силою озер.
Тут є озера з високою концентрацією лікувальних солей, а зовсім поряд з ними - геть з прісною водою. До того ж, побіля них пульсують кришталево чисті джерела, де можна втамувати літню спрагу, відчути справжній смак земного нектару. Озера Слов’янська - це чи не найбільша гордість тутешніх мешканців. Вони дуже гостинні й люб’язні люди, завше віднайдуть куточок для зупинки кожному, хто прибуває до їхнього міста не за путівкою на курорт «Донбас», котрий розкинувся численними добротними корпусами понад берегами озер. До послуг відпочиваючих - бювети з цілющими водами Слов’янська, вишуканої фантазії куточки відпочинку, активного психологічного розвантаження. Побуваєш тут бодай раз - і знову тяжітиме душа сюди приїхати.
Довершеністю цього дивограю Слов’янська свято опікується у своєму повсякденні, як першочерговим завданням, і мер міста Валентин Рибачук. Що не кажи, а якраз тільки в тямущого господаря до всього доходять руки і своєчасно.
- Одним із насущних і головних завдань, які я ставлю перед собою, - розмірковує Валентин Рибачук, - це домогтися врешті-решт надання Слов’янську статусу курорту державного значення! Адже на це він заслуговує вже досить давно, але, як мовиться, в когось не дійшли руки до цього. Зі свого боку ми спромоглися на колосальну роботу: виробили наш законопроект «Про оголошення природної території міста Слов’янська курортом державного значення». Тепер слово за рішенням Верховної Ради.

«…І МІСТО, МОВ ВЕЛИКОДНЯ ПИСАНКА»
Слов’янськ відомий у Донецькій області як місто, в якому проводяться численні заходи обласного і державного рівнів. А тому тут щоразу стараються чимось вельми приємним здивувати гостей. Як ось і недавно вперше в Україні, саме у Слов’янську, 13 житлових будинків, поліклініка, дошкільна дитяча установа і гуртожиток почали опалюватися за стандартами Європи - себто завдяки тепловим пунктам, що дозволяє значною мірою заощадити електроенергію і газ.
З кожним днем Слов’янськ виграє все привабливішими новинками то в одному, то в іншому мікрорайонах цього міста. Чого найперше домагається міська влада - це бездоганної чистоти. А тому на розв’язання цієї болючої проблеми кинуто всі резерви, і місто - мов Великодня писанка. Бо тут знайшли порозуміння з мешканцями приватного сектора, укладено з ними угоду на вивезення твердих побутових відходів, а комунальні служби зі свого боку з цим оперативно справляються. Таким чином лише за останні два роки ліквідовано понад 60 стихійних сміттєзвалищ. До того ж за головування Рибачука було придбано чимало техніки для автопарку комунальних підприємств міста. А з боку приватних підприємців і підприємств різних форм власності встановлено на вулицях, майданах, проспектах, бульварах міста сотні урн, контейнерів для сміття, укладено сотні угод на вивезення відходів, з естетичним смаком одремонтовані численні зупинки громадського транспорту, турнікети. Віднайдено місцевою владою порозуміння з меценатами і спонсорами, котрі щорічно сприяють у проведенні дивовижного дня народження міста, на що мерія не тратить ані копійки, а лише бере на себе організацію велелюдного свята з феєрверками. Але найвелемовніша традиція цього міста над синьоокими цілющими озерами - це натхненна творча праця людей, на яку скеровує сьогодні своїх земляків мер міста Валентин Рибачук, який радо вітає нові підходи у розв’язанні проблем, що напосідають на місто, він активний у пошуку нестандартних ідей. Осяяний любов’ю до рідного Слов’янська, вже зумів здолати чимало східців, що вели вниз, повернувши їх угору свого устремління.
Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ,
журналіст.
м. Слов’янськ на Донбасі –
Надросся.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 10.04.2009 > Тема "Українці мої..."