Версiя для друку Обговорити в форумi

Міністру освіти і науки України
п. І. О. Вакарчуку

Шановний Іване Олександровичу!
Шкода, що змушена турбувати керівника такого високого рангу, але в Криму, що стосується питань україномовної освіти, порозуміння з чиновниками знайти непросто.
Це ми з українськими патріотами відкривали перші державномовні класи, боролися за статуси шкіл як «українсько-російських», за відкриття та підвищення рейтингу української гімназії. На перших газетних шпальтах усміхалися до читачів з фотографій не привабливі кіноактриси, а наші мужні та натхненні вчительки української мови, викладачки україномовних класів, які зазнавали чимало утисків, а іноді навіть фізичних розправ. Так, одну з них, що відповіла незнайомцю в школі українською мовою, цей вуйко у присутності її учнів з лайкою вхопив за носа. Плакала директор однієї з кращих сімферопольських шкіл – боялася через українські класи зіпсувати стосунки з начальством.
Поступово ситуація змінювалася на краще. Як кажуть вчителі, справжньою перемогою українства стало введення зовнішнього незалежного оцінювання. Тепер вже не треба обіцяти батькам дітей золоті гори, вони почали розуміти – україномовна освіта – це реальна перспектива їхніх дітлахів, а шкільна адміністрація перестала знизувати плечима: «Родители не хотят».
Більш за те, у російськомовному дитячому садочку СБУ «Червона гвоздика» було розроблено однією з виховательок О. Погорілою і схвалено на усіх рівнях програму вивчення української мови російськомовними дітлахами, починаючи… з ясельного віку.
І ось за нинішніх обставин, прикриваючись кризою, місцева влада вирішила зліквідувати всі україномовні класи, де менше 25 учнів (як, до речі, і кримськотатарські), урівняти умови їхнього існування з умовами, передбаченими для російськомовних школярів. Тож планується загнати українців в російськомовні класи, значно скоротивши як кількість викладачів (україністів), так і шкіл. Міністерство освіти і науки АРК посилається, що таким є рішення місцевих Рад.
Себто 17-річна праця і досягнення будуть зведені нанівець. Я не вірю, що ці дії узгоджені з Вами, шановний пане міністре! Адже криза мине, а відроджувати українські класи вже буде нікому навіть фізично! Останнім часом ми втратили більшу частину вчених – українських патріотів. Пішли з життя професор Гарчев (багаторічний голова Всекримської «Просвіти»), професор Губар, професор Підгородецький, професор Кужель, з інсультом лежить до недавнього декан факультету української філології Таврійського національного університету ім. Вернадського, фактично батько української філології у Криму, професор Регушевський.
До речі, близько 10 років тому, у 45-річному віці я теж зазнала інсульту, стала інвалідом. Але я буду рада вже й тому, якщо справа, за яку стільки людей віддали здоров’я, нічого не одержавши замість того, не загине. До речі, є й такий нюанс: багато провідників української ідеї в Криму зневірилися, а замість них на перший план вийшли псевдопатріоти. Це – мов ложні опеньки (вибачте, не можу перекласти) – виглядають і смакують практично так само, але містять фатальну загрозу. А ось представників молодого покоління хоча і навчили мови, але, як правило, вони – прагматики, а не борці. Та і чи повірять батьки вдруге сплюндрованим ідеям, і скільки на це знадобиться років?
Втім, маю до Вас ще одне питання, Іване Олександровичу. Кілька років тому в Криму почали поголовно ліквідовувати філії різноманітних українських ВНЗ. Деякі з них дійсно не витримували критики. Але більшість цих закладів все ж таки продовжує існувати і ошукувати молодь. А ось філія Полтавського державного університету ім. В. Г. Короленка навесні розпрощається з останніми студентами. Перевірка її діяльності порушень не виявила, навіть навпаки – адміністрація одержала заохочувальну грамоту. У декана Петра Важинського зберігаються і листи нинішнього Президента, де той захоплено відгукується про діяльність філії, але всіх причесали під один гребінець. Я й сама за підготовкою україномовних студентів у цьому закладі стежила не один рік – з його стін виходила молодь не лише зі знанням мови, але й з українською душею.
Сьогодні є можливість відновити у Сімферополі роботу, якщо не філії, то хоча б створити консультативний пункт Полтавського педагогічного університету. Але новопризначений ректор Полтавського університету все не може визначитися, чи потрібні у Криму вчителі української мови, хоча і сам має такий фах. Втім, якщо місцева влада дійсно «викосить» у нас все українство, то у викладачах і насправді не буде потреби.

Редактор відділу листів і соціальних проблем газети «Кримська світлиця» Тамара СОЛОВЕЙ.
2.03.2009 р.
м. Сімферополь.

Соловей Т. Ф.
м. Сімферополь
2/1 – 15 – 648, 02.04.09.

У департаменті загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України розглянуто Ваш лист з приводу окремих питань розвитку освіти в Автономній Республіці Крим й повідомляємо наступне.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про освіту» забезпечення розвитку мережі закладів освіти належить до повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Створення, реорганізація та ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів, наповнюваність класів загальноосвітніх навчальних закладів визначається відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту».
Слід зазначити, що поступово в Автономній Республіці Крим мережа шкіл і класів з українською мовою навчання збільшується. Так, у 2005-2006 навчальному році українською мовою навчалося 9 903 учнів (4,8%), у 2006-2007 – 10 719 учнів (5,4%), у 2007-2008 – 11 707 учнів (6,2%), у 2008-2009 – 12 853 учнів (7,3%). Функціонують 15 загальноосвітніх навчальних закладів з кримськотатарською мовою навчання (2 919 учнів) та 1 загальноосвітній навчальний заклад з двома мовами навчання. Всього кримськотатарською мовою навчаються 5 644 учнів (3,2 % від загальної кількості учнів).
У 2008-2009 навчальному році в автономії функціонують 562 загальноосвітніх навчальних заклади (176 360 учнів). Проте з них лише 7 з навчанням українською мовою (2 246 учнів) та 166 загальноосвітніх навчальних закладів з двома мовами навчання (українською та російською).
З приводу поділу класів на групи при вивченні української мови роз’яснюємо. У 1999 році до прийняття Закону України «Про загальну середню освіту», мережа класів у загальноосвітніх та груп у дошкільних навчальних закладах формувалась відповідно до листів Міністерства освіти і науки України від 07.09.1993 № 1/9-132 та від 07.10.1996 № 1/9-415. Згідно з цими листами за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади дозволялось формувати класи та групи з українською мовою навчання у російськомовних школах, а також класи з іншими мовами національних меншин за наявності 8-10 дітей.
Після прийняття Закону України «Про загальну середню освіту» відповідні листи Міністерства освіти України щодо приведення мережі класів у загальноосвітніх та груп у дошкільних навчальних закладах у відповідність до національних потреб населення втратили чинність.
При цьому повідомляємо, що з метою забезпечення конституційних прав громадян України щодо навчання рідною мовою у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах можуть формуватися класи (групи) з українською мовою навчання у школах (дошкільних навчальних закладах) з навчанням мовою національних меншин, а також класи з болгарською, польською, румунською, єврейською, кримськотатарською, угорською та іншими мовами викладання у закладах з державною мовою навчання (лист Міністерства освіти і науки України від 17.04.2008 № 1/9-244). Рішення про відкриття класів (груп) з навчанням українською та мовами національних меншин, а також їхню наповнюваність приймають місцеві органи виконавчої влади та місцевого самоврядування з урахуванням потреби населення.
Стосовно відновлення функціонування Кримського психолого-педагогічного факультету Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Короленка у м. Сімферополі повідомляємо наступне.
На підставі порушень Ліцензійних умов у сфері вищої освіти, виявлених у ході перевірки фахівцями Державної інспекції навчальних закладів України у 2004 році, Державною акредитаційною комісією було прийнято рішення про припинення освітньої діяльності Кримського психолого-педагогічного факультету Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Короленка у м. Сімферополі. Проте, Міністерством освіти і науки України було надано дозвіл на здійснення освітньої діяльності на базі факультету до завершення навчання студентів, які були зараховані у попередні роки.
У зв’язку з тим, що студенти, які були зараховані у 2004 році, завершують навчання у 2009 році, керівництвом Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Короленка прийнято рішення про закриття структурного підрозділу.
Підготовку фахівців з української мови та літератури в Автономній Республіці Крим здійснюють Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, Республіканський вищий навчальний заклад «Кримський гуманітарний університет», Республіканський вищий навчальний заклад «Кримський інженерно-педагогічний університет», Євпаторійська філія та факультет (смт. Гурзуф) Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова. Ліцензований обсяг підготовки становить понад 1 000 осіб.

І. М. БУДЕННА,
заступник директора департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України (і ще чотири підписи).

Р. S. До речі, стурбовані ситуацією із загрозою закриття українських класів вже у квітні, ми переправили листа до Києва особисто людині, на підтримку якої сподівалися, впродовж одного дня. Там, у Міністерстві, лист відлежав місяць, а офіційна відповідь з того часу, як її підготували, ще й досі мною не отримана, хоча минуло вже три тижні. Добра людина передала нам її факсом, а не зовсім добра, що її готувала, дала по телефону такий коментар: «У нас в Україні всі школи українські, ви неправильно розумієте ситуацію. А з 2000 року і всі рівні перед законом, тобто класи мусять мати однакову мінімальну наповнюваність, і все щодо цього визначається виключно місцевими радами, які фінансують освітні заклади». А ще поважна особа зауважила, що ми маємо Українську гімназію і Таврійський національний університет, чого, на її думку, цілком достатньо. До того ж ситуація з освітою в Криму перебуває під пильним контролем академіка Петра Петровича Кононенка, який тут регулярно проводить «круглі столи» та інші громадські заходи.
Можливо, я щось пропустила, але останній «круглий стіл» за участі Петра Петровича відбувся в Сімферополі років 7 тому (ми з цього приводу давали цілий розворот у газеті). Наскільки мені відомо, інші свої візити він обмежував відвідуванням Української гімназії. Отже, повною інформацією про стан освітнього життя володіти не може.
На моє запитання, чи міністерству байдуже, до якого берега припливе «острів» Крим, і чи можливо вплинути на ситуацію щодо знищення українських класів хоча б на рівні «телефонного права», довідалась, що ніякі втручання неможливі, і взагалі – з Кримом все гаразд.
Якщо такими є наша «проукраїнська» влада та сумнозвісна «українізація Криму», про які можна довідатися з першої-ліпшої місцевої газети, то, здається, хто б не посів високі крісла після наступних виборів, гірше все одно не буде. Коли я писала свого листа до Києва, то міркувала приблизно так, як колгоспник, що звертався з листом до Й. В. Сталіна (див. книгу «Розсекречена пам’ять»): «Вы от нас далеко, про наше горе и страдания не знаете», за що і одержав 7 років ув’язнення. Я ж відбулася душевною травмою, бо якщо ми не потрібні офіційному Києву, то де ж та Україна, задля якої живемо і працюємо?
І ще один нюанс – в урядовому листі загублено перший рядок, що зазвичай містить звернення до конкретної людини. Чи, можливо, я для наших «батьків» – ніхто і звати мене – ніяк? А щодо філії Полтавського педагогічного інституту, то за цей час на ній встигли остаточно поставити жирну крапку.
Тамара СОЛОВЕЙ.

Р. Р. S. 2008 рік. Сімферополь. Шовіністичні вар’яти спалюють опудало «міністра-русофоба» Вакарчука. Напевне, після цієї публікації вгамуються: а за що палити?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 24.04.2009 > Тема "Резонанс"