Версiя для друку Обговорити в форумi

МАНДРУЄМО ЗІ «СВІТЛИЦЕЮ»

65-Й РІЧНИЦІ ВИЗВОЛЕННЯ КРИМУ – ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ
 Крим, який пересічні відпочиваючі знають, перш за все, тільки гірським або південнобережним, все-таки починається неозорими степами на півночі півострова. Один із шляхів, наче по греблі між Сивашем та Азовським морем, веде у Крим Арабатською Стрілкою. А там, де Арабатська коса дістається теренів давньої Кіммерії, знаходяться руїни фортеці Арабат. Місцевість досить віддалена, тому і мандрівка, якщо це навіть одноденна подорож вихідного дня, сама по собі екстремальна. А для екстремала немає перепон. Тільки треба заздалегідь ґрунтовно підготуватись, ретельно ознайомитись з районом подорожі та історико-краєзнавчим надбанням певної місцевості. У нашому випадку краще за все здійснювати подорож влітку, щоб, використовуючи поєднання приємного та корисного, не втратити можливість прийняти ванну в амазонітних хвилях ласкавого моря. Зважаючи на нестерпну літню спеку у степовому Криму, краще за все мандрувати рано-вранці, або пізно ввечері, коли спека спадає. При цьому не завадить запас питної води і наявність капелюха або бриля.
 З Феодосії, Судака та інших міст Південного берега до фортеці біля села Кам’янське краще за все дістатись автотранспортом. А з Сімферополя найбільш оптимальний варіант – це нічний приміський керченський потяг, яким за майже символічну плату можна дістатись станції Петрово. З Керчі до Петрово також можна дістатись нічним, але вже херсонським потягом. В обох випадках влітку на ст. Петрово потяг прибуває на світанку. Станція знаходиться на західній околиці села Семисотка (колишнє – Сувагар). Раніше станція називалась Ак-Манай, а у сучасному написанні – Ак-Монай. У 1952 році станція отримала сучасну назву на честь Героя Радянського Союзу, медсестри 386-го батальйону морської піхоти Галини Костянтинівни Петрової. Про це свідчить меморіальна дошка на стіні вокзалу. А поруч з вокзалом – братська могила радянських воїнів. Вічна їм слава!
 Далі до Кам’янського, що на березі моря, усього шість кілометрів. Туди веде шосейна дорога. Тому можна дістатись і автостопом. Але краще – пішки! Яка ранкова прохолода. І вранішня зоря на півнеба! Саме в цей час сходить сонце над давньою курган-могилою Огуз-Тобе (Бичій пагорб). А навкруги, в імлі, ранкова сива Кіммерія. Від Чорного моря до моря Азовського. На узвишші, там, де шосе робить поворот праворуч, є сенс не тільки перепочити, а й затриматись і озирнутись. Тут, у цій кримській савані, можна одразу налічити 15 курганів невідомих народів. А попереду – село Кам’янське, колишнє Ак-Манай (або Ак-Монай). У перекладі – «ак» – «білий», а «монай» – назва кипчацького (половецького) племені. Хоч це може бути і пошкоджене від «мойнак» – «перешийок», «пересип». Через півтори-дві години неквапливого ходу від залізниці – і ви у хвилях Арабатської затоки. На високому березі – ще один пам’ятник радянським воїнам. У невеликому сквері поховано більш як 3000 захисників Ак-Монайських позицій, які загинули тут у 1941-1942 роках під час оборони, та у квітні 1944 року під час наступу. Самі Ак-Монайські позиції довжиною 17 кілометрів від Арабатської до Феодосійської затоки проходили Парпацьким узвишшям від Ак-Моная до східної окраїни селища Приморське, перетинаючи шлях до Керченського півострова.
 Якщо здійснювати не лише одноденну подорож, то з села Кам’янського можна розпочати ще дві окремі подорожі в протилежні сторони. Одну – на північний схід, на Казантип, і далі до блоків недобудованої атомної станції, де молодь щоліта збирається на рок-фестивальну тусовку і влаштовує дикі танці на замороженому неекологічному об’єкті. Тут, одразу за Кам’янським, знаходиться багато катакомб покинутих каменоломень, які, як магніт, приваблюють своєю таємничістю. А ще кажуть, ніби хтось колись сховав там скарби. Але без досвідченого провідника і відповідного знаряддя туди краще не ходити. Це небезпечно!
 Друга імовірна подорож – на північний захід Арабатською Стрілкою. Це вже дійсно може бути екстремальна подорож на витривалість суцільним пляжем по золотому піску, як у Сахарі, довжиною аж 112 кілометрів до міста Генічеська. А для одноденної подорожі досить пройтись лише 3 км берегом затоки, щоб дістатись фортеці Арабат і до Арабатської оборонної лінії – однієї частини Ак-Монайських позицій. Від фортеці власне і починається коса Арабатська Стрілка, яка з давніх-давен була природним бар’єром між Азовським морем і Сивашем, і дамбою (перешийком, пересипом) на шляху багатьох народів і армій з материка у Крим. Тому це місце завжди мало стратегічне значення. Можливо, ще у сиву давнину тут були побудовані вали для захисту кордонів Боспорського царства від скіфів та інших кочових народів. Мабуть, тоді ж і була побудована тут, біля самого синього моря, давньогрецька фортеця, на мапах позначена як Іраклеон (а може, Гераклеон). До речі, назва Азовського моря арабською звучить «Бахр-ель-Азов», що у перекладі означає «темно-синє море». А перша письмова згадка про море, як Азовське, датується 1389 роком і належить літописцю Пимену.
 Земляний вал могли побудувати і наприкінці XV століття, коли по фірману (наказу) турецького султана Мехмеда ІІ Фатіха (Законодавця), завойовника Криму у 1475 році відбудували старі й побудували нові фортеці та укріплення на всіх суходільних шляхах до Криму, у тому числі і фортецю Арабат. Можливо, саме тоді вона і отримала сучасну назву. У перекладі з тюркської мови, слово «арабат» означає «передмістя». Є версія, що назва походить від арабського слова «рабад», що означає «укріплення», «прикордонний пункт», «казарма охорони», «фортеця». Це вже ближче. Як відомо, в арабсько-мусульманському світі існує місто Рабат – столиця Марокко у північній Африці. Фортеця Арабат має ще одну назву – Ребан. У 1771 році корпус російської армії князя Долгорукова під командуванням генерал-майора князя Щербатова 17 червня штурмом захопив Арабат (Ребан), а потім і Єні-Кале (у межах Керчі). Про якусь оборонну лінію на півдні Арабатської Стрілки згадувалось при плануванні подорожі російської імператриці Катерини ІІ у Новоросію і Крим у 1787 році. Під час Кримської кампанії 1854–1855 років фортеця Арабат, на той час уже напівзруйнована, була приведена в оборонний стан. Застарілі мури обличкували вапняковою цеглою. Кам’яну турецьку кладку і сіру цеглу росіян ще й зараз видно у товщі муру. Озброєння фортеці було збільшено до 17 гармат, а залога фортеці була посилена до двох батальйонів і вона з успіхом відбила ворожу ескадру влітку 1855 року.
 Кілька разів Арабатську оборонну лінію захищали і брали штурмом у ХХ столітті. У листопаді 1920 року війська 9-ї стрілецької дивізії під командуванням М. В. Куйбишева повз мури Арабата пройшли на Керченський півострів. У роки Великої Вітчизняної війни жорстокі бої точились тут у листопаді 1941 та у травні 1942 років. У цей час – 11 травня – загинув генерал В. Львов. Зараз ближнє до Кам’янського село називається Львово (колишнє – Джантара). До нього – чотири кілометри на південний захід. А у квітні 1944 року вже фашисти використовували фортецю Арабат, яка стала складовою частиною Арабатської оборонної лінії. Сама оборонна лінія представляла собою земляний терасований триярусний вал різної висоти з двома траншеями між ними, загальною довжиною близько кілометра з щільною мережею вогневих точок, від яких до наших часів залишилось п’ять залізобетонних дотів (довгострокових вогневих точок). Самі доти могли бути побудовані окупантами, оскільки мають характерну кругову конструкцію і конусний дах, притаманні взагалі німецьким дотам. І фортеця Арабат, і оборонна лінія – пам’ятники військового інженерного мистецтва різних часів. Нині від самої фортеці залишились тільки мури. А у середині – цілий тільки пороховий льох і два колодязі. Усі інші споруди – лазня, казарми та інше – в руїнах.
 Зі стін фортеці і з валу на Північному заході, вже на самій Стрілці, видно село Соляне (колишнє Крим-Елі) і залишки Крим-Елійських солеварень. До них ще шість кілометрів. Якщо взяти намет, то можна залишитись і на добу. Але якщо бажаєте повернутися додому того ж дня, то все можна зробити у зворотному напрямі. Щоб завчасно дістатись ст. Петрово пішки, то не пізніше 20-ї години треба вийти з Кам’янського і дорогою послухати серенади степових цикад. Можна скористатись автостопом. І на Керч, і на Сімферополь потяги майже одночасно відправляються зі станції Петрово пізно ввечері, приблизно о 23.00. У Керч потяг прибуває опівночі, а у Сімферополь – на світанку!
 Приємної подорожі! Мандруйте без аварій! А вражень та пригод буде вдосталь!

 Віктор ТУРЧИН.
м. Джанкой.

Усі фотографії цього світличанського проекту є авторськими, тому не забувайте надсилати зображення і опис тих місць – перлин України, в яких, на вашу думку, варто побувати, на адресу редакції, або ж на електронну адресу ks-photovidpochynok@ukr.net, обов’язково при цьому вказавши назву місця, своє ім’я та прізвище.

Ведуча рубрики Катерина КРИВОРУЧЕНКО.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 08.05.2009 > Тема "Душі криниця"