|
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 29.05.2009 > Тема "З потоку життя"
#22 за 29.05.2009
ЧИ ЛЕГКО БУТИ УКРА╥НЦЕМ В УКРА╥Н╤?
Перш н╕ж спробувати в╕дпов╕сти на це запитання, я хот╕в би уточнити, що означа╓ саме поняття «бути укра╖нцем». Бо що таке бути лелекою, собакою… — нав╕ть баобабом – ус╕м зрозум╕ло. Не виклика╓ непорозум╕нь ╕ буття француз╕в, рос╕ян, марокканц╕в… А от, з укра╖нцями…
Одн╕ стверджують: бути укра╖нцем – це говорити не укра╖нською, а чужою мовою, в╕дзначати чуж╕ свята, молитися чужому богу…
Друг╕ – роблять акцент на пол╕тичн╕й складов╕й: служити не укра╖нському народу, дбати не про Укра╖нську державу.
Трет╕ ж взагал╕ укра╖нську етн╕чн╕сть визначають к╕льк╕стю замордованих бандер, в╕дправлених на Соловки стус╕в, розстр╕ляних в кат╕внях курбас╕в, зломлених духовно тичин, заморених голодом кобзаренк╕в…
Я не под╕ляю таких погляд╕в ╕ думаю кожна порядна людина погодиться з╕ мною. Тож в уточненн╕ поняття укра╖нець буду виходити ╕з загальнолюдських норм ╕ правил. Зг╕дно з ними, бути укра╖нцем означа╓:
— в╕дчувати себе частиною великого народу, який дав людству хл╕б, писемн╕сть, мораль;
— бути вдячним йому за надане тоб╕ життя;
— жити зг╕дно з╕ сво╓ю природною сутн╕стю.
Легко це чи важко?
Думаю – легко. Бо бути самим собою — означа╓ бути щасливим. Адже гармон╕я тому ╕ назива╓ться гармон╕╓ю, що найб╕льш оптимально по╓дну╓ вс╕ прояви буття. Не випадково ж кожен кулик сво╓ болото хвалить. ╤ жоден папуга, ск╕льки б не квакав чужою мовою, за жаб’ячими законами жити не зможе.
Тому н╕мцю найкраще в Н╕меччин╕, рос╕янину – в Рос╕╖, а укра╖нцю? Чи легко йому живеться в Укра╖н╕?
Якби це запитання прозвучало рок╕в 20 тому, в╕дпов╕дь була б однозначною. Укра╖нцю в Укра╖н╕ не те, що було найважче, йому просто було неможливо жити. Визнати себе укра╖нцем, а тим б╕льше натякнути про свою любов до укра╖нсько╖ мови, народу чи держави означало п╕дписати соб╕ смертний вирок. Негайно ж такому «зухвальцю» ч╕пляли ярлик нац╕онал╕ста, бандер╕вця, мазепинця, ворога народу ╕ в╕н припиняв сво╓ ╕снування чи то в кат╕внях далеких сандормох╕в, чи в безк╕нечних фабриках смерт╕ магадан╕в ╕ колими. Б╕льш того, така «зухвал╕сть» — усв╕домлення себе тим, ким насправд╕ створила природа, — не обмежувалось покаранням лише самого «зухвальця». Така ж жахлива участь чекала ╕ на член╕в його родини. Дружина, батьки, брати, сестри, дядьки, т╕тки… оголошувались ╕ в╕дправлялись етапом на пов╕льну мученицьку смерть. Над ними глумились, катували, ╜валтували, морили голодом ╕ холодом в╕чно╖ мерзлоти, вбивали непосильною каторгою за те, що вони народились укра╖нцями. Але й цього було мало. Садистське нутро патолог╕чно╖ ненавист╕ до людини вимагало все нових ╕ нових знущань. ╤ на конве╓р свого садизму вони кидали ще й неповнол╕тн╕х д╕тей («отродье врагов народа»). Нав╕ть уявити важко, через який жах, як╕ муки, як╕ страждання пройшли от╕ беззахисн╕ дитяч╕ оч╕, от╕ щир╕ юн╕ душ╕, от╕ невинн╕ Бож╕ янголята… За що?.. ╤ н╕хто не в╕дпов╕в ще за це.
Сьогодн╕ т╕ жахлив╕ концтабори кривди ╕ неправди залишились далеко в чуж╕й Рос╕╖, але ╕мперське зло зосталось тут, в Укра╖н╕, в душах ╖╖ громадян. Одн╕ – колишн╕ садисти – укра╖ноненависники ╕ нин╕ глумляться над нашими патр╕отами, цин╕чно розпатякуючи про «укра╖нський фашизм» — це так вони презирливо обзивають прагнення укра╖нц╕в до незалежност╕, небажання жити тим «щастям», яке несли бузув╕ри. Так, фашизм в Укра╖н╕ ╓. Але в╕н не в прагненн╕ людини бути людиною, не в бажанн╕ укра╖нц╕в жити сво╓ю працею, бути господарем на сво╖й земл╕. Фашизм – у невикор╕нен╕й ще пол╕тиц╕ нищення всього укра╖нського в Укра╖н╕. ╤ хоча сьогодн╕ ця пол╕тика дещо в╕др╕зня╓ться в╕д пол╕тики фашист╕в 1941 року та комун╕ст╕в 1933–1937 рок╕в, суть ╖╖ незм╕нна: укра╖нська нац╕я не ма╓ права на ╕снування.
То не визнають нашо╖ мови ╕ вимагають запровадити чужу; то позбавляють нас нац╕ональност╕, н╕би ми не ╓вропейський народ, а наб╕р чебурашок; безкарно плюндрують нац╕ональну символ╕ку ╕ в╕дкривають пам’ятники нашим катам ╕ поневолювачам, чавлять патр╕от╕в «мирними» зерновозами, а то й вбивають в╕дкрито (як нещодавно в Одес╕ розправились з╕ студентами) та ще й хизуються сво╖м сатан╕змом ╕ безкарн╕стю; орган╕зовують шов╕н╕стичн╕ шабаш╕ з закликами руйнувати нашу державу. А головне – тихо й п╕дступно вит╕сняють укра╖нц╕в з укра╖нського житт╓вого простору.
Ви ж подивиться, хто при влад╕ в Укра╖н╕? Чи укра╖нському народу належать створен╕ ним багатства? Чи ╓ тут м╕сце укра╖нським сп╕вакам, укра╖нським письменникам, ученим? М╕льярди укра╖нських долар╕в ос╕дають у швейцарських банках, а укра╖нц╕, як╕ ще вчора готов╕ були в╕ддати життя за цю державу, змушен╕ шукати шматка хл╕ба за кордоном. В Укра╖н╕ ж звучить чужа мова, торжеству╓ брехня, а майбутн╓ народу (п╕дростаюче покол╕ння) вбивають аморальн╕стю, збочен╕стю, патолог╕чним укра╖нофобством. Д╕йшло до того, що вже п╕д час телепередач╕ шанованих людей б’ють в обличчя (як нещодавно на кримському телебаченн╕) за невизнання в╕дверто╖ брехн╕ про укра╖нських геро╖в. ╤, що не менш жахливо, жоден з учасник╕в передач╕ не осудив такий акт мракоб╕сся. Це вже не в Освенц╕м╕, не в ГУЛАГу, а в незалежн╕й Укра╖н╕ перед м╕льйонами глядач╕в б’ють укра╖нц╕в за любов до свого народу, то х╕ба це не фашизм?
У нормальн╕й держав╕ його затаврували б «нюрнберзьким процесом», а у нас… м╕н╕стр внутр╕шн╕х справ заклопотаний ╕ншим, а друга частина громадян, яка любить Укра╖ну ╕ прагне ╖й щастя також, вражена комун╕стичним дурманом. ╤ очман╕ло, спостер╕гаючи за фашистською вакханал╕╓ю, бездумно повторю╓ за ╕удами, що бандер╕вц╕ – вороги, а бер╕╖вц╕ – друз╕ укра╖нського народу, що Мазепа, який п╕дняв козак╕в за волю, зрадник, а Катерина ╤╤, яка зробила наш народ рабами – турботлива мати; що укра╖нська мова – то чужа, а чужу називають р╕дною… Отак будують Укра╖ну, руйнуючи, ╕ рухаються вперед, задкуючи. В╕дбува╓ться таке соб╕ роздво╓ння особистост╕. Душа прагне свободи, тягнеться до Укра╖ни, а руки кують кайдани, повертаючи сусп╕льство назад у колон╕альне минуле. Вс╕ т╕ потуги, як╕ вони вважають розбудовою незалежно╖ Укра╖ни, ╓ всього лише холуйською метушнею одурених, зазомбованих чужим ╕нформац╕йним п╕йлом. Жахаючись сво╓╖ мови, не бажаючи ставати господарями у сво╓му дом╕, вони змушен╕ вчити чуж╕ «язики», щоб отримати право на лакейство в чужих «фазендах».
Час би вже схаменутись ╕, як ╕ личить людям розумним (homo sapiens), збагнути: не можна утверджувати себе шляхом приниження ╕ самознищення.
А поки цього усв╕домлення нема╓, поки в Укра╖н╕ ╕сну╓ чужий, не укра╖нський духовний прост╕р, поки ми дивимось на св╕т через призму антиукра╖нських ЗМ╤, ми залишатимемось попри вс╕ наш╕ старання ошуканими, безправними, нещасливими. ╤ житимемо, як риба, викинута на берег, чи як птах, занурений на дно.
Павло СУЩЕНКО.
с. Олександр╕вка Красногвард╕йського району АРК.
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 29.05.2009 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7303
|
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
БИТВА ЗА УКРА╥НУ
