Версiя для друку Обговорити в форумi

22 травня 2009 року традиційно на Тарасовій горі міністр освіти і науки вітав переможців VIII Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості «Об’єднаймося ж, брати мої», присвяченого Шевченківським дням.
У 2008-2009 навчальному році конкурс відбувся в рамках Плану заходів з підготовки і відзначення 360-ї річниці початку національно-визвольної війни українського народу середини ХVІІ століття: «Національно-визвольна війна українського народу середини ХVІІ століття». На заключний етап конкурсу надійшли роботи з усіх регіонів України. У номінації «Література» з м. Севастополя було відправлено роботи Солтиса Назара (7 клас, ЗОШ № 37), Марченкової Марини (9 клас, гімназія № 7), Пономаренка Олександра (10 клас, гімназія № 1), Громової Дар’ї (10 клас, гімназія № 24), Карпенко Крістіни (11 клас, ЗОШ № 22).
Як зазначає МОН України, найкращі роботи були з Черкаської, Вінницької, Донецької, Івано-Франківської, Полтавської областей та міст Києва і Севастополя. Цього ж дня Іван Вакарчук нагородив у номінаціях «Література» та «Історія України і державотворення» 64 переможців та педагогів, які їх підготували. Серед них були й представники з нашого регіону, а саме в номінації «Література» – Олександр Пономаренко, учень гімназії № 1 та його вчитель Катрич Світлана Маратівна (вони на фото з міністром І. Вакарчуком).
Міністр у своєму привітальному слові вагомо зазначив, що «нині ми вільно можемо творити в нашій державі і вільно обирати майбутнє» і побажав учасникам щасливої траєкторії життя і добра. Приєднуємось до цих побажань і сподіваємось, що й надалі в Каневі біля монумента Кобзаря серед кращих учасників цього конкурсу відзначатимуться й учні з міста Севастополя.

Наш кор.

БОГДАН – БОГОМ ДАНИЙ

Я ляхів не боюся
і гадки не маю –
За собою велику потугу я знаю.
Усна народна творчість

 Родина моєї матусі з діда-прадіда проживає на Черкащині, в місті Звенигородка. Цей калиновий край дарував Україні і світові багатьох визначних людей. Варто згадати Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького і стає зрозумілим: чому ця земля є святою для кожного українця. У чому ж таємниця землі, що народила, виколисала геніїв, пророків, поводирів і захисників нації, що служили на славу України? Якщо глянути на карту Батьківщини, можна побачити, що Черкащина розташована в історичному центрі країни. Тому тут найпотужніші першоджерела духовності, сильна енергетика, що йде з самісіньких надр і огортає кожного, хто з добром приходить на цю землю.
Наша сім’я вже давно живе в Севастополі. Ми закохані у це місто, шанобливо ставимося до його героїчного минулого і славних людей. Але коли наставав час з’явитися на світ моїй сестричці і мені, матуся їхала на Черкащину, щоб земля наших предків стала нашою малою Батьківщиною. Як і моя матуся, я переконаний, що генетична пам’ять – то не просто красиві слова: вона існує. І коли я буваю на своїй батьківщині, душу огортає таке піднесення, таке тепло і любов до своєї землі, що слова Кобзаря нашого повторюю як свої:
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля…
Лине з приймача в бабусиній хаті:
Ой на горі та й женці жнуть,
А попід горою, яром-долиною
Козаки йдуть.
Це була улюблена пісня її батька і мого прадідуся Василя Філоновича Лисака. Бабуся по-змовницьки підморгує і сплескує в долоні: «Ти диви, а в тебе вже вус засіявся. Буде з тебе неабиякий козак». І я, як у дитинстві, умощуюся біля неї, і линуть розповіді про давнину. Бабуся дуже багато знає, читає і може відповісти майже на всі мої запитання. І, мабуть, своїми розповідями розбудила вона мою генетичну пам’ять, загострила відчуття і уяву, і побачив я, як …
Розвернулась
Висока могила,
Аж до моря запорожці
Степ широкий вкрили,
Отамани на вороних
Перед бунчуками
Вигравають… А пороги
Між очеретами
Ревуть, стогнуть,
розсердились
Щось страшне співають.
Заплющивши очі, уявляю собі колесо історії: важке, кам’яне, яке повільно рухається, фіксуючи процеси, події, дати. Яскраво освітлюється лише сьогоднішній день, бо вчорашній відходить у тінь, і вже належить історії. Так зміною днів і ночей творяться епохи, вимирають народи, росте і шириться культура. Все оновлюється і все старіє непомітно. Але вічною залишається пам’ять людська про тих, хто дбав про свій народ, про свою землю, про свою державу. В усій історії України немає людини, популярнішої від гетьмана Богдана Хмельницького. Людині властиво судити про минуле з точки зору часу, в якому вона живе. І сьогодні, повертаючись думками в добу Богдана Хмельницького, ми ще й ще раз переконуємось – він видатний будівничий української держави. Це він, спираючись на своїх попередників, на волю народу, і разом з народом, відновив українську незалежну державність, започатковану ще Київською Руссю. Це він створив суверенну демократичну козацьку республіку. Це він увів український народ до сім’ї незалежних цивілізованих держав, відкрив йому широку перспективу. Це він витворив нове українське військо. Це він багато зробив для розвитку української дипломатії. Глибокий державний розум, блискучий дипломатичний хист, організаторський талант і непідробний патріотизм у поєднанні з залізною волею та самозреченням в ім’я Вітчизни – усе це зумовило високий злет престижу гетьмана і в народі, і в широкому колі європейських держав.
Я хочу повернутися в минуле, більш ніж на чотириста років тому. Вирвати з темряви віків постать славного гетьмана Богдана Хмельницького. Чотириста чотирнадцять разів треба повернути уявне колесо назад. Важко це. Від тертя камінного скресають іскри, і в цих коротких спалахах постають війни, революції, повстання, постаті героїв і поетів.
Це колесо, мабуть, зроблене з того каміння, з якого викарбувані могутні дніпрові пороги. Як багато знаєш, Дніпре! І як багато можеш розповісти – про нас і про себе, про народ. Змінювалися племена і відходили покоління людей на твоїх берегах. Лине твоя течія, і то лише здається, що вона безголоса. Стоїть на твоєму березі Богдан. Опустив голову. Він весь наповнився вщерть радістю і смутком, пам’яттю і пророцтвом. Як давно це було…
Люта зима, степи без краю і кінця, злі вітри і безліч ображеного і обездоленого люду. Кожне слово його вбирали скривдженими серцями. Дивилися в очі його з надією. Ладні були за першим закликом його кинутися в пекло битви. З чого починав? Ні зброї, ні гармат, ні шабель. Коси і піки саморобні. Вила і палі. Здавалось, побачив зараз поперед себе своє давнє військо. Ні знамен, ні бунчуків, ні пернача, ні булави. Не забути того дня, коли почали наступ. З чим ішли проти армії найбільш гучної? Супроти кам’яних фортець, грізної стіни гармат, десятка тисяч мушкетів, рядів гусар, закованих у сталеві лати?          І скільки тоді полковників і сотників, людей одної віри і крові було заодно з ворогами! Бо хто йшов із пониззя Дніпра? Чернь. Бидло. Голота. Все їхнє багатство – земля, на якій ногами стояли. Якою міркою цю землю зміряти? А якщо падали в битві – мертві. Тіла їхні більшим шматком землі оволодівали, ніж самі вони за життя. Так було і під Жовтими Водами, і під Корсунем, і під Пилявцями, і під Зборовом. Жодної битви не програв ти, Богдане, зі своїм військом. Народ жадав боротися за честь свою, за волю рідного краю, за віру. «Я – Зиновій-Богдан, поклявся собі помститися за тортури і муки, заподіяні нам єзуїтами, шляхетською нечистю. За наругу над вірою нашою, за знущання над українським народом».
Гей у лузі червона калина,
Гей, гей, похилилася,
Чогось наша славна Україна,
Гей, гей, зажурилася.
Одного бажалося, одним жив – побачити край свій вільним і прекрасним. Щоб при кожній хаті в садку гралися діти, щоб вишиваючи китайку, дівчата не печалили свої серця, щоб татари не гнали в полон жінок і дітей наших, і не торгували людьми нашими на невольницьких базарах, щоб не стреміли палі з мучениками при дорогах.
Богдан Хмельницький був першим і, на жаль, останнім в історії України ХІІІ-ХХ століть політиком, який зумів не лише очолити боротьбу за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої зовнішньої та внутрішньої політики об’єднати для досягнення цієї мети зусилля різних прошарків, станів і груп українського суспільства. Ідея – «державність через єдність» є чи не найголовнішою й сьогодні. Великий гетьман завжди вважав, що сила незалежної держави насамперед у її економічній незалежності. Саме на це була спрямована вся його соціально-економічна політика, що дозволило навіть у тих скрутних умовах піднестися над становими прагненнями і діяти в загальнонаціональних інтересах. Зокрема, він пішов на визнання основних соціально-економічних завоювань селянства. Не випадково в історичній пам’яті наступних поколінь Хмельницький постає як визволитель не лише з «ляської» неволі, а й кріпацтва та панщини, як утверджувач прав селянина на землю і волю.
Славетний син українського народу був полководцем європейського масштабу. Він створив одну з найбільших армій у тодішній Європі, зумів належним чином озброїти її, значно підніс ефективність української кінноти та артилерії. Не програвши жодної битви, гетьман заслуговує на почесне місце в історії військового мистецтва. Хіба може бути кращий приклад для наслідування для молодих Збройних Сил України. Адже недарма прапори ряду частин української армії прикрашає орден Богдана Хмельницького. Видатні дипломатичні здібності гетьмана можуть бути гідним прикладом для наших дипломатів і творців зовнішньої політики. Невеличкий Чигирин свого часу стає визначним центром міжнародного життя середини XVII ст. У надзвичайно складних умовах, маневруючи між різнобічними інтересами супротивників, Хмельницький зумів зберегти основне – Українську державу. Історія не може бути прислужницею політики, тому, пам’ятаючи про визначну роль гетьмана, ми повинні давати повну оцінку його діяльності, оскільки це має надзвичайної ваги значення вже не стільки для минулого, як для майбутнього. Але як би хто не ставився до його діянь, прикладаючи до них мірило сучасних поглядів та понять, не маємо права забувати: для сучасників він був «Богом даним вождем». В історії нашої держави постать Богдана Хмельницького невід’ємна від святіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким пов’язане становлення Української козацької держави, формування української нації.
Вірив, що все це станеться, але не відразу… «Може, ми і не побачимо цього на власні очі, не ми, так хай діти, або внуки, а можливо, і правнуки наші будуть жити в такому краю. Але ми повинні встановити добрий почин. До того прагнув і того здобуду. Я – Богдан».
А ми ж тую червону калину,
Гей, гей, та піднімемо,
А ми ж нашу славну Україну,
Гей, гей розвеселимо.

Олександр ПОНОМАРЕНКО.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 05.06.2009 > Тема "Урок української"