Версiя для друку Обговорити в форумi

Цього тижня у Севастополі завершився 2-й тур Всеукраїнського конкурсу “Кращий державний службовець”. Серед завдань учасників були співбесіди з питань державного управління, виконання тестових завдань, а також публічні виступи під час засідання «круглого столу». В номінації “Кращий керівник” перше місце посіла заступник начальника управління освіти і науки міста Жанна Слюсар. У жовтні 2009 року вона представлятиме Севастополь у фінальному турі конкурсу, що відбудеться у Києві.
Всеукраїнський конкурс «Кращий державний службовець» проводиться з метою підвищення іміджу державної служби, залучення до держслужби молоді, морального стимулювання та кар’єрного зростання найкращих державних службовців України.
“Перше місце у номінації “Кращий керівник”, яке посіла Жанна Слюсар, не стало для мене несподіванкою, – каже начальник Управління освіти і науки міста Микола Чербаджи. – Жанна Валеріївна – моя права рука, фахівець найвищого рівня. Вона надзвичайно працездатна, ініціативна, компетентна в усіх питаннях, володіє державною мовою, англійською, бездоганно знає російську. А головне – залюблена в освітянську справу. Це дуже важливо. Пані Слюсар користується повагою колег управління та освітян усього міста. До проблем підлеглих – завжди уважна. Від’їжджаючи у відрядження чи у відпустку, я завжди спокійний, бо залишаю замість себе саме її. Практично немає такого питання, з яким би вона не впоралась. Це дуже відповідальний працівник, вольовий, амбітний. Вона тісно й фахово співпрацює зі ЗМІ”.
Таку думку про свого заступника висловив начальник Управління освіти і науки міста Микола Чербаджи. Я ж зі свого боку готова засвідчити, що пані Жанна Слюсар завжди готова надати журналістові вичерпну інформацію з будь-якого питання у найкоротший термін. Така відкритість заохочує до співпраці. Ось і цього разу я стукаю у двері кабінету, так вийшло, що навіть без попередження, але Жанна Валеріївна, попри зайнятість, погоджується на бесіду.
– Ваше рішення стати вчителем, мабуть, приймалося у родинному колі?
– Ні, в моїй родині педагогів не було, батьки – інженери-будівельники. Та й сама я, навчаючись у Київському університеті на факультеті “Хімія”, не одразу визначилася з професією. Зазвичай, університети направляють своїх випускників до наукових установ, або до інститутів прикладної хімії. Лише я одна, а на курсі навчалося 100 осіб, пішла до школи. Після закінчення другого курсу була наукова практика, третього – виробнича. Й лише після четвертого – педагогічна практика. До школи нас прийшло п’ятеро. Вельми поважний педагог-хімік довго нас вивчав і, нарешті, мовив, показуючи у мій бік: «Лише ця студентка може стати шкільним вчителем». Його слова запали в душу. А потім я почала помічати, як уважно слухають мене діти, як все у мене в класі виходить і це також вразило. Отже, практика в школі стала вирішальною. Я – єдина з курсу пішла працювати до навчального закладу.
– Не пожалкували потім?
– Жодного разу не пожалкувала. Вчитель – не лише поважна, але й надзвичайно творча професія, що вимагає постійного пошуку. Це стосується не лише методик викладання предмета, а й спілкування з школярами. Адже діти – досить мінлива публіка: сьогодні вони в одному настрої, завтра – в іншому, а предмет треба викласти, щоб там не було. Тож, маєш зацікавити школяра.
– Як складалися стосунки з класом?
– Якщо ви помітили, голос у мене не учительський. Розмовляю я дуже тихо. І так було завжди. Думаю, що мене учні слухали через те, що я їх дуже любила, всіх, без винятку. Головним для мене на уроці було бачити очі учня, помічати, хто чим зайнятий. Є такі діти, яким, скажімо так, на момент проведення уроку вчитися не хочеться. Я переконана, що саме в такі хвилини не варто чіпати дитину. Дитячий світ – особливий, там своя логіка. Може, на той момент учень про щось мріє. Дитина заслуговує поваги. Не варто одразу на учня тиснути.
– Де Ви працювали після закінчення університету?
– Батьки мої мешкали на той час у Севастополі і я просила направити мене саме сюди. Прибувши до міста, я почала працювати у 8-му класі 38-ї школи. Учні здавалися мені зовсім дорослими і я зверталася до них на «Ви». Для них тоді це було незвично, для мене ж навпаки – природно, так нас привчили викладачі університету. Все інше, мабуть, було як у всіх, і двійки ставила, і одиниці також. Єдине, що, може, відрізняло мої уроки – я щодня привчала учнів працювати самостійно.
Після роботи у 38-й школі була деяка перерва: я займалася вихованням двох своїх дітей. Пізніше почала працювати у 57-й школі і дуже вдячна директорові Гузановій Галині Павлівні: вона розгледіла у мені тягу до новаторства, до творчого експерименту й завжди всіляко мене підтримувала. Я мала змогу виступати на нарадах, співпрацювати з інститутом післядипломної освіти. У 1996 році в місті був започаткований конкурс «Вчитель року», в 1998 році я брала участь у конкурсі й перемогла. У цій школі я працювала вчителем, потім заступником директора. В Управлінні освіти я з 2001 року. Спочатку працювала головним фахівцем, зараз – вже заступник начальника управління.
– Що спонукало Вас до нової роботи?
– Напевне, бажання щось змінювати і змінюватися. Тут інші перспективи, я маю на увазі не кар’єру, а бачення освіти не лише через призму класу. Звідси видно тенденції, що відбуваються в освітньому полі всієї держави. Відбувається постійний пошук методів і форм запровадження певних освітніх новацій з поправкою на особливості регіону. Це – надзвичайно цікаво. В управлінні – безліч напрямків роботи, – каже Жанна Валеріївна, на хвилинку відірвавшись від комп’ютера.
Цього дня вона також у пошуку. Треба віднайти законодавчу базу, аби відмовити севастопольським депутатам, спираючись на закон. Місцеві народні обранці ухвалили рішення внести до Статуту місцевих шкіл вимогу викладати виключно російською мовою. Директиви ж Міністерства освіти і науки України докорінно відрізняються від депутатських рішень. Треба знайти компроміс.
Поруч з комп’ютером, на столі – фотографії родини. Бувають нелегкі дні і тоді сімейні фото додають снаги, переконана пані Слюсар.
Лише після закінчення розмови помічаю, що малесенький кабінет геть заставлений букетами квітів. Виявляється, це вітання колег з днем народження, яке відзначили днем раніше.
Подвійне вітання з перемогою у конкурсі та днем народження й від редакції «КС». Державна освіта у Севастополі сьогодні в надійних руках. Сподіваємося, що в жовтні, на заключному турі конкурсу «Кращий державний службовець», столичне журі достойно оцінить севастопольського переможця.

Лідія Степко.
м. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 12.06.2009 > Тема "З потоку життя"