Версiя для друку Обговорити в форумi

ДЖЕРЕЛА

Шановні світличани! Будьте при здоров’ї у вашій благородній подвижницькій праці. Наважився надіслати «Кримській світлиці» кілька нових «гарячих віршів», бо щиро поважаю ваше (наше!) видання. У наш дуже непростий і небезпечний для України час, як на мене, важливо чи словом, чи піснею утверджувати правду, добро і, звичайно, українство.
На благодатній кримській землі, розтерзаній обвинуваченнями, суперечками, засиллям агресивного російського шовінізму – це особливо важко робити. Хай не покидає вас усвідомлення, що вам готові підставити плече тисячі й тисячі ваших шанувальників. Вас читає і любить вся Україна. Хай кожне українське слово знайде доріжку до сердець людей, які жили у зневірі та сумнівах. Хай множаться наші ряди! Цього дуже хочу і я – ваш друг і шанувальник —
Вадим КРИЩЕНКО.

ДЕ ВИ, ЗВИТЯЖЦІ?

Туман зневір внизу і нагорі...
А мій народ, неначе мухи сонні.
Де ви, звитяжці, мужні бунтарі,
Де вас із сідел поскидали коні?
Хитренькі й підлі
на підмостках сцен –
Погаркають... І разом йдуть на каву.
Брехня, зодіта в золоте слівце,
Як павутиння обплела державу.
Хто люд зігріє, хто його спасе –
Ці перекуплені вдесяте депутати?
Ой дожились, що продається все,
І навіть те, що зветься «батько й мати».
Забили баки спритні хитруни –
І так лепечуть,  аж пускають слину.
На продаж ладні понести вони
Розділену на клапті Україну.
Їх не зупинять вбогі та старі...
Все перемішано  у вихорі вертепу.
Звитяжці наші, мужні бунтарі,
Прийдіте швидше,
Бо душа вже стерпла.

МАЙЖЕ ЗА ШЕВЧЕНКОМ

Ой, терзають Україну,
Хто до зла охочий,
Щоб орел отой двоглавий,
Виклював нам очі.
Заломивши руки, матір
Ведуть до загину.
А домашні «патріоти»
В рот набрали слину.
У нікчемних суперечках
Загубилась влада.
Посміхаються манкурти:
«Так им, так им нада!»
«Капец вашей Хохляндии» –
Втішається ворог.
Чи знайдеться хоч одненький,
Хто вдарить на сполох?

МІЙ БІЛЬ

Кияни, – запитать доречно, –
Чого ви нагло продались,
За жменю цукру,
 жменю гречки
Зігнули ноги, впали ниць?

Нікчемний лик
 в коштовній рамі –
А правда висохла до дна.
Між православних
 Божих храмів
Вертепи править сатана.

Ганьбою кожен день облито,
Лиш вікна дивляться сумні.
І мову, схожу на молитву,
Обслинили вуста брехні.

Нема нічого крім омани.
Де гордість, що була колись?..
Кияни, землячки-кияни,
Чого ви нагло продались?

ВТРАЧАЄМО КРАСУ

Річка, річенька сріблиста
Звеселяла погляд наш.
Верби із зеленим листям
Обрамляли цей пейзаж.

Та минули осінь – літо,
В радість додалась печаль.
Срібна річка непомітно
Перевтілилась в ручай.

Збігло ще років чимало...
Я приїхав знов сюди,
А вже річенька пропала –
І ні крапельки води.

Може, хтось в тім винуватий,
Та вину я теж несу...
Як бездарно, як завзято
Ми втрачаємо красу.

ЗЛОБА

В нас метушні,
 як в тих комах.
Де загубились лад і спокій?
Усі ми добрі на словах,
Насправді – ми такі жорстокі.

Ми злість ковтаєм, як вино,
Нас бісить справедливе
 слово.
І все, що Богом нам дано,
Чомусь втрачаєм поступово.

Шукаєм виправдань собі,
Рука гріховна хрест тримає ...
Але неправді та злобі
Немає виправдань, немає.

Господь казав нам: полюби
І розділи хлібину чесну...
Коли ж ми зможем без злоби
Цю заповідь в душі понести?

НАУКА БАТЬКІВСЬКА

Щоб каяттям, бува,
 себе не мучить,
Мені мій батько
 промовляв колись:
– За стіл ніколи не сідай
 з бундючним,
До ницого ніколи не тулись.

ЯК ВАЖКО МЕНІ ЦЕ КАЗАТИ

Земля жебраків
 і країна повій –
Як важко мені це казати.
Вкраїна – у чорній
 хустині своїй...
І все ж вона – мати.

НЕНАРОДЖЕНИЙ ВІРШ

За день я слова не знайшов –
Чомусь римується
 все гірше...
І на душі червоний шов
Від ненародженого вірша.

ДОБРОТА

Я Доброту цим словом
 славлю,
Що не сховалась в переляк.
І зупинюсь...
В кінці поставлю
Лише окличний знак!

ЖИТЕЙСЬКЕ МОРЕ

Чую шипіння, ойкання,
 грюки,
Бризкають в очі
 підсмачені брехні...
В морі життя
 я розкрилюю руки –
Треба утриматись на поверхні.

Хвиля ударить то зліва,
 то справа, 
Хвиля злітає,
 немов чорна птиця...
В морі життя не завжди
 треба плавать,
Треба уміти лиш –
 не утопиться.

ПРОХАННЯ

У Господа ми просимо
багато.
Його я теж прошу,
 як просять всі:
– Перетвори мою журбу
 на свято,
Щоб зміг утішитись,
сховавшись у сльозі.

НАШИМ ДЕПУТАТАМ

Вже надокучив злісний крик,
Щоб менш було ганьби –
Ви свій заслинений язик
Пришийте до губи.

ЗАПИТАННЯ

Мужі високі з телевежі
В екстазі творчого вогню
Так ловко брешуть,
 брешуть, брешуть,
Й самі вже вірять у брехню.

Я слухаю словес лавину...
І хочеться спитать мені:
Чи ти збудуєш, Україно,
Своє майбутнє на брехні?

ОРИ СВІЙ ЛАН

Не слухай різних
 обіцянок щебет,
Бо не оглух ти ще і не осліп...
Народе мій, надійся
 лиш на себе –
Ори свій лан,
 щоб засівати хліб.

НЕМА ПРОРОКІВ

Ми необачні та капризні,
Все кричимо, але дарма…
Нема пророків у Вітчизні,
Бо і Вітчизни ще нема.

ЛІТО НА КУПАЛА

Позбираю літні зорі –
А вони такі прозорі,
Що розсипались між трав
І звучать на сім октав.
Позбираю, позбираю,
Всі веселки з небокраю,
Жменю м’яти і щавлю
Я до серця притулю.

ПРИСПІВ:
Літо, літо, літечко –
Вишенька-лутовка,
І рум’яне личенько,
І постава ловка.
Літо варте десять зим –
Розсипа коралі.
Залишилася б із ним –
Треба ж їхать далі.

Все наврочило нам літо
Те, що в очі перелито.
Впала крапелька густа
На закохані вуста.
Ой, дівча моє, дівча –
Розжени з душі печаль.
Всіх знайшло і поєднало
Літо на Купала.

ПРИСПІВ:
Літо, літо, літечко –
Вишенька-лутовка
І рум’яне личенько,
І постава ловка.
Літо варте десять зим –
Розсипа коралі.
Залишилася б із ним –
Треба ж їхать далі.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 19.06.2009 > Тема "Душі криниця"