Версiя для друку Обговорити в форумi

Леонід Закордонець – за фахом лікар, закінчив Київський медичний інститут. Працює головним лікарем санаторію «Зірка» у Ворзелі поблизу Києва.
За покликанням – поет. Він – автор книжок поезій: «Дві любові», «Ці дні спалахують, минають», «І поклявшись небом і землею», «Висить зоря на срібній павутинці» та інших. Член Національної спілки письменників України, лауреат літературних премій імені Андрія Малишка та Григорія Косинки. Заслужений діяч мистецтв України.
Щойно в одному з Київських видавництв побачила світ нова збірка поезій Леоніда Закордонця «По вінця». До неї увійшли вірші, написані упродовж останніх двох років. Відгукуючись на проблеми сьогодення, поет продовжує вірити у розум і добро рідного народу, його стійкість та незламність. Його вірші пронизані щемким болем за долю рідної країни, за долю свого терплячого народу.
Пропонуємо увазі шанувальників художнього слова добірку віршів київського поета Леоніда Закордонця з його нової збірки «По вінця».

Леонід ЗАКОРДОНЕЦЬ
Я НЕ ВТОМИВСЯ ВІД ЖИТТЯ

Я не втомився від життя.
Нема у мене каяття
Від того, що багато бачив.
Душею й серцем
 все позначив.
Можливо, дечому й навчивсь.
Та часто – мов об лід я бивсь,
Коли мерзенне у людині
Щоднини пухло, як нарив.
Не мав я сил о тій годині,
Відтак мерзоту не втопив.
Та все ж добро
 щодня ростив я.
Стражденних зцілював я ним.
Щоправда, твань життя
 не змив я,
Вона – як той ядучий дим,
Ні, не життям – людьми
 струїла.
Їх прагну бачить не завжди.
Тоді вітри тулю до тіла
Із чистим плюскотом води.
Коли ж нарешті відчуття
Добра прийде з чужого ока?
Я не втомився від життя:
Воно – прекрасне.
Люд жорстокий.

КУТОЧОК ДРУГА

Пісок і море. Вдалині – маяк.
Три ясени із тінню рятівною.
І вітер не минає стороною
Куточок друга.
 А це – добрий знак,

Що буде небо чистим
 та іскристим.
І я ще довго у блаженні дні
Щасливим буду
 щасним аметистом,
Що впав у душу,
 сяючи на дні.

ВІТЕР

Враз і душу, і простір
 очистить,
І шалено збунтує твій сад.
І думок нажене
 неврочистих –
І коротких, і довгих – підряд.

В них дитинства полин
 пригадаєш
І снаги молодої нектар.
І вже вкотре життя
 перекраєш,
І надію отримаєш в дар.

ВІЧНЕ

Є вічне: зорі, води і повітря,
Все інше – перемелює життя.
Твоя, людино, думка
 хай не гіркне,
Що не для тебе далеч
 майбуття,

Воно, як бачиш, є у сущім
 вічнім.
На теє вічне і трудись щодня.
Свої й чужі не згадуй
 дні трагічні.
Святим буває й часом
 забуття.

ШІСТДЕСЯТНИКИ

Хто починався з Зерова.
Хто із Рильського,
 Плужника,
Хто з Бажана.
А мене формувала зоря
 вечорова.
І чужа, що моєю ставала,
вина.

І петляв по життю я,
мов нетрями, вбого.
Розібратись в чужому
не просто було.

Та везло на людей
мені в дальніх дорогах.
І бажання творити добро
 розцвіло.

З квіт-душею тоді я
прийшов до Малишка.
А він болем народу
ту душу скропив.
І не дивно, що має
моя кожная книжка
Тінь печалі, що пада
з малишківських нив.
* * *
Ти визнаєш лиш владу
 й силу.
Душевність, кажеш... Та вона
Тобі була між днів
 щасливих,
Як та закладка осяйна.

Душевність тиску не воліє.
Вона втікає стрімголов
Од влади й сили.
 Хто ж розвіє
Твій сум у шепоті дібров?!

Сльозинку влада
 не осушить,
Сльоза для сили – то мета.
Опікуйсь тим,
 хто твою душу
Та й до своєї пригорта.
* * *
Шляхів я не губив
 і не забув.
Хоч не одного зсув
 вже перетнув.
О, як нелегко нести їх
 в душі:
Не лиш моя – там долі є
 й чужі.

Але чи може бути тут
 печаль?
Від них – моя центральна
 магістраль.
Не зрадь, мій Боже,
 в захисті мені
На швидкостях
 у ці шалені дні.
* * *
Зірветься листок
і за вітром полине.
І жаль із останнім листком
відщемить.
В сніжинках
загубиться запах полинний.
А ластівка знов
до гнізда прилетить.

І тепло всміхнеться
зірниця досвітня.
Вітрець розворушить
дрімоту багать.
І, може, й душі моїй
коло новітнє
Усе ж таки вдасться
ізнов розпочать.

м. Ворзель поблизу Києва.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 26.06.2009 > Тема "Душі криниця"