Версiя для друку Обговорити в форумi

УКРАЇНЦІ У СВІТІ

(Цікаво, чи такі самі емоції викликала б у них мандрівка, скажімо, до Криму?)

1891 р. кілька родин залишили село Сервирів Золочівського повіту на Галичині, перетнули Атлантичний океан і зійшли на землю Бразилії. Того ж року двоє інших піонерів коронних австрійських земель, Василь Єленяк та Іван Пилипів, вирушили в іншу подорож через Атлантику — північніше, до Канади. Масова міграція українців до Канади й Бразилії великою мірою пов’язана між собою, хоч на цей зв’язок мало хто звертав увагу.
Нещодавно група науковців, до якої входило двоє фольклористів, географ та історик, здійснила подорож із Канади до місць поселень української громади в Бразилії, яка сьогодні нараховує 500 000 чоловік. Д-ри Андрій Нагачевський (завідувач катедри ім. Гуцуляків і директор фольклорного центру ім. Кулів, Альбертський університет), Марина Гримич (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, професор-гість центру ім. Кулів), Сергій Ціпко (координатор, Ініціатива з діаспорних студій, Альбертський університет) та Джон Лер (професор географії, Вінніпезький університет) досліджували низку питань, а саме: українські звичаї й мову, танці й народне ремесло, сільське господарство, ідентичність та історію.
Подорож почалася зі столиці штату Парана м. Курітіби, де гостей прийняли президент Українсько-бразильської центральної репрезентації Віторіо Соротюк та генеральний консул України в Курітібі Лариса Мироненко. Тут вони зустрілися з ієрархами Української Католицької та Української Православної церков, а також із членами місцевих українських організацій, танцювальним гуртом «Полтава» і танцювальним гуртом і хором «Барвінок». Науковці відвідали два українські музеї та ознайомилися з унікальною колекцією в будинку писанкаря Хорхе Соротюка.
Коли мова заходить про пункти в’їзду українських іммігрантів до Канади на межі ХІХ–ХХ ст., то на думку спадають Галіфакс і Монреаль. У Бразилії головним пунктом в’їзду українців було портове місто Паранаґуа. Учасники експедиції мали змогу відвідати це місто й зустрітися з його мером Хосе Бакою, українцем за походженням, та членами міської ради.

Далі група помандрувала до міста Прудентополіс (населення бл. 18000 чол.). 75% населення даного муніципалітету (всього 55000 мешканців) складають мешканці українського походження. У місті знаходиться кілька українських католицьких релігійних орденів, включно із семінарією та кількома школами, якими опікуються духовні особи. Тут із 1912 р. видається українська газета «Праця». У Прудентополісі є пам’ятник Тарасові Шевченку, великий музей, школа навчання на бандурі і танцювальний гурт «Веселка» (всього в Бразилії діють 23 українські танцювальні гурти). Виїхавши з міста, група мала змогу відвідати навколишні поселення (Капанема, Тіжуко Прето й Лінья Парана), в яких благодійне товариство ім. єпископа Будки з Едмонтона підтримує різні проекти.
Дослідникам пощастило побувати на сільському весіллі з притаманними для Канади й України традиціями, але й з унікальними бразильськими рисами. Вони були вражені повнотою життя української громади: від учнів сільських шкіл, які розмовляють українською зі своїми батьками, до старших людей, які радо запрошували їх до свого дому й давали інтерв’ю, та різних фахівців, які займаються українською історією й традиційними ремеслами. Їм також запам’ятаються зустрічі з представниками Земельного комітету, катехитками з Інституту св. Ольги, працівниками Музею 1000-ліття хрещення та ін.
Четверо науковців відвідали й інші українські поселення Бразилії. Зокрема, вони побували на висвяченні й великому святі (festa) у Кравейро (штат Санта Катаріна), сфотографували цвинтарний пам’ятник і традиційний будинок у Кості Карвальйо, відвідали місто Іраті й побували на уроці української мови в одному з університетів бразильської столиці м. Бразиліа. Зустрічі з істориками, лінґвістами й іншими викладачами та науковцями відбулися в Курітібі, Паранаґуа, Іраті й Бразиліа, на яких обговорювалися питання можливої подальшої співпраці.
Гостей скрізь тепло приймали й допомагали в їхніх дослідженнях. Неодноразово до них зверталися з побажаннями міцніших академічних і культурних зв’язків. Під час поїздок до Бразиліа (Посольство України) й Сан-Паулу обговорювалися перспективи тристороннього (Бразилія–Україна–Канада) співробітництва. Такою нагодою може стати 120-та річниця українського поселення в Бразилії, й Українсько-бразильська центральна репрезентація уже планує відзначити цю подію в 2011 році.

Канадський інститут українських студій.
Центр українського і канадського фольклору ім. Кулів.

На фото: група дослідників в офісі Української Автокефальної Православної Церкви в Південній Америці, Курітіба (зліва – направо): Сергій Ціпко, Джон Лер, Андрій Нагачевський і Марина Гримич, разом із Його преосв. Єремією Ференсом, архієпископом УАПЦ у Південній Америці.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 03.07.2009 > Тема "Українці мої..."