Версiя для друку Обговорити в форумi

ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД І ПАРАЛЕЛЬНИЙ СВІТ СУЧАСНОЇ СОЦІОЛОГІЇ
Нещодавно в залі засідань Ради міністрів Автономної Республіки Крим на найвищому «кримському» рівні у присутності Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Л. Жунька, голови Ради міністрів АРК В. Плакиди, генерального директора Центру Разумкова Анатолія Рачка відбулася презентація результатів річної роботи Центру Разумкова. Пану Л. Жуньку урочисто було передано грубезну теку з паперами, решті учасників презентації роздали журнал «Національна безпека і оборона» № 5 (2009 р.), де надруковано підсумкові матеріали цих досліджень: «Кримський соціум: лінії поділу, чинники конфліктності, шляхи консолідації», «Актуальні проблеми суспільних відносин в АРК Крим: позиції фахівців», «Особливості ідентичності соціокультурних груп Криму та їхній вплив на суспільні відносини в Автономії: соціологічне опитування Центру Разумкова». Було також надано переклад названих вище текстів російською мовою. Їх обсяг складає 88 сторінок формату А4. Зрозуміло, що в газеті дати скільки-небудь детальний аналіз такого тексту не можливо. Тому спробую висловити кілька найбільш суттєвих, на мою думку, зауважень. Всі зацікавлені можуть знайти повний текст журналу в інтернеті за адресою: http://razumkov.org.ua/ukr/files/category_journal/NSD109_ukr.pdf.
Зауважу, що автор цих рядків не є соціологом, але, тим не менше, вважає, що результати соціологічних досліджень у своїх базових висновках не повинні суперечити загальному перепису населення. На моє переконання, загальний перепис населення охоплює таку кількість респондентів, яку ніколи не спроможна забезпечити жодна соціологічна служба. Тож спочатку стосовно тих пунктів висновків Центру Разумкова, які напряму суперечать результатам перепису населення 2001 року. На сторінці 7 журналу подано «КРИТЕРІЇ ВИДІЛЕННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ СПІЛЬНОТ КРИМУ:
1. Кримські татари (за самовизначенням) (9,1% усіх опитаних).
2. Слов’янська спільнота (58,7% усіх опитаних).
Етнічні росіяни та українці, які:
• вважають рідною мовою російську;
• розмовляють вдома російською мовою;
• не відносять себе до української, кримськотатарської або іншої етнічної культурної традиції;
• згодні з тим, що між етнічними росіянами та українцями у Криму практично немає відмінностей, і вони становлять єдину соціокультурну спільноту;
• на питання про релігійну належність відповідають, що вони православні, або просто християни, чи не відносять себе до жодного віросповідання.
3. Інші –  всі респонденти, які не увійшли до перших двох груп (32,2% усіх опитаних).
У складі цієї групи також виокремлена група «українці Криму» (6,5% усіх опитаних) – «ті етнічні українці, які не підтримують точку зору, що між росіянами та українцями у Криму практично немає відмінностей, і вони становлять єдину соціокультурну спільноту».
Вже на підставі цього можна запитати соціологів Центру Разумкова: «Панове, а куди поділося більше 60 тисяч кримських татар?». За результатами перепису 2001 року, в Криму нарахували 243,4 тисячі кримських татар, що склало 12,1% населення Криму в 2001 році. Якщо ж вірити цифрам Центру Разумкова, то виходить, що їх було 184,1 тисяч, що дивним чином збігається з кількістю кримських татар, яких за офіційними радянськими даними було депортовано з Криму у 1944 році. Посилання на те, що за вісім років відсоток міг зменшитися, не проходить. Ви ж ніде не кажете, що смертність серед кримських татар значно перевищує смертність серед решти кримчан, а зважаючи на те, що в середньому кількість дітей у кримськотатарських родинах більша, ніж серед решти кримчан, то відсоток кримських татар серед населення Криму скоріше збільшився, ніж зменшився. Але ці елементарні питання в головах шановних експертів Центру Разумкова не виникли, тому й відповідей на них немає.
Далі досить дивно, якщо виходити з міркувань неупередженості, яку так люблять підкреслювати соціологи Центру Разумкова, виглядає критерій, на підставі якого виокремлена так звана «слов’янська спільнота». Де, в якій країні ще б додумалися визначати слов’ян такими критеріями (їх варто повторити ще раз): «вважають рідною мовою російську; розмовляють вдома російською мовою; не відносять себе до української, кримськотатарської або іншої етнічної культурної традиції»? Цікаво, що б на такі критерії сказали колеги соціологів Центру Разумкова в Болгарії, Польщі, Сербії, Словаччині, Словенії, Чехії та навіть Білорусі. Мабуть, з цими критеріями погодились би тільки в Російській Федерації, де демографічний склад населення та постімперський синдром вимагають саме так визначати слов’ян, тобто росіян.
Ще цікавіші (абсолютно не зрозуміло, чому їх назвали саме так) критерії, за якими у Криму з’явилася небачена раніше спільнота «ІНШІ». Їх аж 32,2%. Тобто, якщо виходити з результатів перепису 2001 року, – 651,7 тисяч. Раптом нізвідки у Криму з’явилася друга за кількістю спільнота, про яку ніхто раніше нічого не чув. Хто це такі? Перший натяк подають самі разумковці. Вони в середині цих «ІНШИХ» вирішили виокремити не окрему, а таку собі «підспільноту» – «українці Криму». Їх разумковці нарахували аж 6,5%, тобто, якщо виходити з кількості населення Криму за переписом 2001 року, це буде –  131,6 тисяч.
Цікаво порівняти ці цифри знов таки з результатами перепису 2001 року. За ними у Криму українців було 492,2 тисячі (24,4%), з них рідною українську мову назвало 40,4%, тобто 198,8 тисячі. Але навіть серед «українців Криму», якщо вірити Центру Разумкова, українську мову вважають рідною 15,4%, серед так званих «ІНШИХ» українську вважають рідною 9,9%, загалом серед кримчан –  3,2%. Якщо перерахувати відсотки, що подають соціологи Центру Разумкова в абсолютні цифри на базі результатів перепису 2001 року, то отримаємо: 15,4% – 20,3 тисячі; 9,9% – 64,5 тисячі; 3,2% – 64,8 тисячі. Ось такі маємо цифри.
До речі, багато хто пам’ятає, як проходив той перепис і скільки було випадків, коли українцям доводилося із скандалом примушувати переписувачів записувати їх українцями та вказувати, що їхня рідна мова – українська. Але, як ми бачимо, ті переписувачі були янголами порівняно із соціологами Центру Разумкова. Зацікавлені особи можуть ознайомитися з результатами перепису в інтернеті за такою адресою: http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/crimea/.
З уже наведених цифр, на мою думку, очевидно, що соціологи Центру Разумкова, які не наважилися виокремити українців у Криму в окрему групу, просто вимушені були серед вигаданої ними групи «ІНШІ» показати згадані 6,5%. Це, напевно, ті українці, що пику натовчуть, якщо їх назвати якось інакше.
Стосовно мови. Не треба бути філологом та соціологом, щоб зрозуміти, що Крим –  вельми специфічний у цьому питанні регіон. Переважна більшість населення, особливо в сільських районах, у побуті розмовляє на місцевому діалекті, який інколи називають «суржиком». Безумовно, це не літературна українська мова, але ж тим більше не літературна російська. Тобто відповідь на питання, якою мовою ти розмовляєш у побуті, у вирішальній мірі, на мою думку, визначалася тим, як було поставлено питання. Те ж саме можна сказати й стосовно етнічної самоідентифікації. На мою думку, тут треба було ставити питання гранично чітко і недвозначно.
Подивимося, як це робили соціологи Центру Разумкова (стор. 10). Питання: «До якої культурної традиції Ви себе відносите?». Загальне питання до усіх читачів. Поясніть, будь ласка, хоч би самим собі, що таке «культурна традиція»? Але Центр Разумкова це питання не турбує, вони формулюють такі варіанти відповідей: «російської», «радянської», «кримськотатарської», «української», «загальноєвропейської». Абсолютно, на моє переконання, безглуздо питати цих соціологів, за якими критеріями треба відрізняти ці «культурні традиції». Але ж респонденти також не ставлять перед собою зайвих питань. Вони дивляться кримське телебачення, читають кримські газети і добре знають, чого від них хочуть. Маємо на це запитання такі відповіді:
До російської «культурної традиції» себе відносять 61,4% кримчан, у тому числі, 0,5% кримських татар, 74,6% «слов’янської спільноти», 54,7% «ІНШИХ», 46,9% «українців Криму». До радянської «культурної традиції» себе відносять, відповідно: 18,8%, 1,6%, 21,3%, 19,0%. До кримськотатарської –  8,7%, 91,9%, 0,0%, 0,9%, 0,8%. Зауважимо, що це вельми цікаво: майже відсоток так званих «ІНШИХ» та «українців Криму» (в розумінні разумковців) відносять себе до кримськотатарської «культурної традиції». До української «культурної традиції» себе відносять відповідно 3,4% кримчан, в тому числі 1,6% кримських татар (алаверди українцям від кримських татар), 0,0% «слов’янської спільноти» (тобто або українці – не слов’яни, або слов’янська спільнота по-разумковськи, якась дивна), 10,0% «ІНШИХ» та 15,4% «українців Криму». Нарешті, до «загальноєвропейської культурної традиції» себе віднесли відповідно: 3,4%, 1,6%, 2,0%, 6,5%, 10,8%.
Перш за все в очі кидається, що навіть на таке, в дусі «Кримської правди», питання, відповіді «ІНШИХ» та «українців Криму» дуже близькі і радикально відрізняються від відповідей так званої «слов’янської спільноти». Така сама близькість у відповідях спостерігається і в мовному питанні.
Ще кілька зауважень стосовно наведених соціологами Центру Разумкова даних. Серед «українців Криму» найбільше осіб, які мають вищу освіту –  34%. Крім того, ця спільнота – наймолодша (ще одне соціологічне диво). Серед «українців Криму» молоді (18-29 років) –  34%.
Цікаво також відстежити соціальні пріоритети різних «спільнот», виявлених Центром Разумкова. Наприклад, від «українізації» Криму (яку я марно намагаюся побачити вже двадцять років), на думку Центру Разумкова, страждають усі спільноти Криму, але по-різному. Так, «слов’янську спільноту» Криму найбільше турбує відсутність каналів РФ на телебаченні, а «ІНШИХ» – відсутність російськомовних текстів у поясненнях для ліків та українськомовне судочинство. Різна у цих спільнот також мета їхнього життя. «Слов’янську спільноту», за твердженням Центру Разумкова, найбільше турбує проблема збереження Чорноморського флоту РФ у Криму, «кримських татар» – розв’язання земельних проблем, а «ІНШИХ» турбує проблема викорінення корупції в органах влади. Цілком достойна, як на мене, мета.
Чомусь соціологів Центру Разумкова дуже зацікавила проблема, як кримські татари додержуються канонів своєї віри, і зовсім їх не обходило, як додержуються канонів християнства решта кримчан. Досить дивна вибіркова зацікавленість.
А цікаво було б, наприклад, дізнатися, який відсоток кримчан дотримується заповідей «не убий», «не вкради», перебуваючи «у всьому іншому» законослухняними громадянами. Нам цього ніколи не взнати, бо Центр Разумкова ці питання не зацікавили.
Нарешті, трохи про добробут кримчан, як його бачать соціологи Центру Разумкова. Найбіднішими є кримські татари: 60,3% живуть за межою бідності, ледь-ледь зводять кінці з кінцями для купівлі їжі. Серед «слов’янської спільноти» таких 45%, а із «ІНШИХ» – 35,8% (зовсім мало таких серед «Українців Криму»: 28,7%). Середньо забезпечені, але біднуватими вважають себе (на їжу вистачає завжди): 13,6% «кримських татар, 19,5% «слов’янської спільноти», 25,6% «ІНШИХ» (з них – українців 24,8%). Забезпеченими, у яких виникають складнощі лише з купівлею дорогих предметів побуту, вважають себе 16,8% «кримських татар», 29,2% «слов’янської спільноти», 27,2% «ІНШИХ» (з них рекорд –  33,3% «українців Криму»). Багачі-респонденти Центру Разумкова не траплялись зовсім. Мабуть, не там шукали.
Декілька слів стосовно так званих фокус-груп. Центр Разумкова подає в журналі думки, напрацьовані цими фокус-групами, які формувалися нібито з членів виявлених соціологами «спільнот Криму». Так-от, точки зору фокус-групи отої «підспільноти» «українці Криму» ви не знайдете. Її там немає.
Тож який висновок можна зробити з цього побіжного аналізу всього напрацьованого за рік напруженої роботи Центром Разумкова, який все це робив за підтримки Державного секретаріату з питань освіти і досліджень Швейцарської Конфедерації. Зрозуміло, чому протягом останніх вісімнадцяти років офіційний Київ, по-перше, панічно лякається чиновницького лобі Криму, по-друге, бачить у Криму тільки один суб’єкт для своєї опіки –  кримських татар. А як же українці? «А їх немає», – кажуть отакі соціологи. Є хто завгодно, навіть якісь там «ІНШІ» з’явилися, коли опитування показує, що не всі так думають у Криму, як того хоче «Кримська правда».
Що робити нам, українцям? Усвідомити, нарешті, що ми у Криму є, нас багато. Ті самі «ІНШІ» – то і є українці. Серед них (ми маємо пишатися цим: за двадцять років сформувалося потужне ядро тих, хто готовий відстоювати свою ідентичність) більше 130 тисяч молодих, динамічних, заможних. Вони вперто працюють і вже готові вголос про себе заявити. Проблема одна: коли знайдеться партія, в яку повірять ці молоді активні українці? Впевнений, що на найближчих виборах до Верховної Ради АРК та до місцевих рад спільнота, яку високолобі соціологи назвали «українці Криму», про себе заявить у повний голос і матиме своє численне представництво у всіх радах.
А стосовно Центру Разумкова? Так він (стор. 2) «щиро дякує професору Г. Крейсу (Інститут Європи Університету м. Базель) за цінні поради та пропозиції на етапі вироблення робочих гіпотез цієї доповіді та дослідницького інструментарію». Вам все зрозуміло? Такими нас хоче бачити ліберальна Європа. Тож треба, нарешті, навчитися дивитися на себе власними очима, а не очима «ІНШИХ».

Сергій Савченко,
кандидат фізико-математичних наук, голова Всекримського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, заступник голови з політосвіти Кримської організації партії ВО «СВОБОДА».

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 10.07.2009 > Тема "Резонанс"