Версiя для друку Обговорити в форумi

Я з дитинства любила красу, квіти, мистецтво. Зачаровувалась узорами тітки Лукії, яка жила у нас і багато всього вишивала. Любила вишиті сорочки братів, які їм вишивали їхні дівчата чи наречені.
І от десь у шість-сім років я захотіла мати вишиту блузочку. У селі знали, що у дочки панів (це були у нас в селі дві-три заможні сім’ї, яких називали «пани»), у Марійки Щикілової, була гарна, вишита блузка, і казали, що то узор із блузки Лесі Українки. Моя дорога мама хоч була майже неписьменна, але знала, хто така Леся Українка. І ось мама пішла з трепетом до тих панів просити, щоб дозволили перезняти узор їхньої дочки Марійки мені, малій, на блузочку – дуже благала, казала, що за те буде ходити у жнива жати. І те, що мама дуже просила, і те, що вони за мене знали іще раніше (бо з цих квасівських панів хотіли мене прийняти за рідну дочку), то дозволили перезняти той узор, але за умови, щоб його не давати іншим, щоб його мали тільки їх Марійка і я, мала дівчинка.
Це для нашої сім’ї було просто свято. Вишивала в основному тітка Лукія, але ж хотіла і я особисто вишивати. На тонкім батисті на канві я вишивала узори на однім рукаві, а все інше вишиття – це робота тітки Лукії, хай їй Господь віддячить. Дорогенький брат Петьо купив вдалі тоненькі нитки, такі, як веліла тітка Лукія, – на корунку коло шиї. Яке то було свято душі – якраз на Великдень поспіла. І от тоді мені написався віршик:

Блузочко моя,
 хоч простенька,
Але серцю дорогенька.
Бо цей взір мені дістала
Рідна моя ненька.
Взір до серця пригортаю,
Наче скарб оберігаю,
Та найкраще моє віно
Тільки в свято одягаю.

Через багато років я того віршика подала до дитячої книжечки «Мої ластівки»
(1995 р.). Згодом, уже дорослою, узор перезняла на новий батист і вже сама вишила, а маленьку блузочку як дорогоцінний амулет зберігаю дотепер. З роками батист пожовк, і зі споду видно, де вишивала тітка Лукія, а де я – на тім однім рукавчику з вивороту багато «гудзумаків» і невдалих переходів ниток, але з лиця свого боку узор нормальний.
З тих часів я ту блузку одягала тільки на великі свята, а пізніше – на концертні виступи, в ній завжди фотографувалась, а також одягала на телезйомки, пришпилюючи іще на грудях улюблену квітку – білу лілею. Одного разу режисер Львівської телестудії Галина Ярема на зйомках телефільму «Уклін Україні» звернула увагу, що не буде знімати мене у тій самій блузці, що й у фільмі «Піснями радість дарувати». Цим я, мовляв, принижую мистецтво України. «Хіба в Україні нема інших узорів». Я сумно задумалась, а потім все розповіла Галині Яремі. Вона аж просльозилась і сказала, що буде знімати і далі в тій блузці.
Тільки жаль, що видатний художник пан Данило Довбушинський малював з мене картину, взявши за основу фотографію, що у книжці «Берестечко», – він чомусь змінив цей узор, намалювавши якийсь інший.
А відомо, що це дійсно узор із блузки Лесі Українки, з тої фотографії, де вона молодою стояла, оперта біля берези (вона є і на обкладинці книжки Лесі Українки). Про це особисто знає знавець творчості Лесі Українки професор Іван Денисюк.
А для мене ця блузка священна – у ній я якось особливо почуваюсь, від неї іде якась таємна магія і мамине тепло.

Євгенія ЛЕЩУК,
письменниця.
м. Львів.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 10.07.2009 > Тема "Душі криниця"