Версiя для друку Обговорити в форумi

11 липня Президент України перебував з робочою поїздкою на Сумщині, де проходили урочистості з нагоди 350-річчя перемоги козацького війська у Конотопській битві, повідомляє кореспондент УКРІНФОРМу.
У Конотопі Віктор Ющенко взяв участь в освяченні купольних хрестів новозведеної козацької церкви Різдва Пресвятої Богородиці, яке провів Патріарх Української православної церкви Київського Патріархату Філарет. Президент також узяв участь у відкритті пам’ятного знака на честь 350-річчя перемоги у Конотопській битві. Пам’ятний знак являє собою встановлену на низькому постаменті художню композицію з козацьких шабель, що розрубують щит, і символізує перемогу козацької зброї над противниками. Напис на пам’ятнику: «Тут кувалася слава української зброї! Установлено на честь 350-ї річниці славетної перемоги війська гетьмана Івана Виговського в Конотопській битві».
Глава держави поклав квіти до пам’ятника гетьману Івану Виговському у селі Шаповалівка Конотопського району. Пам’ятник гетьману встановлено у сквері в центрі села за кошти районного бюджету.
Президент України Віктор Ющенко у селі Шаповалівка Конотопського району Сумської області відкрив ІV Всеукраїнський фестиваль «Козацький родослав».
Звертаючись до учасників свята, Глава держави дав свою оцінку Конотопській битві, назвавши її однією із найславетніших перемог української зброї. «Конотопська битва довгий час залишалася забороненою темою. Протягом століть інформація про неї замовчувалася. Зроблений аналіз фактів дозволяє дати оцінку цій битві як одній з найславетніших перемог української зброї», – зазначив Віктор Ющенко.

СЛОВО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ НА УРОЧИСТОСТЯХ З НАГОДИ 350-РІЧЧЯ КОНОТОПСЬКОЇ БИТВИ

Шановне товариство! Вітаю високодостойну громаду, організаторів Козацького фестивалю й учасників сьогоднішніх урочистостей.
Звертаюся до своїх земляків і до всіх співвітчизників. Я розпочну з почуття національної гідності.
Гідність – саме вона дозволяє нам відверто говорити про минуле, бути щирими поміж нами і вести прямий діалог з іншими народами. Дарма, якщо національна правда ламає стереотипи, нав’язані чи набуті. Дарма, якщо це комусь заважає ззовні.
Не оминаємо, як говорив великий Шевченко, «ані титли, ніже тої коми». Не маємо зерна неправди за собою.
Наше сучасне поняття Української нації – це єдність усіх громадян України, незалежно від походження, релігії чи переконань.
Я хочу, щоб це політичне й громадянське усвідомлення переросло для кожного з нас у почуття нерозривної причетності до спільної нації і спільної долі. Це почуття можна виховати лише правдою. І в цьому – наша найбільша сила.
Нині стоїмо на місці, де 350 років тому українське військо на чолі з гетьманом Іваном Виговським здобуло блискучу перемогу в Конотопській битві.
Скептикам скажу: досить боятися власної історії. Конотопська битва є наступницею Визвольної війни Богдана Хмельницького й попередницею збройного виступу Івана Мазепи.
Суть боротьби в одному: скинути чуже ярмо, дати свободу Русі і її народу. Саме це керувало Гетьманами, коли вони повставали як проти західних, так і східних поневолювачів. Іван Виговський взяв булаву в надзвичайно складний для історії України час. Після Переяславської ради стала очевидною несумісність двох світоглядів: козацької демократії та деспотизму, який народжував імперію.
Говоримо про історію й говоримо відверто: царська влада спочатку приховано, а згодом і відверто сіяла в Україні чвари, провокуючи громадянську війну в українській козацькій державі, прагнучи послабити її, домогтися перетворення її в автономну частину московської держави.
24 жовтня 1656 року московський цар, не попередивши про це Україну, як те передбачала Переяславська угода, уклав у Вільно перемир’я з Польщею, згідно з яким Україна переходила у протекторат Польщі. У серпні 1658 року, ігноруючи знову Переяславський договір, вводяться царські війська на чолі з Ромодановським, який, на противагу законному гетьману України Виговському, чинно проголошує гетьманом Івана Безпалого. Гетьман Виговський у 1658 році підписує Гадяцьку унію з Польщею.
Улітку 1658 року політичне протистояння переросло у збройний конфлікт. В Україну вступило величезне царське військо. За різними джерелами, від 70 до 100 тисяч.
І тут, на нашому рубежі, воно було розгромлене вщент. Конотопська битва довгий час залишалася забороненою темою у російській і, особливо, радянській історіографії. Протягом століть інформація про неї замовчувалася, бо правда про події під Конотопом розвінчувала багато імперських міфів. Зроблений аналіз фактів Конотопської битви дозволяє сьогодні дати оцінку цій битві, як одній із найбільших і найславетніших перемог української зброї. Нездатність проводу нації постати над власними амбіціями – ось суть і причина національної катастрофи, яка спіткала Україну і в той час, і в інші століття. Пам’ятаймо про це, віддаймо минуле минулому.
Але нехай закарбованим стане кожне слово: нація зобов’язана пам’ятати кожну свою перемогу і кожне випробування, бо за них вона рівною мірою несе свою відповідальність і з них зобов’язана робити висновки і приклади.
Спеціальні слова на цьому полі хотілося б адресувати нашому славному гетьману Івану Виговському. Ось що про нього писав інший великий українець Іван Нечуй-Левицький: «Неспокійне було життя, і сумна, і нещасна була смерть гетьмана Івана Виговського – доброго, щирого патріота, тонкого політика, оборонця прав України, чоловіка великого розуму та європейської просвіти. Виговський щиро любив Україну, вистоював за її політичні і національні права, дбав про науку, дбав про просвіту в Україні, був, може, вищим за усіх своїх сучасників, окрім гетьмана Богдана та Немирича. Його можна поставити врівні з найбільшими діячами тих часів – з Богданом Хмельницьким, Дорошенком, Мазепою».
У цій Гадяцькій умові Виговський постановив знов прилучити Україну до Польщі і називати її Великим княжеством руським. Україна мала залежність тільки від одного короля і мала зоставатися вольним краєм. Польща, Литва, Україна повинні були оборонятися вкупі від усіх ворогів. У себе вдома Україна мала бути зовсім самостійним царством. Найвища влада належала до гетьмана та народного сейму чи великої ради. Україна повинна була мати свій суд, де всі справи велися українською мовою, свій стан, куди йшли всі податі, своїх воєвод, своїх губернаторів, своїх міністрів, своє козацьке військо. Гадяцькі пункти – це найвищий акт автономії України за усю її козацьку історію. Це коротка оцінка того, що зробив наш гетьман.
Дорога громадо! Тут, на цьому місці, вітаємо нашу свободу. Тут вшановуємо пам’ять усіх воїнів, загиблих на полі Конотопської битви. Усі місця наших перемог – Конотоп, Шаповалівка, Соснівка, Пилявці, Виграїв, Зборів, Батіг, Холодний Яр, Гурби та інші – мають бути введені в особливий реєстр під опікою нашого війська і нашого народу.
Ми пишаємося своїм минулим, але наш погляд звернутий у майбутнє. Сьогодні ми – незалежна, демократична, європейська держава.
Ми прагнемо дружби й злагоди з усіма народами. Ми віримо у велике і славне майбутнє Соборної Української Держави.
Слава всім українським перемогам! Слава Україні!
http://www.president.gov.ua/news/14462.html

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 17.07.2009 > Тема "З перших уст"