Версiя для друку Обговорити в форумi

Український культурно-інформаційний центр Севастополя – оаза культури не лише для українців: її благодать поширюється на всіх мешканців міста. А з огляду на те, що Центр – улюблене місце для Асоціації національно-культурних товариств, можна, без перебільшення, вважати, що він є і об’єднавчим фактором, і фактором стабільності цілого регіону. Попри всі кризові й некризові проблеми, оновлена будівля приваблює все більше й більше відвідувачів. Якщо так триватиме й надалі, Центру треба буде приростати корпусами. Керувати такою установою культури нелегко й непросто, особливо в наш непевний час. Але від директора Олександра Артемовича Коротуна – жодних скарг на сьогодення. Працює самовіддано, пишається установою та колективом працівників, а тим часом роки летять. Цього тижня вже минув 72-й...
Правда, дивлячись на цього міцного чоловіка ошатної статури, так і хочеться пару десяточків літ збавити та ще й вивідати секрет молодості й бадьорості. Напевне він – у пристрасті до кімнатних рослин, які в його кабінеті простягли пагони аж до стелі: тепло їм там і комфортно. Не гірше цих улюбленців почуваються й підлеглі керівника.
Тетяна Євгенівна Тимофєєва працює з Олександром Коротуном 13 років й зовсім не жалкує, а, схоже, навпаки, пишається такою співпрацею:
– Олександр Артемович – ініціатор створення Українського культурно-інформаційного центру у Севастополі. Саме він, можна сказати, врятував цю будівлю. Свого часу тут був очолюваний ним Будинок культури рибалок підприємства “Атлантика”. У 1996 році фінансування підприємства було припинене й будівлю мали віддати в оренду комерційним структурам. Велика зала за нових умов мала стати салоном для продажу автомобілів. Можливо, той комерційний проект і приніс би Олександру Артемовичу певні дивіденди. Та пам’ятаючи, що це – все-таки установа культури високого рангу, він вважав неприпустимим перепрофілювати її в комерційну структуру. З тим і відбув до Києва.
Тоді йому вдалося переконати керівництво Міністерства культури в доцільності відкриття в Севастополі Українського культурно-інформаційного центру й це, на мою думку, – найголовніша заслуга нашого директора.
Якщо говорити про Олександра Артемовича як керівника, то треба зазначити, що, передусім, він – добрий господар. Адже директор такої установи – це людина, котра не лише займається культурою, але й слідкує за станом будівлі. Завдяки його зусиллям Центр модернізований сучасними будівельними матеріалами, що зробило комфортним перебування в ньому творчих колективів. Будівля розташована майже на березі моря, раніше і в приміщеннях такий вітер гуляв... А, погляньте, як стильно виглядає наш старенький паркет: будівлі 30 років і йому стільки ж. Які ж зусилля потрібні, аби підтримувати все у такому бездоганному стані! Так буває лише в гарного господаря.
Здавалося б, він – людина далека від культури, закінчував технічний ВНЗ, але творчість відчуває серцем. Всі творчі колективи знаходять у нього підтримку. Ми купуємо тканини для костюмів, у нас працює швацький цех. Ми слідкуємо, аби наші колективи завжди виглядали презентабельно. Це також завдяки директору, адже можна гроші витрачати по-різному.
А як зворушливо він піклується про бібліотеку. Керівництво “Атлантики” в часи занепаду підприємства, перестало дбати про неї: книги винесли до підвалу. Коли в лютому 1996 року був створений Центр, а я працюю з перших місяців його створення, ми власноруч розбирали купи книжок, сортували їх. Технічну літературу відправляли до технічних ВНЗ та ПТУ. З художньої створювали бібліотеку Центру, виокремлюючи фонд української літератури. Того часу українських книг у бібліотеці було дуже мало. Зате зараз – близько 10 тисяч примірників. Це – чимала робота, значна частка якої належить директорові. Від усього колективу я хочу побажати Олександру Артемовичу здоров’я, довголіття та творчого запалу на довгі роки.
Наступні двері, які гостинно відчинилися перед журналістом, належали інформаційно-методичному відділу. Його завідувачка, красуня-полтавчанка Ірина Яворська, також помітила у свого керівника неабиякі здібності:
– Варто відзначити, бо це надважливо, він – талановитий організатор і толерантна людина. Завдяки цьому у Центрі збираються доволі різні фахівці та колективи: від відділу виховної роботи ВМС ЗС України, Асоціації національно-культурних товариств Севастополя до громадських організацій, партійних осередків тощо. Всі ці групи людей надзвичайно різняться між собою культурою, менталітетом. Але всі знаходять порозуміння з нашим директором і потім з усіма іншими. У нас дуже тісна й, головне, плідна співпраця, ми маємо за це безліч подяк. Крім того, наш директор зацікавлений, аби кожен працівник якнайповніше розкрив свій творчий потенціал: свої здібності, свої таланти. Хтось, крім того, що пише сценарій, ще й гарно співає чи, скажімо, танцює: все це стає у нагоді під час створення вистав. Директор дуже поважно і з вдячністю ставиться до нашої творчої праці. Якщо ми гарно провели захід і маємо подяки за нього, то він шукає спосіб, як заохотити працівників. Це може бути грамота чи премія, але стовідсотково це не залишиться поза його увагою.
Олександр Артемович уважно ставиться до умов нашої праці. Майже кожен кабінет оснащений належною оргтехнікою, кондиціонером, новими меблями. Сьогодні отримати на все це кошти – надскладно, але йому вдається. Ось зараз, що називається, треба вибивати кошти на наш інформаційний бюлетень – “Криницю”. Олександр Артемович телефонує до Києва, терпляче пояснює, як це важливо для Центру.
Вся ця робота проходить непомітно, за стінами директорського кабінету, але в кінцевому результаті розумієш її вагомість. З таким талановитим керівником працюється легко та комфортно.
І, насамкінець, я потрапляю до бібліотеки – улюбленого куточка пана Коротуна, яким він дуже пишається і, як виявилося, – небезпідставно. Адже сам безпосередньо брав участь у створенні бібліотеки й упродовж більш як 10-ти років піклується про її змістовне наповнення.
Бібліотекар Неля Сиротова багато років поспіль обіймає цю посаду:
– Наша бібліотека, – каже пані Неля, – просто унікальна, особливо виданнями з історії України. Це й радянська історіографія, й погляд на історію держави з боку діаспори, й створена вже сучасними науковцями історія з дослідженням документів, які раніше приховувалися від суспільства. Бібліотека постійно поповнюється. Я вже писала директору доповідну записку, пропонуючи віднайти можливість розширити приміщення, й моя пропозиція не залишилася поза увагою. Адже до нас інколи приходять по два класи одразу з місцевих шкіл. Тоді тут буває тісно, ми змушені зносити стільці звідусіль, але за такого маленького приміщення це не завжди рятує. Тому директор вже має певні наміри щодо розширення площі бібліотеки.
Я вдячна долі, що працюю за фахом та ще й у такій поважній установі культури, як наш Центр. Адже, прибувши до Севастополя, навіть не уявляла, як після Київського інституту культури ім. Корнійчука, віднайду тут собі місце за фахом. Шукаючи роботу, чула однаково байдуже: “Ми вам зателефонуємо...”. А Олександр Артемович подивився документи, вислухав і запропонував одразу вийти на роботу. Сьогодні я щаслива, бо почуваюся на своєму місці. Адже працювати за фахом – це надзвичайне задоволення.
Про чуйність, толерантність та взаємоповагу директора та працівників Центру розповідали мені майже в кожному відділі. Тим часом, у виставковій залі Центру працівники розміщували експонати українського скульптора Олексія Леонова. Один з організаторів виставки, голова Севастопольського Фонду Рерихів, Олександр Анохін, також додав певних штрихів до портрета директора:
“Мені надзвичайно імпонує Олександр Артемович: він стоїть на сторожі культури Севастополя. Український культурно-інформаційний центр має величезне значення. Яку потужну емоційно-культурну енергетику поширює на місто! Ось і зараз, на День флоту, тут був надзвичайний симфонічний оркестр, раніше – хор Г. Верьовки, ансамбль П. Вірського... всіх не перелічити. А скільки в Центрі студій для творчого розвитку дітей! Я вважаю Олександра Артемовича Коротуна видатною постаттю у колі діячів культури Севастополя. Він – справжній лідер, подивіться, який колектив зібрав. Він не терпить фальші, тому як магніт притягує порядних людей. До того ж, у час суто матеріальних цінностей віднаходить можливість відроджувати культуру.
Таким бачиться севастопольцям Центр української культури та його керівник – Олександр Артемович Коротун. Йому, українцеві, патріоту з Полтавщини, редакція “КС” зичить здоров’я, довголіття, людської шани і любові.

Лідія Степко.
м. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 17.07.2009 > Тема "Українці мої..."