Версiя для друку Обговорити в форумi

УПА І КРИМ

Коли читаю севастопольські та кримські публікації про «фашистських прислужників і колаборантів з УПА», в пам’яті завжди спливають материнські спогади про 1946 повоєнний рік. Про післявоєнний, 1946-1947 років, Голодомор в Україні. Мати, що самі пережили депортацію під час операції «Вісла», часто пригадували нам, малим, як після війни тисячі опухлих «бассарабів», жителів Бессарабії, Одещини, Херсонщини і Миколаївщини, обліпивши як мухи вагони поїздів, шукали порятунку від голоду на Прикарпатті. Кожного ранку в селах збирали мертвих на дорозі. Державної допомоги голодуючим не існувало. Щодня мати разом з жителями села варили великий баняк борщу і виносили на дорогу. Та їсти борщу опухлим з голоду, що ледве пересували ноги, було не можна, деякі, поївши, вмирали прямо там. Опухлим давали шматок хліба з молоком і так старалися привести їх до життя. Померлих хоронили на цвинтарі за селом у братській могилі. Ту могилу, як завели колгосп, трактором зрівняли з землею, сліду не лишилося.
 – А у нас голоду не було? – допитувався я. Не було, чув у відповідь, бо не було у нас колгоспу, мали своє поле і спасалися з нього. А чого у нас не було колгоспу? – і тут я, кандидат до лав юних ленінців, отримував замість відповіді ляпаса по потилиці: запам’ятай, нашу родину вже раз виселяли!
 Колгоспу не було тому, пояснив згодом старий сусід, що у нас була УПА. А не було колгоспу, то й не було голоду. А як не стало тих хлопців, то й завели колгосп, ото й так і бідуємо, на трудодні. Навесні і восени в школу ми ходили босі.
 І справді, західноукраїнські області, де у післявоєнні роки оперувала Українська Повстанська Армія, Голодомор 1946-1947 років обійшов стороною, хоч 1946 рік видався там засушливим. Про це чомусь не пишуть у кримській і севастопольській пресі, що саме в цих «бандерівських» областях тоді врятувалися від голодної смерті сотні тисяч мешканців південних областей України. У ті голодні роки «східняки» не боялися бандерівців, що були в той час не уявними, а реальними повстанцями, а будь-якими шляхами добиралися до того краю врятуватися від «колгоспного» раю.
Односельці розказували, що і в період гітлерівської окупації УПА не дозволила нацистам вільно вивозити контингенти з України та нищити українські села. Поєднання широких мас з УПА привело до створення в Галичині, на Волині і Поліссі «повстанських республік» або, як їх ще називали, «підпільних держав». Витіснивши німецькі адміністрації з сільських районів, УПА запровадила там власний адміністративний апарат, який охоплював різні сторони життя людей: зв’язок, безпеку, господарство, адміністрацію лісів, кооперацію, виробництво, охорону здоров’я, культурно-освітню робота. У середині 1943 року повстанська адміністрація зміцніла настільки, що Головне командування УПА запровадило «Розпорядження в земельній справі», селянам почали видавати «Акти на землю», почала діяти Дирекція лісів, яка видавала асигнації на паливо і будівельний матеріал. Дійшло до того, що німецькі гарнізони у великих містах Волині вимушені були звертатися до них за такими асигнаціями.
Поширення і зміцнення УПА викликало спробу німецького командування знищити «жидівсько-більшовицькі банди» (як німецька пропаганда виставляла УПА в очах українців). Радянська пропаганда, у свою чергу, виставляла УПА «німецько-українськими націоналістами» і прислужниками фашистів. Прикметно, що саме стосовно українського визвольного руху, як це сьогодні не дивно, більшовики і нацисти порозумілися і спільними діями почали поборювати УПА, як спільного ворога.
 Про ставлення гітлерівців до ОУН і УПА наочно свідчить директива поліції і СД за № 12/41 від 25.11.1941 року: «Все активисты бандеровского движения должны немедленно арестовываться и после тщательного допроса должны быть без шума ликвидированы под видом грабителей» (ГДА СБУ: Ф. 9. – Спр. 19. – стор. 106). Тут, як говориться, все зрозуміло.
 Масовий терор гітлерівців проти українців на окупованих землях розпочався взимку 1942 року з арештів і розстрілів активістів ОУН, за підтримку повстанців було спалено десятки сіл. Навесні і влітку 1943 року під керівництвом «видатного фахівця у поборюванні банд» генерала фон дем Баха, спеціально присланого Гіммлером, розпочалася широкомасштабна німецька акція проти УПА, бої з якою поширилися на Полісся і всю Волинь. В акції умиротворення українців було задіяно 27 бомбардувальників, 50 танків, 10 моторизованих батальйонів з артилерією, 5 бронепоїздів, 10 тисяч німецьких, угорських і польських поліцейських. Ліс став по-справжньому кривавим.
Перший кровопролитний і тривалий бій УПА з німецькими окупантами відбувся 7 лютого 1943 року. Протягом багатогодинного бою повстанці штурмом захопили районний центр Володимирець на Рівненщині, знищили тамтешній німецький гарнізон, батальйон «шуцманів» і сотню козаків РОА. 28 березня перед УПА капітулював райцентр Олика на Житомирщині, 17 жовтня – взято штурмом місто Бараш, і всі прилеглі території відійшли під контроль УПА. Головною базою УПА став райцентр Колки (Колківська республіка).
У липні 1943 року відбулося 35, у серпні – 24, у вересні – 15 кровопролитних боїв, в ході яких УПА втратила вбитими і пораненими 1237 старшин і бійців. Німці втратили понад 3 тисячі вбитими. Вирішальні бої відбулися 7-9 вересня 1943 року під Ковелем, в ході яких УПА вщент розгромила групу німецьких військ, внаслідок чого навіть виникла паніка в німецькому гарнізоні Ковеля. За результатами цієї каральної акції, Гіммлеру довелося звільнити свого «головноуповноваженого» і замість фон дем Баха призначити обергрупенфюрера СС генерала поліції Пріцмана, акції якого теж завершилися поразкою від УПА.
У той час, коли УПА вела криваві бої з гітлерівськими катами фон Баха, а в Ковелі гітлерівці панічно готувалися до евакуації, з півночі на повстанців розпочали наступ радянські партизанські з’єднання генералів Федорова, Ковпака і Михайлова. «Федорівці» і «михайлівці» нищили села та мордували селян Волині і Полісся не гірше за фашистів. Так був створений північний фронт УПА. Коли курені УПА заступали їм дорогу, з тилу їх атакували німці. Однак у Галичину, в Карпати, вдалося прорватися лише Ковпаку. Проте повністю опанувати територією Волині, Полісся і Карпат до підходу радянсько-німецького фронту ні коричневим, ні червоним «визволителям» так і не вдалося. Не випадково ж радянський фронтовий генерал Баландін у своєму листі до командування УПА у 1944 році дякував «відважним українським партизанам» і пропонував провести у Лисці, де знаходився його штаб, переговори про організацію боротьби «проти спільного ворога». Той же фон Бах у своїх зверненнях до українців звинувачував УПА у співпраці з більшовиками, спираючись на «лист маршала Василевського до УПА», в якому нібито гарантувалося «включить вождя украинского народа Степана Бандеру в состав советского правительства Украины». Про ставлення УПА до німців, яким, як твердять багато кримських «істориків», вона прислужувала, свідчить стенограма допиту від 1-2 серпня 1945 року захопленого НКВС командувача УПА-Захід Олександра Луцького (ГДА СБУ: Ф. 5.– спр. 67418. – т. 1. арк. 242-274), з якої дізнаємося, що Головнокомандувач УПА Роман Шухевич «за ведение переговоров с немцами меня (О. Луцького – авт.), «Дора» и «Бориса»… отдает суду т. н. революционного трибунала УПА…». Роман Шухевич не пробачив спробу налагодити перемовини навіть своєму командувачу, бо розумів, що такі спроби будуть використані згодом противником як співпраця УПА з фашистами.
Зі звільненням території України від гітлерівців, проти українських повстанців направлялася ціла армія військ НКВС і КДБ не лише у західні, а й у її східні регіони. Так, спільним розпорядженням Наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії та Наркома Держбезпеки СРСР В. Меркулова від 9.10.1944 р.
№ 001240/00380 (ГДА СБУ: Ф. 9. Спр. 20. – арк. 10-13) було направлено: у Львівську область – 1 стрілецька бригада, кавалерійський полк, 5 стрілецьких батальйонів, у Рівненську область – 2 стрілецькі бригади та 4 окремих батальйони, у Волинську область – стрілецьку дивізію з трьох полків, окремий стрілецький батальйон НКВС і т. д. Та дивізії і бригади у боротьбі з українцями виявилися не надто ефективними, про що свідчить такий документ: «Справка от 12.06.45 г. О подготовке Парада Победы в Москве» (ГДА СБУ: Ф. 2. – оп. 169 – спр. 3. – арк. 139) «Совершенно секретно. Народный комиссар внутренних дел УССР тов. Рясной и Народный комиссар ГБ УССР тов. Савченко № 93 от 11.06.45 г. дали указание всем начальникам УНКВД – УНКГБ областей УССР, что: в связи с предстоящим в июне 1945 г. в г. Москве парадом в ознаменование Победы над Германией приказываем: …3. Учитывая отмеченный за последнее время рост террористических и иных активных антисоветских проявлений на селе и в восточных областях УССР, всем УНКГБ – УНКВД восточных областей УССР принять меры к выявлению подобных проявлений, пресекать деятельность террористических элементов. 4. На всех пунктах военной цензуры усилить обработку корреспонденции, изымая все письма террористического и антисоветского характера, принимая меры к выявлению их авторов». Тоді відправили в український ліс більше 150 спеціальних загонів під виглядом бандерівців. Їхні звірства сьогодні видаються за злочини УПА.
 Чи знало більшовицьке керівництво про боротьбу УПА в роки війни з німецько-фашистськими загарбниками? Документи свідчать, що володіло достатньою інформацією. І це красномовно підтверджує «совершенно секретная» «Ориентировка Наркома ГБ СССР В. Меркулова НК ГБ республик, краев и областей СССР «Об организации украинских националистов» за № 105 от 28.08.44 г.: «1. Из числа националистов нашлись элементы, в первую очередь из бандеровцев, которые приступили к собиранию сил для борьбы с фашистскими оккупантами под лозунгом «за самостоятельную Украину без немцев». В конце 1942 года под этим лозунгом в ряде мест Украины прошли антинемецкие демонстрации… Во Львове 7 сентября 1942 года немцами была расстреляна демонстрация… было убито 20 человек, в Ровно… расстреляно 40. В этих условиях руководители ОУН бандеровского толка объявляют себя врагами немцев…» (ГДА СБУ: Ф. 9. Спр. 19. Арк. 104-118).
 Сьогодні, вже у незалежній Українській державі, про яку мріяли і йшли на смерть повстанці УПА, сучасні російськомовні борці з фашизмом у Севастополі та у Криму героїчну боротьбу УПА проти різношерстих поневолювачів рідної землі виставляють не інакше, як суцільний рух колаборантів. Що за цим стоїть?
А багато що стає зрозумілим, якщо заглянути у колишні спецхрани. Піднімаючи без будь-якого обґрунтування гамір про «пособничество бандеровцев» фашистам, у першу чергу, приховується масштабний колабораціонізм у Криму, в тому числі і у Севастополі, у період їх німецько-румунської окупації. Період окупації Криму, життя кримчан і севастопольців «під німцями і румунами» і сьогодні все ще є тайною тайн, все обходиться загальними фразами про визискування народу окупантами і протистояння окупантам виключно більшовицького підпілля.
 Але не все було так просто. Якщо в Західних регіонах України на захист свого народу від нацистських наїзників стала УПА, то у південно-східних регіонах і в Криму на допомогу окупантам гнобити рідний народ стали легіони колаборантів вже з середини літа 1942 року, які ходили під тими ж прапорами, під якими зараз ходить Русская община, носили ту ж форму, що носять наші нинішні кримські козачки.
І всі вони розмовляли, між іншим, російською мовою. Абсолютна більшість фашистських посіпак – формувань РОА на теренах Криму і України в цілому було створено якраз з російськомовних колаборантів України. І ці факти є темою для обговорення сучасної мовної політики в Україні, бо бачимо, що цей «досвід» знову впроваджується у життя – з російськомовних громадян знову формуються антиукраїнські «партії», які грубо, показово і провокаційно до українців відриваються від української культури, традицій народу, серед якого проживають, від ідеї української державності.

(Закінчення в наступному номері).

ПОВСТАНЧИЙ КРИМ
Нещодавно у державному підприємстві «Видавництво «Таврія» видана книга, яка вже стала подією в літературному і не тільки житті Криму. Йдеться про «Повстанчий Крим» Володимира Чорномора (В. М. Проценко). Це повість про український визвольний рух у Криму. Головний герой – Володимир Шарафан. Він пройшов вишкіл у кримській ОУН, очолював референтуру з пропаганди та був одним із керівників українського комітету з підготовки збройного повстання. Схоплений НКВС та загадково страчений. Повість ґрунтується на достовірних фактах цілком таємної архівної справи, спогадах доньки героя, Людмили Шарафан, розповідях місцевих комбатантів ОУН-УПА.
Цікаво, що перші повідомлення про вихід цієї книги викликали, без перебільшення, лють у середовищі колишніх проімперськи налаштованих осіб та організацій Криму. Їх цікавить усе – від коштів, на які була видана ця книга, до схеми її розповсюдження.
Хочу поінформувати усіх зацікавлених осіб, що «Повстанчий Крим» побачив світ за сприяння голови Конгресу українських націоналістів Олексія Івченка та голови Товариства української мови США професора Віри Боднарук.
Сергій Савченко,
голова Всекримського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, заступник голови кримської організації ВО «Свобода» з політосвіти.
* * *
«Кримські органи Служби безпеки України мають негайно оприлюднити секретні матеріали, пов’язані з боротьбою ОУН-УПА в Криму», – заявив голова Кримської організації Української народної партії Олег Фомушкін. За його словами, «кримчани мають отримати доступ до справжньої, а не сфальсифікованої спецслужбами СРСР, історії боротьби України з німецькими окупантами». Він назвав «істерією» реакцію українофобських організацій півострова з приводу недавнього видання книги Володимира Чорномора «Повстанчий Крим» про діяльність ОУН-УПА на півострові під час Другої світової війни.
«Кримські підрозділи УПА входили до складу антифашистських сил півострова, і доклали значних зусиль для перемоги над нацизмом. Загони УПА діяли в Сімферополі, Євпаторії, Джанкої, Ялті, Українці, Петрівці, в Севастополі, інших містах Криму». «Антиукраїнські сили хапаються за штучні радянські міфи про українських націоналістів – нібито посібників окупантів, оскільки бояться поглянути правді в очі», – підсумував О. Фомушкін.
* * *
P. S. Примірник книги «Повстанчий Крим» є в редакційній бібліотеці «Кримської світлиці». Поспішайте прочитати!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 17.07.2009 > Тема ""Білі плями" історії"