Версiя для друку Обговорити в форумi

Шановна «Кримська світлице»! Ксерокопії твоїх статей «Забули» те, що очі коле?», «Степан Бандера, колабораціонізм і Севастопольська міськрада» (КС» від 19.06.2009) дарую росіянам як з українським паспортом, так і нашим гостям з Російської Федерації. Відповідають в основному так: «Сталинизм заставил нас, россиян, с оружием в руках выступить против диктатуры, и нас было больше двух миллионов. РОА генерала Власова воевала под нашим российским флагом и гербом, которые на параде Победы в 1945 г. осквернили: вместе с фашистскими флагами и гербами были брошены на землю, под ноги Йосифу Виссарионовичу Джугашвили (Сталину). Вы, украинцы, тоже создали два легиона «Роланд», «Нахтигаль» и дивизию СС «Галичина».
Вибух Другої світової війни в 1939 році застав Україну поділеною. Західна Україна, будучи під пануванням Польщі, Румунії, Чехословаччини, позбавлена можливостей розвивати свою мову, культуру, приречена була на денаціоналізацію. Українці від самого початку Другої світової війни виявили бажання воювати за визволення України з-під чужого панування. Німеччина виступила проти Радянського Союзу з гаслом побудови «Нової Європи», то вона силою політичних обставин давала українцям надію, що в «Новій Європі» знайдеться місце і для вільної, самостійної Української держави. Але сподівання українців на прихильне ставлення Німеччини до визволення України виявилися марними.
30 червня 1941 р. у місті Львові було урочисто проголошено «Акт відновлення Української Держави». Німеччина спершу поставила вимогу відкликати даний «Акт», але почула у відповідь, що український народ має право на власну державу. Дії Німеччини добре відомі: легіони «Роланд» і «Нахтігаль» було розформовано: кого розстріляли, а хто опинився за колючим дротом концтабору. Лідер Організації Українських Націоналістів (ОУН) Степан Бандера аж до жовтня 1944 р. перебував у нацистському концтаборі «Заксенхаузен». У відповідь на дії Німеччини, українці почали формувати Українську Повстанську Армію (УПА), яку очолив генерал Роман Шухевич.
Активну боротьбу ОУН і УПА з німецько-фашистськими загарбниками визнавало і керівництво Радянського Союзу, і не вважало ні Степана Бандеру, ні Ярослава Стецька, ні генерала Романа Шухевича «пособниками фашизма». Пропонували, щоб УПА влилася до Червоної армії, але українці добре знали хижацькі дії «сталінської диктатури», тому і відмовилися.
Після поразки Німеччини під Сталінградом, з 1943 року німецько-фашистські загарбники стали організовувати свої військові частини з народів Східної Європи. Дивізія СС «Галичина» була організована на підставі декрету губернатора дистрикту Галичина, СС бригаден-фюрера
д-ра Отто Вехтера 28 квітня 1943 р. Та дивізія була сформована, як видно з багатьох документів ІІІ Рейху Другої світової війни, без відома фюрера Адольфа Гітлера, який був категорично проти організації будь-якої військової частини з українців. Чому? Добре знав єфрейтор Першої світової війни – фюрер Адольф Гітлер, що за злочинні дії Німеччини проти українців український народ поверне зброю проти німецько-фашистських загарбників. У липні 1941 року Німеччина розробила «Генеральний план Ост», в якому було заплановано переселити 65% українців до Сибіру.
Про намір організувати дивізію СС «Галичина» губернатор Галичини д-р Отто Вехтер повідомив голові Українського Центрального Комітету (УЦК) професору Володимиру Кубійовичу, який репрезентував українців перед німецькою владою: «Сталося це в рамках широкого плану творення німецьких дивізій зброї СС у всеєвропейському, а навіть позаєвропейському масштабі, проголосивши, що війна на сході – це «війна Європи проти більшовизму». (Кость Панківський. «Дивізія з перспективи двадцяти років», «Вісті» (Мюнхен), 1963 р., ч. 110, стор. 37б).
Формування дивізії СС «Галичина» в 1943 р. не було результатом безпосередніх українських заходів. Це було рішенням губернатора Галичини Отто Вехтера, «який разом зі своїм заступником
д-ром Бауером намагався реалізувати на території Галичини деяке українсько-німецьке співжиття, очевидна річ, життя під німецьким проводом». (Володимир Кубійович. «Слово з нагоди 25-річчя Дивізії», «Вісті Комбатанта», 1968 р, ч. 5-6, стор. 4-5).
«Повідомленням про створення дивізії ми поставлені були перед доконаним фактом, нас не питали, чи ми бажаємо», – згадує Кость Панківський, голова Українського Крайового Комітету у Львові.
«ОУН, керована Степаном Бандерою, повела завзяту боротьбу проти так званої дивізії СС «Галичина», що її, за ініціативою німців, взялися організувати українські опортуністи. ОУН закликала не йти до цієї формації, а вступати до УПА», – писав підпільний письменник і публіцист О. Дяків-Горновий, член Проводу ОУН (р) (О. Дяків-Горновий. «Ідея і чин», стор. 141).
Згідно з наказом Головної Квартири СС у Берліні від 30 липня 1943 р., відповідальність за формування дивізії мав генерал-майор СС Вальтер Шиман. Командиром дивізії, чисельністю 14 (чотирнадцять) тисяч осіб, з 20 жовтня 1943 р. був призначений генерал-майор СС Фріц Фрайган. Вишкіл дивізія проходила за межами України, а повернулась в Україну 30 червня 1944 р. і була направлена на фронт, під місто Броди, в «бродівський котел». Дивізія СС «Галичина» під Бродами показала своє українське обличчя і більша її частина пішла в лави УПА. Після битви під Бродами, у кінці липня 1944 р., у дивізії залишилось тільки 3 (три) тисячі осіб і більше в боях проти Червоної армії вона участі не брала, фактично дивізія була лише на папері.
На превеликий жаль, в публікації ялтинця Леоніда Волошина «…А істина дорожча» («КС» від 10.07.2009 р.) на посилання праці С. І. Дроб’язка «Под знаменами врага. Антисоветские формирования в составе германских вооруженных сил 1941-1945» (М., – изд. «Эксмо» – 2005. – с. 523) подається, що на боці німецько-фашистських загарбників воювало 250000 українців. Ця цифра в десятки разів збільшена від де-факто. Це «аморально й нелюдяно». Далі автор пише, що «ми з нашою совковою ментальністю ще не здатні розставити акценти». Життя акценти давно розставило і довело, що в українській нації ментальність не совкова.
Мирослав МИСЯК,
голова всесвітньо-українського патріотичного об’єднання «Корона».
м. Ялта.

У «СВІТЛИЦІ» за 10.07.09 р. в дописі С. Лащенка із львівської Соснівки щемні спомини нагадали про 1990-1991 роки, про галичанські «десанти» до Наддніпрянської України. Боляче, що це все в минулому. Але ж було, пам’ятаймо! Як у Шевченка: «Сумно, страшно, а згадаєш – серце усміхнеться!».
Але, згадаймо, зустрічали не лише радо. Нехай і з намови партапаратників, але знаходилися люди, які гуртом нападали на прибулих з українською символікою, котрі до того ж і розмовляли українською. І, зауважмо, такі ексцеси вдавалося організовувати лише у селах – інформація для роздумів тим, хто вважає, нібито село може бути в авангарді національного відродження...
Від спогадів про те, я згадав і свого тогочасного вірша з цього приводу, що його ніде не було друковано. Пропоную його вам.

ЗУСТРІЧ ГОСТЕЙ ІЗ ЗАХОДУ З БЕЗПАМ’ЯТНИМИ ЗЕМЛЯКАМИ НА СХОДІ

Геть забирайтесь, бандерівці кляті, –
спокій порушили й тишу!
Ми вже забули, як гостя приймати, –
ворога бити звичніше!
Нам роз’яснили в правлінні колгоспу,
як вас зустріти з дороги.
Ми вже забули, що є власний розсуд, –
нам спокійніше без нього!
Синє і жовте шматуєм завзято,
наче скажені звірі.
Що це за прапор, – звідки нам знати...
Кажуть, бандерівський, – вірим!
І розуміємо вас через слово –
мовте нормально, по-людськи!
Ми вже звідколи не чули цю мову,
в нас з неї й діти сміються!
Хто ми? Ніхто... Перед дужим –
 назгинці...
Частка безлика загалу...
Ми вже забули, що ми українці, –
нащо ви нам нагадали?!
1991 р.
Віктор Леві.
м. Дніпропетровськ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 24.07.2009 > Тема ""Білі плями" історії"