Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 31.07.2009 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#31 за 31.07.2009
ПРИБЕРИХА-ПРИПАСИХА

Дуже давно на наш╕й земл╕ знайшлося в одн╕╓╖ ж╕нки дво╓ д╕вчаток. Довго думала ненька, як назвати донечок, та н╕як не могла п╕д╕брати ╖м найкращ╕ ╕мена. Д╕вчатка росли-п╕дростали, вже й стали допомагати матус╕, а дос╕ не мали ╕мен. Гарн╕ були сестрички: ╕ слухнян╕, ╕ чемн╕, ╕ з кв╕тами вм╕ли розмовляти. Аж раптом сталася б╕да – полет╕ла ╖хня мама в ир╕й. Вона вмерла, але тод╕ люди в╕рили, що бабус╕ й д╕дус╕, мами й тати не вмирають, а в╕дл╕тають в ир╕й, як птахи.
Довго плакали сестрички. ╤ ще довше сумували. Та в╕рили, що мама повернеться.
– Сонечко, Сонечко, коли наша мама повернеться? – питали вони вранц╕ у Сонечка.
Але Сонечко т╕льки мовчки з╕гр╕вало ╖х сво╖м пром╕нням.
– В╕трику, В╕трику, скажи, коли ми ╖╖ побачимо? – допитувалися вдень.
Та В╕трик не знав. В╕н не хот╕в ще б╕льше засмучувати д╕вчаток, як╕ любили гратися з ним, тож лет╕в геть ╕ нав╕ть не озирався.
– Цв╕ркуне-цв╕ркунчику, коли ми почу╓мо мамину п╕сню? – тихенько благали д╕вчатка, коли на землю спускалося надвеч╕р’я, закутане в попеляст╕ сут╕нки.
Цв╕ркун чомусь замовкав ╕ не обзивався аж до сам╕с╕нького ранку. А вранц╕ (це вс╕ знають!) цв╕ркуни не сп╕вають.
– М╕сяцю ср╕блястий! Чи не бачиш згори, де наша матуся? – лаг╕дно питали вони, коли зор╕ обсипали н╕чну ковдру земл╕.
Ой, як прикро було М╕сяцев╕, що не м╕г допомогти д╕вчаткам! В╕д того в╕н худнув, худнув ╕ перетворювався врешт╕ на ср╕блястий р╕жечок.
– З╕роньки ясн╕╖ ╕ непогасн╕╖! Вас так багато на небесах, наче ромашок на лугах. Шепн╕ть ус╕ тихесенько: «Мамо!». ╤ тод╕ наша матуся неодм╕нно почу╓, як ми за нею суму╓мо... – зверталися сестрички до з╕рок.
╤ з╕роньки шепнули, та матуся не почула. Бо той ир╕й, де зникають р╕дн╕ люди, так далеко, що до нього, якби нав╕ть ус╕ з╕рки на небесах разом прошепот╕ли, той шеп╕т не долинув би.
А т╕╓╖ ноч╕ одна З╕ронька за╜авилася ╕ не прошепот╕ла, як сестрички за мамою сумують. Бо вона... вона задивилася на диво дивне╓, до того небачене. На земл╕, красив╕й ╕ далек╕й земл╕, З╕ронька пом╕тила дванадцять малесеньких ср╕блястих р╕жечк╕в, схожих на ╖хн╕й М╕сяць. Це були дванадцять м╕сяц╕в року.
А треба сказати, що З╕ронька знала великий секрет: люди не так довго сумують-тужать за р╕дними, як╕ в╕дл╕тають в ир╕й, якщо у них ╓ ╕м’я. Адже в ╕мен╕ збер╕га╓ться пам’ять про померлих.
У сестричок ╕мен не було.
З╕ронька могла б розпов╕сти д╕вчаткам свою та╓мницю. Але для цього ╖й треба було впасти на землю, ╕ тод╕ вона згасла б.
З╕ронька вагалася лише мить. А пот╕м полет╕ла до земл╕. Бо чомусь подумала, що от╕ земн╕ р╕жечки-м╕сяц╕ допоможуть ╖й ╕ секрет д╕вчаткам в╕дкрити, ╕ не загинути.
А поки З╕ронька лет╕ла, сестрички побачили ╖╖ ╕ загадали бажання. На наш╕й земл╕ це знали нав╕ть п’ять тисяч п’ятсот п’ятдесят п’ять рок╕в тому ╕ нин╕ знають: як бачиш з╕рку, що пада╓ з неба, – загадай бажання. Й воно неодм╕нно збудеться.
╤ сестрички попросили:
– З╕ронько ясная, З╕ронько добрая, допоможи нам маму знайти! Та й п╕шли всл╕д за нею.
А вона прилет╕ла спочатку до р╕жечка ср╕блястого, що люди назвали С╕чнем:
– М╕сяцю земний, п╕дкажи, як мен╕ бути: хочу ╕ д╕вчаткам допомогти, ╕ не загинути.
Та не встигла З╕ронька почути, що сказав на те С╕чень. Бо на б╕лому холодному сн╕гу почала замерзати. Тож заквапилася дал╕ – не могла ж вона даремно згаснути, не зробивши добро╖ справи.
А наступний р╕жечок-м╕сяць – на ймення Лютий – зустр╕в ╖╖ гостинчиками – крижаними бурульками. Ой, як смакували вони З╕роньц╕! Та раптом вона в╕дчула, що не може й слова сказати, – в╕д тих ласощ╕в горлечко забол╕ло.
Не подякувавши (бо не могла говорити), полет╕ла дал╕. Т╕льки залишила Лютому на згадку намальований на криз╕ св╕й портрет. Чи не тому останн╕й м╕сяць зими на в╕конних шибках найчаст╕ше малю╓ з╕рки?
– Ходи до мене, – закликав ╖╖ в гост╕ трет╕й р╕жечок-м╕сяць ╕з красивим ╕менем Березень. – Сн╕жинки тануть...
Та З╕ронька, почувши слова «Сн╕жинки тануть», злякалася, що й вона розтане-згасне, ╕ полет╕ла дал╕.
Четвертий р╕жечок-м╕сяць Кв╕тень розбруньковував дерева й кущ╕, допомагав кв╕там розкв╕тнути – був такий заклопотаний, що нав╕ть не пом╕тив летючо╖ З╕роньки.
– Ой, яка гарненька – саме тако╖ ось тут, на яблуньц╕, не вистача╓, – п’ятий р╕жечок-м╕сяць Травень п╕дхопив на долон╕ З╕роньку й всадовив на яблуневу г╕лку пом╕ж бл╕до-рожевих кв╕ток.
– Вона... вона... вона зовс╕м не пахне, – розчаровано сказала одна Кв╕тка.
– ╤ не б╕лосн╕жна, як ми, – додала друга.
– ╤ така гаряча, що мо╖ пелюстки починають в’янути, – з╕тхнула третя.
З╕ронька образилася на них ╕ полет╕ла дал╕.  
– Ви т╕льки погляньте: ╕ так спека нестерпна, а вони мен╕ ще й жаринку присилають, – пробуркот╕в шостий р╕жечок-м╕сяць Червень. – Наче не знають, що саме в мене гостю╓ найдовший сонячний день. ╤ що найб╕льше червоних, гарячих кольор╕в дарую земл╕ я. Краще прислали б сн╕жинку – б╕леньку й холодненьку...
З╕ронька не дослухала – заквапилася, бо в╕дчувала, що сили ось-ось згаснуть, ╕ вона перетвориться на звичайний кам╕нчик, який не зможе допомогти сестричкам.
А д╕вчатка, раз у раз позираючи на небо, посп╕шали за З╕ронькою, повторюючи подумки сво╓ бажання...
– Медом пригощаю кожного, хто скаже, що я – най-най-наймедов╕ший м╕сяць, – р╕жечок-Липень зустр╕в З╕роньку з повною д╕жечкою меду ╕ великою дерев’яною ложкою.
– А мед допоможе мен╕ в╕дкрити сестричкам секрет ╕ не згаснути? – запитала З╕ронька.    
Липень зсунув бриля на лоб, почухав потилицю ╕ сказав:
– Я б╕льше з бджолами та джмелями, а не ╕з з╕рками, знаюсь... Однак мед н╕кому ще не зашкодив. ╤ тоб╕ не зашкодить. Покуштуй! – ╕ повн╕с╕ньку ложку, оту велику дерев’яну ложку, що вм╕щу╓ ц╕ле горнятко меду, п╕дн╕с З╕роньц╕. З╕рки меду не ╖дять. Не можна. Бо тод╕ увесь косм╕чний пил прилипне до них. ╤ н╕хто не побачить ╖хнього сяйва. 
Але З╕ронька не могла в╕дмовити Липню. У солом’яному брилику в╕н був схожий на пастушка, про якого мр╕яли вс╕ з╕роньки. Вони називали сво╖м пастушком М╕сяця, хоча в нього н╕коли не було такого брилика. Тож З╕ронька лизнула мед (спочатку – лише крапелиночку) ╕з ложки раз, а пот╕м ще раз, ╕ ще...
А тут ╕ д╕вчатка ╖╖ наздогнали. 
– З╕ронько, З╕ронько, ми бажання загадали, щоб ти нам маму знайти допомогла, – сестрички З╕роньку п╕дхопили, приголубили ╕ в╕д меду рушником обтерли.
– Маму знайти не допоможу, – пригасила сяйво З╕ронька. – Ир╕й так далеко, що до нього ╕ нам, з╕ркам, сво╓ св╕тло не донести. Але знаю секрет, як сум ваш применшити.
– Як?
Та в цей час зв╕дк╕лясь пригарбузився д╕дище-Гарбузище, ухопив З╕роньку й до наступного р╕жечка-м╕сяця Серпня разом ╕з нею покотився. Кинулися д╕вчатка за ними. Та гай-гай – З╕ронька так довго на земл╕ гостювала, що згасла ╕ перетворилася на звичайн╕с╕нький кам╕нчик. А Гарбузище спересердя, що не встиг бажання загадати, закинув З╕роньку-кам╕нчик у траву.
– Де, де вона под╕лася? – заб╕дкалися д╕вчатка. ╤ заходилися у волод╕ннях Серпня все прибирати ╕ в комори припасене складати – щоб можна було на прибран╕й земл╕ З╕роньку-кам╕нчик знайти ╕ секрет про маму розпитати.
╤ дос╕ сестрички шукають ту З╕роньку. А М╕сяць посила╓ на землю снопик з╕рок – його серпневим зорепадом називають. Це, щоб д╕вчаткам видн╕ше було шукати або щоб котрась ╕з небесних красунь таки розкрила ╖м секрет. Та жодна з╕рка й дос╕ до сестричок не долет╕ла. Мабуть, ╕нш╕ д╕вчатка перехоплюють ╖х ╕ сво╖ бажання загадують. А ще М╕сяць подарував сестричкам серпик – щоб серпом жито-пшеницю жали ╕ в стодоли ховали.
Однак перша, найсм╕лив╕ша, З╕ронька згасла недаремно. Люди дали д╕вчаткам ╕мена: Прибериха ╕ Припасиха. Тепер вони вже менше сумують, але маму не забувають. ╤ З╕роньку не забувають – мр╕ють ╖╖ в╕дшукати. Тому щосерпня ретельно визбирують все, що виросло на земл╕, ╕ в коморах припасають.
А восьмий земний р╕жечок-м╕сяць Серпень ними ╕ собою дуже пиша╓ться –назавжди причарував в╕н працьовитих красунь ╕ сестричок. За це шанують його люди й самого часом називають приберихою-припасихою*.
Ос╕нн╕ м╕сяц╕ дуже шкодують, що д╕вчатка у них не гостювали. ╤ нав╕ть плачуть. Ось чому Вересень, Жовтень та Листопад так╕ щедр╕ на сльози-дощ╕. Та й дванадцятий р╕жечок-м╕сяць Грудень скривдженим почува╓ться: йому доводиться самому землю прибирати й холоди-сн╕ги припасати.
Св╕тлана ПРУДНИК.
м. Ки╖в.

* Давн╕ назви серпня: барильник, ╜едзень, городник, густир, жнивець, заревь, зоряничник, кивень, копень, прибериха-припасиха, спас╕вець, хл╕бочол.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 31.07.2009 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7595

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков