Версiя для друку Обговорити в форумi

Дуже давно на нашій землі знайшлося в однієї жінки двоє дівчаток. Довго думала ненька, як назвати донечок, та ніяк не могла підібрати їм найкращі імена. Дівчатка росли-підростали, вже й стали допомагати матусі, а досі не мали імен. Гарні були сестрички: і слухняні, і чемні, і з квітами вміли розмовляти. Аж раптом сталася біда – полетіла їхня мама в ирій. Вона вмерла, але тоді люди вірили, що бабусі й дідусі, мами й тати не вмирають, а відлітають в ирій, як птахи.
Довго плакали сестрички. І ще довше сумували. Та вірили, що мама повернеться.
– Сонечко, Сонечко, коли наша мама повернеться? – питали вони вранці у Сонечка.
Але Сонечко тільки мовчки зігрівало їх своїм промінням.
– Вітрику, Вітрику, скажи, коли ми її побачимо? – допитувалися вдень.
Та Вітрик не знав. Він не хотів ще більше засмучувати дівчаток, які любили гратися з ним, тож летів геть і навіть не озирався.
– Цвіркуне-цвіркунчику, коли ми почуємо мамину пісню? – тихенько благали дівчатка, коли на землю спускалося надвечір’я, закутане в попелясті сутінки.
Цвіркун чомусь замовкав і не обзивався аж до самісінького ранку. А вранці (це всі знають!) цвіркуни не співають.
– Місяцю сріблястий! Чи не бачиш згори, де наша матуся? – лагідно питали вони, коли зорі обсипали нічну ковдру землі.
Ой, як прикро було Місяцеві, що не міг допомогти дівчаткам! Від того він худнув, худнув і перетворювався врешті на сріблястий ріжечок.
– Зіроньки яснії і непогаснії! Вас так багато на небесах, наче ромашок на лугах. Шепніть усі тихесенько: «Мамо!». І тоді наша матуся неодмінно почує, як ми за нею сумуємо... – зверталися сестрички до зірок.
І зіроньки шепнули, та матуся не почула. Бо той ирій, де зникають рідні люди, так далеко, що до нього, якби навіть усі зірки на небесах разом прошепотіли, той шепіт не долинув би.
А тієї ночі одна Зіронька заґавилася і не прошепотіла, як сестрички за мамою сумують. Бо вона... вона задивилася на диво дивнеє, до того небачене. На землі, красивій і далекій землі, Зіронька помітила дванадцять малесеньких сріблястих ріжечків, схожих на їхній Місяць. Це були дванадцять місяців року.
А треба сказати, що Зіронька знала великий секрет: люди не так довго сумують-тужать за рідними, які відлітають в ирій, якщо у них є ім’я. Адже в імені зберігається пам’ять про померлих.
У сестричок імен не було.
Зіронька могла б розповісти дівчаткам свою таємницю. Але для цього їй треба було впасти на землю, і тоді вона згасла б.
Зіронька вагалася лише мить. А потім полетіла до землі. Бо чомусь подумала, що оті земні ріжечки-місяці допоможуть їй і секрет дівчаткам відкрити, і не загинути.
А поки Зіронька летіла, сестрички побачили її і загадали бажання. На нашій землі це знали навіть п’ять тисяч п’ятсот п’ятдесят п’ять років тому і нині знають: як бачиш зірку, що падає з неба, – загадай бажання. Й воно неодмінно збудеться.
І сестрички попросили:
– Зіронько ясная, Зіронько добрая, допоможи нам маму знайти! Та й пішли вслід за нею.
А вона прилетіла спочатку до ріжечка сріблястого, що люди назвали Січнем:
– Місяцю земний, підкажи, як мені бути: хочу і дівчаткам допомогти, і не загинути.
Та не встигла Зіронька почути, що сказав на те Січень. Бо на білому холодному снігу почала замерзати. Тож заквапилася далі – не могла ж вона даремно згаснути, не зробивши доброї справи.
А наступний ріжечок-місяць – на ймення Лютий – зустрів її гостинчиками – крижаними бурульками. Ой, як смакували вони Зіроньці! Та раптом вона відчула, що не може й слова сказати, – від тих ласощів горлечко заболіло.
Не подякувавши (бо не могла говорити), полетіла далі. Тільки залишила Лютому на згадку намальований на кризі свій портрет. Чи не тому останній місяць зими на віконних шибках найчастіше малює зірки?
– Ходи до мене, – закликав її в гості третій ріжечок-місяць із красивим іменем Березень. – Сніжинки тануть...
Та Зіронька, почувши слова «Сніжинки тануть», злякалася, що й вона розтане-згасне, і полетіла далі.
Четвертий ріжечок-місяць Квітень розбруньковував дерева й кущі, допомагав квітам розквітнути – був такий заклопотаний, що навіть не помітив летючої Зіроньки.
– Ой, яка гарненька – саме такої ось тут, на яблуньці, не вистачає, – п’ятий ріжечок-місяць Травень підхопив на долоні Зіроньку й всадовив на яблуневу гілку поміж блідо-рожевих квіток.
– Вона... вона... вона зовсім не пахне, – розчаровано сказала одна Квітка.
– І не білосніжна, як ми, – додала друга.
– І така гаряча, що мої пелюстки починають в’янути, – зітхнула третя.
Зіронька образилася на них і полетіла далі.  
– Ви тільки погляньте: і так спека нестерпна, а вони мені ще й жаринку присилають, – пробуркотів шостий ріжечок-місяць Червень. – Наче не знають, що саме в мене гостює найдовший сонячний день. І що найбільше червоних, гарячих кольорів дарую землі я. Краще прислали б сніжинку – біленьку й холодненьку...
Зіронька не дослухала – заквапилася, бо відчувала, що сили ось-ось згаснуть, і вона перетвориться на звичайний камінчик, який не зможе допомогти сестричкам.
А дівчатка, раз у раз позираючи на небо, поспішали за Зіронькою, повторюючи подумки своє бажання...
– Медом пригощаю кожного, хто скаже, що я – най-най-наймедовіший місяць, – ріжечок-Липень зустрів Зіроньку з повною діжечкою меду і великою дерев’яною ложкою.
– А мед допоможе мені відкрити сестричкам секрет і не згаснути? – запитала Зіронька.    
Липень зсунув бриля на лоб, почухав потилицю і сказав:
– Я більше з бджолами та джмелями, а не із зірками, знаюсь... Однак мед нікому ще не зашкодив. І тобі не зашкодить. Покуштуй! – і повнісіньку ложку, оту велику дерев’яну ложку, що вміщує ціле горнятко меду, підніс Зіроньці. Зірки меду не їдять. Не можна. Бо тоді увесь космічний пил прилипне до них. І ніхто не побачить їхнього сяйва. 
Але Зіронька не могла відмовити Липню. У солом’яному брилику він був схожий на пастушка, про якого мріяли всі зіроньки. Вони називали своїм пастушком Місяця, хоча в нього ніколи не було такого брилика. Тож Зіронька лизнула мед (спочатку – лише крапелиночку) із ложки раз, а потім ще раз, і ще...
А тут і дівчатка її наздогнали. 
– Зіронько, Зіронько, ми бажання загадали, щоб ти нам маму знайти допомогла, – сестрички Зіроньку підхопили, приголубили і від меду рушником обтерли.
– Маму знайти не допоможу, – пригасила сяйво Зіронька. – Ирій так далеко, що до нього і нам, зіркам, своє світло не донести. Але знаю секрет, як сум ваш применшити.
– Як?
Та в цей час звідкілясь пригарбузився дідище-Гарбузище, ухопив Зіроньку й до наступного ріжечка-місяця Серпня разом із нею покотився. Кинулися дівчатка за ними. Та гай-гай – Зіронька так довго на землі гостювала, що згасла і перетворилася на звичайнісінький камінчик. А Гарбузище спересердя, що не встиг бажання загадати, закинув Зіроньку-камінчик у траву.
– Де, де вона поділася? – забідкалися дівчатка. І заходилися у володіннях Серпня все прибирати і в комори припасене складати – щоб можна було на прибраній землі Зіроньку-камінчик знайти і секрет про маму розпитати.
І досі сестрички шукають ту Зіроньку. А Місяць посилає на землю снопик зірок – його серпневим зорепадом називають. Це, щоб дівчаткам видніше було шукати або щоб котрась із небесних красунь таки розкрила їм секрет. Та жодна зірка й досі до сестричок не долетіла. Мабуть, інші дівчатка перехоплюють їх і свої бажання загадують. А ще Місяць подарував сестричкам серпик – щоб серпом жито-пшеницю жали і в стодоли ховали.
Однак перша, найсміливіша, Зіронька згасла недаремно. Люди дали дівчаткам імена: Прибериха і Припасиха. Тепер вони вже менше сумують, але маму не забувають. І Зіроньку не забувають – мріють її відшукати. Тому щосерпня ретельно визбирують все, що виросло на землі, і в коморах припасають.
А восьмий земний ріжечок-місяць Серпень ними і собою дуже пишається –назавжди причарував він працьовитих красунь і сестричок. За це шанують його люди й самого часом називають приберихою-припасихою*.
Осінні місяці дуже шкодують, що дівчатка у них не гостювали. І навіть плачуть. Ось чому Вересень, Жовтень та Листопад такі щедрі на сльози-дощі. Та й дванадцятий ріжечок-місяць Грудень скривдженим почувається: йому доводиться самому землю прибирати й холоди-сніги припасати.
Світлана ПРУДНИК.
м. Київ.

* Давні назви серпня: барильник, ґедзень, городник, густир, жнивець, заревь, зоряничник, кивень, копень, прибериха-припасиха, спасівець, хлібочол.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #31 за 31.07.2009 > Тема ""Джерельце""