"Кримська Свiтлиця" > #34 за 21.08.2009 > Тема "Душі криниця"
#34 за 21.08.2009
«ТАК ╤ НАША УКРА╥НА, ЯК ТАЯ ЗОЗУЛЯ...»
Доброго дня, шановна «Кримська св╕тлице»! Мене звати Тетяна Бухтоярова, з недавн╕х п╕р я передплачую вашу газету, яка ма╓ таку прекрасну назву. Для мене «Св╕тлиця» пролила св╕тло на укра╖нську культуру, поез╕ю. З нетерп╕нням, не пропускаючи жодно╖ стор╕нки ╕ рядка, читаю газету. Спасиб╕ за ц╕кав╕ статт╕ з ╕стор╕╖ нашо╖ держави. Про ╕снування «Кримсько╖ св╕тлиц╕» я д╕зналася в╕д прекрасно╖, надзвичайно╖ людини, нашого в╕домого поета Василя Латанського. В╕д мого села Зав╕тного до с. Пруди, де в╕н прожива╓, можна до╖хати за 20 хвилин. Не маючи в╕дзнак ╕ вс╕ляких регал╕й, я наважилась на зустр╕ч з ним. Одержала оц╕нку сво╖х в╕рш╕в в╕д Учителя, людини з велико╖ л╕тери. Зважилась над╕слати вам у газету. Незабаром Укра╖на святкуватиме День Незалежност╕, тож гадаю, що мо╖ в╕рш╕ будуть сво╓часними. Про себе можу сказати, що народилась 8 березня 1966 року на Харк╕вщин╕. Школу зак╕нчила у Ворошиловградськ╕й област╕ (нин╕ Луганська) у 1983 роц╕. 1985 року зак╕нчила навчання у медучилищ╕ ╕м. Д. ╤. Ульянова в м. С╕мферопол╕. У 1986 роц╕ вийшла зам╕ж ╕ оселилась у с. Зав╕тному. Ма╓мо з чолов╕ком двох син╕в. Пишу в╕рш╕ укра╖нською ╕ рос╕йською мовами. Це й укра╖нськ╕ гуморески, в╕рш╕ для д╕тей та й на ╕нш╕ теми, до яких спонука╓ життя. Буду дуже вдячна, якщо мо╖ в╕рш╕ припадуть вам до душ╕, сподобаються читачам. Спасиб╕, «Кримська св╕тлице», за прив╕тн╕сть ╕ щедр╕сть, яку ви дару╓те читачам. З повагою, Тетяна БУХТОЯРОВА. с. Зав╕тне Сов╓тського району АРК.
* * *
УКРА╥НСЬКА МОВА
Прийшла мова до села, та й стала питати: – Чи ви хочете з╕ мною, Люди, розмовляти? Чи ви зна╓те мене, Чи про мене чули? Чи рос╕йська полонила Укра╖нську всюди? – Люди роздивлялись мову, Сяк-так обходили, Роздивляються ╕ дос╕, Уже й роки сплили. ╤ сидить р╕дная мова Обаб╕ч дороги, Натрудила св╕й вже голос, Позбивала ноги. Ну, а люди до цих п╕р Вагаються всюди: Чи пустити ╖╖ в дв╕р, Чи хай так вже буде?
ЗОЗУЛЯ
Прилет╕ла в сад зозуля Та й стала кувати, Про свою г╕ркую долю стала промовляти. – Роздала сво╖х я д╕ток та й по чужих людях, як зростають вони там, що в житт╕ ╖х буде? Сонце впало ╖й у руки, Поср╕блило скрон╕, А зозуля тихо плаче, Склавши долон╕. Так ╕ наша Укра╖на, Як тая зозуля: Роздала син╕в ╕ дочок ╤ сидить похмура. Бо нема для ╖╖ д╕ток Вдома вже роботи, А дали ╖м кайла в руки Чуж╕ доброхоти. Гнуть вони як при Шевченку У чужин╕ спину, Щоб отримать за роботу Якусь коп╕йчину. ╤ пустують хати в селах, С╕м’╖ розбрелися, Ти отямся, зозуленько, Навкруг подивися…
ПРО ПРАВДУ
Чи ще живе де правда в св╕т╕? Запропастилась де вона? Чи ма╓ ╖ж╕ вона вдосталь, Чи, може, теж уже катма. Кажуть, жила у стар╕й хат╕, Та сталася пожежа там. Гор╕ла на даху солома, Сякий-такий у хат╕ крам. Гор╕ли рушники на ст╕нах, Палав Шевченка там портрет, Правда стояла лиш побл╕дла, Таки життя в не╖ – не мед. Де тепер б╕дная небога Прихилить голову свою? Може, як стр╕ну десь в дороз╕, Чимось хоч тр╕шки п╕дсоблю.
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 21.08.2009 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7670
|