Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПОЕЗ╤Я ╤ ПРОЗА НАШОГО ЖИТТЯ
Третя зб╕рка поез╕╖ - «╥╖ написала в╕йна»…


НЕ ХОДИ НА ЛИСУ ГОРУ…
Наш╕ традиц╕╖


КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
Карикатури батька викривають агресивну пол╕тику Москви, показують, що вона ╓ загрозою для всього...


РОЗПУСКА╢ТЬСЯ Л╤ЩИНА
Наш╕ традиц╕╖


ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
На початку широкомасштабного вторгнення рос╕йських в╕йськ подруга художниц╕ попрохала ╖╖...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 28.08.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#35 за 28.08.2009
«ЗА ВИДНОКОЛОМ»
МИХАЙЛО ТЕРНАВСЬКИЙ

Л╤ТЕРАТУРА

КРАСНО ДЯКУЮ

Власне, те,
що ранок був чудесний —
це нормально.
Нормально,
що весело сп╕вали птахи,
шелест╕ла тополя б╕ля криниц╕,
дзюркот╕в ручай за хатою.
Нормально,
що доля усм╕халася рад╕сно,
у будь-якому в╕конечку,
на будь-як╕й травинц╕,
на будь-якому яблуков╕.
Нормально,
що ╕ небо було блакитне,
як наш╕ мр╕╖,
╕ це нормально,
що кожна година дня була
чудесна.
Кожна година о ц╕й пор╕ варта того,
аби ╖╖ в╕дзначали змахами молот╕в,
як це роблять два бронзових маври
у Венец╕╖, на майдан╕
 Святого Марка.
Нормально,
що була тихоплинна р╕чка,
що був красивий човен,
що у човн╕ була вродлива д╕вчина.
╤ те,
що полудень був чудесний,
теж нормально.
Але за те, що доля при заход╕
подарувала так╕ веселков╕ фарби
мо╓му небосхилов╕,
який увесь час мав блакитний кол╕р
з р╕зними в╕дт╕нками,
мо╖м останн╕м деревам,
верх╕вки яких запалали,
як золот╕ бан╕ давньоруських
собор╕в у Ки╓в╕, за те я ╖й
розчулено промовляю:
красно дякую.
* * *
Де я живу,
моря нема╓ ╕ чайок нема╓,
я бачив чайок
т╕льки в к╕но ╕ на малюнках.
А в к╕но ╕ на малюнках
чайки л╕тають над морями.
Та, коли я опинився
у селищ╕, яке розташоване
б╕ля моря,
мен╕ довелося побачити чайок,
коли вони шукають корм
на берез╕,
коли вони шукають корм
у дворищах рибалок —
а то нав╕ть
вовтузяться на см╕тниках,
як звичайна
св╕йська птиця.
Я не засуджую ╖х.
Але дивно мен╕ було
 спостер╕гати це.
Я ж бо звик до того,
що чайки
л╕тають над морями.

Л╤СОВЕ ОЗЕРО

Якось п╕сля дощу
я пробирався л╕сом.
Зробив крок ╕ гадаю:
куди б ступити, аби не зав’язнути?
╤ду
╕ проклинаю долю,
що завела мене в ц╕ хащ╕.
Коли раптом
кр╕зь мереживо листя ╕ г╕лок
я бачу л╕сове озеро.
П╕д╕йшов. Спинився
╤ замилувався красою л╕су,
яким я пробирався ╕ який в╕дбився
у прозор╕й вод╕.
* * *
Як в╕н кохався
в червоних кв╕тах!
Як в╕н кохався
в зеленому лист╕!
На багатьох його картинах
намальован╕
букети червоних кв╕т╕в
╕ г╕лки з зеленим листям.
В╕н ╖м пояснював,
яка це краса — червон╕ кв╕ти,
яка це краса — зелене листя,
але вони не в╕дчували краси
н╕ червоних кв╕т╕в,
н╕ зеленого листя,
бо вони були дальтон╕ками,
але в╕н цього не знав,
та й вони не знали, що вони
дальтон╕ки.
╤ оск╕льки ╖х була б╕льш╕сть,
то правда була
на ╖хньому боц╕.
* * *
Я в дитинств╕
мав неабияку пристрасть
до цирку.
╤ зараз частенько згадую
 велеречивого клоуна,
Як в╕н, бувало, кричав:
«Якщо це яблуко,
 то так ╕ треба говорити,
що це яблуко»
╕ при цьому виймав ╕з вуха
 картоплину.
Як ми реготали! Неймов╕рно.
Дотепний був клоун.
* * *
Дорога до тебе.
Прекрасна дорога упродовж моря.
Але ╕ти по п╕ску
╕ спод╕ватися, що подола╓ш
велику в╕дстань, —
р╕ч малоефективна.
Як малоефективна р╕ч —
спод╕ватися на швидк╕сть,
коли ╕деш
по п╕ску.
* * *
На певн╕й в╕дстан╕ в╕д мене
╕де чолов╕к.
Який гарний вигляд ма╓
цей чолов╕к.
Якби я хот╕в на себе глянути
з тако╖ в╕дстан╕ —
адже ц╕каво, який я вигляд маю
з тако╖ в╕дстан╕.
* * *
А хвил╕ б╕жать ╕ б╕жать, ╕ б╕жать
по морю.
Хоч точн╕ше було б сказати,
що хвил╕ народжуються
╕ вмирають, народжуються
╕ вмирають — а враження таке,
що вони б╕жать ╕ б╕жать, ╕ б╕жать.
Але бува╓ штиль, бува╓ спок╕й.
Море тод╕ блищить,
 як велике дзеркало.
Н╕де жодно╖ хвил╕.
Бо в споко╖ нав╕ть хвиля
не може народитися.
* * *
Якби ти знала...
Якби ти знала,
як я боюся побачень
з тобою.
Адже коли я бачу тво╖ оч╕,
повн╕ св╕тлого захоплення,
я розум╕ю,
що це в╕дсв╕ти сн╕гу
прекрасних вершин Монблана,
на яких знаходжуся я
у тво╖й уяв╕.
╤ тепер,
коли ми разом блука╓мо вулицями,
я боюсь сл╕в,
як╕ тоб╕ вимовляю,
я боюсь думок,
якими з тобою обм╕нююсь,
я боюсь вчинк╕в,
як╕ роблю чи про як╕
згадую в тво╖й присутност╕,
бо так не хочеться опуститися
у тво╖х очах
з прекрасних вершин Монблана.
* * *
Сьогодн╕ приснилось мен╕,
 що я вмер.
Несуть, мов, мене ╕ в╕ночки ╕з хво╖...
Як все це буденно для кул╕ земно╖!
Проснувся ╕ згадую все це тепер.
╤ снилось ╕ще кр╕зь серпанок
 чи флер
мов, бачу я ж╕нку — трима╓ левко╖.
Вродлива ╕ в╕рна — не знав я тако╖.
Мов, з нею танцюю —
 мов, я кавалер.
╤ ще пак верзлося — мов, п’ю...
 н╕би вермут,
мов, десь за кордоном...
 х╕ба що в Палермо.
Ще яблуня снилася —
 цв╕ту, ой, рясно —
вся в б╕л╕й крас╕ ╕ ранков╕й рос╕.
Н╕, скоро я вмерти не можу —
 це ясно.
Я вмру лиш, як справдяться
 сни геть ус╕.
* * *
«Який в тебе сад розк╕шний, —
сказав мен╕ один чолов╕к, —
особливо йому додають розкош╕
груш╕, яблун╕ ╕ вишн╕».
«Який в тебе сад розк╕шний, —
сказав мен╕ другий чолов╕к, —
особливо йому додають розкош╕
сливи, яблун╕ ╕ вишн╕».
«Який в тебе сад розк╕шний, —
сказав мен╕ трет╕й чолов╕к, —
особливо йому додають розкош╕
абрикоси, яблун╕ ╕ вишн╕».
Мен╕ лестить, звичайно, що людям
сад м╕й до вподоби,
але мене за╕нтригувало ╕нше —
вони в╕дзначали груш╕, сливи,
 абрикоси,
яких нема╓ в мо╓му саду.
╤нод╕ я картаю себе –
треба було пояснити, що в мене
нема╓ таких дерев.
Але ╕нод╕ думаю ╕нше –
а може, людям збоку видн╕ше,
може, я не знаю власного саду
як треба?
* * *
А чи бува╓ щось в природ╕ зайве?
Коли було завершено будинок,
Джек Лондон вглед╕в,
що зостався кам╕нь.
«Чому ж для нього
не знайшлося м╕сця?» —
Стояв над ним письменник
у задум╕.
Великий кам╕нь виявився зайвий.
Та ось одного дня
помер письменник.
Великий кам╕нь
раптом став в пригод╕.
На ньому
викарбували: «Джек Лондон», —
важкий, як б╕ль,
поклали на могилу.
А в╕н гадав, що кам╕нь цей
 був зайвий!
* * *
Мимох╕дь зиркнув
на себе у дзеркало,
╕ побачив там батька,
якого давно,
ой, як давно нема╓
уже на цьому св╕т╕.
* * *
Л╕так летить ╕ гуде.
╤ то добре робить, що гуде,
 бо саме тод╕,
коли ми зачу╓мо гуд╕ння л╕така,
саме тод╕
╕ зверта╓мо на нього увагу.
Адже ╕ журавл╕ летять з клекотом,
╤ то добре роблять, що з клекотом, бо саме тод╕,
коли ми зачува╓мо клек╕т
 журавлиний,
саме тод╕
╕ зверта╓мо на них увагу.
* * *
Я найб╕льше боюся,
Що ти прийдеш, але буде п╕зно.
Не буде яблук на мо╖х деревах
╤ мен╕ н╕чого буде
Тоб╕ запропонувати.
Я найб╕льше боюся,
Що ти прийдеш, але буде п╕зно.
Замерзне р╕чка, ╕ я не зможу
Тебе покатати у сво╓му човн╕,
хоча човен ╕ матиму.
Я найб╕льше боюся,
Що ти прийдеш, але буде п╕зно.
...Пливу сам
у сво╓му човн╕,
Наповненому запашними
 яблуками.

ЗЕЛЕНИЙ КОЛ╤Р

Протягом усього л╕та
зелений кол╕р сосни
не привертав уваги —
адже вл╕тку ус╕ дерева зелен╕.
Восени,
коли дерева почали жовт╕ти
 чи багров╕ти, —
зелений кол╕р сосни
почав привертати увагу.
А вже взимку,
коли дерева позбулися
нав╕ть ╕ пожовкло-побагров╕лого
 листя, —
зелений кол╕р сосни
став викликати у вс╕х захоплення.
* * *
Якщо ти народився явором,
ти повинен завжди бути явором
╕ повинен рад╕ти з того, що ти —
яв╕р.
╤ не варто нав╕ть витрачати час
на побивання,
що ти не дуб чи не секвоя.
╤ тим паче, не варто витрачати час
на заздр╕сть до птах╕в,
нав╕ть до орлан╕в,
що мають розмах крил 2 ╕ 2,5 метра.
Ти яв╕р ╕ ти повинен рад╕ти з того,
що ти — яв╕р.
Бо ти, як яв╕р, ма╓ш
сво╖ яворов╕ радост╕.
* * *
Шкода, що певний,
що не можу стати
явором над озером,
а тим паче — самим озером.
А то
марив би стати озером,
аби Ви,
нахиляючись над╕ мною,
п╕знавали в мен╕
себе.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 28.08.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7705

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков