Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2009 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#37 за 11.09.2009
«В╤Н БУВ ЩИРИМ УКРА╥НСЬКИМ ПАТР╤ОТОМ»

Л╤ТЕРАТУРА

(спогади про Дмитра Нитченка)

Десять рок╕в тому, 15 вересня 1999 року, в Мельбурн╕ на 94-му роц╕ життя в╕д╕йшов за межу в╕чност╕ в╕домий л╕тератор, просв╕тник ╕ громадський д╕яч Дмитро Васильович Нитченко (л╕тературний псевдон╕м Дмитро Чуб).
Д. В. Нитченко народився 1905 року на Полтавщин╕. У роки Друго╖ св╕тово╖ в╕йни воював проти фашистських загарбник╕в. Потрапив у полон, був змушений покинути р╕дн╕ кра╖. У 1949 роц╕ пере╖хав до Австрал╕╖, займався л╕тературною та культурно-просв╕тницькою д╕яльн╕стю. Очолював л╕тературно-мистецький клуб ╕мен╕ Василя Симоненка, об’╓днання укра╖нських письменник╕в «Слово». Автор книг «В╕д З╕нькова до Мельбурна», «Живий Шевченко», «Сл╕дами Миклухи-Маклая», «П╕д сонцем Австрал╕╖»… Пропону╓мо спогади про Д. В. Нитченка Олександра Тарасенка – засновника ╕ видавця часопису «Майдан Свободи» з м╕ста Лубни на Полтавщин╕.

Л╕тературу укра╖нсько╖ д╕аспори сьогодн╕ важко уявити без праць авторитетного, талановитого ╕ невтомного проза╖ка, поета, вченого, публ╕циста, редактора ╕ педагога Дмитра Нитченка, – людини «з неймов╕рними резервами енерг╕╖ ╕ необмеженою працездатн╕стю» (Марко Павлишин). Незважаючи на географ╕чну в╕ддален╕сть в╕д р╕дно╖ Укра╖ни (бо ж ╕з 1949 до
1999 р. проживав в Австрал╕╖) ╕ похилий в╕к, в╕н повсякчасно був присутн╕м у л╕тературному процес╕ в Укра╖н╕, раз у раз виходили його книги, статт╕, розв╕дки, есе╖, спогади, в╕рш╕. В╕н збер╕гав дивовижну здатн╕сть ╕ схильн╕сть до естетичного охоплення вс╕х форм життя, засв╕дчуючи велич духу ╕ ч╕пку пам’ять, що неповторно утримувала строкатий св╕т усього р╕зноман╕тного.
Олександр АСТАФ’╢В, «Дмитро Нитченко – людина ╕де╖», Ки╖в, «Ярослав╕в Вал», 2003 р.
* * *
Протягом понад сорока рок╕в прац╕ в журнал╕стиц╕, мен╕ багато раз╕в доводилося зустр╕чатися з людьми, котр╕ уособлюють ел╕ту укра╖нсько╖ нац╕╖. Родом я з мальовничого краю Полтавщини, зв╕дки п╕шли у св╕т Олександр Б╕лаш, брати Платон ╕ Георг╕й Майбороди, Володимир Верменич, Ра╖са Кириченко, Дмитро Цмокаленко, Володимир Кан╕вець... З багатьма ╕з названих свого часу випадала честь зустр╕чатися як на мал╕й батьк╕вщин╕, так ╕ в столиц╕ на р╕зних заходах чи п╕д час пом╕тних пол╕тичних под╕й вже в незалежн╕й Укра╖н╕.
Хочу под╕литися з читачем про сво╓ знайомство з Дмитром Нитченком – вих╕дцем з Полтавщини, котрий переважну частину свого неспок╕йного життя пров╕в у далек╕й Австрал╕╖. А по╓днав нас всесв╕тньо в╕домий поет-ш╕стдесятник, «витязь молодо╖ укра╖нсько╖ поез╕╖» Василь Симоненко.
Там, на п’ятому континент╕, Дмитро Нитченко протягом к╕лькох десятил╕ть посп╕ль оп╕кувався л╕тературно-мистецьким клубом ╕м. Василя Симоненка, до якого входило чимало укра╖нських за духом ╕ суттю письменник╕в та л╕тератор╕в-початк╕вц╕в – вих╕дц╕в з укра╖нсько╖ громади. Сп╕впало так, що аналог╕чне об’╓днання творчо╖ ╕нтел╕генц╕╖, п╕д тим же ╕м’ям Василя Симоненка, активно д╕яло у Лубнах. Вже сам факт ╕снування двох под╕бних колектив╕в у р╕зних к╕нцях планети змушував в╕днайти зв’язок ╕ установити творчий контакт з представниками укра╖нсько╖ сп╕льноти, для яких Укра╖на була не лише географ╕чною назвою.
На початку 90-х рок╕в минулого стол╕ття, завдяки добрим людям, мен╕, як голов╕ творчого об’╓днання, вдалося д╕стати адресу Дмитра Васильовича. В╕дпов╕дь на м╕й лист не забарилася, ╕ пом╕ж нас зав’язалося активне листування.
Як неоц╕ненний скарб тримаю в сво╓му арх╕в╕ понад п╕всотн╕ лист╕в, видрукуваних на портативн╕й друкарськ╕й машинц╕ патр╕архом укра╖нського письменства, селянським сином, який здобував вищу осв╕ту в Харков╕, замолоду писав поез╕╖, працював у Державному видавництв╕ Укра╖ни. У Харк╕вському видавництв╕ «Л╕тература ╕ мистецтво» в╕н познайомився з╕ Степаном Васильченком, здружився з письменником-стил╕стом Аркад╕╓м Любченком, який занадто рано п╕шов за межу в╕чност╕ на чужин╕. Дмитро Нитченко багато читав, докладно знав укра╖нську та св╕тову л╕тературу, писав ╕ друкувався в газетах ╕ журналах. У 1941 р. був призваний до Радянсько╖ арм╕╖, завдяки чому укра╖нська мемуарна л╕тература збагатилася ц╕кавою книжкою-спогадом «В л╕сах п╕д Вязьмою». Вирвавшись на волю, пере╖хав з родиною до Львова, згодом до Кракова, пот╕м – ще дал╕ – до Н╕меччини, а зв╕дти в 1949 р. аж на край св╕ту – до Австрал╕╖.
З укра╖нсько╖ австрал╕йсько╖ преси та з книжок в╕домо, що Дмитро Нитченко-Чуб зорган╕зував ╕ поставив на зразковий р╕вень укра╖нське шк╕льництво в Австрал╕╖, т╕сно працюючи з СУОА – Союзом укра╖нських орган╕зац╕й Австрал╕╖ через Укра╖нську центральну шк╕льну репрезентац╕ю. Та це лише частина його р╕зноман╕тно╖ д╕яльност╕. Дмитро Нитченко в╕дредагував десять укра╖нських альманах╕в-зб╕рник╕в «Новий обр╕й», у дек╕лькох з них були опубл╕кован╕ поетичн╕ твори лубенських автор╕в. Виступав на л╕тературних вечорах, працював з творчою молоддю, на громадських святах виступав з допов╕дями, писав статт╕ до преси. В╕н був викладачем у Р╕дн╕й школ╕ в Ньюпорт╕, – одному ╕з район╕в Мельбурна, став членом НТШ, належав до об’╓днання прац╕вник╕в л╕тератури для д╕тей ╕ молод╕.
Подаю уривок з одного ╕з лист╕в Дмитра Васильовича.
«Шановний Олександре Васильовичу! Щиро Вам дякую за лист. При╓мно дов╕датися, що в наших славних Лубнах ╓ чимало письменник╕в та початк╕вц╕в... Я тут видав 28 книжок р╕зного зм╕сту для д╕тей, орфограф╕чний словник, елементи теор╕╖ л╕тератури – книга для початк╕вц╕в, ╖╖ перевидали в Полтав╕. Тарас Н╕к╕т╕н друкував наш останн╕й альманах. Там ╓ три мо╖х статт╕: спогади про Багряного, про Антоненка-Давидовича, нарис про мо╖ в╕дв╕дини Полтавщини та мого р╕дного З╕нькова. Може, Ви чули, що за мо╖ спогади «В╕д З╕нькова до Мельбурна» у 1992 роц╕ я одержав прем╕ю
╕м. Сковороди. А минулого року – прем╕ю Лес╕ Укра╖нки за три мо╖ книжки, перевидан╕ в Ки╓в╕ у видавництв╕ «Веселка». Це «Живий Шевченко», «Стежками пригод» та «Сл╕дами Миклухи-Маклая». Я к╕лька рок╕в тому ╖здив до Ново╖ Гв╕не╖, був там, де висаджувався на берег наш славний Миклуха-Маклай – нащадок легендарних запорожц╕в. Його д╕д ╕ прад╕д були на С╕ч╕, один – кур╕нним отаманом, а другий – кошовим. А перевидали мо╖ книжки накладом по 50 тисяч кожно╖. Мо╓ псевдо – Дмитро Чуб. З наших альманах╕в та з мо╖х спогад╕в «П╕д сонцем Австрал╕╖» (480 стор.) Ви дов╕да╓теся ╕ про наше л╕тературно-мистецьке життя, а я вже 30 рок╕в керую тут цим клубом... Перевидав я тут ╕ роман
«Скелька» ╤вана Багряного, ╕ «За ширмою» Антоненка-Давидовича та опов╕дання «Печатка».
Як пл╕дний письменник, видавець, педагог ╕ громадський д╕яч, Дмитро Нитченко пунктуально в╕дпов╕дав на численн╕ листи, якими засипали його читач╕, приятел╕ ╕ шанувальники. Дмитро Васильович був справжн╕м майстром еп╕столярного жанру. В╕н любив листуватися ╕ отримував тисяч╕ лист╕в в╕д колег-письменник╕в з ем╕грац╕╖. У сво╓ останн╓ десятир╕ччя в╕н п╕дготував к╕лька ц╕кавих видань «Лист╕в письменник╕в», як╕ протягом рок╕в накопичувалися в його арх╕в╕. Часом хвалився, що таких лист╕в надходили ц╕л╕ купи ╕ в╕н не лишав без в╕дпов╕д╕ жодного кореспондента.
Ще один витяг ╕з листа Дмитра Нитченка.
«...У пакунок, який я вислав 10 жовтня, поклав 32 книжки мо╖х ╕ наших автор╕в. Там ╓ й наш╕ альманахи. У нас ╓ близько 30 автор╕в, сильн╕ших ╕ слабших, як╕ беруть участь в альманахах. А до СПУ належать т╕льки три: Зоя Когут, Боженна Коваленко ╕ я... Я нав╕ть не пом╕тив, що Ви надрукували лист на «╕ноземн╕й» машинц╕. А яка р╕зниця пом╕ж них? Ц╕каво також, яка р╕зниця в тиражах комун╕стичних газет ╕ не комун╕стичних? Невже багато людей прихильн╕ до комун╕стичних ╕дей? А чи багато в Лубнах живе рос╕ян? Чи ╓ у Лубнах укра╖нська книжкова крамниця? Чи церкви м╕сцев╕ укра╖нськ╕, чи правлять старослов’янською мовою? Чи школи вс╕ укра╖нськ╕, чи ╓ й рос╕йськ╕?».
Листування та розсилання книг забирало у Дмитра Васильовича значну частку енерг╕╖ та ф╕нанс╕в з отримувано╖ пенс╕╖, яку заробив за 22 роки прац╕ на електростанц╕╖. В╕н мав велике духовне задоволення в╕д того, що протягом усього життя працював на Укра╖ну, пам’ятаючи про не╖ вс╕ п╕встол╕ття життя, прожитого на далек╕й чужин╕.
Особисто я маю у сво╖й б╕бл╕отец╕ чи не вс╕ книги Дмитра Нитченка. Знаю також те, що понад сотню пакунк╕в ним роз╕слано по книгозб╕рнях, ╕нститутах, б╕бл╕отеках, редакц╕ях в Укра╖н╕.
Майже 17 рок╕в тому, п╕д час подорож╕ в Укра╖ну, Дмитро Нитченко, разом ╕з одн╕╓ю з╕ сво╖х доньок, письменницею Лесею Ткач в╕дв╕дав р╕дну Полтавщину, де ╖м було влаштовано теплу зустр╕ч серед письменницько╖ ел╕ти обласного центру. Про перебування шанованого ╕ поважного гостя в р╕дних м╕сцях тод╕ ж, у травн╕ 1991 року, писали майже вс╕ полтавськ╕ газети. Одна з кращих публ╕кац╕й – «╤ в╕рив в╕н, що погука╓ мати» – належить талановит╕й журнал╕стц╕ Ганн╕ Дениско. Вона зум╕ла передати схвильован╕ почуття Д. Нитченка, що «через п╕встол╕ття при╖хав на Полтавщину вклонитися земл╕, де пролягли стежки його дитинства».
Дек╕лька рок╕в тому Леся Ткач-Богуславець знову побувала на Полтавщин╕. П╕д час ╖╖ при╖зду я мав честь особисто познайомитися з нею в одному ╕з районних центр╕в област╕, куди нас було запрошено разом з укра╖нською письменницею Наталею Баклай. У книгозб╕рн╕ смт. Нов╕ Санжари, де в╕дбувалася урочиста ╕мпреза, в╕дбувся великий л╕тературно-мистецький веч╕р пам’ят╕ Дмитра Васильовича – людини, яка була найкращим уособленням рис представника укра╖нсько╖ пол╕тично╖ ем╕грац╕╖. Саме так╕ люди й творили Укра╖ну поза Укра╖ною. Вони ставали нац╕ональними л╕дерами й гуртували довкола себе земляк╕в, зорган╕зовували ╖х в культурн╕ громади, осв╕тн╕, профес╕йн╕, творч╕ об’╓днання. Вони сам╕ подавали приклад жертовност╕ й подвижництва в ╕м’я укра╖нсько╖ ╕де╖.
Для вс╕х нас Дмитро Нитченко подавав приклад в╕ри у власн╕ сили, не падати духом, творити ╕ робити добро ╕ншим так, як це робив в╕н. В╕н не був багатим, але був щирим укра╖нським патр╕отом, якому не було р╕вного.
2000 року Л╕га укра╖нських меценат╕в заснувала Прем╕ю ╕мен╕ Дмитра Нитченка. Ця прем╕я в╕др╕зня╓ться в╕д ус╕х л╕тературних прем╕й, як╕ нин╕ ╓ в Укра╖н╕. Прем╕╓ю ╕м. Дмитра Нитченка в╕дзначаються люди, як╕ активно пропагують укра╖нську книгу.

Олександр ТАРАСЕНКО,
засновник ╕ видавець часопису «Майдан Свободи», член НСЖУ.
м. Лубни на Полтавщин╕.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2009 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7775

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков