"Кримська Свiтлиця" > #38 за 18.09.2009 > Тема "З потоку життя"
#38 за 18.09.2009
РУХ СЕРЦЯ
М╕й тато заплакав. За к╕лька дн╕в в╕н по╖хав до Ки╓ва, аби провести в останню путь людину, яку бачив наживо, може, раз╕в ╕з п’ять за все сво╓ життя. Я був вражений як н╕коли ран╕ше. Лише теленовини, телепроекти, ток-шоу, як╕ в╕дтак без упину перетирали одну й ту саму тему, дозволили мен╕, хлопчин╕–семикласнику, зрозум╕ти суть того короткого рад╕опов╕домлення, яке змусило заплакати мого тата: «Ми перерива╓мо нашу програму, аби пов╕домити... Загинув В’ячеслав Чорнов╕л». Рух загинув трохи ран╕ше. Тато був на тому з’╖зд╕, коли однопарт╕йц╕ завдали удару по амб╕ц╕ях Юр╕я Костенка, висунувши кандидатом у президенти в╕д НРУ Геннад╕я Удовенка. Тод╕ Рух ще був сильний, важливий, вартий ненавист╕ сво╖х ворог╕в. ╤ тому ц╕лу кра╖ну струсонула пол╕тична сенсац╕я — Рух розколовся, а на телеекранах з’явилися хатн╕ капц╕, як╕ в╕нчали купу речей В’ячеслава Максимовича, випханих ╕з його каб╕нету в ки╖вському оф╕с╕ Руху за в╕дсутност╕ господаря. Випханих тими, хто звинувачував Чорновола в авторитаризм╕. Картки-запрошення на позачерговий, «авральний», з’╖зд п╕дписан╕ не факсим╕ле, як завжди, а особисто рукою В’ячеслава Максимовича. З того з’╖зду тато повернувся «чорний». Розпов╕дав, як до готелю, в якому поселили ╖х, член╕в «низових орган╕зац╕й», приходили депутати-«костенк╕вц╕», на депутатство яких вони дружно працювали на кожних виборах, не шкодуючи сил, здоров’я ╕ власних кошт╕в, яких тод╕ було негусто. Депутати закликали не йти на чорновол╕вський з’╖зд, а коли ╖м намагалися заперечити, кричали не зг╕рш польських пан╕в: «Та хто ви так╕?! Та ви н╕хто! Я — депутат трьох скликань, а ти хто?! Що ти розум╕╓ш?!». На тому з’╖зд╕ Чорнов╕л виходив, як завжди, п╕д козацький марш. Як завжди, вс╕ аплодували стоячи, проте сили н╕хто не в╕дчував, ус╕ розум╕ли, що легенд╕ настав к╕нець. За короткий час Чорнов╕л на швидкост╕ розбився об КамАЗ, повертаючись з по╖здки, в як╕й намагався спинити розкол в одн╕й ╕з рег╕ональних орган╕зац╕й Руху. «Я почуваюся отру╓ним. Н╕би мене в т╕м Ки╓в╕ по╖ли отрутою, — сказав тато. — Я втомився. Я б╕льше не хочу мати до них жодного стосунку». Так померла в╕ра. В╕ра була Рухом, а Рух був в╕рою. У далекому, забутому Богом ╕ центральною владою районному центр╕ купка людей називала себе патр╕отами (не нац╕онал╕стами — ця мода прийшла п╕зн╕ше). Сво╖ми переконаннями, а головне тим, що не боялися висловлювати ╖х вголос, вони викликали загальну ненависть: сус╕д╕в, колег по робот╕, начальства. Людей була купка, але вони вперто висували свого кандидата на кожн╕ вибори, ╖здили селами, боролися з фальсиф╕кац╕ями. ╥м погрожували, перер╕зали гальм╕вн╕ трубки й ослаблювали гайки кол╕с у ╖хн╕х авто. Однак в╕ра цих людей у сво╖ переконання була дивовижна ╕ непохитна: незалежна Укра╖на, укра╖нська мова, ╢С ╕ НАТО. Вони вперто намагалися скинути старого секретаря райкому парт╕╖, який п╕сля проголошення незалежност╕ став головою райдержадм╕н╕страц╕╖ ╕ пробув ним аж до Помаранчево╖ революц╕╖. Вони робили це не за грош╕ — вони знали, що грош╕ розходяться по кишенях функц╕онер╕в. Просто там, у Ки╓в╕, був такий самий простий чолов╕к, який боровся, як вони, наражався на небезпеку ╕ ненависть, як вони, який зневажав одну думку про прибуток в╕д сво╓╖ д╕яльност╕, як зневажали вони, жив тим самим ╕ говорив голосно й сильно, так, н╕би об’╓днував ус╕ ╖хн╕ голоси в один. А пот╕м його зрадили. А коли його вбили (н╕хто дос╕ не сумн╕ва╓ться, що це саме так), с╕р╕ функц╕онери, як╕ ховалися за його спиною, вже н╕кого не надихали. Було вбито в╕ру в те, що один у пол╕ во╖н ╕ що в╕дчайдушна правда перемага╓ владну брехню. В╕ра померла, люди роз╕йшлися, настали часи найглибшо╖ безнад╕╖ — «друга п’ятир╕чка» кучм╕зму. Тепер ╖х залишилося тро╓ — вони вважаються районною орган╕зац╕╓ю. Часом вони збираються за чаркою ╕ довго говорять. На з’╖зди ╖здять р╕дко. Розпов╕дають, п╕сля Помаранчево╖ революц╕╖ вони з╕бралися отак ╕ перед╕лили владу в район╕. Я не знаю, жартували вони чи говорили серйозно. Владу в район╕ забрали функц╕онери ол╕гарха, який отримав на в╕дкуп ц╕лу область. ╤нод╕, при╖хавши додому, я зустр╕чаю старих рух╕вц╕в на вулицях мого м╕стечка. Глибоко-глибоко в ╖хн╕х згаслих очах ще можна побачити тихий в╕дблиск легенди мого дитинства. Олег СН╤ГУР. http://www.umoloda.kiev.ua/number/1488/180/52333/
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 18.09.2009 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7783
|