Версiя для друку Обговорити в форумi

ОБЛИЧЧЯ ВЛАДИ

І це зовсім не жарт. Пам’ятаєте, як свого часу раптом забуяло волосся на, здавалося б, безнадійно стомленій від рослинності голові Президента Леоніда Кучми? Сьогодні тест на бездоганну шевелюру проходять можливі Президенти на рівні кандидатства. У всякому разі, «найвідоміший опозиційний політик України» (цитата з оголошення), кандидат на цю посаду Інна Богословська на прес-конференції невимушено розплела свою косу, потрясла головою і заплела її знову. При цьому не забула уколоти свою суперницю, мовляв, Тимошенко почула магічне пророцтво, що наступним Президентом України буде жінка з косою, ось і «прив’язала» собі отой атрибут влади.
Інну Германівну дійсно не соромно на люди показати – у свої 49 років вона – як квіточка. А ось промови її – зовсім не президентські, а ідеї й думки надто вже стандартні.
Інна Германівна закликає:
– Давайте не шукати ідеального.
У цих пошуках ми вже умилися соромом і горем. Нам не знайти ідеальних людей. У нас усіх є за що попросити у Господа прощення.
На зауваження щодо сумнівного минулого її кримської команди, яка традиційно підтримувала С. Куницина, Інна Богословська «врізала»:
– А ви читали, що я причетна до торгівлі дітьми?
З подальших її слів можна було зрозуміти, що наше суспільство погрузло у брехні, плітках, тому не варто намагатися встановити істину. Гостя навіть пожартувала, що була пропозиція запросити перших керівних осіб з-за кордону – оскільки виходило, що в Україні чесні, порядні люди просто відсутні.
А коли Інна Германівна, остаточно переплутавши грішне з праведним, назвала себе «білою» вороною, журналісти оперативно допомогли їй визначитися з кольором, запитавши, на які гроші вона проводить свою президентську кампанію, рясно усіявши Україну біл-бордами. Виявилося, що це кошти її прихильників, а загалом за результатами минулих виборів (тоді І. Богословська представляла «Віче») їй довелося продати власну квартиру. Щойно ж дочка Інни Германівни продала свою. Втім, важко повірити, що тепер кандидатка у Президенти з сім’єю бомжують, тому хочеться запитати, а по скільки ж квартир вони мали до того, як п. Богословську привабила велика політика?
Інна Германівна не приховувала, що з Віктором Януковичем вони «побралися» виключно ради її кар’єри, і цим самим нагадала той не по-жіночому мужній крок, коли перед телеекраном публічно викрила змову «Регіонів» і БЮТ задля розподілу країни на двох.
Що ж до основної її президентської програми, пов’язаної з Кримом, то вона не була оригінальною. Кандидатка в Президенти пригадала слова В. Аксьонова з роману «Остров Крым» і постійно наголошувала, що кримчани – це люди з особливим менталітетом «островитян». Хоча сама ніколи не була кримчанкою і висновок цей – притягнутий за вуха, бо сьогодні головною відмінністю кримчан від інших громадян України є лише посилений вплив на них Росії і аксьоновський «Остров Крым посреди волн свободы» ні з чим більше не асоціюється. Зрештою, Інна Германівна і не надто намагалася романтизувати очевидне: «Україна, встановивши автономію, визнала, що кримчани… не завжди ідентифікують себе з Україною». А далі заговорила про «гарячу точку», необхідність наповнення автономії реальними повноваженнями, підкріпленими матеріально.
У зв’язку з цим мені відразу пригадалося, як напередодні стартувала телепередача «Большая политика» з новим телеведучим, громадянином Росії паном Кисельовим. Коли я ввімкнула телевізор, поважні московські військові стратеги відповідали на запитання ведучого, чи можлива і коли саме може вибухнути війна поміж Україною і Росією за Крим. Стратеги не заперечували, що це справа недалекого майбутнього, але найближчі три-п’ять років Росія проводитиме переозброєння, тому «любимый город» (а він – як завжди, в епіцентрі подій) поки що «может спать спокойно». Тож я запитала у Інни Германівни, як би вона повелася на місці телеведучого і чи можливо бути Президентом країни, не будучи її патріотом?
Як виявилось, щодо «Большой политики», то цю передачу кандидатка в Президенти не переглядала – готувалася до зустрічі, а визнати себе патріотом України цілком готова. Але у всякому разі не унітарної держави. Бо «монополізація влади завжди шкідлива», і на прикладі Криму ймовірна президентка готова продемонструвати, що таке місцеве самоврядування, у той же час чомусь обурюючись, що Київ – це «окрема держава в державі зі своїм бюджетом». А можливо, у киян теж – психологія «островитян»?
А ось єдиний народ, який таки вирізняє населення Криму з-поміж жителів будь-якої іншої області України і дає кандидатці в Президенти реальні підстави поговорити про дух свободи, кримські татари перебувають у неї в немилості. Характеризуючи їх як репатріантів, долями яких має опікуватися держава, Інна Германівна тим самим пропонує встановити і державний контроль за їхнім пересуванням. Тобто припинити їхнє повернення до Криму на невизначений термін, аж поки вже прибулі кримські татари тут цілком не облаштуються. І хоча вона говорила, що цей процес триватиме років зо три, можна було сміливо до цієї цифри додати нуль, бо досконалості немає межі, і навіть місцеві жителі з часом не тільки не вирішують свої побутові проблеми, а навпаки – наживають нові. Тобто, знову офіційно відкрити шлях кримським татарам до «острова» «посреди волн свободы» держава зможе хіба що, коли ми станемо ще одним штатом Америки.
«Проїхалася» патріотка І. Богословська і по державній мові, процитувавши Юлію Володимирівну, котра вважає, що будь-який громадянин має послуговуватися в публічному просторі цією мовою, і заявила, що, маючи в оселі гостя, господарі вже дуже ризикують, розмовляючи своєю «домашньою» мовою. А щоб суперниці з косою не здалося замало, Інна Германівна вжила навіть такий «термін», як «тимошенничество».
Взагалі ж, якщо вже і надалі лаятися, то до прізвища Інни Германівни дуже пасувала б частка «не». Надто вже не по-божому вона будувала свої моральні засади: сталі переконання їй здавалися смішними, як і життя у шлюбі з одним і тим же чоловіком до кінця своїх днів. Так само недоречно було дорікати коханому, якщо він комусь «лазив під спідницю». «Свободу слова» вважала свободою брехні, і слово «брехня», як і під час численних телеефірів, залишалося найвживанішим у лексиконі такої привабливої зовні
жінки.
То невже мусимо дійсно запрошувати Президента з Америки чи Великої Британії?

Тамара СОЛОВЕЙ.

А СЛОВА – НЕ БОЖІ…

Дорогі світличани! Іноді дописую вам, от і зараз вирішила написати про свої враження від приїзду п. Богословської до нас у смт. Чорноморське. Прочитала на першій сторінці за № 37 від 11.09.09 в «Кримській світлиці» про ті біл-борди, і так мене це зацікавило, що я вирішила запитати, скільки ж коштує один той біл-борд, а їх по Криму багацько! Зустріч називалась «Диалог лицом к лицу». У мене завжди чомусь складалося враження, що п. Вітренко і п. Богословська схожі, бо дуже погані на язик. Хотілося зробити висновок, чи так це насправді.
Сиділа я далеченько від сцени, зал невеличкий, осіб на 100. Люди навіть стояли, всім цікаво було, яку то локшину будуть чіпляти їм на вуха. І ось увійшла гарна жінка з косою через плече, яку весь час потім смикала і заплітала, аби переконати, що коса – справжня. Ну точний портрет, як на біл-борді. Супроводжували її троє чоловіків. Сіли хлопці поряд з Інною Германівною. Вона привіталась і представилась: 49 років, заміжня, має двох онуків, дві вищі освіти – юридичну та економічну. По матері – українка. Але цей діалог відбувався на «великом и могучем общепонятном языке».
Богословська запитала: «А знаете ли вы, что я ушла из Партии регионов?». Народ, напевне, не знав, бо прийняли цю звістку здивовано. Наш район голосував за «регіоналів», я була в комісії. На нашій дільниці за Януковича було 490 голосів, за Тимошенко – 71, і в цілому по району переміг Янукович.
Бачу, що пані Богословську тут не образять. Вона осміліла і каже: «Я знаю, что эту встречу хотят сорвать коммунисты». Може, комуністи тут і були, але ніхто нічого не зривав. Тоді п. Богословська зняла з себе піджачок, з дозволу публіки, і пішла в атаку на всіх, в тім числі, на Януковича, на Президента, на уряд. Говорила про все те, що нам уже давно відомо, тільки з неабиякими епітетами і обуренням. Бо усе, взагалі, дуже погано, вибачте, бардак.
Аудиторії вона подобалася, вся «в доску своя», ставили різні запитання. Тримала зал належним чином, і всі голи – в одні ворота. А я вперто чекаю, коли ж настане час щось запитати і мені. Нарешті дочекалась: «Инна Германовна, я вам поверю, если вы мне честно скажете, сколько стоит один бил-борд с вашим изображением и кто их изготовление спонсирует?». У відповідь вона показує на тих хлопців, що сидять поряд, та й годі.
Допитуюся далі: «Откуда возьмете деньги, идя в президенты?».
Відповідь: «Я сплю два часа в сутки (хоча по ній не скажеш, прекрасно виглядає), у меня декларация 500 тыс. грн. в год, не то, что у Януковича, который вообще декларацию не представляет». Запитую знову: «Считаете ли вы, что существует давление на русский язык в Крыму, если почти нигде и, в частности, в Черноморском нет в киосках ни одной газеты или журнала на украинском языке? Крым все-таки хоть и русскоязычный, однако население состоит из переселенцев с Украины, которые любят и знают свой язык». Відповідь: «Конечно, давление есть, и очень большое! Идет украинизация». І тут мене, певне, шапками б закидали, та їх у присутніх не було. Кричать: «Неправда!».
(Справді, я повинна вибачитись перед земляками. Завітавши до кіоску, я купила «Кримську світлицю» і «Україну молоду» та ще й журнал. Але на загальному фоні серед російськомовної преси – це мізер).
Не змогла я більше сидіти в залі. Любить наш народ локшину, «общепонятный» любить, коли його дурять, кричать: вот я смогу, я такая умная, я, я, я! Забули люди, як ця пані була і в «Озимому поколінні», і в «Віче», потім – Партії регіонів. Та ніде не зачепилася. Ну що ж, як-то кажуть, «предавши однажды, предаст всегда». Може, я чогось не розумію, але з такими претендентами в президенти можна потрапити тільки в ще більшу халепу...

М. ВОЛОШИНА.
смт. Чорноморське.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 02.10.2009 > Тема "З потоку життя"