Версiя для друку Обговорити в форумi

БУДЬМО ЗДОРОВІ!

На тому, що Всесвітній день психічного здоров’я (10 жовтня) не випадково співпав з Днем пам’яті Івана Богослова, який ще називають святом любові, наголосив о. Іван, ієромонах однієї із сімферопольських православних церков. Хоча в чому сенс цього порівняння, я одразу так і не второпала. Щось не помітно, аби люди особливо шанували тих, кого називають божевільними. І оцей страх перед немилістю громади частенько призводить до того, що неліковані межові стани заганяють людину і насправді у глухий кут.
І, як було визначено на «круглому столі», що відбувся з нагоди Дня психічного здоров’я в Рескомітеті з інформації АРК, це теж є одним із чинників загального неблагополуччя щодо здоров’я громадян. Особливо на цьому наголошували освітянські психологи, оскільки деякі батьки школярів і досі переконані, що спілкування з цими фахівцями дитини є чимось подібним до тавра, яке свідчитиме про їхню меншовартість. А що вже тоді говорити про спеціалізовані лікувальні заклади!
Тож, якщо звернутися до світової статистики, ще з 1900 до 1993 року поширеність психічних захворювань у світі зросла вдесятеро, а за останнє десятиліття минулого століття з’явилися підстави говорити про психічні хвороби у 5-7% населення, у той же час, як межовими психічними розладами страждає ледь не кожен четвертий.
Про все це я довідалася від завідувача відділення межових станів Кримського республіканського закладу «Психіатрична лікарня № 5» Володимира Юхимовича Шинкарчука. Він також зауважив, що за 9 років минулого сторіччя кількість осіб з психічними і поведінковими розладами зросла на 2,8%. Вразило і те, що у 1998 році третє місце в Україні після серцево-судинних захворювань посіло самогубство, п’яте і шосте – цироз печінки, у тому числі, алкогольний, та випадкове отруєння алкоголем. А за 9 років кінця минулого тисячоліття смертність від суїциду виросла на 40,8%. Україна належить до держав з найвищим рівнем самогубств, які становлять приблизно п’яту частину усіх смертей від травм та отруєнь. Такі кроки здійснюються людьми з надломленою психікою, у стані відчаю та депресії.
Але ж, як повідомив св. отець Іван, людина створена Богом, аби існувати в радості. Чи багато хто може похвалитися, що живе саме за таких умов? О. Іван вважає, що викривлення Божественного задуму пішло з того, коли людину почали розглядати на одному рівні з твариною, віддаючи перевагу матеріальному і відсунувши на задній план духовне.
І насправді, чи багато хто з нас має можливість поділитися з кимось своїми переживаннями? Не знаходять спільної мови навіть найближчі люди, батьки і діти. Ось це і мав на увазі о. Іван, згадуючи Івана Богослова, який навчав: «Чада мої, чада, любіть одне одного!».
Але як почути голос святого, коли нас постійно атакують засоби масової інформації, що поширюють майже суцільний негатив, в жахливих словах змальовуючи як наше минуле, так і майбутнє? Володимир Юхимович Шинкарчук зауважив:
– Рекламують будь-що: боротьбу з лупою, фарбування волосся, догляд за зубами. Лише психічне здоров’я залишається поза рекламою. Нашу державу воно не цікавить. Людину налаштовують лише на те, як заробляти гроші та долати кризи. Колись психічне здоров’я було справою священика. Але людину відлучили від церкви і повернути її в лоно релігії не так вже й просто.
То чи ладна держава якимось чином виправляти наслідки своїх експериментів? Висновок можна зробити зі слів завідувача підлітковим відділенням психіатричної лікарні № 5 Євгена Вікторовича Мороза:
– Сьогодні, коли кількість психіатрів у світі зросла на 200% і на кожного з них припадає троє клінічних психологів (це світовий стандарт), у нас практично вся психотерапевтична допомога лягає на плечі психіатрів. До речі, за останні роки кількість лікарняних дитячих ліжок зменшилася вдесятеро. У підлітків спостерігається катастрофічне зростання поведінкових розладів, а неврози приховуються за іншими захворюваннями. Але при цьому зменшується і кількість ставок лікарів-психіатрів.
Цікаво побудував свій виступ і головний позаштатний психолог Мінооздорову АРК Віктор Іванович Темник:
– ВНЗ переходять на так зване дистанційне навчання. А це означає, що студенти як люди викладачів вже не цікавлять, втрачається виховний момент. І незабаром старшим поколінням доведеться шкодувати за такими інституціями, як профком, адже держава повністю відокремлюється від духовних запитів людини. Залишається лише сім’я. А якщо і там не все гаразд? Коли таке було, щоб діти залишали родини? У суспільстві накопичуються не лише депресивні настрої, але й агресія, що стає причиною жахливих злочинів. Молода людина не може скористатися тими радощами життя, до яких її заохочують ЗМІ, і постає на стежину війни.
Віктор Іванович ставить також риторичне запитання, з яким я неодноразово зверталася до людей, від яких опосередковано залежать втілення в життя подібної норми: чому водії мусять регулярно проходити огляд щодо стану психічного здоров’я, сідаючи на свій «драндулет», у той час, як керманичами великої держави можна стати без будь-якої медичної довідки?
Мала слово і дитячий лікар-нарколог, що наголосила на бездуховності та аморальності, які нерідко стають середовищем існування дитини.
– Лише за 9 місяців цього року взято на облік наркодиспансером 1425 дітей. Багато хто вважає, що порятунок – в підвищенні добробуту, але без утвердження високих морально-духовних цінностей у суспільстві цього зла не здолати. Руйнує душу і політика подвійних стандартів, якої дотримується держава, рекламуючи горілчані та тютюнові вироби і водночас нібито борючись з ними. Це саме стосується і раннього статевого життя.
В подальшій розмові йшлося також і про брак дипломованих психологів. А я із власного досвіду ще б додала: обдарованих психологів. Бо якщо деяким елементарним речам можна навчити і мавпу, то лікувати людську душу зможе далеко не кожен, хто пройшов безкоштовну перепідготовку в центрі зайнятості. Тож, слухаючи виступи працівників Кримського республіканського центру соціальних служб для дітей та молоді, який нібито щиро намагався простягнути руку допомоги усім, хто цього потребує, ображаючись на пресу, що не хоче рекламувати їхні послуги, та пропонуючи звертатися на їхній телефон довіри (15-73), я думала про те, як колись задля експерименту набрала цей телефон і про ті враження, які одержала. Пізніше мені пояснили, що працюють на телефоні волонтери, ніби це так само доступно кожному, як шинкувати цибулю чи збирати сміття. Але один мій вельмишановний співрозмовник з цього приводу заявив, мовляв, більшість дзвінків надходить просто жартівливих. А я подумала: можливо, тому, що охочі до забав знають, куди їм треба телефонувати.
Але що ж робити тим, хто готовий здійснити найостанніший у своєму житті крок, кому треба почути слова, які повернуть надію, а разом з нею, можливо, ще 30-40 років життя?
З цим запитанням я звернулася вже після «круглого столу», на якому дискусія не передбачалася, до Володимира Юхимовича Шинкарчука і відчула, що він поділяє мою вже давню занепокоєність, тож не проти, аби було зініційовано вирішення цієї проблеми. Адже, як мені відомо, майже в усіх великих містах є відповідні служби, куди можна звернутися у хвилину крайнього відчаю. Наша ж преса тиражує приймальні дні та телефони чиновників (до яких, на мою думку, звертатися взагалі марно), різних соціальних служб, консультативні телефони фахівців Мінооздорову (бодай раз на місяць почути бажаний голос), дозволяє позаочно поборотися з корупцією. І це, звичайно, добре, як добре і те, що відповідальні люди не бояться і отих згаданих жартівливих невмотивованих дзвінків. Але жодна з цих розмов не може врятувати людині життя. Тож, здається, критикуючи політику подвійних стандартів, ми й самі не відкидаємо запропоновані правила гри.
Це вже – моя післямова до «круглого столу». А реально його завершила заступник директора бібліотеки ім. Франка Тамара Євгенівна Курочкіна. Вона нагадала, що бібліотека – це «аптека для душі» і закликала тих, хто не знаходить гідного об’єкта для спілкування, до спілкування з книгою. Але, нікуди не подінешся, молодь сьогодні більше приваблює комп’ютер, та, на жаль, це необмежене джерело знань не несе в собі жодного виховного елементу, даруючи цілий світ, не надає душевної рівноваги.

Тамара СОЛОВЕЙ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 16.10.2009 > Тема "З потоку життя"