Версiя для друку Обговорити в форумi

Місяць Листопад любив спостерігати, як люди милуються осіннім падолистом, прислухаються до його пісні, збирають букети жовтого листя. Він дуже пишався цим. Коли діти ставали під кленом чи берізкою, щоб на них падав золотий осінній дощ, Листопад нашіптував: «Це я, Листопад, дарую вам оцю красу».
Із кожним роком Листопад пишався все більше й більше, аж доки одного разу не подумав: «Чого це я маю дарувати їм таку красу? Я струшую золото, а вони хвалять осінь. І чарівницею називають, і красунею. А про мене хтось хоч раз сказав: «Листопад — красень?!». Ніхто й ніколи...».
З тими думками полетів він до злого чарівника, попросив у нього кріпильної води та й побризкав нею всі дерева. І сталося нечуване — жоден жовтий листочок ні з липи, ні з берези, ні з клена не впав на землю.
Дивувалися люди, що то за осінь така, що нема листопаду. А Листопад ходив поміж них і кричав:
— Я є! Я ось!
Та його ніхто не чув і не бачив.
Зрозумів Листопад, що сам собі нашкодив. Почав бігати від одного дерева до другого і струшувати листя. Та марно — жоден листочок не впав на землю.
— Листя не падає! — кричали діти. — У нас місяць Листонепад!
Усі тридцять днів блукав Листопад по землі і всюди чув:
— Листонепад, Листонепад, Листонепад...
Нове ім’я йому зовсім не подобалося.
Добре, що прийшла зима. А там весна, літо минули. Знову настала осінь.
Першого свого дня Листопад боязко підійшов до клена і спробував здмухнути листочок із гілки. І диво — листочок відірвався. Листопад дмухнув на нього дужче — і листочок упав дівчинці на волосся.
— Ти моя красунечко із золотим листочком! — сказала її мама.
— Це мені Листопад подарував, — усміхнулася дівчинка.
Почув те Листопад — застрибав, закружляв від радощів, засипаючи всіх довкола золотим дощем осіннього листя.
Відтоді він щедро дарує людям красу — обтрушує з дерев усі листочки: і жовті, й коричневі, й червоні. Бо він – Листопад*.

* Давні назви листопада: братчини, ворота зими, грудкотрус, листопадень, напівзимник, падолист.

Світлана ПРУДНИК.

ЦІ ВІРШІ ПРО ЗОЛОТУ КРИМСЬКУ ОСІНЬ НАПИСАЛИ УЧНІ СОНЯЧНОДОЛИНСЬКОЇ ЗОШ АР КРИМ, ЧЛЕНИ МАЛіЖ, УЧАСНИКИ ФЕСТИВАЛЮ «РЕКІТСЬКЕ СУЗІР’Я-2009».

ОСІНЬ

Жовтогаряча осінь
В гості до нас прийшла.
Розкинула високо
Блакитні небеса.
Срібне павутиння
У повітрі літає,
Снує пряжу дивну,
На сонечку грає.
В садах загуляли
Золоті падолисти.
На городах зібрали
Гарбузи барвисті.
Останні сонячні дні
Такі ласкаві, милі.
З прощальним криком
журавлі
Від нас відлетіли.
Я дуже люблю тебе,
Осінь золота.
Для мене ти найкраща
В природі пора.

Сейране ЕМІРВЕЛІЄВА,
учениця 8-го кл.

ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, ОСЕНЕ

Травка вже жовтіє,
Листя червоніє.
Сонце менше гріє,
Дітвора радіє.
На городах овочі дозріють,
Яблука та груші спіють.
Вони дуже смачненькі,
Боки в них червоненькі.
Діти в школу поспішають,
Вчителі на них чекають.
Бали добрі треба заробляти,
Міцні знання здобувати.
Люблю тебе, осене,
За листя, що вітром збите,
За врожай, що нам несеш,
За бабине літо.

Світлана ПРОСКУРІНА, учениця 8-го кл.

СОНЯЧНОДОЛИНСЬКА ОСІНЬ

Осінь, осінь, осінь!
Ти буваєш різна:
То ясно світить сонце,
То вітер дме в віконце.
Вже листя облетіло,
Мов килим золотий.
Дощі ідуть несміло,
Хоч клімат в нас сухий.
Птахи відлетіли,
Співу їх нема.
Ось постукає у двері
Зимонька-зима.

Рамазан АМЕТОВ,
учень 7-го кл.

ПОКЛИКАЛА ОСІНЬ ДО ШКОЛИ

Сонце, квіти -
все це було літом,
Скоро перший
продзвенить дзвінок
І до школи осінь
кличе діток
До навчання,
до нових книжок.
А школа радо нас
зустріла,
Чекала, як мати дітей.
Гостинно двері відчинила
Для нас і поважних
гостей.
Покликала осінь
до школи,
Зустріли нас учителі.
І, як завжди, вони готові
Знання віддати нам свої.

Мавіле НУСРЕТОВА, учениця 9-го кл.

ЖОВТЕНЬ

Жовтень пензлем золотим
Розмалює стежку, дім,
Ліс притихлий вдалині,
Жовтий місяць у вікні.
Жовтий лис
майнув хвостом,
Заховався під мостом.
Жовта фарба вже на дні.
І стоять поля сумні.

Володимир ВЕРХОВЕНЬ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 30.10.2009 > Тема ""Джерельце""