Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 30.10.2009 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 30.10.2009
ЛЕВ’ЯЧИЙ ПЕРСТЕНЬ

Опов╕дання

Був соб╕ та жив хлопець Юрко. Хлопець як хлопець — одинадцять рок╕в, цибатий, русявий чуб та кар╕ оч╕. Вчився соб╕ у школ╕, був хоч ╕ не в╕дм╕нником, зате, на шк╕льному д╕алект╕, четв╕рочником. Любив й у футбола поб╕гати, ╕ на велосипед╕ погасати, ╕ книжку пригодницьку погортати. Словом — звичайний хлопець.
╤ все б добре, та був Юрко дуже сором’язливий та несм╕ливий. ╤ це йому вкрай заважало — адже з ним у клас╕ навчалася д╕вчинка В╕ка, яка йому надзвичайно подобалася. Ус╕ хлопц╕ тишком казали, що вона — красуня, для Юрка ж В╕ка була найкращою в св╕т╕. Та не знав, б╕дний, як п╕дступитися до ц╕╓╖ смагляво╖ красун╕, яку в╕н подумки пор╕внював з ╕нд╕йською принцесою.
Якось Юрко вертався з магазину. Б╕ля свого п╕д’╖зду в╕н побачив кудлатого н╕чийного собаку, якого за п╕дступний характер прозвали Шулером. Наблизившись, Юрко побачив, що Шулер вхопив зубами мале кошеня ╕ силом╕ць тягне його кудись.
Чутливе серце Юрка скип╕ло.
— Ану покинь його, нег╕днику! — скрикнув в╕н, але нечемний Шулер обернувся до нього хвостом. — Ах, то ти так, розбишако! — покинувши сумку з продуктами, Юрко п╕дб╕г до Шулера, л╕вицею вирвав кошеня з його пащ╕, а правицею схопив за загривок ╕ пожбурив п╕дступного пса у кущ╕. В╕н п╕дхопив на руки маленьке, обтр╕пане кошеня. Воно трусилося, жал╕бно нявчало, чорна шерстка на загривку стояла сторч. Юрко пожал╕в його ╕ пон╕с додому. Удома ще н╕кого не було, ╕ це добре — навряд чи б мама зрад╕ла хвостатому гостев╕ з вулиц╕. Тож Юрко швиденько налив йому блюдце молока та покришив скибку б╕лого хл╕ба.
— ╥ж, котику, — лаг╕дно промовив хлопчик, погладивши кошеня, ╕ воно несм╕ливо почало тьопати молоко. Юрко ж п╕шов на кухню спорожняти господарську сумку, а коли повернувся до к╕мнати, кошеня неспод╕вано зникло. Юрко мешкав на шостому поверс╕, але прямо п╕д його в╕кном р╕с високий клен. «Може, воно видряпалося на п╕дв╕коння та скочило на клен? — подумав Юрко. — Воно ж ╕ще таке мале... От чудас╕я».
— Що ж, котику, бувай, — сказав Юрко н╕би сам до себе. — Не попадайся б╕льше в зуби Шулеров╕. Всеньку н╕ч Юрков╕ снився дивний сон. Н╕бито в╕н пробира╓ться по якихсь нетрях, скр╕зь чутно пташин╕ крики, шип╕ння зм╕й, а йому ╕ страшно, ╕ водночас ц╕каво. Аж раптом в╕н виходить на широку галявину. Як╕ яскрав╕ кв╕ти тут! Але, п╕днявши оч╕, Юрко одразу забув про кв╕ти. Перед ним стояв лев. Та ще який — велетенський, з густою рудою гривою, схожою на полум’я, ╕ з чорно-син╕ми очима, красивими ╕ страшними. Юрко аж прис╕в в╕д переляку ╕ неспод╕ванки. Аж раптом лев заговорив:
— Не б╕йся, — сказав в╕н м’яким ╕ доброзичливим голосом, — я не зроблю тоб╕ н╕чого поганого, — ╕ простягнув Юрков╕ велетенську лапу. Немало здивувавшись, Юрко потис ╖╖.
— Як ти, певно, зна╓ш, — в╕в дал╕ лев, — я ╓ царем зв╕р╕в. Мене так ╕ називають — цар Лев. ╤ я хочу в╕ддячити тоб╕ за те, що ти захистив мого родича ╕ так гостинно з ним пов╕вся.
— Я... якого родича? — ледве спром╕гся на слово Юрко.
— Отого чорненького котика, що ти порятував в╕д нечемного пса. Адже ми з ним одного роду — котячого. Хоч я ╕ цар, але в тво╖й кра╖н╕ влада моя обмежена. Тож я хочу по-царськи нагородити тебе за цей подвиг.
— А... як ви хочете мене нагородити? — заспоко╖вшись, запитав Юрко.
— Проси, чого хочеш! Мо╖ слуги все те роздобудуть, де б воно не лежало.
У Юрка стукнуло серце. От коли мр╕╖ збуваються! Невпевнено, здалеку в╕н почав:
— З╕ мною в клас╕ вчиться одна д╕вчинка. Вона дуже гарна, ╕ я...
— Н╕ слова б╕льше, — промовив лев. — Простягни праву руку.
Юрко простяг правицю, ╕ лев м’якою лапою вклав у не╖ щось блискуче.
— Це лев’ячий перстень, — гордо виголосив лев, — ╕з ним ти завою╓ш увагу сво╓╖ симпат╕╖ ╕ вс╕ сприятимуть тоб╕ в цьому. Але пам’ятай — перстень служитиме т╕льки тоб╕. Не загуби його ╕ н╕кому не в╕ддавай.
Обличчя лева раптом потьмян╕ло, голос стих, ╕ Юрко прокинувся. Сонце весело св╕тило у в╕кно, сл╕плячи оч╕. «Оце так сон, — подумав Юрко, — прямо к╕но, а не сон». В╕н затулив рукою примружен╕ оч╕... ╤ раптом, р╕зко п╕дскочивши, с╕в у л╕жку — на вказ╕вному пальц╕ блищав литий перстень, ув╕нчаний гривастою головою лева.
«Так це... не сон? — спантеличився Юрко. — Так це ж значить... Це значить...» — в╕н не додумав в╕д хвилювання.
...Натягнувши свою найкращу сорочку та вилизавши чуба перед дзеркалом, Юрко чатував коло парадного, де жила В╕ка. Його серце починало чимраз швидше битися, коли прочинялися двер╕. Аж ось врешт╕ майнула знайома постать.
— В╕ко! Прив╕т! — кинувся в╕н назустр╕ч д╕вчинц╕.
Вона трохи здивовано глипнула на нього ╕ нер╕шуче в╕дпов╕ла:
— Прив╕т...
— Яке сьогодн╕ сонечко! Який день гарний! Ход╕мо разом! — одним духом випалив Юрко.
В╕ка була спантеличена таким потоком Юркового красномовства. Чорн╕ оксамитов╕ брови насупилися. Юрко в╕дчув, що його серце завмерло. Та нараз лаг╕дна усм╕шка заграла на смаглявому личку д╕вчинки.
— З рад╕стю, Юрчику! Справд╕, так гарно сьогодн╕. Зна╓ш, а давай п╕сля школи теж де-небудь погуля╓мо. Мен╕ б так хот╕лося з тобою поговорити...
«Оце диво! — захоплено подумав Юрко, крокуючи поруч ╕з першою красунею класу. — Виходить, перстень справд╕ чар╕вний!».
— Егей, В╕ко! — раптом долинуло ззаду. Озирнувшись Юрко побачив руду гривку ╤ри, подруги В╕ки.
— Прив╕т, ╤ро! Як ти, як справи? — защебетала В╕ка.
«Ну все, зараз почнеться», — приречено подумав Юрко. Але раптом по веснянкуватому обличч╕ ╤ри щось майнуло, ╕ вона посп╕шно в╕дпов╕ла:
— Та все добре... Ти вибач, я посп╕шаю... — ╕ хутко зникла, лишивши Юрка разом ╕з В╕кою.
«Перстень!» — думав Юрко ╕з захопленням, ╕дучи поруч ╕з В╕кою та слухаючи ╖╖ щебетання — вона говорила жваво ╕ весело, розпов╕даючи хлопцев╕ про свого пса Б╕фштекса, про рибок-вуалехвост╕в, яких вона трима╓ в аквар╕ум╕ з водоростями, про г╕тару, на як╕й вчиться грати. Так повол╕ д╕йшли вони ╕ до школи. При вход╕ до класу Юрка зупинила вчителька:
— Юро, а чи не хот╕в би ти с╕сти разом ╕з В╕кою? Ти ж зна╓ш, Юля, ╖╖ сус╕дка, перейшла до ╕ншо╖ школи. А я думаю, що вам разом буде весел╕ше.
Юрко вже н╕чому не дивувався. В╕н широко усм╕хнувся, кивнув ╕ п╕шов влаштовуватися поруч з╕ сво╓ю ╕нд╕йською принцесою...
Кожно╖ ноч╕ Юрко клав лев’ячого персня соб╕ п╕д подушку ╕ чекав, що йому знову насниться цар зв╕р╕в — дуже хот╕лося подякувати йому за подарунок, котрий таким чар╕вним чином зм╕нив Юркове життя. Але цар Лев усе не приходив у його сни.
Була нед╕ля. Юрко ╕ В╕ка ц╕лий день блукали л╕сом.
Спускалися бузков╕ сут╕нки. В╕д л╕су до ╖хн╕х будинк╕в було рукою подати. В╕ка обернулася до Юрка. «До завтра. До зустр╕ч╕», — тихо сказала вона ╕ зникла.
Юрко наближався до свого п╕д’╖зду. Йому хот╕лося саме ц╕╓╖ ноч╕ побачити царя Лева. Адже в╕н не просто винагородив його, а подарував справжн╓ щастя. Юрко п╕дн╕с до обличчя правицю, на вказ╕вному пальц╕ яко╖ завжди носив лев’ячого персня. ╤ остовп╕в. Н╕якого персня на пальц╕ не було. «Як? Чому?» — понеслися безладн╕ думки. ╤ враз хлопець усе зрозум╕в. Так! Саме тод╕, коли В╕ка вийняла свою долоню з його руки, перстень скотився з пальця. Прожогом кинувся Юрко назад. Ось тут вони прощалися. Десь там, у трав╕, ма╓ бути перстень. Десь там... Н╕... Нема... Невже хтось п╕д╕брав його? Невже...
— Юрку! Що шука╓ш? Ключ в╕д квартири, де грош╕ лежать? — почувся раптом глузливий голос. Перед Юрком стояв високий ╕ худий Богдан з паралельного класу, якого за зр╕ст ╕ незграбн╕сть прозвали Богдан — П╕дйомний Кран.
— Бодю, — благальним голосом мовив Юрко, — ти не бачив тут одн╕╓╖ реч╕?
— Блискучо╖? З лев’ячою головою? — Богдан витягнув долоню. На його к╕стлявому пальц╕ поблискував лев’ячий перстень. — Аякже, бачив. То й що?
— В╕ддай! — кинувся до нього Юрко.
— Е, н╕! — ╓хидно засм╕явся Богдан. — Про╜авив ти сво╓ щастя. Це ж ти саме ц╕╓ю финтифлюшкою заморочив В╕ц╕ голову? Ну то тепер я перебрав естафету. В╕днин╕ з В╕кою дружитиму я!
Юрко схопив Богдана за зап’ястя. Але Богдан, незважаючи на незграбн╕сть, був дуже сильним, бо займався в╕льною боротьбою. В╕н легко зв╕льнився, викрутив Юрков╕ руку ╕ поклав його на землю.
— Все, салаго. Ск╕нчилася твоя вахта. Поносив — дай ╕ншому поносити, — зухвало промовив П╕дйомний Кран ╕з виглядом переможця.
...Юрко не здивувався, коли т╕╓╖ ноч╕ побачив ув╕ сн╕ знайомий кв╕тчастий луг та вогненногривого лева ╕з чорно-син╕ми очима.
Хлопцев╕ було так сумно й г╕рко, що в╕н одразу ж опустив оч╕.
— Здрастуй, добрий хлопче! Що це ╕з тобою? — лаг╕дно запитав цар Лев. — Чому ти у зажур╕?
— Ваша величносте, — ледве вимовив б╕дний Юрко, — мен╕ дуже соромно, але я загубив ваш подарунок.
— Невже? Х╕ба твоя симпат╕я покинула тебе назавжди? Адже завтра ви знову зустр╕нетесь.
— Та н╕, я про перстень...
— А х╕ба ж ти перстень просив у мене? Цей перстень лише повинен був виконати тво╓ бажання, зараз, коли в╕н його виконав, то б╕льше й не потр╕бний. Адже з тобою залишиться ця д╕вчинка, того ж перстень служив т╕льки тоб╕, ╕ тво╓му супротивнику в╕н служити не буде, — сказавши це цар Лев зник, а Юрко прокинувся.
Сяяло сонечко. В╕терець гойдав вербов╕ в╕ти. Юрко уже п╕дб╕гав до В╕чиного п╕д’╖зду, як раптом зупинився. Б╕ля дверей маяч╕ла незграбна ф╕гура Богдана. Юрко нер╕шуче зупинився. Аж ось прочинилися двер╕, ╕ В╕ка з’явилася на ╜анку.
— Юрчику, здрастуй! — ще здаля махнула вона Юрков╕, але тут дорогу ╖й заступив Богдан.
— Здоровенька була, красунечко — самовпевнено заторохт╕в в╕н. Диви, що маю, — ╕ ледве не в обличчя тицьнув ╖й палець. ╤з перснем.
— Та ну тебе, — сердито в╕дмахнулася В╕ка, — знову начепив якесь брязкало.
— Ти що, це ж справжн╕й лев’ячий перстень!
— П╕дйомний Кране! — дзв╕нко гукнула В╕ка. — Буд╕вництво ╕де за два квартали. Там тебе ждуть не д╕ждуться! — ╕, спритно обминувши к╕стлявого Богдана, посп╕шила до Юрка.
Юрко ╕ В╕ка ╕ дал╕ так само ходили разом. А Богдана, хоч в╕н ╕ мав лев’ячого персня, д╕вчата продовжували дражнити П╕дйомним Краном.

ДМИТРО КНЯЖИЧ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 30.10.2009 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8016

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков