"Кримська Свiтлиця" > #44 за 30.10.2009 > Тема ""Джерельце""
#44 за 30.10.2009
ВЕРШНИК
Д╕на — в╕дм╕нниця. ╤гор вчиться посередньо. У Д╕ни батько — завфермою, в ╤горя — фуражир. Д╕на ма╓ комп’ютер, музичний центр, а в ╤горя вдома х╕ба що старенький магн╕тофон, який його брати та сестри (у с╕м’╖ п’ятеро д╕тей) увесь час ламають. Д╕на завжди оточена залицяльниками ╕ просто однокласниками, як╕ щось у не╖ списують. ╤горю ╕нколи так хочеться хоча б потримати в руках охайн╕, списан╕ р╕вним округлим почерком Д╕нин╕ зошити... ...Того дня ╤гор випасав худобу. Молодий к╕нь гарцював п╕д ним, хот╕в поб╕гати. ╤гор рвонув навпроти в╕тру — коню воля, ╕ йому розрада. У сел╕, мабуть, н╕хто ╕з хлопц╕в не вм╕╓ керувати конем так, як в╕н. Та що до цього Д╕нц╕... Незчувся, як к╕нь зан╕с його далеко за село — туди, де розпочиналися фермерськ╕ поля. На одному з них хтось збирав буряки. Глянув — ╕ серце огорнула тепла хвиля: Д╕на з батьками. ╥╖ батько звозив п╕дводою буряки до купи, а Д╕нка з мат╕р’ю ╖х чистили. Та год╕ гарцювати тут конем, ще подумають, що в╕н до не╖ залиця╓ться. Треба назад, до кор╕в. Промчав повз односельц╕в, побажавши ╖м «Доброго дня!». Д╕нчин╕ батьки кивнули, сама вона зверхньо промовчала. Ну й нехай... Раптом позаду почувся тривожний чолов╕чий голос: «Тр-р, тр-р, Буяне!». Озирнувся – к╕нь Д╕ниного батька, чогось, напевно, злякавшись, р╕зко кинувся ускач. Дядько — йому навперейми. Та Буян господаря не слухався — мчав усе швидше й швидше. Попереду був крутий р╕в. Невже не спинить? Дядько розпачливо б╕г ╕ззаду, та марно. ╤ раптом ╤горя пройняв жах: якщо к╕нь кинеться згори, завантажений в╕з перевернеться, ╕ тод╕... ╤гор швидко розвернув свого буланого, аж той став дибки, ╕ кинувся навперейми Буянов╕. Зловити його за в╕жки вдалося не в╕дразу — ледь не впав з╕ свого коня. Лише з третьо╖ спроби схопився за упряж, а тод╕ вже легко перескочив на Буяна з╕ свого буланого. Натягнув в╕жки, силкуючись його зупинити. К╕нь, який, мабуть, н╕коли не знав вершника, вгадавши над собою господаря, раптом присмирн╕шав. Упов╕льнив б╕г ╕, зрештою, зупинився. Зовс╕м недалеко, метр╕в за десять в╕д урвища. ╤гор повернув його до фермерсько╖ д╕лянки. Назустр╕ч уже б╕г стривожений Д╕нин батько, а за ним — Д╕нка. Зовс╕м не зверхня, як завжди, а бл╕да й розгублена. Мовчки передав батьков╕ в╕жки. Той лише дякував. А Д╕на тихо промовила: «Ти ж м╕г розбитися. Я так злякалася...». Тепер уже в╕н зверхньо усм╕хнувся. Махнув рукою, пришпорив свого коня ╕ помчав назустр╕ч в╕тру, щоб н╕хто не бачив, як пашить його обличчя. Це ж просто в╕д холодного в╕тру, в╕д морозу... Св╕тлана ПОГУЛЯЙЛО.
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 30.10.2009 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8017
|