Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТРЕТ╤Й УН╤ВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ: ПОМИЛКА Г╤РША ЗА ЗЛОЧИН
Р╕вно сто рок╕в тому Укра╖нська революц╕я мала можлив╕сть п╕ти ╕ншим шляхом, але...


ЯК ╤ ЧОМУ В 2017 РОЦ╤ РОС╤Я НЕ В╤ДЗНАЧИЛА СТОР╤ЧЧЯ РЕВОЛЮЦ╤╥
В хат╕ пов╕шеного не говорять про мотузку, а в нин╕шн╕й РФ мовчать про революц╕ю…


ОП╤Р УКРА╥НЦ╤В ЛАМАЛИ ГОЛОДОМ
Повний текст проекту резолюц╕╖ Палати Представник╕в Конгресу США до 85-х роковин Голодомору в...


КОМУН╤СТИЧН╤ ТОТАЛ╤ТАРН╤ РЕЖИМИ ВБИЛИ ПОНАД 100 М╤ЛЬЙОН╤В ЛЮДЕЙ ПО ВСЬОМУ СВ╤ТУ
A ще незл╕ченно б╕льше людей було змушене зазнати експлуатац╕╖, насильства ╕ невимовного...


РЕАЛЬНА ╤СТОР╤Я. СПОВ╤ДЬ ДИТИНИ БОРЦ╤В ЗА УКРА╥НУ
Мен╕ було три тижн╕. Мама вир╕шила мене пров╕дати ╕ пустилася в дорогу. Там ╖╖ п╕дстрелили...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 06.11.2009
╢ ПРАВДА УКРА╥НСЬКИХ ВЕТЕРАН╤В…

╤СТОР╤Я ╤ СУЧАСН╤СТЬ

Неспод╕вано над╕йшло запрошення в╕д голови Студентського братства Олега Яценка з’╖здити на укра╖нсько-польський кордон, в село Сянки – саме тут для укра╖нського народу зак╕нчилася Велика В╕тчизняна в╕йна. Звичайно, зак╕нчилася умовно, адже вона ще тривала на укра╖нських етн╕чних землях п╕вденно-зах╕дно╖ Польщ╕, Словаччини. Але якщо говорити про нин╕шню територ╕ю Укра╖ни, то останн╕х н╕мецьких окупант╕в було вибито саме зв╕дси 28 жовтня 1944 року.
Зранку зайшов у льв╕вську ветеранську орган╕зац╕ю. При╓мно було побачити на стелаж╕ п╕дшивку «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Газету шанують за правдив╕сть; саме завдяки правд╕ тут давно вже примирилися вояки УПА з б╕йцями Червоно╖ арм╕╖… Але не вс╕ хочуть знати правду! Саме для того, щоб зб╕льшити «зону правди» була орган╕зована по╖здка ветеран╕в у Сянки. Було й чимало тележурнал╕ст╕в.
В автобус╕ мо╖м сус╕дом виявився 87-л╕тн╕й Володимир Плотницький, колишн╕й червоний партизан з Житомирщини. Хоча, судячи з вигляду, два десятил╕ття з нього можна було б «скинути». Збер╕гся добре, незважаючи на пережите во╓нне лихол╕ття. Чому? Мабуть тому, що молодий душею…
П╕сля в╕йни працював учителем ╕стор╕╖, п╕зн╕ше — директором одн╕╓╖ ╕з шк╕л Житомира. Ледве стримуючи хвилювання, Володимир Петрович розпов╕дав мен╕, як наприк╕нц╕ 70-х його викликали в райком парт╕╖ ╕ переконували, що настав час перепроф╕лювати укра╖нську школу... в рос╕йську. В╕дчував пекучий сором ╕ б╕ль, адже аг╕тувала його своя ж, землячка, укра╖нка з Житомирщини! Але на той час вона вже була другим секретарем райкому парт╕╖, отже, була над╕лена неабиякою владою. Володимир Петрович розум╕в це, ╕ все ж намагався знайти як╕сь аргументи на користь сво╓╖ позиц╕╖. Зрештою, не витримав, заплакав…
Може, оц╕ сльози колишнього радянського партизана, апеляц╕я до земляцьких почутт╕в, вплинули на парт╕йну чиновницю. Школа залишилася укра╖нською!
…Мимовол╕ я проникався симпат╕╓ю до ветерана. У дороз╕ багато розпитував про життя, побут радянських партизан╕в: як╕ бо╖ проводили, чим харчувалися, де спали, яких п╕сень сп╕вали?
Виявилося, що зовс╕м юний тод╕ Володя Плотницький встиг пустити два ворожих ешелони п╕д ук╕с ще до того, як опинився у партизанському загон╕. Просто хот╕лося бити г╕тлер╕вц╕в, от в╕н ╕ шукав найменшо╖ нагоди проявити св╕й партизанський хист. А хто шука╓, той ╕ знаходить! До реч╕, тод╕ ж в╕дбулися перш╕ контакти з оун╕вським п╕дп╕ллям. Читав перш╕ аг╕тац╕йн╕ лист╕вки, ╕ вони знаходили в╕дгом╕н в його укра╖нському серц╕… Може, цього було достатньо, аби подальшу боротьбу у лавах червоних партизан╕в юнак сприймав дещо критично. Звичайно, побратими били ворога, але особливо╖ любов╕ до Укра╖ни за вс╕м тим не проглядалося. Для багатьох Укра╖на була лише територ╕╓ю, плацдармом во╓нних д╕й…
╤, тим не менше, нав╕ть у червоних партизанських загонах укра╖нськ╕сть якось трималася, виживала. Найб╕льше – завдяки п╕сням. Недаремно ж кажуть, що саме п╕сня врятувала укра╖нську нац╕ю! На мо╓ запитання – як╕ ж п╕сн╕ переважно сп╕вали партизани, Володимир Плотницький в╕дпов╕в:
— Укра╖нськ╕. Нав╕ть тод╕, коли заг╕н рейдував б╕лоруською територ╕╓ю: Гомельською ╕ Брестською областями. Рос╕йськ╕ ╕ б╕лоруськ╕ п╕сн╕ сп╕вали значно р╕дше…
Ось такий важливий штришок, який багато чого проясню╓. Не певен, що такий же в╕дсоток укра╖нських п╕сень був у партизанських загонах, що д╕яли на Черн╕г╕вщин╕ та Сумщин╕. А житомирськ╕ хлопц╕ часом ╕ до УПА переходили…
Постать Володимира Плотницького ц╕кава й ╕ншим: в╕н нещодавно видав свою книгу: «Останн╕ постр╕ли повстанц╕в». Це художньо-документальна пов╕сть, створена за покликом серця. Автор щиро, з глибоким розум╕нням, сказав сво╓ правдиве слово про УПА. А ще у вересн╕ 1941 року в╕н був св╕дком похорону в Житомир╕ видатних д╕яч╕в ОУН — Миколи Сц╕борського та Омеляна Сеника. Описав цю под╕ю дуже ретельно:
«…╥х ховали третього дня. Траурна процес╕я житомирян просувалася Бердич╕вською. Попереду – позолочений хрест ╕ хоругви. За т╕лами вбитих – священики, церковний хор ╕ к╕лькасотенний людський супров╕д. В╕нки ╕ кв╕ти, ╖х багато. А найб╕льше чорнобривц╕в, голубих ╕ жовтих айстр.
Б╕льш╕сть людей вперше ╕ востанн╓, з якоюсь особливою напругою ╕ шанобою (мабуть, знали кого хоронять) вдивляються в обличчя неб╕жчик╕в. Якийсь фотограф к╕лька раз╕в клаца╓ апаратом-блискавкою…
Той день показав, як багато людей Житомира живуть Укра╖ною! Так, ще не вс╕ вони борц╕, не вс╕ в перших лавах, але пом╕тно, що значна частина з них – це вже не вчорашн╕ раби, а нос╕╖ нового духу, як╕ прагнуть з╕п’ястися з кол╕н. ╥х довго ламали, але вони не зламан╕. Вони в╕рять у прийдешн╕сть сво╓╖ держави, вони жадають ╖╖, вони сп╕вчувають борцям за не╖. А це означа╓, що Укра╖на буде, що вона в╕дродиться!».
Ц╕каве св╕дчення очевидця, х╕ба не так? Прав╕ т╕, хто говорить: головним кап╕талом Укра╖ни ╓ люди! Як же багато залежить в╕д ц╕╓╖ сиво╖ людини… Та в╕н один може переконати всю Укра╖ну в тому, що бандер╕вц╕ були в╕рними синами Укра╖ни, а не колаборантами. М╕г би! Була б лише на це добра воля власник╕в телеканал╕в…
За роздумами не пом╕тив, як до╖хали до укра╖нсько-польського кордону. Вже в’╖жджа╓мо в село Сянки; до нас при╓дну╓ться дехто з телев╕з╕йник╕в, а дехто вже чека╓ б╕ля пам’ятника во╖нам Радянсько╖ арм╕╖. В╕дбува╓ться короткий м╕тинг, по черз╕ виступають ветерани УПА ╕ колишн╕ радянськ╕ б╕йц╕. Публ╕ка уважно прислуха╓ться до кожного слова, адже под╕бн╕ зустр╕ч╕ в╕дбуваються нечасто. Найуважн╕ше я вслухаюся в слова Володимира Петровича, може, тому, що за дв╕ години ╖зди встиг ╕з ним зр╕днитися…
— Я партизанив у Житомирськ╕й, Гомельськ╕й, Р╕вненськ╕й, Волинськ╕й, Брестськ╕й областях. ╤ можу засв╕дчити, що н╕мецьк╕ фашисти боролися з укра╖нськими партизанами ще з осен╕ 1941 року. Мо╖ товариш╕ потрапили в гестапо ╕ сид╕ли у житомирськ╕й тюрм╕ в одн╕й камер╕ з укра╖нськими нац╕онал╕стами. Там було б╕льше двадцяти чолов╕к з «пох╕дних груп» ОУН. Мо╖м друзям випадково вдалося вирватися з лап гестапо, тому я знаю цей факт…
Але до цього часу деяк╕ пол╕тичн╕ брехуни намагаються доводити нашому народов╕, особливо молодому покол╕нню, що Укра╖нська Повстанська Арм╕я воювала на боц╕ Г╕тлера!
А я добре пам’ятаю – яка то була рад╕сть, коли ми д╕зналися, що б╕ля Чопович╕в дв╕ укра╖нськ╕ сотн╕ – «Романа» ╕ «Горд╕╓нка» вщент розгромили н╕мецьку роту! То були курсанти Житомирсько╖ школи жандармер╕╖. Це було св╕дченням того, що УПА вою╓ з г╕тлер╕вцями!
Ця народна арм╕я робила напади на Луцьк, Ковель, Горох╕в, Цумань, Володимирець, Костоп╕ль… ╤ твердження про те, що бандер╕вц╕ були колаборац╕он╕стами, – це явна брехня!
* * *
Пот╕м виступали ветерани УПА, зокрема Василь Кушн╕р з Луцька. В╕н подякував колишньому радянському партизану, а також тим, хто, воюючи у склад╕ Червоно╖ арм╕╖, боровся з фашизмом ╕ не в╕дчував ненавист╕ до УПА. Подякував за розум╕ння, за любов до правди, за мужн╕сть… Адже дехто на Сх╕дн╕й Укра╖н╕ ╕ дос╕ не хоче сприймати доконаного факту нашо╖ Незалежност╕. Ось так╕ й сичать в╕д безсило╖ лют╕ ╕ готов╕ таврувати будь-кого, хто наважиться в╕дкинути брехлив╕ стал╕нськ╕ м╕фи…
Н╕би полем╕зуючи з укра╖нофобами, колишн╕й директор житомирсько╖ школи, який свого часу зум╕в уберегти ╖╖ в╕д русиф╕кац╕╖, схвильовано сказав:
— Я хочу вклонитися цим горам, полям ╕ л╕сам, як╕ надихали нас на боротьбу! Хто любив Батьк╕вщину – той не м╕г не воювати!
Гарно сказав… ╤ мен╕ дуже захот╕лося сфотографувати його разом з луцьким побратимом. Хай це символ╕чне фото прикрасить нашу газету, — в тому, що вона ╕сну╓, ╓ ╕ ╖хня заслуга.

Серг╕й ЛАЩЕНКО.

На фото: В. Плотницький (л╕воруч) ╕ В. Кушн╕р.

╤ндекс «Кримсько╖ св╕тлиц╕» у каталоз╕ видань Укра╖ни — 90269. Варт╕сть передплати на один м╕сяць — 7 грн. 97 коп., на р╕к (з урахуванням ус╕х поштових витрат) — 99 грн. 54 коп.
Заклика╓мо доброчинник╕в ╕ меценат╕в посприяти в орган╕зац╕╖ п╕льгово╖ передплати «КС»!
Конт. тел.: (0652) 51-13-24.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2009 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8037

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков