Версiя для друку Обговорити в форумi

ПІСЕННА СВІТЛИЦЯ
Шановні «світличани»! Запрошуємо вас взяти участь у наступному пісенному проекті «Кримської світлиці: давайте спробуємо визначити гуртом двадцять найкращих, найталановитіших, найпопулярніших українських виконавців. Тих співаків, артистів минулих століть і сучасності (а це можуть бути оперні, народні, естрадні артисти), хто завдяки своєму таланту підносить українську пісню до найвищих висот, дає друге дихання народним, класичним творам, творить сучасну СПРАВЖНЮ українську естраду.
Разом з варіантами «двадцяток» надсилайте невеличкі розповіді, чому ви вважаєте цих артистів справді найкращими, які пісні у їхньому виконанні вразили вас, проникли у вашу душу. Так само, як і з найкращою пісенною «двадцяткою», ті виконавці, які найчастіше зустрічатимуться у ваших листах, стануть переможцями конкурсу, а читачі, які найвлучніше втраплять у «двадцятку», будуть запрошені на святковий фінальний концерт-фестиваль, де у творчому змаганні розіграють черговий «Світличний» суперприз.
Надсилайте ваші списки двадцяти найкращих українських виконавців на адресу: 95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, к. 14, редакція «Кримської світлиці» з поміткою «Пісенна світлиця», або на e-mail: kr_svit@meta.ua.
Пропонуємо сьогодні вашій увазі розповідь про одну з цілком можливих претенденток на перемогу у нашому конкурсі — славетну співачку Соломію Крушельницьку, яка підкорила своїм голосом найкращі театри світу, але, куди б її не занесла доля, завжди залишалась вірною рідній, українській пісні.

Ведуча «Пісенної світлиці» Юлія КАЧУЛА.

1899 року в Петербурзі тріумфально гастролювала італійська оперна трупа. В її складі були тогочасні зірки світової опери: Енріко Карузо, Матіа Баттістіні і примадонна варшавського „Великого театру” Соломія Крушельницька. Імператор Микола II, вражений співом прекрасної слов’янки, запросив її виступити при дворі. На завершення концерту Крушельницька, як завжди, заспівала українських пісень. Цар здивовано спитав, що це за пісні і якою мовою вона їх виконувала? Соломія, якій тоді вже аплодувала вся Європа, не вагаючись відповіла: „Це – пісні мого народу, народу України”.
Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року в подільському селі Білявинці. Її батько, Амвросій Крушельницький, був греко-католицьким священиком. Крім Люні, як називали її рідні, в сім’ї було ще семеро дітей. Коли Соломія була зовсім маленькою, родина переїхала до села Біла, поблизу Тернополя. Здавалося, доля юної Соломії була цілком прогнозованою. Донька священика повинна стати дружиною священика, і співати не на сцені, а біля дитячої колиски. За тогочасною традицією, до священицької сім’ї, де були дівчата на порі, приїздили у гостину молоді семінаристи. Вони жили в родині протягом кількох тижнів, наглядаючи собі наречених. І от один із таких семінаристів уподобав собі Соломію, поговорив з її батьком і навіть заслав сватів. Уже була визначена дата весілля, розіслані запрошення, але не було бажання нареченої іти заміж. Соломія мала іншу мрію — стати професійною співачкою. Тим більше, що уже багато зробила для того: за сприяння, а подекуди й з ініціативи свого тата вчилася грі на фортепіано, співу, диригуванню. На щирі вмовляння своєї доньки Амвросій Крушельницький зробив те, що не прийнято було робити, — розірвав заручини, аби Соломія могла здійснити свою мрію. Більше того, коли його Солюня провчилася у Львівській консерваторії, він постарався дістати їй стипендію, щоб вона поїхала на навчання до Італії. За цей крок Соломія Крушельницька була безмежно вдячна коханому татові до кінця життя, адже інакше вона могла б не відбутись як співачка. Крушельницька стала чи не першою жінкою, яка самостійно зробила свою професійну співочу кар’єру.
...Викладач Львівської консерваторії професор Висоцький визначив і поставив голос Крушельницької як мецо-сопрано. Закінчивши консерваторію, у квітні 1893-го Соломія дебютувала у Львівському театрі Скарбка. На сцені, яка сьогодні належить театрові імені Заньковецької, вона успішно виступила в опері Доніцетті „Фаворитка”. Галицька газета „Діло” тоді написала: „Крушельницька першим виступом сміло вступила в ряди співачок з найкращими надіями на будучність”. Якось спів Соломії почула Джемма Белінчоні – італійська оперна примадонна. Вона й порадила молодій співачці: щоб досягти справжніх вершин, потрібно вчитися вокалу в Італії. Амвросій Крушельницький, заставивши все майно, отримав позику в банку і відрядив свою улюблену доньку в далекий Мілан.
А повернувшись, навесні 1894 року Крушельницька уклала контракт із Львівською оперою. Після навчання в Італії Соломіїн голос звучав по-іншому: співачка виступала вже як драматичне сопрано. У Львові вона заспівала партію Маргарити в опері „Фауст” Бойто... Музична критика не сприйняла нового голосу Крушельницької, а один із партнерів навіть відмовився співати з нею у наступних виставах. Але Соломія не впадала у відчай. „Хай там громи б’ють, а я беруся до роботи”, – писала вона друзям. З кожним наступним виступом Крушельницька все більше завойовувала прихильність львівської публіки та критиків. Її партії в „Аїді” і „Балі-маскараді” Верді мали шалений успіх.
Але тріумфу в італійських операх Крушельницькій було замало. Вона мріяла співати складні твори німецького композитора-реформатора Ріхарда Вагнера. Вперше Соломія Крушельницька співала Вагнера восени 1895-го, у Кракові. На початку театрального сезону на краківській сцені виступала інша співачка. Але її виконання не сподобалося слухачам, і примадонну освистали. На прохання керівництва Крушельницька приїхала рятувати ситуацію. Після першої ж вистави захоплена публіка винесла Соломію з театру на руках.
Не менший успіх чекав на Соломію і на батьківщині оперного мистецтва. Її дебют в Італії відбувся 26 грудня 1895 року в Кремоні. Крушельницька блискуче виступила в опері Джакомо Пуччіні „Манон Лєско”. Тоді ж Соломія познайомилася з самим маестро, і вони стали справжніми друзями. Згодом найпрестижніші театри Апеннінського півострова вважали за честь запросити на свою сцену Крушельницьку. Вибагливі знавці музики, італійці схилялися перед її талантом і називали – „Сальоностра” – „Наша Соломія”.
Прихильності Соломії прагнули аристократи і буржуа, відомі адвокати і письменники. Крушельницька – твердо відмовляла. Стримана й поміркована, вона розвіювала звичні уявлення про особисте життя оперних примадонн. Казали, що вона – чи не перша співачка в тодішньому театральному світі, яка не шукала покровителів і в кар’єрі покладалася тільки на власні сили. Напевно, найзагадковішим шанувальником Соломії був багатій-аптекар Іван Білинський. Народившись на Тернопільщині, ще хлопцем він потрапив до Єгипту. Вчився у каїрського аптекаря, а згодом перебрав його справу і став придворним фармацевтом єгипетського короля. Білинський жив у Каїрі, але женитися хотів на українці. Друзі розповіли йому, що в Трієсті саме перебувають сестри Крушельницькі, і порадили посвататися до старшої – Олени. Соломіїн друг з часів навчання в Мілані, Михайло Павлик – галицький письменник і громадський діяч, – активно дбав про політичну освіту Соломії. За його порадою, вона читала Чернишевського, Достоєвського і Толстого. Павлик палко переконував Соломію, що вона призначена служити мистецтву й народу та застерігав від одруження: „Для дітороддя є мільйони русинок, а Крушельницька – одна,” – писав він юній співачці.
1898 року Крушельницьку анґажував варшавський „Великий театр” – на той час – один з найпрестижніших у Європі. Тоді в Польщі вели вперту боротьбу проти монополії італійців в оперному мистецтві. У Варшаві поставили „Гальку” і „Графиню” польського композитора Монюшка. Головні партії блискуче виконала Соломія Крушельницька. Польська публіка обожнювала Соломію і вважала її національною героїнею. Але згодом у пресі, яка спочатку співала Крушельницькій дифірамби, почали з’являтися образливі для неї статті. У Варшаві Крушельницька відспівала вісім тріумфальних сезонів. Публіка благала її залишитися ще, але, ображена журналістами і колегами, Крушельницька поїхала з міста. На неї чекали Петербург, Париж, Неаполь. 1903 року в Білій помер Соломіїн батько. Вона гірко сумувала, але, зв’язана закордонним контрактом, не змогла навіть бути на похороні.
В рідне село Соломія приїхала пізніше і з далекої Італії привезла батькові мармуровий пам’ятник роботи флорентійського скульптора. Після батькової смерті родина залишилася без засобів до існування: вдова священика не мала ніякої пенсії по чоловіку. Тепер велику сім’ю повністю утримувала Соломія. У Львові, на вулиці Крашевського, навпроти затишного парку вона купила для своєї рідні великий будинок.
17 лютого 1904 року в міланському театрі „Ла-Скала” Джакомо Пуччіні представив свою нову оперу „Мадам Баттерфляй”. Ще ніколи композитор не був так упевнений в успіху..., але глядачі оперу обурено освистали. Славетний маестро почувався розчавленим. Друзі вмовили Пуччіні переробити свій твір, а на головну партію запросити Соломію Крушельницьку. 29 травня – на сцені театру „Гранде” в Брешії – прем’єра оновленої „Мадам Баттерфляй”. Цього разу – тріумфальна! Публіка сім разів викликала акторів і композитора на сцену. „Мадам Баттерфляй” було врятовано. Після вистави зворушений і вдячний Пуччіні надіслав Крушельницькій свій портрет із написом: „Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй”.
А вже за рік критика захоплено писала про новий тріумф Крушельницької – виступ в опері „Саломе” Ріхарда Штрауса. Цей твір мав тоді майже скандальну репутацію: в його основу лягла біблійна оповідь про те, як за майстерний танець цар Ірод подарував пасербиці Саломе голову Іоанна Хрестителя. Кілька європейських театрів відмовилися від „Саломе”. В Італії її поставив Артуро Тосканіні. Крушельницька викликала захват публіки, сама станцювавши танець семи серпанків, який зазвичай виконувала професійна балерина. На початку ХХ століття Соломія Крушельницька з незмінним успіхом гастролювала у найвіддаленіших куточках світу: Алжирі, Єгипті, Бразилії, Аргентині.
Італійський адвокат Чезаре Річчоні, який уже давно був великим шанувальником Крушельницької, запропонував Соломії руку і серце. Вони взяли шлюб 1910 року в одному з храмів Буенос-Айреса. Світська хроніка писала: „Найвідоміший європейський адвокат одружився зі знаменитою оперною співачкою”. Після одруження Чезаре і Соломія оселилися у Віареджо. Маленьке італійське містечко на березі Тірренського моря було улюбленим місцем відпочинку австрійської імператриці Зіти, короля Болгарії, Айседори Дункан, Джакомо Пуччіні. Тут Соломія купила віллу, яку назвала „Саломе”. На першому поверсі був великий салон, де стояв рояль, на стінах висіли фото Соломії в різних ролях і розкішна колекція картин.
...Коли Крушельницька вирішила піти зі сцени, їй було трохи за сорок. Вона ще мала сильний і гарний голос, але вважала, що всі партії її репертуару написано для молодих жінок. Щоб не думати про велику сцену, Соломія примушувала себе куховарити і навіть шити одяг. Кожного ранку, за будь-якої погоди Соломія гуляла морським узбережжям. Місцеві мешканці ще довго пам’ятали струнку, бездоганно вдягнену сеньйору, яка сама водила автомобіль.
Із Чезаре Річчоні Соломія зазнала справжнього сімейного щастя. Але він серйозно хворів, і вже після весілля почав поступово сліпнути. 1938 року Чезаре не стало. Соломія залишилася в Італії сама і в серпні тридцять дев’ятого вирішила поїхати в Україну – відвідати рідних. Друзі відмовляли її від поїздки: усі розуміли неминучість війни. Тоді в країні вже були відчутні фашистські настрої. Але сеньйора Крушельницька спакувала невелику валізу, замкнула свою віллу і вирушила в путь. Крушельницька поїхала до карпатського села Дубина, де її сестри мали дачу. Потяг прийшов рано-вранці, і Соломія Амвросіївна розбудила рідних співом. Як згадували пізніше її сестри, той спекотний серпень тридцять дев’ятого року був надзвичайно веселим і радісним. Ніщо не віщувало біди, і на початку осені сестри Крушельницькі повернулися з відпочинку до Львова.
1939 року за пактом Молотова-Ріббентропа Східна Галичина відійшла до Радянського Союзу. Нова влада відібрала львівський будинок Крушельницької, виділивши їй тільки квартиру на другому поверсі. Узимку сорокового на звивистих львівських вулицях була сильна ожеледиця. Соломія Амвросіївна впала і зламала ногу. Тривалий час вона пролежала в лікарні, і вже не могла ходити без палички. Підніматися крутими сходами стало справжнім випробуванням. У 1944-му, коли німці відступали зі Львова, багато галицьких родин вирушили на Захід. Залишається загадкою, чому Крушельницька не поїхала тоді з Радянської України. Згодом Василь Барвінський запросив її викладати у Львівській консерваторії.
Крушельницька майже 10 років постійно жила у Львові, хоча все ще була італійською громадянкою. Соломія Амвросіївна не раз зверталася з проханням дозволити їй поїздку до Італії, щоб владнати свої майнові справи: у Віареджо лишилося все, що вона мала. Але відповіді не було – натомість влада продовжувала термін її перебування в Радянській Україні. Крушельницькій залишалося тільки терпляче чекати. Підозрюють, що Крушельницьку змусили написати заяву з проханням надати їй громадянство СРСР. Без відома Соломії радянські адвокати продали її віллу у Віареджо. Крушельницькій же виплатили тільки невелику компенсацію. Вона так і не дізналася, що під час війни будинок пограбували. Її особистий архів, колекція сценічних костюмів та унікальне зібрання картин – зникли безслідно.
1949 року у Львові вбили відомого західноукраїнського публіциста-комуніста Ярослава Галана. НКВС звинуватив у вбивстві Організацію Українських Націоналістів і під цим приводом розпочав жорстокі репресії серед галицької інтелігенції. Василя Барвінського усунули від керівництва консерваторією. Звільнення, а отже й втрата будь-яких засобів до існування, загрожували і Крушельницькій. Привід швидко знайшли: у відділі кадрів не було її диплома про вищу освіту. Крушельницька розгубилася: у неї, оперної співачки, яку знає весь світ, ніхто й ніколи, не вимагав диплома! Лише випадково з’ясувалося, що її диплом колись передали до Національного музею. Документ пред’явили керівництву, і тільки тоді Соломія Амвросіївна змогла працювати далі.
Як викладач радянської консерваторії, Соломія Амвросіївна щороку повинна була давати так званий звітний концерт. Інакше її звільнили б. У 1949-му Соломія Крушельницька співала у залі Львівської філармонії. Їй було сімдесят сім: жива легенда Львова... Невелике приміщення не могло вмістити всіх, хто хотів бачити і чути її.
Це був останній концерт Соломії Крушельницької. Мало хто в залі знав, що співачка вже була хвора на рак горла. Можна тільки припустити, якою ціною давався їй спів. За два роки Соломії Крушельницької не стало. Артистку, перед якою схилявся весь світ, ховали без належних почестей. Довгий час на її могилі не було пам’ятника, але чиясь рука щодня клала на скромний надгробок живі квіти. „Душа, смертельно хвора на красу, не помирає – просто кам’яніє”, – писали про Соломію Крушельницьку поети. Митці продовжують жити у своїх творах: поет залишає після себе вірші, художник – картини, а співак живе доти, доки чують і пам’ятають його голос...

http://www.imena.tv/heroes/krush.htm

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2009 > Тема "Українці мої..."