Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 13.11.2009
ЗОЛОТ╤ РУНИ

СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО...
ДО ДНЯ УКРА╥НСЬКО╥ ПИСЕМНОСТ╤ ТА МОВИ

(Зак╕нчення. Поч. у № 45).

2. ДЕ БУЛА НАПИСАНА ПЕРША ПОЕМА

Найдавн╕шою нашою л╕тературною пам’яткою ╕сторики укра╖нсько╖ л╕тератури називають «Слово о полку ╤горев╕м» (б╕льш см╕лив╕ — Влескнигу) ╕ зовс╕м не зважають на той факт, що к╕лькома тисячол╕ттями ран╕ше на наш╕й земл╕ була написана, можливо, найперша в св╕т╕ поема.
Повернемося до «золотого руна», вивезеного з Причорномор’я, яке ╕ стало за нашими припущеннями основою для започаткування грецько╖ писемност╕. Те «руно» символ╕зу╓ щось значно б╕льше, н╕ж просто письмена. Адже Овен, за шкуру якого ризикували життям аргонавти, — це священний символ Першосвятителя Рами, того (за Е. Шуре), хто дав св╕тов╕ знання, л╕ки, календар ╕ багато чого ╕ншого, що полегшувало життя людини. Древн╕ римляни в╕рили: якщо лягти на шкур╕ принесено╖ в жертву в╕вц╕ у священному гаю, людина може отримати в╕дпов╕д╕ на запитання, що не дають ╖й спокою. А щоб нам в╕дпов╕сти на запитання, що насправд╕ прихову╓ться п╕д руном, звернемося до археолог╕чних знах╕док, як╕ були виявлен╕ на наш╕й земл╕, тобто там, зв╕дки свого часу греки поцупили його.
Зупинимося на знаменит╕й золот╕й пекторал╕, знайден╕й видатним укра╖нським археологом Б. Мозолевським, яка, на жаль, дос╕ залиша╓ться як сл╕д не вивченою. Головною сценою пекторал╕ ╓ зображення овечо╖ шкури в руках двох скит╕в. Пор╕внявши свою знах╕дку з ╕ншими под╕бними зображеннями, як╕ свого часу були виявлен╕ в ╤ран╕ та Подунав’╖, Борис Миколайович вир╕шив, що в ц╕й сцен╕ в╕дображено пошиття ритуального вбрання. Вчений нав╕ть пом╕тив голку в руц╕ одного з майстр╕в. Але, на нашу думку, сам процес шиття не ╓ чимось аж таким та╓мничим та священним, щоб його виокремлювати на царськ╕й пекторал╕. Не ╕накше, тут заф╕ксована якась м╕стер╕я, що була на той час малодоступна основн╕й мас╕ людей. Вчитаймося в залишений вченим опис одн╕╓╖ придунайсько╖ свинцево╖ таблички: «Дво╓ чолов╕к╕в на н╕й обома руками розтягують баранячу шкуру, за якою на плоскому камен╕ навкол╕шках сто╖ть ще один персонаж. Загальн╕ контури шкури зб╕гаються ╕з обрисами хутряного вбрання пекторал╕. Л╕воруч в╕д каменя у землю вкопана амфора. За спиною л╕вого чолов╕ка з п╕днесеною до рота рукою сто╖ть ж╕нка...».
Цей опис б╕льше нагаду╓ дещо ╕нший процес: дво╓ чолов╕к╕в тримають натягнуту шкуру перед волхвом, який щось пише на н╕й, а в амфор╕, мабуть, було чорнило для цього. Ж╕нку (жрицю, ясновидицю) з п╕днесеною до рота рукою сл╕д розум╕ти, що вона надиктову╓ текст...
Зв╕дси напрошу╓ться ц╕лком лог╕чне припущення, що ц╕ як╕сь священн╕ написи пом╕щалися на царському вбранн╕, ╕ з ними пов’язували певну та╓мну силу, котра мала обер╕гати його величн╕сть, а отже ╕ народ, над яким в╕н владарював. Не випадково наш ген╕альний провидець Тарас Шевченко у в╕рш╕ «На в╕чну пам’ять Котляревському» назвав руни божою мовою. Очевидно, щось в╕н знав, але «Сказав би я правду, та що з не╖ буде? Самому завадить, а попам та людям однаково буде», зауважував в╕н в ╕ншому твор╕ «Зацв╕ла в долин╕...».
Отож, найв╕рог╕дн╕ше, на пекторал╕ зображено момент нанесення в╕дпов╕дних письмових знак╕в, правда, дещо ╕ншим способом — вишиванням (згадаймо традиц╕ю прикрашати кожушки вишивкою, яка ╕ нин╕ ╕сну╓ в укра╖нц╕в Прикарпаття).
...М╕т про золоте руно, до реч╕, вперше пов╕дав св╕тов╕ не хто-небудь, а глава знаменито╖ Александр╕йсько╖ б╕бл╕отеки Аполлон╕й Родоський, який мав пр╕оритетний доступ до вс╕х книг та рукопис╕в, що збер╕галися тут. Очевидно, в╕н не м╕г написати в╕дкритим текстом, зв╕дки т╕ книги прийшли. Греки на той час переписували ╕стор╕ю п╕д свою великодержавницьку ╕деолог╕ю ╕ не допускали витоку правдиво╖ ╕нформац╕╖. Зважаючи на явн╕ поляно-укра╖нськ╕ основи його ╕мен╕ та пр╕звища «пол» ╕ «род», Аполлон╕й Родоський, очевидно, розум╕в необх╕дн╕сть збереження для нащадк╕в правди про те, як скитськ╕ руни опинилися на берегах Африки. Свою та╓мницю в╕н закодував у м╕тов╕ про аргонавт╕в. Ми не зна╓мо ориг╕налу цього тексту ╕ нев╕домо чи д╕зна╓мося колись — Александр╕йська б╕бл╕отека була спалена, не виключено тими, хто хот╕в переписати ╕стор╕ю п╕д свою ╕деолог╕чну ╕ рел╕г╕йну догму. Але нав╕ть за текстами, що збереглися, бачимо авторське спрямування твору. Судно д╕стало назву «Арго», а головний герой — ╕м’я Ясон. Т╕, хто читав Влескнигу (╤лар Хоругин. Влескнига. Умань, 2007) з подивом зазначать, що вони навдивовижу зб╕гаються з ╕менем Бога творця наших предк╕в Сварго ╕ головного символу Овена, якого називали ще Ясуном. Але цим не вичерпу╓ться наш сл╕д в «Аргонавтиц╕». У команд╕, що пливе на скитську землю за руном, бачимо син╕в Борея ╕ Ориф╕╖ близнюк╕в Кала╖да (Кола) та Зета (Зота), а також сп╕вака, сина Аполлона Орфея (той самий кор╕нь, що ╕ в нашого Ора-Хора), який, очевидно, сп╕вав праукра╖нськ╕ п╕сн╕, щоб морська стража сколот╕в-козак╕в приймала корабель «Арго» за св╕й ╕ пропускала його у води Скит╕╖. Мабуть, не випадково на шляху аргонавт╕в на одному з п╕востров╕в зустр╕ча╓ться ╕ цар Кизик, який дуже нагаду╓ древньоруського князя К╕сека (а також Козака), як╕ з давн╕х-давен контролювали входи ╕ виходи Чорного моря...
Найц╕кав╕ше те, що захопивши руно, аргонавти повертаються в Африку обх╕дними шляхами, де нема╓ ╕ не може бути судноплавства. Але це не головне для Родоського, — йому треба показати маршрут, яким примандрували перекази та л╕тери до Грец╕╖. ╤з земл╕ скит╕в Евксинським Понтом (Чорним морем) по Дунаю аргонавти добираються аж до Адр╕атичного моря, а пот╕м р╕чками Еридан ╕ Родан, як╕ знаходилися на землях Етрур╕╖ ╕ як╕ населяв народ расени (родич╕ пелазг╕в), вибираються в Т╕рренське море. Пот╕м вони потрапляють у Л╕в╕ю (Африка) ╕ лише зв╕дти беруть курс на Грец╕ю. Д╕одор Сицил╕йський писав, що л╕тери потрапили до Грец╕╖ ╕з Ф╕н╕к╕╖ хоча «╖х можна було б називати пелазг╕йськими», Аполлон╕й Родоський про Ф╕н╕к╕ю не згаду╓. Чому? А тому, що Ф╕н╕к╕╖ на час, коли створювалися перш╕ письмов╕ знаки ╕ твори, ще не було взагал╕. Це, як ми вже довели, Фанагор╕я.
╤ все ж хитр╕ греки та ╖хн╕ п╕дсп╕вувач╕ зум╕ли нав╕яти всьому св╕тов╕, що саме Грец╕я дала св╕тов╕ культуру, бог╕в, науку, письмо, поез╕ю, мистецтва. Ми лише через них, у ╖хн╕й ╕нтерпретац╕╖ д╕зна╓мося щось про Скит╕ю та про наших далеких предк╕в. Зв╕сно, грецьк╕ редактори ╕ богослови так все закрутили, що нам дуже важко вда╓ться знайти сво╖ сл╕ди у давн╕й ╕стор╕╖.
Та повернемося до оч╕льника знаменито╖ стародавньо╖ б╕бл╕отеки, яка, н╕бито, знаходилася на п╕вноч╕ Африки в м╕ст╕ Александр╕╖. Те, що Аполлон╕й Родоський м╕г читати книги саме ╕з П╕вн╕чного Причорномор’я, тобто, з нин╕шньо╖ Укра╖ни не повинно викликати сумн╕ву ще й тому, що саме в його м╕ст╕ мешкало (╕ мешка╓ донин╕) плем’я, яке назива╓ться коптами. У л╕тератур╕, наприклад, в «Енциклопед╕╖ символ╕в» («Торсинг» Москва, 2003 р.) можна знайти коптську абетку, що майже повн╕стю в╕дпов╕да╓ укра╖нськ╕й. Книга да╓ пояснення, що ця абетка була «створена у II стол╕тт╕ християнами для запису розмовно╖ ╓гипетсько╖ мови. Завоювання арабами ╢гипту в VII стол╕тт╕ вит╕снило коптську мову ╕ абетку. Нин╕ коптська мова використову╓ться т╕льки як культова християнською церквою ╢гипту».
Але те, що ця абетка була створена у II ст., ╓ черговою безсоромною брехнею. Як же вона могла створитися у
II ст., коли, н╕бито, греки п╕дписували нею бог╕в ╕ геро╖в на «сво╖х» вазах ще в V-V╤╤ ст. до н. е.? Зважаючи на те, як пригноблювалося ╕ асим╕лювалося коптське населення, в╕дпов╕дь, дума╓ться, сл╕д шукати в тому, що воно перебувало в так╕й же ситуац╕╖, що й укра╖нц╕ протягом к╕лькох останн╕х стол╕ть. Ворог писав, що ми видумали соб╕ свою мову, а насправд╕, н╕бито, тако╖ не ╕снувало, ╕ про копт╕в, пишуть, що вони придумали соб╕ абетку. Тим часом очевидно, що копти — це частина одного ╕з стародавн╕х укра╖нських род╕в, який з яко╖сь причини перебрався в Африку. Це могло статися приблизно ╤╤-╤╤╤ ст. до н. е. Вони ╕ принесли з собою туди священн╕ писемн╕ знаки, зван╕ рунами.
Розглянемо уважн╕ше ╖хню назву. Вона дуже нагаду╓ укра╖нську копу — так називали укра╖нськ╕ жнивар╕ ст╕жок ╕з 60 житн╕х сноп╕в, так само вони називали ╕ збори с╕льсько╖ громади для розв’язання судових та громадських справ. А ще скоп — означало скопище людей, тобто громаду. Колись в Укра╖н╕ часто можна було зустр╕ти ╕мена з основою «коп»: Прокоп, Копр╕й, на Таманському п╕востров╕ було м╕сто Коп (Кеп), у Черн╕г╕вськ╕й област╕ ╕ зараз ╓ село Копри. «Копт╕» на наш╕й територ╕╖ згадуються в ╤пат╕╖вському л╕топис╕ — вони в 1185 роц╕ взяли в полон князя Володимира. Отож, н╕чого дивного нема╓ в тому, що копти вписуються в один лог╕чний ряд з назвами ряду ╕нших племен, що мешкали на наш╕й земл╕: сколо-ти, ски-ти, ан-ти, го-ти... Тобто, верс╕я про те, що це плем’я давньоукра╖нського походження ма╓ право на пильне досл╕дження. ╤ в цьому план╕ дуже багато робить професор
В. Бебик. На сьогодн╕, щоправда, вже мало чого сп╕льного залишилося м╕ж укра╖нцями та коптами, окр╕м абетки. Хоча сл╕д зауважити, що копти теж православн╕ християни ╕ що бог у них як ╕ у т╕рсен╕в (росен╕в) Ос — головний компонент в╕д нашого ГОСподь. Приверта╓ також увагу найв╕дом╕ший ╕з копт╕в, ╓гипетський дипломат та пол╕тик, Генеральний секретар ООН 1992-1996 рр. Бутрос Бутрос Гал╕, основи ╕мен╕ якого «рос» ╕ «гал» нам дуже близьк╕.
Отже, м╕сцепоходження писемност╕, зда╓ться, з’ясували. Щоправда, поста╓ питання: якщо писемн╕сть виникла на наш╕й земл╕, чому ж тод╕ не збереглося хоча б якогось л╕тературного твору? Зважаючи на напис на Ольв╕йському пам’ятнику, зараз у нас ╓ вс╕ п╕дстави вважати, що принаймн╕ Гомер та Геродот писали давньоукра╖нською мовою. Для повно╖ впевненост╕ не вистача╓ ориг╕налу рукопис╕в. Не зрозум╕ло, з яких причин досл╕дники ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ л╕тератури не зважають на ще один дуже ц╕кавий факт, згадуваний Геродотом про поему «Ар╕маспейську». На жаль, зм╕ст ц╕╓╖ поеми, як ╕ мова написання поки що нев╕дом╕, однак вже з назви зрозум╕ло, що вона описувала життя ар╕масп╕в, котр╕ мешкали на наш╕й земл╕ ╕ котр╕ «панували над ус╕ма, кр╕м г╕перборе╖в», а отже, мала б зац╕кавити науковц╕в. Автор ц╕╓╖ поеми — проконесець, син Ка╕строб╕я (Кия?) Ар╕стей (Орест) жив набагато ран╕ше названих «грецьких» автор╕в ╕ мав що передати людям, бо прийшов ╕з Г╕пер/ Н╕перборейсько╖ земл╕ «на ╤тал╕йську» разом ╕з самим богом Аполлоном (IV 4, 15).
Хто зна, може, ця поема ╕ не пропала зовс╕м. Наприклад, уважне прочитання твор╕в Гес╕ода ╕ Гомера да╓ багато сумн╕в╕в як про час ╖х створення, так ╕ про м╕сце описаних под╕й. Б╕бл╕я теж скомпонована з р╕зних, нев╕домих нам книг. Отож, не виключено, що серед вивезеного з нашо╖ земл╕ скарбу, який греки назвали «золотим руном», була також поема «Ар╕маспейська» ╕ п╕сля в╕дпов╕дно╖ обробки стала «великим культурним надбанням» ╕ншого народу.

Серг╕й П╤ДДУБНИЙ,
кра╓знавець-╕сторик, старший науковий сп╕вроб╕тник Академ╕╖ дизайну.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2009 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8065

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков