Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З ЮВ╤ЛЕ╢М, КОБЗАРЮ!
Цього тижня в╕дсвяткував 80-л╕тн╕й юв╕лей ялтинський кобзар Остап К╕ндрачук.


ЗГАДАЙТЕ У ВАШИХ МОЛИТВАХ ЯРОСЛАВА ГАЙВАНЮКА…
Його чиста душа заслугову╓ на те.


ПАМ’ЯТЬ, ЯКА ПРОДОВЖУ╢ ЖИТТЯ
Про творч╕ здобутки В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к пам’ятають не лише напередодн╕ юв╕лейних дат.


ПОМ’ЯНУЛИ ГУБАР╤В…
наш обов’язок – вшановувати й передавати дал╕ в майбутн╓ пам’ять про цих...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
У Вадима Михайловича Ро╖ка сьогодн╕ - день народження!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2009 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 13.11.2009
ТАКЕ ЗВИЧАЙНЕ ЖИТТЯ

Не так давно «Кримська св╕тлиця» надрукувала список переможц╕в конкурсу на кращу двадцятку укра╖нських народних п╕сень. Серед переможц╕в конкурсу — ╕ жителька нашого селища Орджон╕к╕дзе Л╕д╕я Васил╕вна Парахонська.
Моя подруга Валентина ╤ван╕вна З╕ненко, яка дуже любить вашу-нашу газету, розв’язу╓ кросворди, прочиту╓ ╖╖, «не минаючи н╕ титли, н╕ же то╖ коми», зразу ж зателефонувала мен╕ ╕ розпов╕ла про цю под╕ю, ╕ запитала, чи знаю я цю ж╕нку? Зв╕сно, знаю, та й дивно було б не знати, живучи в селищ╕ вже 30 рок╕в, свою колегу — колишню вчительку, та й просто людину, погляди яко╖ зб╕гаються з мо╖ми. Разом ми не працювали, бо вона вже тод╕ була на пенс╕╖, але, зустр╕чаючись на вулиц╕, обм╕нювались думками про пол╕тичн╕ под╕╖ та наше ставлення до них. А рок╕в два тому Л╕д╕я Васил╕вна розпов╕ла мен╕, що в Черн╕вцях в газет╕ «Погляд» з’явився в╕рш ╖╖ колишнього учня Семена Венцимерова «Л. В. Парахонськ╕й». Ось в╕н:
Л╕д╕╓ Васил╕вно, я ╕з марно мр╕ючих,
В голов╕ мандруючих десь далеко там...
Вчитися посилено, шибеник ╕ тр╕╓чник,
Я не вм╕в у принцип╕, як хот╕лось Вам...
Я таке влаштовував, я таке в╕дкручував,
Я таке вистр╕лював, так бешкетував!
В╕рю, що обурював, знаю, що засмучував...
Але дещо сяюче все ж у душу взяв.
Л╕д╕╓ Васил╕вно, пропов╕дь осяяна
Сприйнята, як бачите... Щось соб╕ поклав
У скарбницю пам’ят╕ ненависник Стал╕на –
╤ «Х╕ба ревуть воли...» врешт╕ прочитав...
Л╕д╕╓ Васил╕вно, мовою перлинною,
Що в╕д Вас д╕сталася, побудую м╕ст
До мого майбутнього з долею орлиною...
Дякую, що ╓ якийсь все ж у дол╕ зм╕ст.
Про це Л╕д╕╖ Васил╕вн╕ написала ╖╖ подруга Пол╕на, з якою вона працювала в далекому (в дуже далекому!!!) 1947 роц╕ у НСШ № 24 в м╕ст╕ Черн╕вц╕. Працювала вчителькою укра╖нсько╖ мови, а як працювала, бачимо з в╕рша. Минуло б╕льш як ш╕сть десятил╕ть, а шибеник ╕ тр╕╓чник ще й дос╕ пам’ята╓ ╕ вчительку, ╕ мову, хоч все сво╓ доросле життя пров╕в не в Укра╖н╕, а зак╕нчив Московський журфак, ╕ пот╕м — життя ╕ робота на безмежних просторах «совецкой Род╕ни», аж поки вона не розпалась. А тод╕ довелося шукати роботу аж в Америц╕, в Нью-Йорку, де в╕н тепер живе, пише книжки про р╕дну ╕ незабуту Батьк╕вщину, про сво╖х друз╕в…
Прочитавши в╕рша, Л╕д╕я Васил╕вна через мера Черн╕вц╕в узнала адресу автора, написала йому листа, а в╕н у в╕дпов╕дь ╖й — книгу про Черн╕вц╕ ╕ прохання написати йому про ╖╖ життя.
Л╕д╕я Васил╕вна розпов╕ла мен╕, що весь 2008 р╕к вона писала спогади про сво╓ життя ╕ надсилала ╖х (з допомогою сина — вченого, ф╕лософа, який живе в Ки╓в╕) через ╕нтернет сво╓му учнев╕. Писала в зошитах у кл╕тинку, в кожн╕й л╕н╕╓чц╕, ╕ вийшло аж ш╕сть зошит╕в...
Не можу стриматись в╕д захоплення ц╕╓ю вже такою немолодою ж╕нкою, адже ╖й вже 87 рок╕в! Мен╕ на 13 рок╕в менше, я теж часом пишу спогади, та за 10 (!?!) рок╕в написала розложистим почерком в зошит╕ в л╕н╕йку (правда, великого формату) десь стор╕нок 160, бо важко змусити себе с╕сти за с╕л ╕ щось писати, коли можна почитати ц╕каву книжку чи подивитись щось по телев╕зору, ╕ при цьому, щоб не мучила сов╕сть, щось повишивати... Тому зупинилась на сво╓му одруженн╕, а тепер вже два роки «перекльовую» написане в ноутбук, ╕ за два роки «наклювала» «аж» 86 отаких стор╕ночок. Знаходжу соб╕ виправдання: нема часу, бо ╕ д╕йсно роботи в мене багато, дуже втомлююсь, потр╕бно в╕дпочивати, але ж друкувати — не город копати, можна б ╕ посид╕ти. Та л╕ньки...
А Л╕д╕я Васил╕вна невтомно писала ╕ в╕дсилала все це в Нью-Йорк. А у в╕дпов╕дь отримала книгу Семена Венцимерова «Журфак» з таким надписом:
«Р╕дна Л╕д╕╓ Васил╕вно! Це зам╕сть в╕дпов╕д╕ на Ваш сердечний лист. Я про себе все розпов╕в у мо╖х книгах. Повторюватись в проз╕ мен╕ нец╕каво. Буду в╕дпов╕дати на Ваш╕ листи книгами.
Нав╕ки вдячний Вам Семен Венцимер╕в.
Нью-Йорк. 14 лютого 2008 р.
Валентин╕в день».

А зошити спогад╕в дали життя книз╕ Семена Венцимерова «Таке звичайне життя». У книз╕ багато зн╕мк╕в-св╕тлин з с╕мейного альбому Парахонських — с╕м’╖ простих укра╖нських вчител╕в, як╕ чесно працювали, в╕ддаючи вс╕ сили вихованню чужих д╕тей, ╕ при цьому виростили ╕ виховали двох сво╖х прекрасних син╕в, мають онук╕в... Чолов╕к Л╕д╕╖ Васил╕вни — Парахонський Олександр Пилипович воював ╕ на ф╕нськ╕й в╕йн╕, де залишив сво╖ зуби ╕ пишну шевелюру, ╕ на Друг╕й св╕тов╕й (Л╕д╕я Васил╕вна не хоче називати ╖╖ Великою В╕тчизняною), де в╕н втратив око. «Р╕дна» радянська влада в╕ддячила за таку б╕ду третьою групою ╕нвал╕дност╕, добавкою до зарплати – 10 крб., з забороною заробляти б╕льше, н╕ж 100 крб. та з вимогою кожних три м╕сяц╕ проходити медогляд, де перев╕ряли, «чи, може, виросло вже око?».
Ця практика знущання над ╕нвал╕дами залишилась в наш╕й Укра╖н╕ ╕ зараз. Т╕льки ком╕с╕ю ВТЕК проходять нин╕ раз на р╕к. Причому орган╕зову╓ться це так, що десятки хворих людей ц╕лий день чекають сво╓╖ черги, а пот╕м вердикту: будеш ти отримувати пенс╕ю за ╕нвал╕дн╕стю, чи н╕? Особливо боляче спостер╕гати за ц╕╓ю чергою (чи стояти в н╕й), коли це — псих╕чно хвор╕...
С. Венцимеров над╕слав вже ш╕сть сво╖х книг, ╕ написав дв╕ книги-поеми «Таке звичайне життя». Його книги написан╕ так просто, якось так легко, що в╕д них не в╕д╕рватись.
Я прочитала першу книгу поеми — поем «Журфак» про шляхи на факультет журнал╕стики МДУ семи його однокурсник╕в, ╕ першу частину роману-поеми «Таке звичайне життя». Шкода, що книги ц╕ в одному прим╕рнику, тому прочитають ╖х лиш друз╕.

Алла ОСАДЧА, голова Феодос╕йсько╖ орган╕зац╕╖ Союзу укра╖нок, член «Просв╕ти».  смт. Орджон╕к╕дзе, Феодос╕я.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2009 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8066

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков