Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ШТРАФ НА РАД╤ОСТАНЦ╤Ю ДРУЖИНИ САДОВОГО НАКЛАДЕНО ЗА ПОРУШЕННЯ МОВНИХ КВОТ
сума штрафу ПрАТ «Рад╕окомпан╕я Люкс» становить 50 520,00 грн.


РАДА ПРИР╤ВНЯЛА ПОРАНЕНИХ П╤Д ЧАС РЕВОЛЮЦ╤╥ Г╤ДНОСТ╤ ДО УЧАСНИК╤В БОЙОВИХ Д╤Й
Верховна Рада ухвалила урядовий закон про внесення зм╕н до закону "Про статус ветеран╕в в╕йни,...


УКРА╥НА ДЕМОНСТРУ╢ ДОСТАТНЬО СКРОМН╤ РЕЗУЛЬТАТИ У БОРОТЬБ╤ З КОРУПЦ╤╢Ю
Про це Ком╕сар ╢вропейського Союзу з питань ╓вропейсько╖ пол╕тики сус╕дства та перемовин ╕з...


У РОС╤╥ ЧИСЛО БАНКРУТСТВ НАБЛИЗИЛОСЯ ДО ╤СТОРИЧНОГО РЕКОРДУ
К╕льк╕сть збанкрут╕лих компан╕й в Рос╕╖ виросла в третьому квартал╕ 2017 року на три в╕дсотки...


ТЕРЕЗА МЕЙ СЬОГОДН╤ – ЦЕ РОНАЛЬД РЕЙГАН ВЧОРА
Прем’╓р Великобритан╕╖ сказала Пут╕ну все, що про нього дума╓ Зах╕д. На заход╕ знають, що...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 27.11.2009 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#48 за 27.11.2009
ЯКИЙ В╤Н, ТЕПЕР╤ШН╤Й ДОНБАС?

ДЖЕРЕЛА

(Зак╕нчення. Поч. у № 47).

Вчителька: — Правильно, но слушай дальше! Западная Украина в 1940 году, как раз за два месяца перед войной (!!!) вошла в состав Украины советской. Они не жили в Украине, они не были украинцами. Они вступили в сговор с Гитлером и стали расстреливать украинское население. Своих односельчан, деток, всех семьями… Они договорились с Гитлером, что он их не тронет, и они после победы Гитлера и уничтожения всего украинского народа, вот эти украинцы, которых ввели только за месяцы перед Отечественной войной в состав украинского народа, они будут господами на всей Западной Украине, что это будет их территория.
УПА возникла во Вторую мировую войну. УПА – это пособники Гитлера, которые хотели уничтожить твоих прабабушек, прадедушек, расстрелять их, в крематории сжечь. А на месте этой территории жил бы Ганс какой-нибудь и выращивал бы картошку и редиску, и посылал бы её в Германию!
* * *
Я не буду називати пр╕звища ц╕╓╖ ж╕нки, не назву ╕ школи. Зазначу т╕льки, що школа ця формально ╓ укра╖нською. Тож можете уявити, наск╕льки в╕дносною ╓ наведена мною статистика. Там ще працювати ╕ працювати…
Мав можлив╕сть посп╕лкуватися з ц╕╓ю вчителькою зблизька, познайомитися з ╖╖ мат╕р’ю. Остання ╕ не прихову╓, що ╓ «стал╕н╕сткою». Бандер╕вц╕в не любить тому, що у 1952-1953 роках проживала на Прикарпатт╕ ╕ добре пам’ята╓ атмосферу страху, в як╕й жило м╕сцеве населення. Багато чула про зв╕рства УПА, бачила ╖╖ невинн╕ жертви…
Але ж хто створював ту атмосферу? Хто м╕г чинити зв╕рства у 1952-1953 роках? Якщо й була десь жменька п╕дп╕льник╕в, то вони вимушен╕ були с╕м раз╕в подумати, перш н╕ж вив╕сити якусь лист╕вку… Бо кожна акц╕я була пов’язана з великим ризиком, — нав╕ть корисна для укра╖нсько╖ справи. А яка могла б бути користь в╕д зв╕рств? На Прикарпатт╕ нав╕ть досл╕дник-початк╕вець впевнено скаже, чи╖х рук справа — от╕ вс╕ зв╕рства! Але як у цьому переконати немолоду «стал╕н╕стку»?
Слухаючи двох донеччанок, я мимовол╕ подумав: у як╕й же демократичн╕й держав╕ ми живемо! Х╕ба мала б шанс викладати ╕стор╕ю в школ╕ вчителька, мама яко╖ привселюдно назвала б себе «бандер╕вкою»? Тод╕, в 1950-т╕ роки, мала б шанс? Боюся, що разом з матусею в╕дправилася б освоювати рег╕они з р╕зко континентальним кл╕матом… А демократична Укра╖на терпляче зносить знущання над сво╓ю багатостраждальною ╕стор╕╓ю. Може, й забагато у не╖ терп╕ння? Може, треба д╕яти жорстк╕ше?

У ЧОМУ Ж МА╢ БУТИ КОМПРОМ╤С?

Саме це питання ставить перед укра╖нцями професор ╕стор╕╖ Ярослав Грицак. Знову наведу його думки, висловлен╕ у статт╕ «Дв╕ Укра╖ни»:
«Для створення ново╖ ╢вропи важливу роль в╕д╕грав французько-н╕мецький компром╕с 1950-х рок╕в. Коли Франц╕я ╕ Н╕меччина нарешт╕ помирилися, це дало початок ╢вропейському Союзу. Я вважаю, що тим, чим у Зах╕дн╕й ╢вроп╕ був французько-н╕мецький компром╕с, тим у ╢вроп╕ Сх╕дн╕й став польсько-укра╖нський компром╕с 1990-х рок╕в. Тод╕ Варшава ╕ Ки╖в згодилися переступити через вза╓мн╕ образи в минулому заради мирного сус╕дського сп╕вжиття. (…) Я вважаю, що для майбутнього Сх╕дно╖ ╢вропи найважлив╕шим ╕ найпотр╕бн╕шим ╓ укра╖нсько-рос╕йський компром╕с. Скаж╕мо в╕дверто, найближчими роками в╕н навряд чи можливий: для цього повинн╕ статися важлив╕ зм╕ни ╕ в Ки╓в╕, ╕ в Москв╕. Але поки справа д╕йде до укра╖нсько-рос╕йського компром╕су, доконче потр╕бен укра╖нсько-укра╖нський компром╕с. Без такого укра╖нсько-укра╖нського компром╕су ми дал╕ н╕куди не п╕демо. Ми будемо там, де ми ╓ тепер…».
* * *
На тему «укра╖нсько-укра╖нського» компром╕су ми довго розмовляли з ун╕верситетськими викладачами В╕ктором Федоровичем Вовенком ╕ Оленою Валер╕╖вною Тараненко. В╕дчув, що ц╕ мил╕, ╕нтел╕гентн╕ люди погоджуються з тезами льв╕вського професора. Справа лише в технолог╕ях: як зробити ╕дею компром╕су ╕ пост╕йного д╕алогу популярною?
Користуючись нагодою, доведу бодай до нашого кримського читача деяк╕ думки Ярослава Грицака. Отже, в чому ма╓ полягати компром╕с? ╤сторик в╕дпов╕да╓:
«У р╕зних речах. Але, передус╕м, компром╕с ма╓ полягати у трьох точках. Це питання мови, питання ╕сторично╖ пам’ят╕ й питання вступу до НАТО. Донецьк хоче мати рос╕йську мову, не вступати до НАТО ╕ вважати УПА злочинцями. В╕н може так вважати ╕ вчиняти, це його право. Питання у тому, як кажуть в Одес╕, що в╕н «╕з цього матиме»? Можливо, заради власно╖ вигоди в╕н повинен повн╕стю поступитися в одному пункт╕, бути зг╕длив╕шим у ╕ншому, але твердо стояти на третьому. Те саме стосу╓ться ╕ Львова. ╤накше ми не зрушимо з мертво╖ точки.
Чим у цих питаннях ми можемо пожертвувати на користь компром╕су, в чому можемо погодитися, а з чим не погоджуватимемося? Я вважаю, що жодне з цих питань не ╓ принциповим. Наведу приклад: у 1990-т╕ роки, при Кучм╕, ╕дея НАТО була популярна. Подив╕ться опитування: значна частина населення висловлювалася тод╕ за вступ до НАТО, ╕ нав╕ть Янукович був не проти. Те ж саме – питання про статус рос╕йсько╖ мови. Ледь не половина Укра╖ни справд╕ хоче, щоб рос╕йська мова мала статус друго╖ державно╖. Це важливо, цього не можна ╕гнорувати. Але чим готов╕ пожертвувати рос╕йськомовн╕ заради статусу сво╓╖ мови? Готов╕ вони заради цього згорнути сво╖ антинатовськ╕ лозунги або, у крайньому випадку, погодитися на однозначно ╓вропейську ор╕╓нтац╕ю Укра╖ни?
(…) ╤ останн╓ – питання ╕сторично╖ пам’ят╕, яке найб╕льшо╖ гостроти набуло в питанн╕ про УПА. Для Львова УПА – геро╖, для Донецька – бандити. Але коли в 2004 роц╕, п╕д час виборчо╖ кампан╕╖, Янукович заявив, що в╕н не дозволить образити н╕ радянського ветерана у Львов╕, н╕ ветерана УПА в Донецьку, абсолютна б╕льш╕сть громадян Укра╖ни ╕ на сход╕, ╕ на заход╕ п╕дтримали цю тезу. Тобто проблема не в тому, що кажуть, а як кажуть.
Кожне з цих питань п╕дляга╓ обговоренню. Проблема в тому, що н╕хто не хоче обговорювати, тому що у нас неск╕нченн╕ вибори, а на вс╕х виборах важливо займати безкомпром╕сну позиц╕ю, бо це да╓ гарантований електорат…».

РОЗДУМИ ПРО КОЗАЦЬКУ ╤ДЕЮ

Про те, що ╓ така газета – «Укра╖на козацька», я д╕знався рок╕в зо три тому в╕д нашого с╕мферопольського читача з донбаським кор╕нням Володимира Лещенка. Тод╕ ще здивувався: це ж треба таке! Газета козацька, а виходить у Донецьку… А здавалося б, сам Бог вел╕в ╖й виходити у традиц╕йно «козацьких» Запор╕жж╕, С╕чеслав╕, Черкасах… Або ж у Ки╓в╕ – адже газета всеукра╖нська!
Зрештою, Донецьк то й Донецьк… Аби лише газета була ц╕кавою. Завдяки безконечним нагадуванням Володимира Миколайовича я знав, що ╖хати у столицю шахтарського краю ╕ не зав╕тати у редакц╕ю «Укра╖ни козацько╖» було б непростимим гр╕хом. Тому зайшов туди наступного ж дня п╕сля при╖зду. Треба сказати, що редакц╕я знаходиться в Державному ун╕верситет╕ ╕нформатики ╕ штучного ╕нтелекту, ректором якого ╓ доктор техн╕чних наук Анатол╕й Шевченко. В╕н же ╓ ╕ гетьманом Укра╖нського ре╓стрового козацтва. В╕д декого з донеччан чув зауваження: добрим гетьманом був би однофам╕лець Кобзаря, якби перев╕в викладання ус╕х предмет╕в на укра╖нську мову! Але в╕н чомусь не посп╕ша╓ з цим. ╤ це негативно вплива╓ на його гетьманський ╕м╕дж та й на ╕м╕дж усього ре╓стрового козацтва.
Кому б ╕ не погодитись з ц╕╓ю критикою? Д╕йсно, з точки зору льв╕в’янина гетьман, який не бореться ╕з русиф╕кац╕╓ю, це нонсенс. Але я вже мав нагоду подумати над цим питанням, гортаючи дек╕лька прим╕рник╕в «В╕сника козацьких в╕йськ Укра╖ни», що вида╓ться у Дн╕пропетровську. Добра половина статей – рос╕йською мовою: «Хотинская война», «Вурдалаки живут в названиях» (про вулиц╕, назван╕ ╕менами б╕льшовик╕в: Свердлова, Дзержинського, Кос╕ора, Будьонного тощо), «Служить людям, а не прислуживать властолюбцам», «Казацкий кулеш», «Наше, украинское!», «Кто же писал письмо турецкому султану?», «Покраснел от крови Тихий Дон» ╕ багато ╕нших матер╕ал╕в.
Чому ж воно так? Очевидно, м╕сцевий часопис не може не в╕дбивати мовну ситуац╕ю в рег╕он╕. ╤ нев╕домо, що краще: жменька укра╖номовних козак╕в, як╕ будуть неспроможн╕ на щось сутт╓во впливати, чи рух значно масов╕ший, але двомовний? Т╕шив себе тим, що у цьому, загалом ц╕кавому, часопис╕ друга половина статей – укра╖нською мовою. Якби Укра╖на не здобула незалежност╕, то не було б ╕ такого… Тож будемо в╕дштовхуватися в╕д реал╕й, — головне забезпечити позитивну динам╕ку процесу.
Тому й Анатол╕я Шевченка я не посп╕шав звинувачувати у безхребетност╕ ╕ непатр╕отизм╕. Спод╕вався, що все прояснить знайомство з газетою, ╖╖ творчим колективом.
На щастя, об╕йшлося без розчарувань: створюють «Укра╖ну козацьку» симпатичн╕ люди, а головне – справжн╕ укра╖нськ╕ патр╕оти! За походженням вони донецьк╕, черкаськ╕, в╕нницьк╕ тощо. Мовою волод╕ють добре. До реч╕, в редакц╕╖ я застав ╕ свого доброго знайомого – редактора «Донеччини» ╤горя Зоца. Тож ус╕ донецьк╕ проблеми можна було обговорювати на належному р╕вн╕.
Порадувало й те, що на редакторському стол╕ я пом╕тив дек╕лька прим╕рник╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕», як ╕ у ╤горя Олекс╕йовича Зоца два роки тому. Виявля╓ться, передплачують! Як ╕ просв╕тяни з деяких районних центр╕в Донбасу.
Тому так чи ╕накше ми торкалися публ╕кац╕й: «Козацька ╕дея сьогодн╕», «Хитромудре рейдерство ╕ козацька сол╕дарн╕сть» тощо. Св╕тлана Феодос╕╖вна Чорна ╕ заступник редактора Василь Олекс╕йович Гуменюк ц╕кавилися: як зараз справи у ╕рп╕нського кра╓знавця, подвижника козацько╖ ╕де╖, Анатол╕я Зборовського? Чи не потр╕бна йому юридична допомога?
Подумалося: може, й не така велика сила – козацтво у нин╕шн╕й Укра╖н╕, та все ж… це вже не м╕ф. Про яке козацтво могла йти мова, скаж╕мо, у 1980 роц╕? А тепер ╕снують певн╕ структури, ╕сну╓ вже козацька сол╕дарн╕сть! «Укра╖на козацька» та деяк╕ ╕нш╕ видання служать сво╓р╕дним магн╕том, який притягу╓ людей з козацьким «сентиментом».
Звичайно, не без того, що ╓ певна штучн╕сть. Козацьк╕ структури виникали у гр╕зний во╓нний час, створювалися вони «знизу», а не «згори». Завжди були як╕сь конкретн╕ справи, звичайно, бойов╕. Якби ж тод╕ нин╕шн╕ ╕нформац╕йн╕ потужност╕! Укра╖нський народ мав би зовс╕м ╕нший ментал╕тет… Тепер же ситуац╕я зворотна: ╓ певний розрив м╕ж словом ╕ д╕лом, д╕йсне не завжди встига╓ за бажаним… Якщо говорити про Укра╖нське ре╓строве козацтво, то це не мертва структура; його лави пост╕йно зростають, ╕ сп╕вроб╕тничати з ним значно конструктивн╕ше, ан╕ж критикувати. Великий обсяг корисних справ – ось найкращий курс ╕ найкращ╕ л╕ки в╕д традиц╕йних укра╖нських болячок (як╕ ╕ в козацьк╕й ╕де╖ трохи проявляються). А ц╕ добр╕ справи у ре╓стровик╕в ╓.
* * *
Ну, а головне, що ╓ така високо╕нтелектуальна ╕ демократична газета, як «Укра╖на козацька». Якщо ╓ плюрал╕зм думок, то здорове укра╖нське начало все одно дом╕нуватиме! Хай би нав╕ть там козацьких генерал╕в «занесло» кудись не туди…
Скаж╕мо, у зам╕тц╕ «Патр╕оти навивор╕т» наш «св╕тличанський» побратим Володимир Лещенко пише:
«Запровадження редакц╕╓ю рубрики «Полем╕ка», без сумн╕ву, ╓ доказом, що в наш╕й держав╕ ╓ свобода слова. Виявля╓ться, що ╕ серед ре╓стровик╕в ╓ особи, яким не подобаються «взгляды» ╕ «убеждения» шанувальник╕в укра╖нсько╖ ╕стор╕╖. Патр╕оти навивор╕т вимагають «осудить приверженцев бандеровских взглядов», нагадують про Нюрнберзький процес. Цим спекулювали ╕ комун╕сти. Вони й сьогодн╕, користуючись толерантн╕стю укра╖нсько╖ влади, продовжують кликати недалекоглядних до протест╕в. (…) Якщо Ю. Г╕левському не подобаються бандер╕вц╕, а я особисто серед них прожив десятки рок╕в ╕ знаю ╖х високу моральн╕сть та незламний патр╕отизм, мен╕ не зрозум╕ло, ╕ нав╕ть п╕дозр╕ло, чому в╕н став ре╓стровцем? Козацтво ма╓ ретельно дбати про чистоту сво╖х лав…».
* * *
А ось що пише читач ╕з С╕мферополя, який п╕дписався Русланом: «Я живу в Криму ╕ бачу, як дехто ставиться тут до укра╖нсько╖ культури, мови, як тут пол╕тизують нашу ╕стор╕ю, перекручують ╖╖. На жаль, част╕ше на п╕востров╕ можна побачити рос╕йських козак╕в з Козацького союзу Криму, з ╕нших пророс╕йських орган╕зац╕й ╕ тих, хто при╖жджа╓ сюди з Рос╕╖, нер╕дко з нагаями, холодною збро╓ю. А де ж укра╖нське козацтво Криму? Чому т╕ козаки – патр╕оти Укра╖ни, як╕ тут д╕ють, дозволяють зайдам насм╕хатися над укра╖нським словом, нашою ╕стор╕╓ю, нехтувати нашими законами, встановлювати на наш╕й земл╕ сво╖ пам’ятники?
Укра╖нське козацтво у Криму вкрай потр╕бне. Адже хто ще зможе захистити укра╖нськ╕ нац╕ональн╕ ╕нтереси?».
* * *
Приверта╓ увагу стаття ╢вгена Фом╕нова з Мак╕╖вки «Кубанське козацтво – г╕лка В╕йська Запорозького». Виявля╓ться, автор сам кубанець, народився в Усть-Лабинську. Але пам’ята╓, що його предки по материнськ╕й л╕н╕╖ походять з Ки╖вщини.
Тепер ╢вген Фом╕нов ╓ генерал-майором УРК, тому його спогади мають особливу ц╕нн╕сть: «…Я пам’ятаю перекази сво╖х земляк╕в, як окрем╕ козаки з мого хутора ╖здили до Москви, до самого Будьонного, якого особисто знали, з проханням дозволити ╖м мати коня. Дозв╕л на це отримували не вс╕, а т╕льки т╕, як╕ мали особлив╕ революц╕йн╕ заслуги».
А якщо хтось не мав таких заслуг? ╤ про це автор пише в╕дверто: «За два роки з Кубан╕ було депортовано до Сиб╕ру 52 тисяч╕ козацького населення (…) Насильницька русиф╕кац╕я, що супроводжувалася терором, призвела до пересл╕дування ╕ репрес╕й ус╕х, хто стояв б╕ля виток╕в нац╕онально-культурного в╕дродження на Кубан╕. Протягом 30-х рок╕в ХХ ст. тут загинуло п╕втори тисяч╕ представник╕в укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖. Масово засилалися до концтабор╕в викладач╕ та студенти укра╖нських курс╕в ╕ кафедр…».
Уяв╕ть соб╕, це пише мешканець не Самбора чи Дрогобича, а донбасько╖ Мак╕╖вки! То чи потр╕бна така газета на сход╕ Укра╖ни? Думаю, що так. «Укра╖на козацька» ц╕леспрямовано збира╓ докупи патр╕от╕в з ус╕х рег╕он╕в нашо╖ держави. Про це ╕ назви статей говорять: «Шириться «Пол╕ське коло» — про козак╕в Черн╕гова. Або: «Козацька доба назавжди в пам’ят╕ закарпатц╕в». Уявля╓те, наск╕льки потр╕бн╕ так╕ статт╕ у часи актив╕зац╕╖ пол╕тичного «русин╕зму»? З╕ статт╕ д╕зна╓мося про надзвичайно ц╕кав╕ реч╕. Виявля╓ться, в 1677 роц╕ п’ять тисяч укра╖нських козак╕в перейшли Карпати (!) ╕ взяли участь у антигабсбурзькому повстанн╕ куруц╕в п╕д кер╕вництвом ╤мре Текел╕.
А ось стаття «Мудр╕сть карпатського мольфара». Про того самого Михайла Нечая, який у 1989 роц╕ розганяв хмари п╕д час п╕сенного фестивалю «Червона Рута». ╢ ╕ фото: «Нащадок козацьких характерник╕в Михайло Нечай».
╤ це чудово, що газета акценту╓, що вс╕ ми з одного кореня – козацького!
* * *
Але год╕ звинувачувати газету в якомусь вузьколобому нац╕онал╕зм╕. Очевидно, «Укра╖на козацька» озвучу╓ стратег╕ю ╕ тактику Укра╖нського ре╓стрового козацтва, а вона поляга╓ в тому, щоб п╕д козацькими прапорами з╕брати усе лояльне до Укра╖ни, ус╕х тих, хто любить наш край.
Звернув увагу, що «Звернення ре╓стрових козак╕в до громадян Укра╖ни» (с╕чень 2009 року) надруковане чотирма мовами: укра╖нською, рос╕йською, англ╕йською ╕… кримськотатарською. Не знаю, наск╕льки популярною виявиться козацька ╕дея серед кор╕нного населення Криму, але якщо бажаюч╕ влитися до лав УРК будуть, то вони зможуть перечитати текст звернення р╕дною мовою: «Джедвель казакларнынъ халкъкъа мураджаты…» ╕ так дал╕.
Мало того, з газети я д╕знався про утворення Грецько╖ Азовсько╖ козацько╖ див╕з╕╖! Отаманом ╖╖ став Василь Якименко, агроном за осв╕тою, колишн╕й спецназ╕вець. Щодня отаман ╕ його пом╕чники працюють з головами с╕льських рад ╕ кер╕вниками грецьких товариств, яких у Приазов’╖ майже 60. ╤дея привертати до себе вс╕х ╓, загалом, непоганою. Головне, щоб був результат, щоб не ╕гнорувалася укра╖нська мова, щоб враховувалися ╕нтереси держави.
Видно, ре╓строве козацтво не спить, працю╓, тому й отриму╓ час в╕д часу ось так╕ обнад╕йлив╕ листи:
«Нещодавно д╕знався, що в Укра╖н╕ до цього часу живуть козацьк╕ традиц╕╖ й козацтво в╕дроджу╓ться. Незважаючи на те, що живу за тисяч╕ к╕лометр╕в в╕д Ки╓ва, хот╕в би бути укра╖нським козаком. Вступ до лав козацько╖ орган╕зац╕╖ допоможе мен╕ краще вивчити ╕стор╕ю та культуру вашо╖ кра╖ни, зрозум╕ти та╓мниц╕ незламного укра╖нського духу, долучитися до в╕дродження лицарства».
Вгадайте, хто написав цього листа? Не вгада╓те н╕коли! Ц╕ рядки належать нащадков╕ древнього самурайського роду, баронов╕ Йош╕х╕ко Окабе. А баронський титул надавався лише вих╕дцям ╕з заможних самурайських клан╕в, та й то за велик╕ заслуги перед ╕мператором. Таких родин у Япон╕╖ небагато… Тому вдв╕ч╕ при╓мн╕ше читати ось ц╕ рядки Йош╕х╕ко Окабе:
«Укра╖на ╕ Япон╕я, де я проживаю, мають багато сп╕льного. Згадаймо лише про лицарськ╕ ордени самура╖в ╕ козак╕в, як╕ мали ун╕кальну ╕стор╕ю, власний кодекс чест╕, були непохитними в досягненн╕ мети, понад усе в житт╕ славили волю, честь, ╕нтереси громади, кра╖ни».
Як бачимо, певн╕ ╕нформац╕йн╕, дипломатичн╕ досягнення у ре╓стрового козацтва ╓. ╤ в тому, що газета «Укра╖на козацька» створю╓ться ╕ виходить у Донецьку, ╓ чималий позитив. Чим ближче до «л╕н╕╖ фронту», тим краще. Козацька ╕дея – один з фактор╕в, як╕ можуть сприяти утвердженню державницьких настро╖в на цих теренах. Знову ж таки, при умов╕, що мовне питання не ╕гноруватиметься, не в╕дсуватиметься на другий план. Багато хто з козак╕в це розум╕╓. Ось що пише генерал-хорунжий Василь Яценко:
«Найц╕кав╕шими у газет╕ вважаю рубрики «Мова – основа нац╕╖», «Велик╕ укра╖нц╕», ╕сторичн╕ матер╕али. Стосовно теми, яку я хот╕в би побачити на шпальтах газети, — сучасне козацтво й питання об’╓днання козацьких орган╕зац╕й. Адже моя мр╕я – ╓дине укра╖нське козацтво…».
А ось лист Геннад╕я П╕длубного з Донецька: «Уперше я познайомився з газетою «Укра╖на козацька» випадково – побачив у к╕оску та придбав, адже тема козацтва мен╕ ц╕кава. Такий рух, як козацтво, сьогодн╕ необх╕дний, наче пов╕тря, нашому сусп╕льству. ╤дея, якою жили наш╕ пращури багато стол╕ть, сьогодн╕ може об’╓днати нац╕ю.
Як читач особливу увагу прид╕ляю рубриц╕ «Мова – основа нац╕╖». Я дуже шанобливо ставлюся до укра╖нсько╖ мови й дуже хот╕в би сп╕лкуватися нею, але, на жаль, мо╓ коло сп╕лкування обмежу╓ться лише рос╕йськомовними людьми. Так, телебачення сьогодн╕ дозволя╓ чути укра╖нську мову, але н╕що не зр╕вня╓ться ╕з живим сп╕лкуванням…».
Геннад╕й вступив до лав Укра╖нського ре╓стрового козацтва. Будемо спод╕ватися, що знайде в ц╕й орган╕зац╕╖ те, що шукав. ╤ завойований козацькою ╕де╓ю Донбас згодом стане терпим╕шим до живого укра╖нського слова.
* * *
А ми з творчим колективом газети домовилися про т╕сну сп╕впрацю. У нелегких умовах ми створю╓мо ╕нформац╕йний продукт, але й залежить в╕д нас багато. Яким був би П╕вденний Сх╕д без таких остр╕вц╕в укра╖нського духу, як «Кримська св╕тлиця» ╕ «Укра╖на козацька»? Т╕шить думка, що людям усе це потр╕бно.

Серг╕й ЛАЩЕНКО.
Донецьк – Льв╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 27.11.2009 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8125

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков