"Кримська Свiтлиця" > #48 за 27.11.2009 > Тема "З потоку життя"
#48 за 27.11.2009
П╤Р’Я ВБИТО╥ ПТИЦ╤
ЖИТЕЙСЬК╤ РОЗДУМИ
Якось зав╕тали до мене геро╖ мо╖х майбутн╕х публ╕кац╕й з пакетиками чаю та цукерками – це був один з перших морозних дн╕в цього року. П╕д час чаювання я почала розглядати, що ж на обгортц╕ цукерок намальовано, бо було то дещо дивне: не в╕зерунки, не кв╕точки, а щось схоже на дровиняку на червоному фон╕. Виявилося, що цукерки називаються «Мисливськ╕» ╕ зображено на обгортках по три-чотири гвинт╕вки. А зам╕сть кайомки – п╕р’я вбито╖ птиц╕. На кривавому тл╕ це справляло гн╕тюче враження. Х╕ба замало вже комп’ютерних розваг, що збуджують войовнич╕ настро╖ та жорсток╕сть, а чи бодай «виховний процес» треба починати ще ран╕ше, з пелюшок, коли дитя лише почина╓ п╕знавати св╕т? Розгорнувши цукерку, воно запита╓ у матер╕, що тут намальовано, а дал╕ «нав╕що?» ╕ «нав╕що?». Нав╕що вбивати птах╕в, яких вони з матусею п╕дгодовували взимку? «Та то заможн╕ дяд╕ так розважаються. Вони насолоджуються, спостер╕гаючи за муками помираючо╖ птиц╕», — чи не так ма╓ в╕дпов╕сти мати, аби не кривити душею? Ще вона, ця матуся, на початку свого життя куштувала цукерки з зображенням б╕лочки, ведмедика, а не ╖хньо╖ в╕друбано╖ лапи. Загальнов╕домо, що немовлята завжди тягнуться до тварин – про них – казочки, з хутряним ведмедиком або зайчиком так солодко спиться. То хто ╕ кому надав право руйнувати св╕т дитини, ╕ чи ╓ це необх╕дною процедурою у вихованн╕ усп╕шного представника нового кап╕тал╕стичного сусп╕льства? Н╕ стверджувати, н╕ заперечувати не берусь. Вт╕м, колишн╕й прем’╓р-м╕н╕стр, а нин╕шн╕й кандидат у президенти В╕ктор Янукович понад усе полюбля╓ полювання, до чого привчив ╕ син╕в. В╕н – усп╕шна людина та й про д╕тей подбав. Ц╕лком усп╕шним громадянином можна вважати ╕ донедавна депутата ВР Укра╖ни пана Лозинського. Захоплення у нього аналог╕чне – орендував понад 300 тис. гектар╕в л╕су, аби полювати там на тварин. Не тому, що на телятину грошей не вистача╓, — просто душа жада╓ св╕жо╖ кров╕. А трапилася йому зам╕сть тварини людина – криваву орг╕ю все одно не було скасовано. Все сталося так безжально, безглуздо ╕ безкарно. Хто не шану╓ сво╖х «менших» брат╕в, той не шану╓ ╕ р╕вних, зрештою, х╕ба ж р╕вня депутатов╕ звичайний селянин? Тож все – в межах лог╕ки. Ново╖ лог╕ки, яка з ус╕х щ╕лин проника╓ в нашу св╕дом╕сть. А особливо активно – з╕ щ╕лини, що заведено називати «голубим екраном». Там, на голубому, регулярно транслю╓ться, зокрема, передача «Заборонена зона». На замовлення доглянутих, кв╕тучого в╕ку батьк╕в агенти ц╕╓╖ передач╕ простежили за ╖хн╕м сином-п╕дл╕тком, що добре вчиться, ходить на гуртки, в╕дв╕ду╓ музичну школу, а ось раптом тижн╕в зо три в школ╕ не з’являвся, хоча вдома робить вигляд, що н╕чого не трапилося. Прац╕вники програми з’ясували, що вундерк╕нд бере з собою вранц╕ не лише ранець для книг, а ще й торбу та перевдяга╓ться в одному ╕з п╕д’╖зд╕в в куртку, г╕дну ╕ншого призначення, ╕ у п╕дземному переход╕, виставивши табличку з написом: «Моя мати померла», виводить на скрипц╕ сумн╕ мелод╕╖, випрошуючи милостиню. Дов╕давшись про себе цю новину, матуся спочатку була шокована. Не заспоко╖ло ╖╖ нав╕ть пояснення сина, чому в╕н д╕йшов до такого життя. Не зворушило воно ╕ мене: просто вундерк╕нду захот╕лося придбати якусь музичну приставку, назву яко╖ непросто було вимовити нав╕ть ведучому програми. А ось реакц╕я залу виявилася сутт╓во ╕ншою. Героя нов╕тньо╖ епохи вшановували, як колись Павлика Морозова. Який роботящий! Який винах╕дливий! Зам╕сть того, щоб обтяжувати батьк╕вський бюджет, вир╕шив заробити грош╕ власною працею. При цьому, щоправда, «поховавши» матусю, щодня обманюючи, дов╕вши домашн╕х до звернення на телебачення, пропускаючи навчання ╕ хвилюючи сво╓ю в╕дсутн╕стю виховател╕в, зрештою, можливо, д╕йсно як конкурент, в╕дбираючи кусень хл╕ба у дитини, яка зазнала непоправного лиха ╕ тепер мерзне десь в ╕ншому переход╕. ╤ все це – задля яко╖ тако╖ високо╖ мети? Можливо, чийогось порятунку? Дзуськи! Аби придбати соб╕ нову цяцьку, купити яку негайно пооб╕цяв йому розчулений реакц╕╓ю присутн╕х татко. З часом заспоко╖лася й «померла» матуся, котра також приголубила сина. Минуло рок╕в зо двадцять, ╕ я знову зустр╕лася з давно подоросл╕вшим чадом. Звичайно, не тим самим, а якимось под╕бним, але теж на програм╕ «Заборонена зона». Юнак звернувся сюди з╕ сво╓ю образою: запросив на день народження сво╖х колишн╕х шк╕льних друз╕в, серед яких – д╕вчина – перше кохання, замовив столик у одному з найшикарн╕ших ресторан╕в, але н╕хто з колишн╕х друз╕в не з’явився ╕ не попередив про сво╖ плани завчасно. Чолов╕к був у розпач╕. Святковий день перетворився для нього на справжн╓ випробування. Прочекавши к╕лька годин за гарно прибраним столом, в╕н вир╕шив роз╕братися, чим заслужив отаку зневагу. З друзями зустр╕вся лише на телепередач╕. ╤ ось настав момент ╕стини. Як пов╕домила д╕вчина, вс╕ запрошен╕ були таки б╕ля ресторану, але, на ╖╖ думку, в ╖хньому одяз╕ туди нав╕ть через пор╕г не пускають. З’ясувалося, що друз╕ ╕менинника б╕дують: хтось взагал╕ не ма╓ роботи, хтось одержу╓ м╕зер, але б╕знесмен-╕менинник жодного разу за час, що минув, не поц╕кавився ╖хн╕ми долями ╕, звичайно ж, не спробував допомогти тим, перед ким тепер забажав попишатися, демонструючи сво╖ статки та усп╕шн╕сть. У всякому раз╕ через в╕кно ресторану це виглядало саме так. А тепер щодо вироку. Хто ж перед ким винний ╕ хто кого образив? У телееф╕р╕ звучали р╕зн╕ думки. А ось, п╕дводячи риску, ведучий програми заявив: ск╕льки б ми себе не переконували, що ма╓мо щир╕, позбавлен╕ заздрощ╕в, дружн╕ почуття до тих, хто п╕днявся планкою вище ╕ кого ми тривалий час вважали сво╖ми друзями, все це дурниц╕. Якщо люди р╕зняться майновим станом, дружба м╕ж ними не можлива. Тобто, як кажуть, водись к╕нь з конем, а в╕л – з волом. ╤ його позиц╕я здалася мен╕ переконливою, хоча ран╕ше я думала ╕накше. Наше сусп╕льство розколю╓ться. ╤ не лише по д╕агонал╕ (цей розкол не так вже важко пережити та й закле╖ти тр╕щину). Воно р╕шуче й безповоротно розшарову╓ться на тих, в кого можна стр╕ляти, як у дикого зв╕ра, ╕ н╕чого тоб╕ за це не буде, ╕ тих, хто запопадливо зазира╓ сво╓му колишньому приятелев╕ у в╕ч╕, коли жу╓ його бутерброд. Щоправда, ╓ й ╕нш╕, горд╕, хто не «косив» у переход╕ п╕д злидаря задля чергово╖ коштовно╖ цяцьки, ╕ не прийма╓ в подачку «цукерочки» н╕ в яких обгортках. Але це вже третя частина сусп╕льства. Якось на тому ж голубому екран╕ показували англ╕йку укра╖нського походження, яка все сво╓ життя мр╕яла побачити етн╕чну Батьк╕вщину. У результат╕ подорож╕ сюди народилася нав╕ть книга, а коментар авторки був такий: дуже боляче було спостер╕гати, яка пр╕рва в Укра╖н╕ пом╕ж багатими ╕ б╕дними. Н╕би трактором хтось про╖хав. Але ж ця пан╕ теж – ╕з кап╕тал╕стичного св╕ту, де дружить к╕нь з конем, а в╕л – з волом? Невже ж ми хоч когось таки у чомусь випередили? А то, ск╕льки себе пам’ятаю, все ганялися ╕ ганялися.
Тамара СОЛОВЕЙ.
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 27.11.2009 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8128
|