Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТРЕТ╤Й УН╤ВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ: ПОМИЛКА Г╤РША ЗА ЗЛОЧИН
Р╕вно сто рок╕в тому Укра╖нська революц╕я мала можлив╕сть п╕ти ╕ншим шляхом, але...


ЯК ╤ ЧОМУ В 2017 РОЦ╤ РОС╤Я НЕ В╤ДЗНАЧИЛА СТОР╤ЧЧЯ РЕВОЛЮЦ╤╥
В хат╕ пов╕шеного не говорять про мотузку, а в нин╕шн╕й РФ мовчать про революц╕ю…


ОП╤Р УКРА╥НЦ╤В ЛАМАЛИ ГОЛОДОМ
Повний текст проекту резолюц╕╖ Палати Представник╕в Конгресу США до 85-х роковин Голодомору в...


КОМУН╤СТИЧН╤ ТОТАЛ╤ТАРН╤ РЕЖИМИ ВБИЛИ ПОНАД 100 М╤ЛЬЙОН╤В ЛЮДЕЙ ПО ВСЬОМУ СВ╤ТУ
A ще незл╕ченно б╕льше людей було змушене зазнати експлуатац╕╖, насильства ╕ невимовного...


РЕАЛЬНА ╤СТОР╤Я. СПОВ╤ДЬ ДИТИНИ БОРЦ╤В ЗА УКРА╥НУ
Мен╕ було три тижн╕. Мама вир╕шила мене пров╕дати ╕ пустилася в дорогу. Там ╖╖ п╕дстрелили...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 27.11.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#48 за 27.11.2009
ФЕОДОС╤Я — БЕРЛ╤Н
ВАЛЕР╤Й ТАРАСОВ

Л╤ТЕРАТУРА

ОПОВ╤ДАННЯ

Що-що, а митт╓во загр╕бати людей до арм╕╖ навчилися у роки В╕тчизняно╖ в╕йни дуже добре. Т╕льки-но радянськ╕ в╕йська зв╕льняли в╕д н╕мц╕в м╕сто чи селище, а то й село, як на другий-трет╕й день тут з’являлися оф╕цери моб╕л╕зац╕йних пункт╕в ╕ забирали до арм╕╖ ус╕х здорових чолов╕к╕в в╕ком в╕д в╕с╕мнадцяти (╕нколи — нав╕ть ╕ с╕мнадцяти) до п’ятдесяти з гаком рок╕в.
Так було ╕ у Феодос╕╖. М╕сто зв╕льнили в╕д окупант╕в 12 кв╕тня 1944 року, а вже п’ятнадцятого числа моб╕л╕зац╕йний пункт почав формувати команди новобранц╕в для поповнення обезкровлених у боях в╕йськових частин. ╤ не т╕льки тих, що воювали у Криму. Чимало моб╕л╕зованих було направлено на фронти, що гнали н╕мц╕в з Укра╖ни, Б╕лорус╕╖, Прибалтики.
Серед таких новобранц╕в був й ╤ван Романовський — височенного, майже п╕д два метри зросту, могутньо╖ статури в╕с╕мнадцятир╕чний солдат. Його сильн╕ руки мало не по л╕кт╕ виглядали з рукав╕в шинел╕. От чоботи сорок п’ятого розм╕ру ╤ванов╕ на арм╕йському склад╕ знайшли, а шинел╕ потр╕бно╖ не п╕д╕брали. Не було на склад╕ на час моб╕л╕зац╕╖ ╤вана шинел╕ його розм╕ру. Так ╕ по╖хав хлопець зал╕зничним ешелоном на один ╕з зах╕дних фронт╕в.
╥хали к╕лька д╕б, аж поки одного кв╕тневого ранку ешелон не зупинився на невелик╕й станц╕╖. Пролунала команда:
— Вивантажуйсь! Шикуйсь!
Новобранц╕ плигали з теплушок на добре втоптану землю станц╕йного перону (мабуть, не один уже ешелон тут вивантажився), невм╕ло шикувалися — не по зросту, а як само собою вийде. Це не сподобалося «купцям» — оф╕церам, що прибули на станц╕ю, аби в╕д╕брати соб╕ тих солдат╕в, як╕, на ╖хн╕й погляд, найб╕льше пригодилися б у ╖хн╕х частинах. Один ╕з «купц╕в» гримнув:
— К╕нчай розгард╕яш! По зросту — шикуйсь!.. Гей ти, Пожежна Вежо, не топчись у хвост╕, виходь наперед!
╤ван зрозум╕в, що остання фраза оф╕цера стосу╓ться саме його. Вийшов. Завмер, дивлячись прямо перед собою.
До ╤вана п╕д╕йшов оф╕цер, який щойно наказав йому вийти наперед.
— Як пр╕звище? — запитав оф╕цер голосно. — Ск╕льки рок╕в?
— Рядовий Романовський! В╕с╕мнадцять рок╕в!
«Купець» ╕ так озирнув велетенського новобранця, ╕ так — й вдоволено мовив:
— П╕дходиш мен╕. Беру.
— Хвилиночку, хвилиночку, — зв╕дкись раптом виринув зовс╕м малюс╕нький кап╕тан. Про таких кажуть: п╕втора метра з картузом. — Хвилиночку, майоре, — обернувся кап╕тан до «купця». — Цього хлопця я беру соб╕, ╕ н╕яких ╕нших вар╕ант╕в.
— Та нащо тоб╕ у полков╕й розв╕дц╕ такий зелений пацан? В╕н же н╕чого не вм╕╓! — заперечив майор.
— Не ум╕╓, так навчимо. Правда, синку? — п╕дморгнув ╤ванов╕ маленький кап╕тан. Й ╤ванов╕ одразу потепл╕шало на душ╕ в╕д хлопчачого п╕дморгування оф╕цера. – Правда, навчуся, — кивнув ╤ван.
— Я давно мр╕яв саме про такого хлопця, щоб в╕н мен╕ ламав фриц╕в одн╕╓ю л╕вою, — поплескав ╤вана по руц╕ кап╕тан. До плеча не д╕ставав. — Беру його! — ц╕╓ю фразою маленький кап╕тан поставив крапку в розмовах навколо могутнього новобранця.
Кап╕тан був командиром полково╖ розв╕дки. А на фронт╕ так склалося, що прибуле поповнення в першу чергу «проч╕сували» розв╕дники, п╕дбираючи соб╕ п╕дходящих людей, а вже пот╕м до новобранц╕в п╕дступалися решта «купц╕в». ╤ слово розв╕дник╕в було законом: якщо вже вони сказали, що беруть того або того солдата, — так тому й бути. Н╕хто не мав права суперечити ╖м.
Так новобранець ╤ван Романовський потрапив до полково╖ розв╕дки.
С╕вши у джип, який мав доставити обох у розташування розв╕дник╕в, оф╕цер сказав:
— Ну, хлопче, давай знайомитися. Я командир полково╖ розв╕дки кап╕тан Музафар Мембетов.
— А я ╤ван Романовський.
— ╤ де ж це вродився такий богатир? — приязно дивився на новобранця оф╕цер. — Зв╕дки ти?
— З Феодос╕╖.
— Зв╕дки, зв╕дки?! — викруглив оч╕ кап╕тан.
— Я з Феодос╕╖.
— Давно зв╕дти? — схвильовано запитав оф╕цер.
— П’ять дн╕в. А що?
— ╤ване, я ж теж феодос╕╓ць! Кримський татарин… Як я тоб╕ заздрю, що ти ще зовс╕м недавно був у нашому м╕ст╕. Ти де там живеш?
— Б╕ля тютюново╖ фабрики.
— А я на Карантин╕, — замр╕яно дивився на хлопця кап╕тан Музафар Мембетов. – Сус╕ди.
— Ми з пацанами ул╕тку пост╕йно б╕гали на Карантин купатися в мор╕.
— Щось я тебе такого довготелесого н╕ разу там не бачив, — сказав оф╕цер.
— Так я за останн╕ два роки витягнувся, товаришу кап╕тан. А до в╕йни серед ╕нших пацан╕в не вир╕знявся.
Розмови про Феодос╕ю гр╕ли душу. Надто ж Музафару Мембетову. Бо як моб╕л╕зували його до арм╕╖ ще у липн╕ сорок першого, так в╕н з того часу нав╕ть не наблизився до Криму. Обороняв Смоленськ, Москву, визволяв Ки╖в, Житомир… Отими краями водила Музафара во╓нна доля. Отам кап╕тан Мамбетов завоював повагу ╕ солдат╕в, ╕ оф╕цер╕в. Худенький, маленький, зовн╕ непоказний, в╕н мав славу надзвичайно хороброго й винах╕дливого командира полково╖ розв╕дки.
Кап╕тан Музафар Мембетов власним прикладом виховував п╕длеглих, навчав ╖х розв╕дницьк╕й майстерност╕. У тилу, за спинами розв╕дник╕в, не в╕дсиджувався. Показував, як треба тихенько-тихенько перетинати л╕н╕ю фронту, як непом╕тно д╕ставатися н╕мецьких позиц╕й, де ╕ як влаштовувати зас╕дки, аби напевно добути «язика», як його переправляти пот╕м до радянських позиц╕й, щоби н╕мц╕ не пом╕тили пересування розв╕дгрупи й не спробували в╕дбити захопленого «язика»... Багато що ум╕в кап╕тан Музафар ╕ багато чому вчив п╕длеглих.
В╕н ╕ з╕ свого земляка ╤вана Романовського досить швидко викував хороброго й хитрого розв╕дника. Останн╓ багато важило для в╕йськовик╕в ц╕╓╖ фронтово╖ профес╕╖. А ще ж ╤ван був дуже сильним ф╕зично. Одним ударом кулака молодий розв╕дник надовго «вимикав» н╕мця, й поки той приходив до тями, наша розв╕дгрупа з живою здобиччю була вже далеко в╕д м╕сця захоплення «язика». Саме рядового ╤вана Романовського найчаст╕ше брав з собою кап╕тан Музафар Мембетов, коли треба було виконати складне завдання.
...Т╕╓╖ ос╕нньо╖ пори полк м╕цно зас╕в у волинських болотах. До дово╓нного кордону Укра╖ни — рукою подати, якихось п’ять к╕лометр╕в лишилося: а полк не м╕г ╕ кроку ступити, аби остаточно вигнати окупант╕в з укра╖нсько╖ земл╕ й в╕дновити кордон на ц╕й д╕лянц╕ фронту.
Куди не тицьнуться наш╕ – скр╕зь н╕мц╕. Дуже вм╕ло побудували вони свою оборону. А вище командування вимагало: кордон поновити якомога швидше. А ще вище начальство — те й узагал╕ було категоричним: поновити кордон негайно!
╤ тод╕ командир полку удосв╕та викликав до себе командира полково╖ розв╕дки й сказав:
— Мамбетов, роби, що хочеш, а толкового «язика», який би розкрив систему оборони н╕мц╕в, мен╕ добудь. Хоч усю розв╕дгрупу бери з собою, а щоб до полудня «язик» стояв у мо╓му бл╕ндаж╕.
— Нав╕що розв╕дгрупу, товаришу полковник, — спок╕йно заперечив кап╕тан. — Вдень д╕яти розв╕дгрупою не годиться, можна легко «засв╕титися». Ми з мо╖м земляком Ванюшею Романовським удвох упора╓мося.
— Тоб╕ видн╕ше, кап╕тане, — погодився комполку. – Д╕й, як сам вважа╓ш за потр╕бне. Але до полудня «язик» ма╓ стояти отут!
До виконання бойового завдання кап╕тан Мембетов ╕ рядовий Романовський ек╕п╕рувалися швидко. Припасували кинджали до сво╖х ремен╕в, причепили до тих же ремен╕в ручн╕ гранати, замаскували себе жмутками трави й г╕лочками з пожовклим листям. Озирнули один одного – нормально. Пот╕м поскакали на м╕сц╕, аби щось не задзвен╕ло – автомати, там, чи гранати. Теж все нормально.
П╕шли. Звичайно, перетинали передову й просувалися вже н╕мецькою прифронтовою смугою мовчки. Лиш на мигах при потреб╕ показували одне одному, куди сл╕д повернути чи на якийсь час зупинитися, щоби зор╕╓нтуватися на м╕сцевост╕.
Нарешт╕ впритул наблизилися до н╕мецьких окоп╕в. Залягли у зручному м╕сц╕, приглядаючись, хто ╕з н╕мц╕в ╕ куди пересува╓ться. Через якийсь час трохи зм╕нили зас╕дку, наблизившись до стежини, якою н╕мц╕ найчаст╕ше ходили. Тепер треба було дочекатися п╕дходящого «язика».
╤ ось на стежин╕ крупнот╕лий н╕мець. По його кашкету розв╕дники визначили: оф╕цер.
— Беремо, — не те, що тихо мовив, а прошелест╕в губами кап╕тан Мамбетов. — Бий кулаком, а я при потреб╕ п╕дстрахую кинджалом.
╤ван мовчки кивнув. Й лишень т╕льки н╕мець пор╕внявся з зас╕дкою, Романовський блискавично зв╕вся на ноги, мовби молотом огр╕в н╕мця кулаком по голов╕ й потягнув його за собою. ╤ван знав: «язик» вимкнений надовго.
— Молодець, Ванюшо, — прошепот╕в Мамбетов, затикаючи рот н╕мця кляпом. Пот╕м ременем зв’язав йому за спиною руки.
Удвох потягли полоненого у б╕к наших позиц╕й. По дороз╕ н╕мець нарешт╕ оклигав, почав пручатися, намагався закричати, але подати голос заважав кляп.
— Будь тихо! — гримнув кап╕тан. — Мовчатимеш — усе буде «гут», — увернув н╕мецьке сл╕вце Мембетов. — Усе буде добре. Гут буде, гут.
Воно й справд╕, усе показувало на те, що буде «гут» — буде добре. Мембетов ╕ Романовський вже здолали разом з «язиком» майже половину н╕мецько╖ прифронтово╖ смуги, вже п╕д╕йшли до болота, яке з╕бралися перетинати, а за ним вже наш╕ позиц╕╖, коли це раптом упритул з╕ткнулися з н╕мцем. Розв╕дники нав╕ть подумати не могли, що серед н╕мц╕в ╓ чи то знавець, а чи любитель болотяних рослин, якому раптом закорт╕ло з╕брати тут гербар╕й.
Уздр╕вши радянських вояк╕в ╕ зв’язаного н╕мця, любитель болотяно╖ ботан╕ки викинув на землю жмуток р╕знобарвних трав ╕ схопився за автомат. Потяглися до сво╖х автомат╕в ╕ Мембетов з Романовським. Ус╕ тро╓ одночасно в╕дкрили вогонь. Автоматними чергами розв╕дники н╕мця зр╕зали, але й в╕н устиг випустити к╕лька куль у кап╕тана Мамбетова. Той, стогнучи, упав. Кул╕ влучили йому у груди й жив╕т.
Почувши неподал╕к автоматну стр╕лянину, н╕мц╕ в╕дкрили у тому напрямку щ╕льний кулеметний ╕ м╕нометний вогонь. Ясна р╕ч, вони вже виявили пропажу свого оф╕цера, зрозум╕ли, що в╕н захоплений радянськими розв╕дниками, як╕ напоролися на когось ╕з н╕мецьких солдат╕в, ╕ тепер н╕мц╕ хот╕ли в╕дбити «язика».
Застрочили н╕мецьк╕ автомати, шматуючи землю, дерева, очерети. Н╕мц╕ почали проч╕сувати м╕сцев╕сть, намагаючись перехопити розв╕дник╕в з «язиком».
— Товаришу кап╕тан, ч╕пляйтеся мен╕ за шию, я вас понесу, а фр╕ца пожену перед собою, — сказав ╤ван. — Ми виберемося зв╕дси... Ч╕пляйтеся.
— Н╕, Ванюшо, так ми не виберемося. Сам же бачиш, н╕мц╕ от-от будуть тут. Та й п╕сля таких поранень, як у мене, не виживають. До наших я не дотягну, — вичавлював через силу слово за словом кап╕тан.
— Товаришу кап╕тан, я вас донесу. Я — сильний.
— Земляче м╕й дорогий, добре у тебе серце… Але не донесеш, хоч ╕ сильний. Не встигнеш... Спасиб╕, ╤ване... Йди... Залиш мен╕ сво╖ гранати й запасний диск до автомата. Я затримаю н╕мц╕в, не пропущу...
╤ван Романовський усе ще вагався, не знав, що робити.
З╕бравши сили, кап╕тан гримнув:
— Рядовий Романовський, наказую негайно вирушити до наших позиц╕й ╕ доставити «язика» у штаб полку! На-ка-зу-ю!
— ╢сть, товаришу кап╕тан! — нахилився ╤ван, викладаючи рядочком б╕ля кап╕тана в╕дчеплен╕ в╕д свого ременя гранати.
Музафар ледь чутно прошепот╕в:
— Ванюшо, дасть Аллах, залишишся живий, передай прив╕т Феодос╕╖ ╕ Карантину.
— Обов’язково, товаришу кап╕тан.
Музафар обняв ╤вана за шию, долаючи б╕ль, мовив:
— Жаль, я так хот╕в д╕йти до Берл╕на… Недалеко лишилося…
 ╤ван мовчки поц╕лував Музафара Мамбетова у щоку, дулом автомата п╕дштовхнув «язика»:
— П╕шов! Смикнешся — пристрелю!
Н╕мець усе зрозум╕в. Йшов тихо-тихо, але швидко. ╤ван ледь устигав за ним. А за спиною розгор╕вся справжн╕й б╕й. Автомат Мембетова ще якийсь час торохт╕в, у в╕дпов╕дь строчили н╕мецьк╕ «шмайсери», чулися вибухи гранат. А пот╕м пролунав могутн╕й вибух к╕лькох гранат одночасно. ╤ тиша. ╤ван зрозум╕в, що кап╕тан Мамбетов, стримуючи н╕мц╕в, п╕д╕рвав ╕ ╖х, ╕ себе…
За годину ╤ван уже стояв у бл╕ндаж╕ командира полку.
— Товаришу полковник, ваше завдання виконано… Кап╕тан Мембетов загинув, — сказав ╤ван ╕ заплакав.
— Спасиб╕, рядовий Романовський, — обняв хлопця за плеч╕ полковник. — Посидь, поплач... Не соромся сл╕з... Ми з тобою, синку, втратили найхоробр╕шого оф╕цера полку. Поплач...
Захоплений кап╕таном Мембетовим ╕ рядовим Романовським «язик» дав ц╕нн╕ в╕домост╕ про систему оборони н╕мц╕в на ц╕й д╕лянц╕ фронту, завдяки чому полк з м╕н╕мальними втратами розгромив противника ╕ вийшов на державний кордон Укра╖ни.
╤ван Романовський продовжував воювати. В╕н став чи не найкращим розв╕дником полку. Д╕йшов з боями до Берл╕на.
В один ╕з дн╕в п╕д╕йшов до рейхстагу, почитав написи наших во╖н╕в на колонах с╕ро╖ буд╕вл╕, написав ╕ соб╕: «Ми перемогли! Ми тут! Кап╕тан Музафар Мембетов, рядовий ╤ван Романовський. Феодос╕я – Берл╕н».
Першим св╕домо поставив пр╕звище Музафара. Полеглий у бою кап╕тан Мембетов, який пройшов майже всю в╕йну, мав б╕льше прав значитися першим на колон╕ рейхстагу. Так вир╕шив ╤ван.
Це було справедливо.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 27.11.2009 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8131

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков