Версiя для друку Обговорити в форумi

ЗІ «СВІТЛИЦЕЮ» У СЕРЦІ

Здається, ще не встигла висохнути типографська фарба на «Кримській світлиці» від 20.11.2009, як до львівського корпункту вже телефонували. Першим був дзвінок Євгена Стахіва зі Сполучених Штатів Америки. Він дякував за статтю «Який він, теперішній Донбас?», бо вже встиг прочитати її в інтернеті:
— Дякую за те, що розвиваєте донецьку тему, згадуєте і нас, колишніх підпільників. Справа в тому, що я особисто знав «Ірія». Це, дійсно, був один з найкращих патріотів Маріуполя! З ним спокійно можна було йти в розвідку. Ви згадуєте багато фактів з його біографії: і те, що був командиром гайдамацької сотні, видавав газету «Повстанець», був членом повстанкому Кривого Рогу. І його активно розшукувало Криворізьке ЧК… Пишете і про його «соловецький» період, і про те, що міг бути причетний до створення КоПА (Козацької Повстанської Армії), адже коли проживав у Майкопі, то, очевидно, не сидів склавши руки. Його зв’язки, дійсно, могли знадобитися, допомогти тим, хто прийшов після нього. Але підтвердити цих фактів я не можу, адже у нас не прийнято було розпитувати багато. Кожен знав стільки, скільки потрібно було знати на сьогоднішній день, тобто на день виконання завдання. Якщо людина не хотіла розповідати про своє минуле, то його ніхто й не питав.
Порадували мене цифри, які ви наводите у статті. Радий, що такий великий відсоток українських шкіл у Новоазовському, Тельманівському, Шахтарському, Красноармійському, Добропільському, Слов’янському районах. Розчарований, що найнижчий відсоток у Маріуполі… Під час війни це було найбільш українізоване місто! Там було найсильніше, найдієвіше підпілля, а ще добре організоване культурницьке життя. Слов’янськ, може, трішки поступався Маріуполю, але й там було багато патріотів. Радий, що вони не перевелися і тепер.
«Кримську світлицю» читаю в інтернеті. І вона мені подобається. Адже стала, по суті, всеукраїнською газетою!
Радив би вам ще читати «Українське слово», яке виходить у Варшаві. Інтернет це дозволяє. Українці Криму повинні брати приклад у польських українців, бо ті значно активніші. Кримським українцям негоже відставати, бо вони на своїй землі…
 Пригадую, як чотири роки тому Євген Стахів, від’їжджаючи зі Львова, прощався так, ніби ми більше ніколи не побачимось… Тоді йому було 87, але побував він у місті своєї молодості і у віці 88 років, і у 89. Востаннє ми з ним бачилися рік тому, коли Євген Стахів відсвяткував свій 90-літній ювілей. По телефону я запитав його, чи відвідає він наше місто у наступному році? Колишній підпільник відповів, що почувається не найкращим чином, але все-таки спробує. Тому і я подумки бажаю йому найміцнішого здоров’я – це моє головне новорічне побажання. Адже дивовижна активність Євгена Стахіва служить прикладом для молодого покоління. Погодьтеся, це річ не зайва.
* * *
 Кількома днями пізніше була зустріч із колишнім політв’язнем, автором «Словника Берестейщини» Володимиром Леонюком. «Кримську світлицю» він передплатив після того, як у ній був надрукований матеріал «Син Берестейщини, герой України». Після того було опубліковано ще декілька інтерв’ю з Володимиром Ігнатовичем.
 Зараз він може похвалитися приємною новиною: робота над другим томом «Словника Берестейщини» практично завершена! Тож і вихід книги не за горами. А є й інша новина:
 — У статті «У кримських татар вже в 60-ті був сильний самвидав» («КС», 31.07.2009) ви висловлюєте думку, що можна спробувати розшукати тих студенток, з якими вчилася моя сестра. Я зв’язувався з нею і з’ясував, що збереглося декілька фотографій з її подругами – кримськими татарками. Отже, можна спробувати шукати через «Кримську світлицю», «Голос Крыма» або ще якісь кримськотатарські газети.
 Ми вдячні, що «Світлиця» зберігає вірність «берестейській темі». Але багато цікавих фактів ще невідомі загалу. Ви знаєте, що у складі Української козацької держави був пинсько-турівський козацький полк? Утворення цього полку передбачалося Універсалом Богдана Хмельницького від 28 травня 1657 року.
 Взагалі, не так вже й багато українських видань звертаються до теми вивчення українських етнографічних земель, що опинилися за межами нашої держави. А мені свого часу доводилося багато родаків зустрічати в таборах… Це були не тільки берестейці, але й кубанці, вихідці з Ростовщини тощо. Один ростовчанин першим підійшов до мене і сказав, що також є українцем. Добре володів нашою мовою, а від донецьких козаків тримався подалі. Хоч то були земляки, та все ж не українці… За що він сидів, не пам’ятаю; здається, за те, що потрапив у полон. А ось коли через багато років їхав у поїзді Київ – Лубни і познайомився з жінкою з північної Ростовщини, то та вже себе вважала росіянкою. Але при цьому ще добре розмовляла українською! І також стверджувала, що донські козаки є шовіністами, які зверхньо ставляться до «хохлів». Тепер у тих регіонах триває асиміляція, стосунки, можливо, інші. Але прикро, що український світ скорочується… Ми, політв’язні, бачили його набагато потужнішим. Але те, що в роки СРСР його намагалися перемістити за колючий дріт, багато про що говорить….
 Тепер ми живемо у незалежній Україні і це дає великі переваги. За умови: якщо активно працювати, а не спати. Напередодні нового року хочу побажати «світличанам» добробуту і щастя. Головне – не зневірюватися. Ми ще доживемо до світлих днів! Але робота на користь українства повинна бути на першому плані, тоді буде й результат.
* * *
 Потім мені пощастило познайомитися з Володимиром Тихим – киянином, сином відомого українського політв’язня Олекси Тихого, який загинув у таборах в 1984 році. З великою приємністю дізнався, що і Володимир Олексійович є нашим читачем! Передплатила для нього «Кримську світлицю» учениця його батьків, яка тепер живе у Приазов’ї. Тож, користуючись нагодою, подякую цій небайдужій, свідомій жінці! Син героя також уважно прочитав статтю «Який він, теперішній Донбас?». Тому нам було про що поговорити, не обійшли увагою і тему світового українства, зокрема довго говорили про українців Середньої Азії. Адже вони існують там у тюркському, мусульманському оточенні. Тому їхній досвід може бути цікавим для українців Криму.
 Також говорили про нашу молодь, про те, що вона повинна рівнятися на українських героїв, на тих, хто виборював незалежність. Володимир Олексійович висловив свою точку зору:
 — Наша молодь повинна вчитися, кожен повинен намагатися стати професіоналом, успішною людиною. При цьому залишатися патріотом і присвячувати частину свого часу громадській роботі. Діяльність повинна бути спрямована на благо України (а це і зміцнення демократії, і культура, і мова, і допомога знедоленим, і охорона довкілля), безумовно, треба шукати однодумців і підтримувати з ними контакт. Адже непрості завдання можна вирішити лише об’єднавшись…
 Потім син політв’язня зробив для мене маленьке відкриття. Всі знають, що Донецьк раніше називався Юзівкою. Виявляється, Юз був не англійцем всупереч усталеній думці, а валлійцем, себто кельтом. Тобто сином поневоленої нації. Я висловив думку, що українці Донбасу повинні цю обставину якось використати у своїх інтересах. А ось як, — треба думати… Мозкова атака тут не зашкодить. Якщо Донецьк не може похвалитися київською чи львівською древністю, то повинні бути якісь «компенсуючі» фактори. Але базис у донецького українства повинен бути. Попри те, що вони у місті є меншістю.
 На прощання я сфотографував Володимира Тихого на фоні пам’ятника Щорсу. А він знову торкнувся теми «успішності», конкурентоспроможності:
 — Мені пощастило побувати в Киргизії, на озері Іссик-Куль. Там мені дали провідника – місцевого хлопчика, і я разом з ним піднімався в гори. На певній висоті побачив згори українське село – Теплоключинку. Воно так нагадувало типове українське село! Високі тополі, вишневі садочки, білі хатки. Якщо не помиляюся, село утворилося в 1872 році, тоді був централізований набір українських селян. А долина ця дуже родюча, тому й зажили наші земляки на новому місці дуже заможно. Зберігали мову… Деякий час, здається, у 20-ті роки, в Теплоключинці існувала українська школа. Так ось. Тепер у цьому селі залишився чи не єдиний діючий колгосп на всю Іссик-Кульську долину! Голова колгоспу – українець. Недоброзичливці хотіли його усунути, але місцеві колгоспники, в тому числі і киргизи, відстояли. А ось в Ананьєво, — це російське село, — розвал повний…
 Отже, важливо бути успішним, це дуже впливає на національну самосвідомість. До речі, немало українців є і в Пржевальську (тепер це Кара-Кол, тобто «Чорна сіль»), вони також не соромляться, що мають українське коріння.
 Чи не парадокс – у Киргизії бути українцем престижно, а в Донецьку — ні? На Донбасі українська культура вважається сільською… Ось чому я наголошую на необхідності бути успішним, конкурентоспроможним. Українці Криму повинні це мати на увазі, адже півострів багатонаціональний, тому треба постійно дбати про «рівень», високо підняту «планку якості» в усьому.
* * *
 Як приємно, що нашу газету не оминають своєю увагою ні герої визвольних змагань, ні їхні нащадки! З радістю переконався в цьому навесні, коли познайомився з колишнім політв’язнем Миколою Васильовичем Римарем і його сином Юрієм. Обидва були учасниками українсько-турецького міжнародного симпозіуму «Проблеми інтеграції науково-освітнього, інтелектуального потенціалу в державотворчому процесі». А ось представлені ними статті, — зверніть увагу на тематичний діапазон: «Незалежне тестування як фактор якісної підготовки майбутніх спеціалістів»; «Нові підходи в реалізації фінансової політики держави»; «Національно свідома і патріотично налаштована студентська молодь як фундамент розбудови незалежної держави»; «Фінансовий потенціал підтримки машинобудування в умовах кризи»; «Вітчизняна енергетика в період розвитку економічної кризи».
 Хіба це не вражаючий факт? Навіть страшно подумати, що було б, якби Микола Римар (його, сімнадцятирічного, засудили до 25 років ув’язнення!) не вийшов з таборів? Україна втратила б чимало…
 А тепер цей львів’янин є чи не найактивнішим популяризатором «Кримської світлиці» у регіоні. Під час останньої зустрічі я навіть пожартував, що завдяки його старанням газета скоро перетвориться на суто галицьку! Але Микола Васильович заперечив:
 — У нас же вчаться не лише галичани… Мої студенти передплачують «Кримську світлицю» і в Луганськ, і в Донецьк, і в Чернігів, і в інші міста України. Сам я передплачую газету вже 7 років. Моя сестра живе в Криму, то я і для неї передплатив. Вона так тішилася, коли побачила моє фото в «світличці»!
 Чому я приділяю таку увагу молоді? Тому що саме від неї залежить майбутнє України. Я пригадую роки моєї юності. Керівником нашої підпільної групи був Сергій Савчук. Хоч і молодший на рік від мене, але енергійний, імпульсивний був – як В’ячеслав Чорновіл! До того ж, писав гарні вірші. Уявіть собі, в 1949 році він вирішив піти в УПА! Хоча вона на той час діяла у дуже складних умовах. І будь-кого туди вже не брали; треба було мати свою зброю, до того ж виконати якесь важливе завдання. Таке, щоб вороття назад уже не було… Спочатку Сергій хотів знищити голову місцевого колгоспу – той був паскудною людиною. Але сталося так, що він застрелив лейтенанта держбезпеки Шмакова, взяв сумку з важливими документами, зброю і чоботи. Одним словом, наробив переполоху — більшовики тоді кричали, що прорвалася велика група бандерівців. А насправді, розпочав війну один пацан, який дуже любив Україну!
 Потім заарештували мене, дали 25 років… Але я був радий, що нікого не видав, зміг відвести підозру від інших. А могли б заарештувати до п’ятнадцяти чоловік! Всі ці патріотичні підлітки залишилися вдома, вони потім заводили сім’ї, виховували дітей… Одним словом, робили Україну міцнішою. Я дуже хотів би, щоб і нинішня молодь була такою ж! Тоді наша держава вистоїть.
* * *
 Дякуємо вам, Миколо Васильовичу, за невтомну популяризацію газети! Майже 80 передплатників! Якщо не помиляюся, це 10% усього «материкового» тиражу. Отже, і герої, і діти героїв… Це вселяє надію, цю газету не вдасться знищити; дасть Бог, її ще й онуки читатимуть.

Сергій ЛАЩЕНКО.

На фото: Володимир Тихий, син відомого українського політв’язня Олекси Тихого — теж «світличанин»!

ПЕРЕДПЛАТА-2010

Шановні «світличани», триває передплата періодики на 2010 рік. Нагадуємо, що «Кримська світлиця» — всеукраїнська газета, її можна передплатити у будь-якому поштовому відділенні України. Причому, ви зможете отримувати газету (і кольоровий дитячий додаток до неї!) вже з першої п’ятниці наступного місяця, якщо оформите передплату до 20 числа поточного місяця.
Видавцем «Кримської світлиці» — Газетно-журнальним видавництвом Міністерства культури
і туризму України встановлено таку передплатну ціну на «КС» на 2010 рік:
на один місяць — 7 грн. 97 коп., на 3 міс. — 23 грн. 91 коп., на 6 міс. — 47 грн. 82 коп., на 12 міс. — 95 грн. 64 коп. Крім того, за оформлення передплати на 1 міс. пошта додатково бере 0,90 грн., на 2-3 міс. — 2,10 грн., на 4-6 міс. — 2,55 грн., на 7-12 міс. — 3,90 грн. Отже, загальна вартість передплати «КС» на рік, з урахуванням усіх поштових витрат, складає 99 грн. 54 коп.
Зверніть увагу, що у 2010 році у «Кримської світлиці» буде лише один передплатний індекс (спільний для Криму і всієї України) — 90269.
Просимо доброчинників і меценатів посприяти в організації пільгової передплати «КС»!
(Р/р «Об’єднаної редакції газети «Кримська світлиця»: 26000452086870 в АКБ "Укрсоцбанк" м. Сімферополя, МФО № 324010, ЄДРПОУ 20679407). Конт. тел.: (0652) 51-13-24.

На прохання читачів подаємо квитанцію для передплати

http://ukrlife.org/50abonement.jpg

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 18.12.2009 > Тема "Урок української"