Версiя для друку Обговорити в форумi

ДЖЕРЕЛА

На донбаські «копанки» я поїхав з подачі донецької «Просвіти». А супроводжували мене комуністи з Шахтарського району. Як бачимо, непоганий приклад взаємодії різних політичних сил, коли йдеться про найголовніше – про землю.
 Що таке «копанки», добре знають на Донбасі, дещо менше — в інших регіонах України. Тому поясню: «копанками» називають ділянки сплюндрованої землі, де несанкціоновано видобувають вугілля. Екскаватор знімає верхній шар ґрунту – аж поки не з’явиться вугільний пласт. А далі… справа техніки. Видобуток вугілля відкритим способом – дуже вигідна справа! Тим більше, коли цей спосіб — «піратський».
 Держава не отримує нічого, а робітники – мізерну оплату в 30-50 гривень за трудовий день. Зате ініціатори злочину швидко багатіють, адже економлять практично на всьому.
 Буває, що вугілля видобувається і не відкритим способом, — вільнонайманим робітникам доводиться лізти у вузькі шурфи, які ще називають «ходками». Все одно, босам це вигідно, бо навіть якщо люди гинуть (а це трапляється нерідко), то родичі отримують мізер.

ОРГАНІЗОВУВАТИСЯ ДЛЯ ДОБРИХ СПРАВ
 Про все це ми довго говорили в дорозі з колишнім військовим льотчиком, а потім і шахтарем (35 років підземного стажу!) Іваном Кривошликовим. Родом Іван Степанович з Ростовської області, а отже, справжній донський козак. Про його далеких родичів писав колись сам Михайло Шолохов. За поглядами Кривошликов – комуніст; тут таких чимало, адже Донбас — не Галичина. Якщо говорять, що Донбас — це край трудової слави, то не слід забувати: її, цю славу, не в останню чергу примножували такі, як Кривошликов. Якоїсь потужної альтернативної ідеології тут і не могло бути. Тому про вступ України до НАТО і ЄС ми з Іваном Степановичем, активним членом КПУ, не говорили. Це питання остаточно відпало, коли ми побачили, в яких масштабах ведеться розграбування земельних ресурсів. Навіщо ж Європі 46 мільйонів дикунів-недоєвропейців? Хіба цивілізована нація терпіла б таке неподобство? А ми ще й примудряємося сваритися з будь-якого приводу, шукаючи відмінностей між собою, замість того, щоб об’єднавшись незалежно від політичної орієнтації, вирішувати спільно хоча б ось такі кричущі проблеми. Настав час «громадою обух сталить» і бити ним тих, хто не хоче жити за нормами цивілізованого суспільства.
 Пригадав чомусь, що деякі політичні сили мріють про суд над КПРС, про своєрідний «Нюрнберзький процес» над комуністичною ідеологією. А ми що, вже можемо похвалитися, що придумали кращу? Донбаські «копанки» свідчать, скоріше, про деградацію політичного устрою, а не про торжество державницької ідеології та планомірне просування до цивілізованої Європи.
 

ОРДЕН «МУ-МУ»
 А чи не краще б провести «Нюрнберзький процес» над злодійкуватим менталітетом нашим, над розпорошеністю, невмінням організовуватися для добрих справ? Мені можуть заперечити, що крадуть не всі, а тільки безбожна меншість. Тоді чому більшість дозволяє це робити? Вони ж крадуть у нас з вами, до того ж, крадуть у великих розмірах! При цьому нерідко страждають саме найбідніші. У Донецьку я дізнався про нову нагороду, придуману дотепними козаками. Вже 16 листопада 2008 року відбулося перше нагородження орденом «Му-Му» першого ступеня. Назва ордена розшифровується так: «Марнотрат України – Майданник України». «Майданник» — це кишеньковий злодій, який краде у бідноти.
 Нагородженими того дня стали представники різних політичних сил країни, зокрема, письменник Олесь Бузина, регіонал Дмитро Табачник та голова Шахтарської райдержадміністрації Володимир Черніков, якого дехто вважає «помаранчевим».
 Орден, до речі, має вигляд каменюки розміром 50х50 см і товщиною 20 см. У комплекті дві міцні мотузки для носіння на шиї. Що ж, прозорий натяк: орден «Му-Му» та ще й дві мотузки… Молодці козаки, добре придумали!
 

ОСТРІВЕЦЬ ПРАВДИ
 Але враження таке, що цих символічних акцій уже недостатньо. Тому й пишуть до місцевих газет, найчастіше до шанованої регіональної газети «Остров», люди різної політичної орієнтації, згадуючи саме Володимира Чернікова як головного винуватця багатьох бід. Наведу деякі цитати:
 «Дорогие сотрудники газеты «Остров»! Большое человеческое спасибо журналисту Владимиру Матюше за то, что он рассказал о нелегкой жизни тружеников Шахтерского района под руководством главы райадминистрации Черникова. Потому что деньги, которыми он ублажает своих покровителей, украдены у них. Я в советское время работал в Шахтерске, был, как говорят, мелким партноменклатурщиком. Так вот, Черников мне запомнился своей услужливостью к тем, кто над ним, и хамством по отношению к подчиненным».
 Дописувач назвався Сергієм Івановичем. Не знаю, прізвище це чи по батькові, в усякому випадку, він не посоромився підписатися «колишній партапаратник». Це зайвий раз підтверджує просту істину: в лавах КПРС було багато чесних, порядних, працелюбних людей з християнською «закваскою». Особливо в такому регіоні, як Донбас. Вони і зараз не пасуть задніх. Сергій Іванович з Дружківки вважає своїм обов’язком пояснити людям, хто такий Володимир Черніков:
 «Он выполнял функции «доставалы». Доставал дефицитные продукты, всегда организовывал попойки. То есть был «нужником», освобождая «первого» от мелких и занудных дел. Его так и называли между собой. Но он никогда не занимал ведущих ролей. Его всегда вели, вспоминая, когда приспичит…».
 Виникає питання: хто ж зараз стоїть над Черніковим? Над цим і Сергій Іванович розмірковує: «Почему его прикрывают? Моё мнение – за всем этим стоят обычные деньги. И не нужно городить огород. Все решается просто: ты — мне, я — тебя. А в этой системе Владимир Павлович ас. Ещё со времен райкома КПСС».
 Як бачимо, люди з комуністичним минулим — різні. І в цьому специфіка Донбасу. Хтось вибився у «підспівувачі» олігархів, але більшість – ні. Зацитую ще один минулорічний лист до «Острова»:
 «Одно отрадно, говорят, на 8 мая дали команду прекратить нелегальную добычу угля. Вот только бандиты – не чиновники, могут и не подчиниться. А так в районе, как воровали, так и воруют. И областью командует, похоже, не Логвиненко, а та же Давиденко. Говорят, Владимир Иванович пристроился к Давиденко на должность губернатора?
 Больше писать не буду. Моя фамилия простая, русская – Иванов. Я ею горжусь и прошу поставить – Дмитрий Иванович Иванов, бывший офицер Советской армии. Офицерской чести не запятнал, в отличие от «чекистов» и «ментов», о которых вы писали. Долг перед Родиной выполнил. Воевал, из армии уволен по ранению и в связи с развалом великой страны. Вот и вылезли на её обломках Черниковы и другая мразь…
 Уроженец Донецкой области, хорошо знающий город Шахтерск и его людей, капитан Советской армии Дмитрий Иванов».
 * * *
 Може, ми трохи поспішили з поділом на «лівих» і «правих»? Раціональніше було б ділити на «чесних» і «злодіїв», причому, кожна політична сила мала б висловити своє ставлення до кожної з цих категорій. Як боротися із злодіями, як об’єднувати чесних людей? Не в загальних рисах, а конкретно. Тобто обговорюючи механізми, ставлячи перед собою конкретні цілі.
 Поки що цього немає, тож «Остров» б’ється як риба об лід, залишаючись маленьким острівцем правди на Донбасі. Та ще ось такі люди, як Іван Кривошликов, Дмитро Іванов та Сергій Іванович з Дружківки…

«А КТО-ТО ЗЛАТО СТРЕМИТСЯ СОБРАТЬ, ШКУРУ С ПЛАНЕТЫ – ЖИВЬЁМ СОДРАТЬ…»
 Поки є сміливі, небайдужі люди, жевріє і надія на краще майбутнє. І все ж, масштаби знищення орних земель на Донбасі просто вражають! Іван Степанович, не шкодуючи пального і власної автівки, возив мене від «копанки» до «копанки». Якби ж то результат поїздки залежав від «намотаного» кілометражу!
 Звичайно, місячний ландшафт сучасного Донбасу (несанкціонований видобуток вугілля не обмежується Шахтарським районом) вражає більше, ніж терикони. Але ще більше вражає відсутність реакції з боку влади. Як донецької, так і столичної. Хай уже сомалійські пірати Києву не по зубах, але ж тут усе під боком! Знайти головних винуватців, пересаджати їх (з конфіскацією, звичайно), наповнити місцевий бюджет чималими коштами – невже це складна процедура? Виявляється, так. «Копанки» наступають на шахтарський край із загрозливою швидкістю. Зрозуміло, їх започатковують ті, хто не збирається тут довго жити. Бо інакше не плюндрували досить мальовничий ландшафт. Адже Донбас – це не лише терикони, але й мальовничі долини, пагорби, ліси, яри, балки… Донецький край також міг би зустрічати туристів! Міг би… Якби не оця неоголошена війна проти нього та місцевого населення.
 * * *
 У 2005 році Черніков, обійнявши свою посаду, обіцяв навести в районі порядок. На той час існувало 24 «копанки». Але за 4 роки його правління кількість копанок зросла до 300, зокрема на території Орлово-Іванівської сільської ради їх уже 45, Петропавлівської – 21, Садівської – 20.
 Численні звернення голів сільських рад до голови Шахтарської РДА В. Чернікова, до міліції, прокуратури не принесли жодних результатів. Мало того, на них ніхто не реагує! То в якій же державі ми живемо? Нищаться орні та заповідні землі району, завдається шкоди державним та приватним будівлям, десятками гинуть люди… І все заради чого? Щоб хтось міг відпочити на Багамах? Уявляєте, як просто вирішив би цю проблему Сталін? Ех, люди, люди-небораки… Який вже там «Нюрнберг», який суд над комуністичною ідеологією? Щоправда, зараз є свобода слова, і ми можемо гнівно засуджувати злочинців у місцевій пресі, часом і робимо це. Прочитав ось в «Острове»:
И все мы в угаре,
 в каком-то ударе,
Живём, будто пьяны, -
Наружу изъяны
И дети тихи – в домах
 сиротских,
Глаза – по-взрослому,
 в них – слёзы.
А кто-то злато стремится
 собрать,
Шкуру с планеты –
 живьём содрать…
 «Шкуру с планеты» — це в саму точку! Це про «копанки» …Автор підписався так: Эд Карт. Мабуть, псевдонім. Навіть у поетичній формі критикувати владу люди бояться… Воно й не дивно. Навіть нас з Іваном Степановичем постійно «пасли» колоритні «братки» на іномарках. Напевно, вивчали ступінь небезпеки, яку ми становимо. Інколи власники «копанок» мають справжній головний біль. Буває, що приїздять озброєні люди в масках (подейкують, що це СБУ), і доступними їм методами припиняють роботу нелегальних вуглевидобувних об’єктів. На деякий час усе затихає… Та, видно, великі збитки знову змушують «босів» ризикувати… Через півмісяця робота відновлюється.
 Кажуть, що деякі «копанки» підходять настільки близько до населених пунктів, що крайні хати ось-ось розваляться через підкопи. У фермера Федора Добрєва було 8 гектарів землі, — його законний пай. Але всю землю «реквізували» — видно, пласт вугілля там дуже вигідний, шкода кидати. Хотіли поспілкуватися з невезучою людиною, у якого все фермерство вже в минулому… На жаль, не застали вдома – Федору вдалося влаштуватися сторожем, тож голодна смерть йому поки що не загрожує. А що якби не знайшов? Хтось поспівчував би? Кажуть, ніякої компенсації Федір не отримав; а могли б всесильні «братки» підкинути бодай якусь символічну суму за «моральні збитки». Могли та не зробили, видно, шкода грошей.
 Знову зацитую вірш Еда Карта «Угар»:
Шагаем смело,
 как умалишённые,
В объятья смерти,
 в объятья ночи.
Хохочут бесы
 в немых гримасах,
Хватают бесы,
 кто зазевался…
 Ці поетичні рядки найкраще ілюструють наш із Кривошликовим настрій. Що робити? Ед Карт, видно, теж над цим думав, бо пише:
Закрой свой третий глаз -
И не смотри,
Иначе сдохнешь от бессилия,
Сгоришь, как хворост,
 без усилия.
Но был же народ смел,
Был талантлив, умел.
Что прозевали мы?
С чем не сладили?
І, дійсно, куди ж він подівався отой трудовий Донбас, якому будь-який подвиг був по плечу?
* * *
 Переглядаючи деякі номери «Острова», помітив україномовну статтю Олексія Мар’їна з села Красного Красноармійського району. У ній автор пише: «Порятунок держави в одному – в об’єднанні здорових сил країни в єдину політичну організацію. Початком такого об’єднання є гуртування навколо газети «Остров». Наберіться мужності і зробіть вільний вибір! А чекати Юрієвого дня – тільки час втрачати. Досить надіятися на доброго президента чи місцевого пана».
 Думаю, що бойові газети на зразок «Острова» є в кожному регіоні. Навколо них, дійсно, варто об’єднуватися.
 
ГУБИТЕЛІ ЛІСІВ І… КЛУМБ
 Добре, що «копанок» немає на Львівщині. Та чи надовго? Де гарантія, що на території Червоноградського вугільного басейну не з’являться «ліві» шахти?
 Розкрадання загальнонародної власності можна спостерігати в багатьох регіонах України. Справа тільки в масштабах явища. На Південному березі Криму все менше і менше землі залишається для простих громадян, найкращі ділянки опиняються в руках олігархів. А що робиться під Києвом? Йде бандитське знищення найкращих соснових лісів. Якщо з місяць не був на якійсь лісовій галявині, то вже можеш її і не впізнати. Колись тут був кущ малини, тепер же ягодами не поласуєш – лісом пройшовся бульдозер… Нещодавно тут була стежка, а тепер доводиться обходити стороною – якесь нахабне чмо побудувало паркан, украявши собі добрий кусень соснового бору, а той ніби проситься на полотно великого пейзажиста Шишкіна! Півроку тому, будь-який місцевий житель міг ось тут позайматися на турніку, а тепер серед сосен виріс справжній замок, розмірам якого міг би позаздрити пересічний герцог у середньовічній Франції!
 І все ж, певна різниця в менталітетах відчувається. Київщина — не Донбас, тут ще не дійшло до того, щоб будуватися на чужому обійсті. Львівщина ближче до Європи, тут вже є зародки громадянського суспільства, фермера, який позбувся восьми гектарів землі, люди підтримали б. А ні, то одним опришком стало б більше і новий «господар» мало що виграв би.
 Але страждають на злодійську «сверблячку» і деякі галичани. Задумали собі привласнити Брюховицький ліс… під нові котеджі. Проте, громадськість згуртувалася, дуби і сосни поки що на місці. А ось клумб під будинками скоро стане менше. З’явилася нова мода – добудовувати собі своєрідні «лоджії» на першому поверсі. Хтось захопив площу завширшки півтора метра, заздрісний сусід «відтяпав» собі метр сімдесят, а їхньому послідовнику і двох метрів може виявитися замало…
 З одного боку, людей можна зрозуміти – зараз ніхто для простих громадян зводити житло не збирається; тому кожен про себе дбає сам. Але ж повинен бути якийсь порядок, якісь рамки! Бо інакше Львів перетвориться на скупчення «шанхаїв» і «шанхайчиків»… Ще й заткне за пояс Шанхай позаминулого століття! А до нинішнього модерного Шанхая вже ніколи не дотягнеться…
 Ні, таки правий був Олексій Мар’їн з Донбасу, коли писав, що здорові сили країни повинні об’єднуватися!
 
Сергій ЛАЩЕНКО.
Донбас — Львів.

На фото: Іван Кривошликов.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 18.12.2009 > Тема "З потоку життя"