Версiя для друку Обговорити в форумi

МОВА ПРО МОВУ

Почну з враження, що отримав у січні 1996 року. У Києві на майдані Незалежності біля новорічної ялинки хтось нагорнув дві купки снігу, втопив туди два деревця сосни і розіп’яв гасло: «С Новым годом!». Сам по собі факт дуже промовистий, і хоч не привертає увагу, бо звикли до іноземних вивісок, тепер уже на всіх мовах світу. А це комусь із наших манкуртів чи «русскоязычного населения» захотілось показати язика нашій незалежності і нагадати про меншовартість хохлів. Ось, мовляв, ми своє тягнемо.
Воно б нічого не значило, але останнім часом піднялась шалена курява русифікації, хоч не така відверта як при суслових, але більш в’їдлива і результативна. А що станеться, якщо, не дай Боже, запишуть у Конституції офіційність російської мови? На другий же день піде скажений погром всього українського, крім сала, хліба, цукру і ковбаси. Першими бігтимуть наші манкурти та тупоголовики, які не в змозі вивчити мову через розумову недостатність.
Щодо справжніх росіян, то знаю достеменно, вони з повагою ставляться до української мови й культури. Бувають, правда, і там дурні, але їх не так багато, як серед малоросів. Характерний приклад. У 60-х роках мені довелось побувати у глухому селі Липецької області. Якраз за день перед показом по телебаченню концерту української пісні. Було дивно бачити і приємно чути, що люди, які не знають української мови, з радістю повідомляли одне одному про наступний концерт як дуже важливу подію. Тоді телевізорів було дуже мало, а в селі Барсуково всього два: один — у головного бухгалтера дослідної станції, а другий — в сільському клубі. Все село прийшло дивитись передачу. Люди не вміщались у залі, стояли в коридорі, на вулиці та уважно слухали.
Можу стверджувати, що жоден справжній росіянин не переб’є, коли говориш українською, а тільки перепитає незрозуміле слово чи вислів. На відміну від київських дітлахів-дитсадівців, які, знаючи мову, тут же перекладають тобою сказане, хоч за правилами етики, в розмові треба переходити на мову старших.
Прикро, але на вулицях наших міст часто трапляється данина меншовартості українців — звертаються до незнайомих російською.
Три століття добиваються російські шовіністи русифікації України. В подяку за службу козаків, за розвиток культури, науки, музики й живопису. Все краще забиралось до столиць імперії. Сталінські цербери спочатку дали шлях мовному розвитку, але, як треба розуміти, для того, щоб виявити патріотів, затим стали винищувати культуру, розстрілювати українське відродження, а післявоєнні послідовники, брежнєви, суслови та маланці, цебто маланчуки, під прапором єдиного совєтського народу добрались до мови, почали її нещадно викорінювати, хоч на словах турбувались про її розвиток.
Продовжувачем шовіністичного, на мою думку, ставлення до української ідеї є сучасна партія комуністів, у підвалинах якої лежить розв’язана більшовиками громадянська війна, знищення українського відродження, сталінський терор, репресії проти нашого селянства, переслідування тверезомислячих людей. Звичним стало, що коли виступає у Верховній Раді комуніст, рідше соціаліст, говорить він російською мовою, тільки часом в’їдливі репліки кидає українською. Дай їм сьогодні імперію, вони будуть бити себе в груди, примовляючи, що не покидали її, бо говорили російською і вірили в прихід своїх.
Не секрет, що в партії було багато активних і розумних людей, які вміли не висовуватись і часом прикидались дурниками. А куди їм подітись? Без червоного квитка не можна було самореалізуватись. Той же квиток рятував від покарання за злочини, подібно сучасному депутатському імунітету, одержати який так багато охочих. Цим і схожа партія на депутатський корпус всіх рівнів.
Після ліквідації компартії, пішло розшарування її членів: одні, хто достатньо забезпечений розумом, пішли в фінансову та виробничу сфери, інші — прилаштувались охоронцями та торгашами, а то й рекетирами. Треті — не працювали, вичікували, коли можна виповзти на хвилю людського незадоволення. З відродженням більшовиків виповзли сірі особистості на партійні посади, переважно партійних секретарів. Вони при старій номенклатурі ходили б в інструкторах — погоничах партії і не більше. Випірнув на поверхню і П. Симоненко. Людина з українським прізвищем і русифікаторською душею. Слухаєш виступ на сесії російськомовного П. Симоненка і мимоволі думаєш: наскільки треба ненавидіти українців, щоб так над ними насміхатись, наскільки сидить в його свідомості і поза свідомістю велика неділима, що людина втратила всяку совість.
Служаки компартії у своїх вищих ешелонах не любили і боялись правди, тому перетирали в порохню кожного, хто хоч трохи міг самостійно мислити, або десь не підкорився. Як тепер стало відомо із засобів масової інформації, московська верхівка вела розгульний спосіб життя, жила за піратськими і масонськими законами, прикриваючись любов’ю до знедолених. Взнали, що Ленін був ледацюгою і ніяким не генієм, а розважатись любив дуже. В Сибіру — за царські гроші, у Швейцарії — за німецькі, під час російського перевороту — за шпіонські, які виплачувала Німеччина (іудині срібняки), закінчив — церковним золотом. Такими були його однодумці і послідовники. Мабуть, сучасні компартійці мріють про таке розгульне життя, як вчив їх вождь, а за ним вождь усіх комуністів світу — людожер Сталін. І зараз проглядається аналогія. Вже було, коли адміністратор президента вважав себе вище від президента. А хіба не таким був Сталін? Хіба не технічний секретар партії більшовиків став над усіма державними владами і законами. Як бачимо сірість перемогла і наробила горя. Страшно подумати, але таке може трапитись.
Треба сказати правду: комуністичні ідеї прекрасні, бо взяті з релігійних вчень і вищої людської моралі. Біда в тому, що вони розчинені на масонстві, спечені на піратських законах, подані на принципах злодіїв у законі, де діє триєдинство, але не божественне, а більшовицьке (більшовицьке через те, що там тільки канва комуністична): думати одне, говорити друге, а робити третє. Багато сьогодні тих, хто ще вірить в комуністичні ідеали більшовизму, не враховуючи основного – злочинного минулого.
Сучасна компартія України небезпечна тим, що вона несе на своїх крилах ніщивну русифікацію, якої ще не знала наша держава. Симоненки уперто намагаються возвести в ранг державної (по-їхньому офіційної) російську мову, чим буде взагалі ліквідована українська. Завдяки компартії, вже багато чого досягнуто. Як свідчить історичний досвід, комуністам, щоб бути при владі, необхідно посіяти смуту в державі. От і сіють — то економічну, то мовну. Але не розуміють того, що вони можуть розв’язати громадянську війну, в першу чергу, на мовному ґрунті. Варто досягти їм бажаного — великої неділимої, як з ними буде те саме, що й з активними революціонерами. Як було з М. Бухаріним та іншими партійними вождями.
Хай я помиляюсь, але справді сьогодні не бачу в діях компартії намірів зробити добро людям України, а смути вже посіяно достатньо, і все в боротьбі за безмежну владу. Спад промислового і сільськогосподарського виробництва повністю лежить на комуністах. Якби вони мали совість, то не чекали б поки недосвідчені в організаторських буднях демократи засиплються, бо останні думали, що все буде відбуватися само собою, а їм треба лише розвивати правову державу, а воно вийшло так, що комуністи зуміли підставити ногу, через яку спіткнулись демократи. Все сталося тому, що в комуністичній програмі й планах відсутня українська ідея, а привнесена ззовні російська ідея не сумісна з нашим народом, як не сумісні закордонні харчі з біоенергетикою людини, що гарантовано призводить до хвороби, а то й смерті, як було колись із завойовниками Сибіру.
Останнім часом набуває поширення нове мовне рабство — англійське. Думаю, що не краще за російськомовне. Дивно, що багато тих, хто проти русифікації, сіли на гачок англійства. Треба, на мою думку, не шарахатись з одної крайності в іншу. Англійська мова декому потрібна, а дехто може без неї обійтись. Росія все-таки ближче до нас, вона — наш сусід і економічний партнер вищого рангу, і тому російську мову треба вивчати, але не через русифікацію, щоб не відбити до неї поваги. Російську культуру в часи її становлення творили українці. Цим багато сказано. Тому першоджерела російської культури, духовності та науки треба очищати від наносного, часом вульгарного і непотрібного, перекрученого і невідомого. Для цього вже треба, щоб кожен росіянин знав українську мову, в першу чергу, хто живе на теренах України. Не завадить, точніше конче потрібно, щоб у Росії вчили цю мову, навіть із солідарності, що в Україні вивчають російську. Тому що, коли в Росії згасне шовінізм, а таке буде, настане пора справжньої дружби, без розподілу на старшого і молодшого братів.
Україномовне населення, яке розкидане по всьому світу не через особисту примху, а силою чи недолею, не завжди знає рідну мову, тому їм треба допомагати в набутті духовності. Приклад у цьому є з кого брати. Росіян в Україні трохи більше десяти відсотків фактично, а російською літературою «старший» брат закидав усю нашу державу, ще й ремствує, що утискають росіян. Правда, серед всього цього мотлоху (переважно низькопробні переклади з інших мов) важко знайти путню книжку, а ще важче українську.
Часто «трублять», що при комуністах було що їсти. Забувають лише, що дві третини населення — селяни, не тільки тривалий час не одержували платні, а й платили неймовірні податки, навіть за кожний кущ та дерево. Не встигли брати за повітря, бо Сталіна не стало. А десятки років лихоліть, десятки мільйонів каторжан, які трудились безплатно до поту без пристойної їжі, одягу. Цим і підгодовували міських жителів, щоб оспівували щасливе життя. Дещо пізніше, коли вже не можна було масово репресувати, півмільярда тонн нафти, сотні мільйонів кубометрів деревини, гірнича сировина — проїдались і пропивались, оббираючи не тільки сьогоднішнє, а й майбутнє покоління наших людей.
Українська духовність придушувалась і придушується через русифікацію. Так і продовжуємо жити в полоні бездуховності, доповненому цинізмом та обманом. Українцям нині важливо перебороти духовну кризу, яка особливо душить ініціативу, не дає піднятись народу до самосвідомості. Українська нація, споконвіку дружня до інших народів, що би там не говорили недруги. Українці — поети землеробства. Вони почали з Трипілля і створили аграрну цивілізацію. Весь світ користується плодами нашого землеробства. Столипін розселив українських мужиків по всій Росії, чим нагодував «неисходимую». Переселенці принесли культуру землеробства в Америку, навчили болівійців сіяти гречку. А тепер, на сором нам, канадці навчають нас землеробства, запозиченого із степів України. Приїздять й інші з-за кордону. Ми забули про те, що на початку століття на Черкащині добрим господарем вважався той, хто вирощував не менше трьохсот пудів хліба з десятини (за сьогоднішніми мірками — понад п’ятдесят центнерів з гектара).
За легендою, духовне очищення людства почалось із Києва, що в перекладі — «святого місця», ще сім тисяч років тому. Воно повинно в Києві настати й тепер і бути прикладом для інших народів. Святому місцю відповідає наша символіка, яку сьогоденні більшовики хочуть знищити, щоб вразити нас духовно. Символіка відповідає генетичному складу нації. Синє і жовте — це вода і вогонь іпостасі життя, що вилились у прапорі незламного двокольору — єства українців.
На початку було слово. Так говорить Біблія. Відродження нації починається з мови. Наша мова на двох паризьких конкурсах мов світу посіла третє місце після французької (бо в Парижі), фарсі та італійської — близької до французької. Визнання престижності української мови 350 років тому передбачив астролог Нострадамус, хоча цієї мови ніколи не чув. В одному його катрені говориться таке:
Гряде новий, стократ привабний звичай
Старому, бусурманському на зміну.
Де мова тішить слух, там Борисфенів край
Початок здвигам покладе, злама рутину.
Отже, астролог завбачає початок відродження України через відродження мови, бо там, де мова тішить слух, розпочнеться нове привабливе життя. Воістину, на початку буде слово. Давайте йому допоможемо, щоб швидше перебороти негаразди.

Михайло КУРДЮК,
кандидат сільськогосподарських наук.
с. Тростянець Ічнянського району, Чернігівська область.

«ДЛЯ НИХ МОВА – ЦЕ НЕ ТОЙ КЛЕЙ, ЯКИМ ТВОРИТЬСЯ НАЦІЯ...»

Віктор Ющенко переконаний, що мовне питання в Україні повинно не роз’єднувати, а об’єднувати громадян. «Єдина державна українська мова — це те, що нас робить тотожними. Дуже важливо склеїти націю на основі материнської мови», — сказав він минулого тижня під час зустрічі з активом Тернопільської області і викладацько-студентським складом Тернопільського національного технічного університету ім. Пулюя.
Ющенко нагадав про спробу БЮТ і ПР ухвалити нову редакцію Конституції, де передбачалося дві державні мови. «Я добре знаю, чому вони це робили. Тому що я переконаний – кожен з них вдома на кухні розмовляє російською», – наголосив Глава держави.
«Для них мова – це не той клей, яким твориться нація», — додав Ющенко. Водночас він підкреслив, що кожен має право обирати мову спілкування, а якщо ми хочемо виграти світову конкуренцію, ми повинні знати багато мов. «Йдеться не про мову спілкування, йдеться про ідентифікацію», — додав Ющенко.

www.nashvybir.com.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 25.12.2009 > Тема "З потоку життя"