Версiя для друку Обговорити в форумi

На зустріч з Віктором Андрійовичем Ющенком водночас очікували і в Севастополі, і в Сімферополі. Президент розпочав свою поїздку з Севастополя, втім, довготривале чекання громади, яка зібралася в Російському драмтеатрі ім. М. Горького столиці Криму, було компенсоване кількагодинним неквапливим спілкуванням з Першою особою держави та представниками щойно створеної Української Народної Ради – високошанованими Іваном Драчем та Миколою Жулинським, які поділилися своїми думками щодо особливої ролі та підвищеної відповідальності інтелігенції в долі України. Адже кримські гостини завершили низку регіональних форумів української інтелігенції, на яких було презентовано брошуру під назвою «Концептуальні засади розвитку України», тому і наголошувалося саме на ролі тих, хто зазвичай був провідником і поширювачем прогресивних ідей у суспільстві.
І. Драч та М. Жулинський розпочали розмову з тих асоціацій, які породжувала у них сцена саме Російського театру, та зізнання у своїй глибокій шані до російських письменників і діячів мистецтва. Повертаючись до сьогодення, Іван Драч не без іронії зазначив, що нині в стосунках екстремально налаштованих росіян та українців намітилося «потепління»: якщо за часів «мєшковщини» Крим зустрічав гостей з материкової України гаслом «Хороший хохол – мёртвый хохол», то тепер всього-на-всього «Хохли — козли». Можливо, ця тема не виникла б взагалі, аби не постаралися юні пікетувальники, які очікували «свого» Президента не менш терпляче, ніж його однодумці, тупцюючись на місці з образливими написами на ватмані й викриками.
Але це зовсім не означало, що розмова, яка відбулася в залі, стала менш принциповою. Попри усі ті гуманні почуття, яких не приховували приїжджі щодо краян різних національностей, Президент і не подумав під когось прогинатися. Він наголосив: «Крим – український!». А зцементувати населення в єдину націю можуть лише державна українська мова, спільна історія та її розуміння (бо зараз вона існує в п’яти основних варіантах) і Єдина помісна православна церква (на сьогодні їх чотири). Лише так можна зберегти і розбудувати свою державу. А ще слід пам’ятати, що лише власна держава захистить твою віру, культуру, мову, звичаї.
— Якщо ти хочеш виграти людську конкуренцію, треба знати державну мову. Не знати її – соромно, – наголосив Президент. – Мова – це дух нації, фактор свого ототожнення з нею. Якщо хтось стверджує, що у цій якості може виступати російська мова або одразу кілька, тоді не буде України.
Але, на думку Віктора Андрійовича, мова територіального спілкування – це дещо інше. І в цьому сенсі знання різних мов є тільки позитивом. Пояснюючи, що таке мова для народу, Президент послався на такий історичний приклад: сумнозвісний Валуєв запитував у одного з губернаторів: «Чи то буде добре забрати в українців їхню мову?». На що губернатор відповів: «Якщо не забрати, через кілька місяців вони почнуть вимагати своєї незалежності». А ще Глава держави навів таку цитату: «Россия заканчивается там, где заканчивается русский язык».
Щодо спорудження пам’ятників таким одіозним фігурам, як Катерина ІІ, що відіграли негативну роль в долі України, Віктор Андрійович зауважив:
— Якщо треба їх будувати — будуйте. Але тоді не запитуйте у мене, чому так живемо, чому Україна не має відповідних економічних досягнень. Бо тільки консолідована нація може процвітати, варто лише озирнутися на наших сусідів.
Наступним питанням стало дослідження і збереження нашої правдивої, не викривленої історії.
— Кажуть, голод був і в Білорусі, і в Поволжі, і в Казахстані. Але те було пов’язане з поганим урожаєм. Україна ж зібрала майже вдвічі більший врожай, ніж це було необхідно для забезпечення людей. Але його відібрали. До речі, тільки тут людям заборонялося полишати місце свого проживання. Не забуваймо й інші факти: лише на Вінниччині НКВС знищило 12,5 тисячі осіб. Загалом було розстріляно 10 тисяч священиків. У цілому ж людські жертви, починаючи з 1917 р. до кінця панування радянської влади, склали 137 млн. громадян.
Віктор Андрійович не звинувачує в цьому якусь окрему націю, він посилається на режим і шкодує, що й досі є отруєна необільшовицькою пропагандою молодь, яка піднімає червоні прапори.
Важливе місце у своєму виступі Президент відвів розвиткові демократії, зокрема свободі слова, завдяки якій поширюється нова інформація, у тому числі й така, що йде на користь порозумінню між людьми різних поглядів. Це сьогодні дуже помітно у Донецьку, помітно і у Львові, де ще кілька років тому панували суто протилежні настрої.
Проблема корупції та криміналізації влади теж підлягає розв’язанню. І якщо сьогодні серед депутатів є люди тричі судимі, то за мажоритарної системи дорога їм туди буде перекрита. А навіщо криміналу влада? Знов-таки задля придбання депутатського імунітету, після скасування якого владні інституції втратять для кримінального елементу значну частину своєї привабливості. За умови створення двопалатного парламенту нам прокурора призначатимуть безпартійні люди, він перестане бути іграшкою в руках тієї чи іншої партії.
Та чи не найбільше уваги у своєму виступі приділив Віктор Ющенко євроінтеграції та колективній безпеці. Лише євроринок дасть змогу продавати українські товари за достойними цінами. Безальтернативним щодо збереження національної безпеки, як і взагалі гарантією української незалежності, є вступ до НАТО, де діє принцип «один за всіх і всі за одного».
За останнє століття ми шість разів втрачали суверенітет через зовнішню агресію, — нагадав Президент і пояснив, що, звертаючись по допомогу до країн-сусідів, ми знову тим чи іншим чином станемо залежними. Лише приєднавшись до Альянсу, Україна зможе, діючи згідно зі своєю Конституцією, вивести зі своєї території іноземні війська. Це — щодо Севастополя.
Зупинився Віктор Андрійович і на проблемі багатоцерковності. Він назвав духовне протистояння шкідливим і подивувався: чому помісна церква є у Росії, Болгарії, Румунії, інших країнах, а нам кажуть — ні, така вже ваша доля? До того ж Президент зауважив: питання створення Єдиної помісної православної церкви сьогодні лякає декого в десять разів більше, ніж наше можливе приєднання до НАТО.
— Зараз лідери наших церков сидять за столом переговорів і міркують, як розв’язати це протиріччя; готовий молитися кожному з них і покладаю на них дуже велику надію, — зауважив Віктор Ющенко.
Він засудив також ті деструктивні сили, що діють всередині країни і навіть дав конкретну адресу «кризи», яка сидить сьогодні на вулиці Банковій і має прізвище Тимошенко. Президент також підкреслив, що у нього і Юлії Володимирівни різні ціннісні орієнтири, так само, як і у Віктора Януковича, і що підходи цих осіб поміж собою не розрізняються.
— Шановні, у ваших руках найбільша цінність – ваш голос, і ви теж несете відповідальність за владу, — підкреслив Віктор Андрійович.
А наостанок Президент сказав найважливіше, що прозвучало як справжній ексклюзив, бо інші його думки уважному читачеві й слухачеві добре знайомі. Він перейшов безпосередньо до Криму та його перспектив. Кримська влада, для якої були зарезервовані місця в залі, з’явившись хвилин на 20, на цьому місці помітно пожвавилася, бо, напевне, зміст заяви Президента вже не був для неї секретом:
— Я вже підписав указ, в якому запропонував створити в Криму спеціальну економічну зону. Цей спецрежим має передбачити нові бюджетні, фіскальні, економічні та інвестиційні мотиви для суб’єктів господарювання та влади, а поширюватися на такі сфери, як охорона здоров’я, курорти і туризм, аграрний комплекс, оборонна промисловість. Термін дії цього режиму має становити не менше двадцяти років, — повідомив Президент.
Таким чином, заявивши, що Крим – український і порекомендувавши кримчанам дотримуватися загальноукраїнської моралі, Глава держави у той же час довів свою небайдужість до подальшої долі півострова, бо приїхав сюди як добрий господар, якому болить і Західна Україна, і Східна, і наш бунтівний півострів, керівництво якого, починаючи з Мєшкова, аж ніколи не мало підстав помирати від скромності. Його лейтмотивом завжди була пісня про одноканальний бюджет, що означало: свої прибутки ми всі залишаємо у себе, а ваша справа – нам допомагати. Існувала в районі Красноперекопська-Армянська і вільна економічна зона, яка з часом була визнана не джерелом збагачення півострова, а зручною ширмою для зловживань. Тому ідея Президента не викликала у мене особливого захвату і, як на мене, радіти їй мали лише ті, кому особливий вільний режим остаточно розв’язував руки. Щоправда, цей документ мав пройти ще через затвердження Верховною Радою.
Особливо вразила остання фраза Президента:
— Ці січневі вибори для мене прирівнюються до референдуму, на якому люди визначилися щодо незалежності України.
Можливо, саме вони підштовхнули до виступу народного депутата Рефата Чубарова попри те, що стомлені люди вже активно полишали приміщення.
До речі, цей виступ міг пролити світло на одне з ключових для Криму питань: кого підтримають на виборах кримські татари, яких ми звикли вважати досить організованою і монолітною силою. За чутками, обраницею цього народу на майбутніх виборах є Юлія Тимошенко. Втім, Рефат Чубаров залишив це питання відкритим. Бо йому як одному з лідерів свого народу по дорозі з тим Президентом, котрий якнайшвидше приведе Україну до європейської спільноти, де діють правові нормативи, що дозволять кримським татарам отримати той правовий статус, якого вони прагнуть. А ще Рефат Чубаров усвідомлює: «Якщо Україні буде погано, то ми теж не вирішимо своїх проблем». Але політику було й на що відверто поскаржитися, зокрема, на шалений опір місцевих органів влади щодо виділення землі під будівництво мечетей. «Демократія має спиратися на закон, відновлювати справедливість», — також зауважив він.
Скарги, з якими звернулися під час зустрічі до Президента представники кримськотатарського народу, перегукувалися з проблемами, що лунали у виступах інших промовців. Так, потреби багатьох людей і громад залишаються сьогодні незадоволеними, і відповідальність за це багато хто перекладає цілком на Президента, як і за ті напівфантастичні надії, що згоріли в помаранчевому полум’ї Оранжевої революції.
Втім, не хотілося б мені, аби за мого Президента голосували як за «найменше зло» або ж тому, що п’ять років минуло без війни. Бо він — розумний, мужній, щирий, компетентний, закоханий в Україну, і те, скільки кроків з обіцяних десяти він зробив назустріч людям, не так вже й важливо, значно більше хотілося б, щоб він спостерігав за нашими проблемами не здаля, а був поруч – і в біді, і в радості.

Тамара СОЛОВЕЙ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 01.01.2010 > Тема "З потоку життя"