Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2638)
З потоку життя (5717)
Душі криниця (3224)
Українці мої... (1419)
Резонанс (1424)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПУТ╤Н ЗРОБИВ ХАМСЬКУ ПРОПОЗИЦ╤Ю. ╤НШО╥ МОВИ У РОС╤╥ ДЛЯ УКРА╥НИ НЕ БУВА╢
Якщо у нас не в╕йна, а АТО, тод╕ не можна казати, що ми захища╓мо ╢вропу ╕ весь цив╕л╕зований...


У РФ П╤СЛЯ ПРИ╥ЗДУ ДОП╤НГ-КОМ╤С╤╥ НА ТУРН╤Р «ЗАХВОР╤ЛИ» 40 ЛЕГКОАТЛЕТ╤В
Деяк╕ з них надали дов╕дки про хворобу.


СУД В╤ДХИЛИВ АПЕЛЯЦ╤Ю НА ПРОДОВЖЕННЯ АРЕШТУ СУЩЕНКУ
27 листопада 2017 року Мосм╕ськсуд продовжив терм╕н утримання п╕д вартою Сущенка на два м╕сяц╕ -...


ПОСОЛЬСТВО РФ В БЕРЛ╤Н╤ П╤КЕТУВАЛИ НА П╤ДТРИМКУ КРИМСЬКИХ ТАТАР
╤гор Ейдман розпов╕в, що головною метою акц╕╖ було показати н╕мцям безпрецедентн╕сть ситуац╕╖.


МОСКВА «ЗАВАЛИТЬ» КИ╥В ПРОПОЗИЦ╤ЯМИ ЗАРАДИ ЛЕГАЛ╤ЗАЦ╤╥ АНЕКС╤╥ КРИМУ
Про це заявив п╕д час прес-конференц╕╖ у Ки╓в╕ заступник директора Центру досл╕джень арм╕╖,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 08.01.2010 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#2 за 08.01.2010
ЯКБИ Ж Я ЗНАВ!..

ДАЛЕКЕ – БЛИЗЬКЕ
 
  ╤нколи трапля╓ться так, що у сво╖ дитяч╕ чи юнацьк╕ роки ми не звернули належну увагу на той чи ╕нший еп╕зод у сво╓му житт╕. Але проходять роки ╕ десятил╕ття, ╕ одного разу виявля╓ться, що в т╕ далек╕ ╕ незворотн╕ роки ми пройшли мимо факту, який м╕г би п╕зн╕ше мати ц╕каве ╕ повчальне продовження. Доводиться лише жал╕ти, що так трапилося — чи то наша неуважн╕сть, чи то зб╕г обставин. Але зм╕нити вже н╕чого не можна — ма╓мо те, що ма╓мо… Не минула ця чаша ╕ мене. ╤ мен╕ довелося недавно скуштувати г╕ркоту втрачених можливостей.
 * * *
 Було це у 1944 роц╕. Хоч з того часу йде вже сьомий десяток зим, але тогочасн╕ под╕╖ добре пам’ятаються ╕ зараз.
 Наша с╕м’я во╓нн╕ роки провела у сел╕ Cтан╕славчику, що поблизу зал╕знично╖ станц╕╖ Жмеринка. Батьки мо╖ вчител╕, то ╕ мешкали ми в квартир╕, що була у шк╕льн╕й буд╕вл╕.
 Весною 1944 року в нашому сел╕ розм╕стилося два в╕йськов╕ п╕дрозд╕ли – в╕йськово-поштова частина ╕ в╕йськова цензура. Склад ╖х був переважно ж╕ночий, лише караульну ╕ господарську службу несли чолов╕ки, як правило, щойно виписан╕ з╕ шпитал╕в.
 Стан╕славчик — село велике, мало три шк╕льн╕ прим╕щення. В одному з них ми вчилися (я ходив до восьмого класу), два ╕нших займали в╕йськов╕.
 Спочатку листи з фронту ╕ на фронт проходили сортування, а пот╕м ╖х переглядали в╕йськов╕ цензори. Для транспортування лист╕в з частини в частину була вид╕лена конячка ╕ в╕зок-платформа, на як╕й встановлювалось з десяток скриньок з солдатськими «трикутниками».
 Зав╕дував тим «господарством» молоденький солдатик, що прибув з╕ шпиталю. На його г╕мнастерц╕ було три нашивки за поранення ╕ орден Червоно╖ З╕рки. От в╕н, як човник, з ранку ╕ до ноч╕, за будь-яко╖ погоди снував м╕ж двома шк╕льними прим╕щеннями — а це з к╕лометр в╕дстан╕, в╕двозячи ╕ привозячи солдатськ╕ листи.
 Я познайомився з солдатом, якого звали В╕ктором. А мама, жал╕ючи юнака ╕нколи пригощало його борщем чи ще чимсь. В╕ктор був скромним ╕ працьовитим юнаком, мовчазливим ╕ заглибленим у сво╖ думки… Прим╕тив я, що серед к╕лькасот д╕вчат-в╕йськових «кинув оком» в╕н на одну – звали ╖╖ Мар╕я.
 Так минув р╕к, а пот╕м наступив переможн╕й травень 45-го... За к╕лька м╕сяц╕в, як зак╕нчилася в╕йна, поштову частину розформували, а в╕йськовослужбовц╕в демоб╕л╕зували. В╕ктор ╕ Мар╕я перед в╕д’╖здом зав╕тали у м╕сцевий райЗАГС ╕ оформили сво╖ стосунки. ╤ разом по╖хали на сх╕д, кудись за Урал. Мама ╕ я побажали ╖м добро╖ дороги ╕ с╕мейного щастя. На цьому й ск╕нчилося наше знайомство….
 * * *
 Звичайний для того часу сюжет. Але сьогодн╕ пригадалось все це ось чому.
 Перебираючи св╕ж╕ газети за 11 листопада, я звернув увагу на публ╕кац╕ю «Сиб╕рський покл╕н Укра╖н╕» в газет╕ «Укра╖на молода». ╥╖ автор В╕ктор Мельник — журнал╕ст з В╕нниц╕. Мова йшла в його матер╕ал╕ про В╕ктора Астаф’╓ва — в╕домого рос╕йського письменника з укра╖нським родовим кор╕нням, що 65 рок╕в тому воював на укра╖нськ╕й земл╕ з н╕мецькими фашистами.
 Я спок╕йно розпочав читати публ╕кац╕ю. Але ось мене наче електрострумом ударило. Чому? Ви зрозум╕╓те сам╕, якщо разом з╕ мною перечита╓те ось ц╕ к╕лька газетних абзац╕в.
 «…У вересн╕ 1944-го в╕дразу за польським кордоном в╕йна для В╕ктора Астаф’╓ва зак╕нчилась: важке поранення, л╕кування в госп╕талях, а в╕дтак медичний висновок про непридатн╕сть до стройово╖ служби.
 В╕н прибува╓ до В╕нниц╕ на пересилку, як п╕зн╕ше опише в пов╕ст╕ «Зорепад»…
 В╕йськово-поштова частина, до яко╖ направили солдата, квартирувала в сел╕ Стан╕славчик п╕д Жмеринкою. Невелике село з╕грало в дол╕ юнака величезну роль: в╕н зустр╕в тут ж╕нку, з якою мав прожити все життя.
 У Стан╕славчику зайшлись не т╕льки пересилкою та сортуванням кореспонденц╕╖. Спец╕альний п╕дрозд╕л стежив за тим, щоб не розголошувалися небажан╕ в╕домост╕, тому вс╕ листи п╕длягали цензур╕. До п╕зньо╖ ноч╕ при тьмяному св╕тл╕ каганц╕в вчитувалися в нер╕вний почерк на трикутниках молод╕ ж╕нки, а серед них — уродженка Уралу Мар╕я Коряк╕на. Вона не могла не звернути увагу на молоденького солдата з р╕дк╕сним на ту пору бойовим орденом, що став привозити короби з поштою…».
 П╕зн╕ше В╕нниця, Жмеринка, Стан╕славчик, чудова природа Под╕лля, щедр╕ на доброту подоляни залишать пом╕тний сл╕д у творах В╕ктора Астаф’╓ва ╕ Мар╕╖ Астаф’╓во╖-Коряк╕но╖, яка, як ╕ ╖╖ чолов╕к, стала в╕домою письменницею, автором ш╕стнадцяти прозових книжок. В одн╕й з них, «Знак життя», вона з документальною точн╕стю розпов╕ла про те, як зустр╕ла в Стан╕славчику свого судженого, як проводила з ним ноч╕ на м╕стков╕ над ставком, як, розглядаючи в╕дображення м╕сяця у вод╕, молодята читали один одному в╕рш╕ по пам’ят╕, а В╕ктор тихо сп╕вав рос╕йськ╕ п╕сн╕.
 Той м╕сток у Стан╕славчику був традиц╕йним м╕сцем молод╕жних зустр╕чей. Часто ╕ ми, старшокласники, що вже парубкували, приходили сюди з╕ сво╖ми симпат╕ями. То може ╕ ми тут з В╕ктором були в один ╕ той же час в одн╕й ╕ т╕й же рол╕?..
 Якби ж я знав тод╕, у 44-му, з якою людиною звела мене доля! Та, напевно, ╕ сам солдат В╕ктор Астаф’╓в не здогадувався, що стане в╕н в╕домим письменником — головним творчим принципом якого буде: казати людям правду про минулу в╕йну. Ось чому до останн╕х дн╕в свого життя В╕ктор Астаф’╓в був у сво╖й кра╖н╕ незручним для влади письменником. Але це вже тема ╕ншо╖ публ╕кац╕╖…

 Павло МАЗУР, учитель.
 м. Мар╕уполь.
 
На фото: В╕ктор Астаф’╓в з дружиною Мар╕╓ю Семен╕вною.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 08.01.2010 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8344

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков