Версiя для друку Обговорити в форумi

Що над "Кримською світлицею" збирається хмари, я чув. Сімферопольські друзі — письменники й журналісти – розповідали: буцімто десь там нагорі, у чиновницьких коридорах, визріла думка "обновити" єдине на півострові україномовне видання. А для цього надумали перевести виробництво газети із Сімферополя до Києва, а заодно й "прочесати" редакційний колектив.
Чув я про такі наміри та все ж сподівався, що у високих київських чиновників з Міністерства культури і туризму (яке є одним із співзасновників "Кримської світлиці") вистачить кеби не "висмикувати" з рідної землі дорогу для кримських українців (і не тільки для них!) газету. Помилявся я стосовно столичних газетних "раціоналізаторів". Не вистачило у них кеби. Перетягли таки єдину україномовну газету зі зросійщеного півострова до затишного Києва.

З сумом дізнався про це зі статті відомого українського поета, публіциста й перекладача, ще зовсім недавно штатного працівника редакції "Кримської світлиці" Данила Кононенка у п’ятому числі "Літературної України" (11 лютого 2010 року) — "Поверніть у Крим "Кримську світлицю"! Радий, що "ЛУ" подала поряд публікації на цю тему авторитетних письменників Василя Марсюка та Івана Левченка з регіонів позакримських. Це дуже важливо.

Якось на письменницькій зустрічі з особовим складом підрозділу морської піхоти Військово-Морських Сил України я сказав: одна справа бути українським патріотом у Києві (Львові, Тернополі, Рівному...) — там комфортно й безпечно, і зовсім інша — у Криму, де сказане українське слово миттєво викликає не тільки словесний спротив місцевих русофілів, а й спротив фізичний. Сам неодноразово у цьому переконувався.

І от газета, яка 17 літ була центром гуртування українських патріотів Криму, фактично знищена. Знищена не тільки як духовний прихисток місцевого українства, а й як газетне видання взагалі. Маю право таке заявити і як один з перших авторів "КС", на сторінках якої постійно публікуюсь зо дня заснування газети, і як професійний газетяр, що віддав цій роботі майже 40 років. Отож щось у газетярстві тямлю. Досить сказати, що понад 30 років я працював у Феодосійській міській газеті "Победа", із яких майже 15 літ був її головним редактором. За часів мого редакторства "Победа" стала однією з найтиражніших регіональних газет країни (на 114 тисяч мешканців Феодосії виходило 29 тисяч примірників "Победы"). Про це свого часу писав навіть популярний тижневик "Аргументы и факты".

Навів цей приклад лишень для того, аби хтось із моїх опонентів не сказав: і чого це дилетант узявся не за свою справу? За свою!

А тепер беру до рук "оновлену" "Кримську світлицю", що вийшла у Києві здвоєним номером (№ 2/3,січень 2010). Прочитав я нинішню "КС" і з жалем відзначив: це — не газета! Видання, яке я тримав у руках, нагадувало розважальні журнали на кшталт "Отдохни" чи "Натали". Дуже хороший папір, якісні фотознімки, все у кольорі, гарне поліграфічне виконання. Але це — не газета. Оперативності – нуль. Актуальності статей (це ж саме час виборів Президента України) — нуль. Та найбільший нуль — це те, що "Кримська світлиця", набувши поліграфічно-аристократичної зовнішності, втратила свою душевну теплоту. Зникло бажання звертатися до холодної "оновленої" газети зі своїми болями, сумнівами, а то й за захистом у якихось складних життєвих ситуаціях.

А що "Кримська світлиця" може бути і захисником, і помічником у важкі моменти життя, я переконався на власному прикладі. Було так.

У 1995 році завдяки виборам до міської ради у Феодосії до влади прийшли комуністи. І з перших же днів свого владарювання вони почали робити усе можливе і неможливе, аби зняти мене з посади головного редактора міської газети "Победа", оскільки я твердо обстоював у газеті інтереси Незалежної України. (Принагідно зазначу: мої політичні опоненти різних мастей протягом 1990-1995 років ставили питання про моє звільнення з редакторства 22 рази! Про цей "рекорд" писала навіть парламентська газета "Голос України"). Комуністи атакували мене різнофлангово й жорстко. Що-що, а стирати людину у порох вони навчилися за 75 років свого панування успішно.

На мій захист стало чимало людей не тільки у Феодосії, а й у Криму і в Україні. Неправедна боротьба комуністів з редактором Феодосійської газети знайшла відображення у засобах масової інформацїї. Про де писали "Голос України", "Літературна Україна", розповідало Українське радіо.

У Криму на мою підтримку виступила "Кримська світлиця". Українська газета захистила українського письменника і журналіста, за що я щиро вдячний "Світличці". А от решта кримських газет, хоч і знали чудово про катавасію у Феодосії, промовчали. І тільки кримськотатарська газета "Авдет" активно виступила на мій захист.

Комуністи "жували" мене аж два роки і врешті-решт таки "з’їли", звільнивши улітку 1997 року не тільки з посади редактора міської газети "Победа", а й взагалі з роботи в редакції. Не дали можливості навіть рядовим кореспондентом працювати.

Не брали мене на роботу й інші газети Криму (геть усі — російськомовні). І тоді, довідавшись про моє скрутне становище, тодішній редактор "Кримської світлиці" Володимир Миткалик запропонував мені посаду власного кореспондента "КС" по феодосійському регіону. Хай і невисокою була зарплатня, але "Кримська світлиця" дала мені тоді шматок хліба й цибулину до нього.

І ось немає тепер тієї теплої, сердечної газети. Тому на правах одного з перших авторів "КС", на правах непасивного кримського українця, услід за Данилом Кононенком я вимагаю: поверніть у Крим "Кримську світлицю"! Поверніть газету на рідну землю. Поверніть "Кримській світлиці" її обличчя. Її душу.

Валерій ТАРАСОВ,
член Національної Спілки письменників України і Національної Спілки журналістів України, лауреат Премії імені Олекси Гірника.
м. Феодосія, Крим.

Данило КОНОНЕНКО «КРИМСЬКІЙ СВІТЛИЦІ» – КРИМСЬКУ ЗЕМЛЮ, КРИМСЬКЕ ПОВІТРЯ, КРИМСЬКЕ СОНЦЕ, КРИМСЬКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДУХ!
http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8368

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 09.03.2010 > Тема "Урок української"